Мурр… Няв! Новорічна казка

Бін нарешті щиро посміхнувся і продовжив з ентузіазмом їсти пиріг, запиваючи його какао. Ось так він знайшов нову родину, а Фелікс – нового друга.

 

————————————

 

Останнім часом гібриди стали частиною людського суспільства. Але насправді, засмучувало те, що все-таки вони були як домашні улюбленці, їх ніхто не сприймав, як окремих особистостей. Були, звичайно, окремі індивідууми, які, хоч і купували гібридів у спеціальних розплідниках, все одно ставилися до них як до дітей, а іноді як до дорослих людей. Багато хто навіть починав з ними стосунки, але, звичайно, не міг реєструвати шлюб, бо в цьому суспільстві це те саме, що й одружитися на собаці. Та й дітей, якщо хотіли, лише всиновлювали. Подейкують, що з гібридів виходять чудові батьки.

 

Фелікс не дуже схвалював купівлю-продаж цих істот, адже вважав їх окремими особами, щоправда, дуже миленькими. І хоча у його старшого брата був власний гібрид – чарівнмй хлопчик-більченя – про свого вихованця Лікс жодного разу не замислювався. Але так сталося, що раптом у нього з’явився гібрид. Вийшло це зовсім випадково, коли він повертався із занять з єдиноборства. Фелікс займався бодзюцу – особливим видом боротьби зі спеціальною дерев’яною палицею. Прямуючи додому, він, як звичайний хлопчик шістнадцяти років, розмахував своєю, так званою, зброєю, розвалюючи їм снігові кучугури.

 

За два тижні Новий рік. Валив сніг, морозило, але хлопець не звертав уваги на холод, видаючи звуки ударів під час зіткнення палиці та кучугур снігу. Він взагалі був безтурботним малим. Від синьої шапки, з-під якої стирчало світле волосся, особливо толку не було – почервонілі від морозу вуха вона не прикривала, але Лі носив її, бо це був подарунок загиблої матері. Замість пуховика – м’яка блакитна курточка. На руках великі зелені рукавиці. “По кольоровій гамі, суцільний несмак” – говорив його старший брат Мінхо. Але все ж таки Фелікс виглядав досить мило в цьому всьому.

 

Проходячи повз якусь вулицю, хлопець почув метушню і крики. Він тут же стиснув у руках палицю, насупився і повільно рушив у бік звуків. У невеликому провулку билися чотири хлопці. Точніше троє били одного і насміхалися. Лікс насупився. Йому не подобалася така очевидна несправедливість. Тому він і вліз. Своїм фірмовим стрибком він повалив на землю одного з негідників, вдаривши ногою в плече.

 

Другий, що помітив його, зібрався напасти, але Лі, згадавши всі тренування, витончено ухилився від удару і спритно вдарив того палицею в потилицю, змусивши впасти обличчям у кучугуру.

 

З третім він порався довше, але в результаті і його повалив.

 

– Ви зовсім очманіли?! Троє на одного – не чесно! – закричав Фелікс, приготувавшись відбивати нові удари.

 

Але перелякані хулігани швидко втекли, зрозумівши, що краще не зв’язуватися з цим небезпечним хлопцем. Лікс усміхнувся, задоволений собою, і повернувся до того, кого били ці троє. Але його ніде не було. Розгублено озирнувшись, Фелікс раптом помітив краєчок фіолетової тканини, що стирчала з-під лави. Він став навколішки і нахилився, щоб подивитись під лаву.

 

На нього дивився тремтячий від холоду і страху… Ні, це була не людина. Він нагадував молодого хлопця. Ось тільки котячі вушка та хвостик видавали його походження. Побачивши його, Лікс здивовано підняв брови, а потім широко посміхнувся.

 

– О… То ти котик… – гібрид здригнувся від низького голосу хлопця і ухилився від руки, якою його хотіли погладити. – Як вони посміли бити такого милого котика?

 

Коли Фелікс зрозумів, що не вдасться погладити його, він поклав руки на коліна і став з цікавістю його розглядати. Зовні постраждалий хлопець-котик був досить милий. Пухнасті коричневі вушка, пухнастий довгий хвіст, миле людське личко з пухкими щічками, блискучими очима і маленькі ручки.

 

– У тебе є хазяїн? – поцікавився Лі, помітивши відсутність нашийника, на що отримав у відповідь мовчазне хитання головою. – А звати тебе як? Я – Фелікс.

 

Кіт знову похитав головою. Фелікс насупився.

