Мої минулі світи
від Alexander SimensРудий Чарлі увійшов до будівлі, бачачи перед собою порожню залу з дитячою зоною.
– Хіба я тут був?
– Безперечно. – відповів лисий Лі.
– Сподіваюся, це не сон…
Чарлі оглянув і помацав маленькі кульки.
— Тут так тихо… Вже дуже довгий час. – сказав Чарлі.
— Ми тут гуляли разом, це було давно… дуже давно. — Лисий Лі подивився на рудоволосого.
Чарлі взявши маленьку кулю і підійшов до дверей.
Ці двері заскрипіли, від чого Чарлі стало боляче, побачивши за дверима цей басейн.
— Нам треба йти. – сказав Лі.
– Ти правий.
Після слів лисого, Чарлі відчув як іде повільно.
Тяжкість у ногах, як у глибокій старості.
А піт з чола не припиняє текти.
– Чарлі, не відставай! Нам треба залишатися разом, чи ти загинеш!
Рудий намагається йти швидше, але підскальзується і скочується в глибокий басейн.
– Ні! Не залишай мене! – почув через реверберацію у воді, від якої він не може спливти на поверхню.
Темніє в очах, усе темніє довкола. Я світ. Я частина світу. Я частина минулого світу.
– А? – прокинувся Чарлі від моторошного сну.
Чарлі оглянув свою кімнату.
– Ах, це лише сон. – Чарлі встав і підійшов до дверей із номером 94.
Побачивши за дверима трав’яні пагорби, будиночки, синє небо та жодної хмарки.
– Це виглядає так заспокійливо, і водночас моторошно. – Згадав рудоволосий.
Лялькова анімація. Саме так називається ця лімінальність, подумав Чарлі.
– Шум в очах, а ще легкий та теплий вітер. Я хочу тут лишитися. Альберто.
– Чарлі? Ти тут? – Виголосив невідомий голос.
– Що? Це знову ти! НЕ ЧІПАЙ МЕНЕ! – кричить у далечінь рудий, не бачачи хто з ним розмовляє, але почуття, ніби всередині його голови.
– Під тобою море. – Сказав невідомий.
Чарлі знову впав під воду.
– Ти не тонеш. Хіба не ти собі це нав’язав?
– А? – чує людину без реверберації.
Чарлі відчуває поступову легкість у ногах та руках. Наче витає у воді.
Виставлені ноги та руки як зірочка та повільні поштовхи вперед.
– Це лише вода. Чи потрапить вона тобі в очі чи у вуха. Нічого не станеться. Взагалі нічого. Думаєш я вмію плавати? Звичайно, ні.
Чарлі заплющив очі і розплющив їх коли вже сплив на поверхню, побачивши перед собою Лі.
– Втікай, це небезпечно, тримайся зі мною! – сказав лисий на причалі, що взяв за руку рудоволосого.
– Якщо ти мене чуєш, Чарлі… – невідомий голос намагається щось сказати рудому.
– Навіщо ти його слухаєш, ти ж пам’ятаєш, що сталося з батьком? Вони могли його врятувати, але не хотіли! – Згадав лисий.
Чарлі почув його слова і відчув як під ним руйнується світ.
– Ні, Лі. Ти мене обманюєш. Все було негаразд! – зрештою гукнув на лисого.
Лі розчаровано глянув на рудого, але не здавався спробувати успіх і затягнути Чарлі до себе на пристань.
– Ти не впораєшся без мене! Тримайся за руку. – кричить Лі.
Пристань, що залишилася з Лі, навколо якої темрява. Нічого нема.
Рудоволосий подумав про батька, воду і… лікаря?
– Вибач, але мені треба тебе відпустити.
Зовнішність Лі починає бути схожою на обличчя його батька та матері. Чарлі посміхається, дивлячись як цей далекий силует, вода та людина у халаті випаровується.
Чарлі у великому полі, на якому далеко є будиночок, над яким написано білим по голубом.
«Прокинься, Чарлі, це не той світ, в якому ти маєш перебувати.»
– Я знаю, але мені так добре тут. Я втратив те, чого боявся. Я хочу залишитися ще трохи тут, у цій «Академії Бальзальму», світ, в якому мене ніколи не було, де все віє тими барвами, в які я хотів би перебувати.
Помилка.
0 Коментарів