Мій бро

Робота написана на челендж «соулмейт OR ханахакі» від «Чай і фанфіки».

Серед тиші холодної кімнати нестерпно гудів старий холодильник. Чай, що був заварений ще декілька годин тому, так і лишився лиш раз пригубленим. Червоний слід на обідку чашки нагадував: уже запізно шукати порятунку.

Легка пара, що виривалася із кожним новим видихом, душила не гірше сигаретного диму. Певно, єдине, що видавало в ньому живу людину.

Він відключив опалення ще вчора. Так здавалося легше дихати. У теплі було занадто задушливо, а так хочеться заморозити у собі всі почуття.

Вікна, вкриті химерними морозними візерунками, не пропускали світла. Тому й сказати, чи то ще ніч, чи вже світає, не було можливості.

Час на цій кухні ніби й зупинився. Проте старий холодильник та наївне закохане серце продовжували працювати, тягнути час до неминучого кінця.

Темрява вже давно панувала в думках, але настирливе серце продовжувало вірити і сподіватися. До сьогодні. І от…

Наслідок тривалого дитячого кохання і єдина яскрава пляма у цій кімнаті – квіти акації та амаранту із краплями крові на пелюстках.

Він навіть заглянув у довідник рослин – «безнадійна таємна любов».

Як мило, що у його долі є почуття гумору.

Сьогодні він думав, що все ж таки вмре. Усміхатися і радіти, коли любов всього твого життя цілує когось іншого – відстій. Давати поради і вибирати подарунок на їх річницю – ніби битися головою об стіну. Боляче, безглуздо, але все ж робиш.

Було стільки варіантів втекти, поїхати, забути, знайти заміну. Але все ж він досі тут.

Мазохізм найвищого рівня: повільно вбивати себе і без надії сподіватися. Будувати красиві картинки нереального спільного  майбутнього і водночас усвідомлювати, що уже нічого не буде.

Коли губи спліталися у несамовитому танці, а руки притискали все ближче – колись він вірив, що все  взаємно. Що кожен укус-поцілунок значить для обох одне й те ж – любов.

Зранку лишилися лиш засоси і сором в очах напроти: «Соррі, це все алкоголь. Усе ще бро?».

П’яний секс став початком кінця. Ніжні квіти акації оплітали серце шипами, а амарант перекривав дихання, примушуючи харкати кров’ю.

Довелось посміхатися та тікати від самого себе, одягати маску та лишатися «своїм у доску».

Секс – щось глибоке і чуттєве, зв’язок між закоханими та спосіб передати почуття. Принаймні він тоді зовсім не був п’яним і вірив у це. Якби банально не звучало – віддав все, що мав.

Кожним своїм поцілунком, кожним ніжним доторком до бажаного тіла кричав про свою любов.

Ніби підсвідомо передчуваючи трагедію, вивчав губами кожен міліметр шкіри, розтягував задоволення, підводячи до оргазму, а потім різко обриваючи за секунду до.

Вдихав запах спітнілої шкіри та ловив кожен видих із зацілованих розчервонілих губ.

Стрімкий та голосний на майданчику Бокуто плавився в руках Акаші. Він приглушено стогнав, дозволяючи Кейджі направляти. Як колись під час гри.

Зв’язуючий та його ас.

Від спогадів холод та жар пробігають хребтом, як і кожного разу, коли перед очима постає таке кохане, і таке недосяжне тіло.

Сильний напад кашлю перебиває спогади, кидаючи у новий вир болю. Зробити вдих все тяжче, а горло обпікає нестерпне печіння. Він кашляє, доки зі слиною та кров’ю не вивалюються нові квіти. Цього разу їх ще більше.

Перша біла пелюстка з’явилась уже наступного ранку після спільної ночі. Після тих жорстоких слів і швидкого прощання щось різонуло там глибоко в душі. Повітря зникло і тільки вакуум болі,   в якому набатом звучали слова: «Соррі, це все алкоголь. Усе ще бро?». Ніби сотні голосів повторюють із динаміків, знущаючись над ним.

Гірше стало, коли Бокуто все ж запросив Юкіє на побачення. Якби того не хотілося визнавати, але вони підходили один одному. Обоє веселі, шумні, завжди в центрі увагу та пошуках пригод. Вони постійно влаштовували змагання хто більше з’їсть та сміялися так голосно, що всі довкола повертали голови до них. Але ніхто не осуджував: любов – то ж так прекрасно.

Акаші ніколи не був у центрі. Хіба на майданчику, але часи шкільних забав закінчились. Тепер він звичайна сіра маса. Спокійний, сором’язливий та непримітний. Повна протилежність ЙОМУ.