 

– Ти не маєш імені? Втім, неважливо. Не бійся мене. Я не нашкоджу тобі. – Лікс простяг йому руку. – Вилізай. Замерзнеш. Я тобі допомогти хочу.

 

Декілька секунд той сумнівався, а потім обережно вклав свою маленьку ручку в долоню свого рятівника. Фелікс усміхнувся ще ширше і допоміг йому вибратися з-під лави. Тільки зараз Лі помітив, що гібрид був одягнений у легеньку бузкову толстовку та джинси. Тому він відразу зняв з себе курточку і накинув на плечі. Кіт смикався від кожного його руху, ніби боявся, що його знову вдарять.

 

– Не бійся. – повторив Лікс і на кілька секунд замовк, обмірковуючи одну думку. – Тобі… Нікуди йти виходить. Хочеш… Я заберу тебе до себе? Буду твоїм хазяїном. У нас вдома ще білченя є. Ви подружитеся.

 

На цей раз гібрид несміливо кивнув, все ще не кажучи ні слова. Фелікс радісно заплескав у долоні і знову замислився.

 

– Тобі ж треба придумати ім’я… М… – Лі постукав тонким пальчиком по губах, змусивши кота звернути на це увагу. – О! Придумав! Чанбін! Будеш Чанбіном? А скорочено – Бінні. Тобі подобається?

 

Той знову кивнув і Фелікс аж застрибав з радості.

 

– Ой… Ти ж замерзнеш. Потрібно швидше відвести тебе додому та відігріти! Ходімо. Покажу тобі новий дім.

 

Вдома двері йому відчинив Мінхо. Старший брат Лікса виглядав більш грізно, ніж той же Фелікс зі своєю палицею. Похмурий вираз обличчя, чорне, як вугілля, волосся та руки схрещені на грудях. Побачивши його кіт, іменований Чанбіном, тут же сховався за спиною Лі-молодшого, стиснувши його руку.

 

– Хьон, знайомся. Це Чанбін, але мені більше подобається Бінні. Він житиме з нами. – з широкою посмішкою сказав Фелікс.

 

– Та що ти, Йонбокі. – сказав Хо, насупившись. – А де ти на нього гроші взяв? Гібриди дорогі, жах.

 

– А я знайшов його. Його били якісь виродки. Бачиш? У нього навіть нашийника немає. До того ж, хіба ти не маєш свого гібрида? – на останній фразі Лікс надув губи.

 

– Мені його подарували, якщо ти пам’ятаєш. – відповів Мінхо і поблажливо зітхнув. – Гаразд. Залишай. Він милий.

 

Йонбок знову посміхнувся і радісно подивився на Чанбіна, який все ще побоювався всього навколо. У цей момент у коридор вбігла руда фурія і застрибнула Мінхо на спину. Бін з цікавістю почав розглядати ще одного члена нової сім’ї. Це був чарівний хлопчина з пухкими щічками, гострими рудими вушками з китицями та розкішним пухнастим хвостом, який був притиснутий до його спини.

 

– Мінхо-хьон, я гратися хочу. – озвалося білченя, а той почухав його за вушком, наче це для нього стало звичкою.

 

– Зараз, Хані.

 

Хан нарешті помітив кота і зістрибнув зі спини хазяїна. Він підійшов до Чанбіна і простягнув до нього пальчик, обережно тицьнувши в щоку. Бін ще більше сховався за спиною Фелікса. Останній хихикнув.

 

– Який милий котик! – заверещало білченя і почало стрибати навколо Лі-старшого. – Він житиме з нами?

 

– Так. – відповів Мінхо. – Не лякай його. Пішли гратися. Нехай Фелікс зігріє його.

 

Поки Йонбок готував своєму новоспеченому вихованцю поїсти, Чанбін обережно освоювався в новому будинку. Тут було тепло та затишно. Кімната Лікса була взагалі втіленням затишку. Все було у світлих тонах. Були ніжні сині, бежеві та білі кольори. Бін сидів на м’якому двоспальному ліжку, навпроти був електричний камін, який Лі увімкнув одразу, вкривши кота пледом. Над ліжком висіли різні пейзажі в рамках, поряд стояло м’яке крісло. У будинку його попередніх господарів було теж затишно, ось тільки той будинок не викликав у нього таких приємних відчуттів.

 

Фелікс повернувся за кілька хвилин із підносом. На ньому був кухоль з какао, посипаним маршмеллоу і кілька шматочків шоколадного пирога.

 

– Це брауні. – пояснив блондин. – Я сам випік учора. Це дуже смачно. Спробуй.

 

Чанбін узяв шматочок і обережно відкусив. Лікс сів поруч і, вичікуючи, дивився на нього. Бін повільно прожував і потягнувся за другим шматочком.

 

– Бінні подобається… – тихо сказав він, а Йонбок готовий був заверещати – Чанбін вперше заговорив з ним.

 

– Що правда? – засміявся Фелікс. – Ти такий чарівний!

 

Лікс потріпав його щічки, а Чанбін уже не ухилявся від його рук. Він навіть дозволив собі посміхнутися, розбивши цим серце своєму новому хазяїну. Феліксу аж надто сподобалося це кошеня.

 

– Як ти опинився там? – раптом спитав Йонбок. – Раз у тебе немає хазяїна, ти маєш бути у притулку.

 

Чанбін пережував і, трохи помовчавши, відповів:

 

– У Бінні були господарі. Вони не любили Бінні. Вони навіть не дали йому ім’я. Бінні їм не сподобався, і вони викинули його на вулицю. Погані люди побачили Бінні і вирішили посміятися. Бінні злякався. Але хазяїн Фелікс врятував Бінні.

 

Лікс хмикнув і потріпав його волосся, почухавши за вушком. Чанбін замуркотів, змусивши Йонбока розсміятися.

 

– Чому ти говориш про себе у третій особі? – спитав Лі, а потім махнув рукою. – Втім, неважливо. Ті господарі були поганими, але ми з Мінхо-хьоном хороші. Ми тебе не покинемо.

 

Бін нарешті щиро посміхнувся і продовжив з ентузіазмом їсти пиріг, запиваючи його какао. Ось так він знайшов нову родину, а Фелікс – нового друга.

 

Згодом з’ясувалося, що котик спочатку був наляканий, тому й говорив так дивно. У стресовій ситуації Чанбін починав говорити про себе у третій особі, але це швидко минало. За тиждень спілкування з ним Лікс дізнався, що у нього алергія на пилок і що він любить спати, згорнувшись калачиком. Фелікс швидко до нього звик і так само швидко вони потоваришували. Чанбін часто допомагав йому у всьому і називав хазяїном, через що обличчя Лі мало тріснуло від широкої усмішки. З Ханом вони теж порозумілися і щодня гралися разом, поки господарі йшли у справах. Мінхо – на роботу в кафе, Йонбок – до школи чи на тренування. Але одного чудового дня все пішло не за планом…

 

Минув рік після появи Чанбіна у будинку братів Лі, коли Фелікс почав розуміти, що Бін для нього не домашній улюбленець. І навіть не друг. Лікс зрозумів, що безбожно закохався в котика. Чанбін був надто чарівним, надто добрим, надто невинним. Він сподобався йому одразу в день чудового порятунку, але хлопець визнав це тільки зараз.

 

Якось, спостерігаючи за тим, як Бінні дивився канал Discovery, Йонбок залип на губи гібрида, які той періодично кусав. Феліксу раптом страшенно захотілося спробувати їх на смак. Лі подумки надавав собі ляпасів. Він довго думав над своїм відкриттям з приводу власних почуттів і вирішив, що нізащо ніколи не розповість про них Чанбіну. Раптом він подумає, що Фелікс збоченець. Але Бін поламав усі плани Лікса.

 

Того дня Йонбок сидів на ліжку в позі лотоса і грав у приставку, коли в їхню спільну кімнату забігло його кошеня. Він сів поруч із ним і глянув на його обличчя.

 

– Хазяїне, а ти мене любиш? – спитав кіт, смикаючи вухами.

 

– Звичайно люблю, Бінні. – відповів Лі машинально, маючи на увазі любов хазяїна до улюбленця. – Ти ж моє улюблене кошеня.

 

Чанбін широко посміхнувся.

 

– Але я не про це. Хазяїне, ти мене любиш, як… Людину? Як другу половинку?

 

І тут Фелікс занервував. До чого ці питання? У грі його персонажа зненацька вбили.

 

– Тільки відповідай чесно, будь ласка. – Чанбін сказав це серйозно і шлунок Йонбока зробив сальто.

 

– А чому ти питаєш? – він намагався зберегти незворушний вираз обличчя.

 

– Просто… – гібрид опустив голову і почав розглядати свій хвіст. – Просто спочатку я думав, що помилився, але… Я подивився в інтернеті. Гібриди завжди відчувають прихильність. Але… Те, що я відчуваю до тебе, це не зовсім звичайна прихильність.

 

Фелікс затамував подих. Чанбін підвів на нього погляд.

 

– Я, здається, кохаю тебе, хазяїне.