Жаль, що історія «протилежності притягуються» лиш міф. Красива казка для таких як він, щоб не зійшли з розуму від усвідомлення своєї нікчемності.

Не дивно, що Бокуто більше ніколи не згадував про ту ніч. Жодним словом чи поглядом. Він все так само посміхався, всюди таскав за собою Акаші і, здавалося, начисто стер з пам’яті секс з кращим другом.

Акаші ж плекав ці спогади. Він не пропускав жодного матчу, але на волейбол було байдуже. Невідривно слідкував за Бокуто, запам’ятовував кожну емоцію, ловив кожен його рух. Уявляв, як ці сильні руки стискають в обіймах, як легко заховатися за широкою спиною друга від несправедливості цього світу.

Найкращого друга, з яким виріс, який притягнув у волейбол, допоміг зайти друзів та почати спілкуватися з іншими. Це завжди ранило, адже саме Акаші зруйнував їх дружбу почуттями.

Це добре, що Бокуто проживе щасливе життя. Бо це нормально любити людину протилежної статі, нормально завести сім’ю, виховувати дітей. Бокуто – нормальний.

На відміну від нього. Акаші – це лицемірство та нездоровий потяг до кращого друга. Він неправильний, бо жодна дівчина не викликає в ньому почуттів.

Акаші знову зігнувся у приступі кашлю, який тривав декілька хвилин. Квіти красиві, але швидко в’януть. Напевно, саме в цьому суть кохання.

Здається, ніхто не здогадувався. Хіба Куроо іноді посміхався занадто всезнаюче. Під прицільним поглядом капітана Некоми часто ставало не по собі, ніби сканер, що бачить навіть те, чого не помічаєш у собі.

Одного разу на вечірці, коли під веселе улюлюкання Бокуто з Юкіє цілувалися, підвипивший Кейдж зламався. Він завис, відчуваючи, новий прилив болю.

Він так хотів бути на її місці. До болю у грудях, до ненависних квітів, що розривали його легені цим проклятим коханням.

Він навіть не чув, що хтось є поруч, доки  Куроо не взяв його за руку та виволік на балкон. Хлопець нічого не сказав, а лиш співчутливо хмикнув та простягнув самокрутку. Маріхуана чудово розслабляє.

Вони просто мовчки курили на балконі, доки всі веселились. Акаші боявся, що зараз на нього посипляться в’їдливі докори та насмішки. Це б його добило.

Коти занадто егоїстичні створіння, щоб лізти з порадами до інших, тому Куроо тільки посміхнувся ліниво та сказав, зникаючи у п’яному натовпі:

– Ви такі ідіоти…

Наркотики робили напади легшими, і Акаші втягнувся. Тепер колишній спортсмен курив, добиваючи свої легені щодня.

Квіти росли, і приховувати хворобу ставало все важче. Добре, що в університеті він так і не завів друзів. Можливо, тому що без Бокуто не здатний на це? Занадто тихий, занадто неправильний.

Повільно він обривав зв’язки із друзями зі школи. Один за одним проводив лезом байдужості по їх червоних лініях долі. Найважче було з Бокуто: перепилити той канат здавалось неможливим. Не бачити – каторга.

Але він проводив лезом чітко та вивірено, як по венах на тонких зап’ястях. Душевний біль ніколи не зрівняється з фізичним.

Бокуто міг би помітити, міг би зрозуміти, що щось не так. Але тепер у нього не лишалося часу: дівчина, навчання та команда. Акаші тепер не був навіть  у топ-5 справ, як раніше.

Тому Кейджі міг спокійно наносити рівні порізи, курити та вибльовувати рештки свого кохання в унітаз. Нікому не було до того діла.

Рукою він намацав телефон і розблокував екран. Декілька пропущених від Бокуто. Пальці не слухались, посинілі від холоду, але він відкрив останні повідомлення.

Рука потягнулась до горла стискаючись, а зуби до болі вп’ялися в губу. Повідомлення, написане вже давно, чекало свого часу. Нехай це егоїстично, але Акаші потрібно  розказати свою правду, Бокуто ж повинен зрозуміти чому.

Він знав, що йому лишилось небагато. Запалі щоки, сухі ребра – тіло більше не витримувало.

І він чекав смерті, щоб нарешті відпустити. Кохання – це найгірше, що ставалося з ним у житті. Смерть мала стати звільненням.

Акаші вже не бачить, як Бокуто давиться  сльозами та притискає до себе холодне тіло кращого друга, любов до якого він так довго намагався знищити у собі.

Перша пелюстка чорної троянди падає на землю.