 

Лікс відклав джойстик убік, повільно повернувся і подивився Чанбіну в очі.

 

– Бінні, ти… Ти можеш помилятися… Ти можеш бути просто прив’язаний до мене. Це не…

 

Договорити Йонбоку не дали губи Чанбіна, які невміло притиснулися до губ господаря. Він швидко відскочив, смикаючи вухами, і опустив погляд.

 

– В інтернеті сказано… Що поцілунок не є частиною прихильності… – промимрив Бін. – А я вже давно хотів поцілувати тебе…

 

Фелікс нервово проковтнув слину, не знайшовши слів. Чанбін виявився одним із найкмітливіших і найрозумніших видів гібридів. Він завжди дуже швидко вчився та будував логічні ланцюжки. Швидше за все він здогадався про почуття Фелікса, адже це, чорт забирай, очевидно. Навіть Мінхо іноді про це обережно запитував. І Бін вирішив дізнатися про це.

 

– Бінні… Не всі люди, які хочуть поцілувати когось, обов’язково кохають цю людину. – почав Лікс. – Тобі, мабуть, просто було цікаво, так? І… Не треба робити поспішних висновків…

 

– Досить! – вигукнув кіт і насупився. – Не треба знецінювати мої почуття! Лі Фелікс… – він уперше за рік назвав його на ім’я. – Я кохаю тебе… Як людина… По-справжньому…

 

Дивлячись на Чанбіна, Лі побачив дивний блиск у його очах. Він був щирим. Він його кохає. І Фелікс… Він теж його кохає… Вони самі не помітили, як їхні обличчя виявилися надто близько один до одного. Між губами залишалося кілька міліметрів. Нарешті знову відбувся поцілунок. Тільки цього разу довший, ніжніший, чуттєвіший, ніж той перший незручний чмок. Чанбін поклав руки на талію Лікса, а той обійняв його за шию, запустивши одну руку в його м’яке волосся. Він почухав його за вушком, як любив Бін, і кіт замурчав, пускаючи по тілу господаря приємну вібрацію. Фелікс відчував як колотилося серце котика, хоч власне мало не пробило ребра.

 

Поцілунок перервався і вони кілька секунд дивилися один на одного, не в змозі хоч щось сказати. Чанбін притулився до грудей Фелікса, обійнявши його за талію, і знову замурчав, знаючи, як Лі це любив. Останній ж лагідно погладив його по голові.

 

– Я теж кохаю тебе, котику… – прошепотів Лікс.

 

Багато хто починав стосунки з гібридами. Чим Фелікс гірший? До того ж він справді був закоханий у скромного милого і розуміючого котика, якого сам колись врятував. Тільки, напевно, поки що не варто говорити про це Мінхо. Засміє зараза.

 

У коридорі грюкнули двері і Чанбін різко підвівся. Він зацікавлено повиляв хвостиком і мило смикав вушками. Вони впізнали голоси Мінхо та Хана, які були у магазині. Від коридору до їхньої кімнати почувся швидкий тупіт. До них увірвався рудий моторчик. Хан забрався до них у ліжко і почав стрибати на ньому.

 

– Бінні! Мінхо-хьон купив нам мандаринки! – захоплено повідомило білченя. – Але він сказав, що це до новорічного столу. – надув губи.

 

– А гірлянди? – очі Чанбіна засяяли в надії.

 

– І гірлянди. – відповів Хан і помчав геть із кімнати. – Побігли прикрашати ялинку!

 

Бін вискочив за ним, а Фелікс мимоволі засміявся. Які ж вони діти… Але Лікс справді готовий любити своє кошеня до кінця життя. Не має значення як, чому. Неважливо те, що Бін іноді перетворювався на дитину, а іноді поводився, як дорослий. Він просто любитиме…

 

За вікном повільно падав сніг, укриваючи місто білим пледом. На новорічній ялинці сяяли різнокольорові гірлянди. Мінхо хмурився через блискучу мішуру, яку йому на шию повісив Хан. Але він не заперечував – його білченя розважалося. Якщо йому весело, значить все одно. Лікс гладив по голові вже втомленого від гіперактивності Хана Чанбіна, який лежав у нього на колінах, паралельно цокаючись із братом келихом шампанського.

 

Напевно, це найкращий Новий рік у його житті. Звісно ж, після минулорічного. Адже тоді під Новий рік він зустрів Чанбіна. Дав йому ім’я, дав притулок. Це був найкращий подаруночок. Подаруночок, який зараз мурчав у нього на колінах, якого так приємно цілувати…