Моє життя в твоїх руках

Пройшла хвилина, дві, три, можливо 5 або навіть 10, проте ніхто з дівчат не наважувався порушити тишу та розірвати обійми.

–Ненс..?–Першою заговорила Робін. Вона не хотіла ні тривожити дівчину, ні відпускати її, але ця тиша почала її лякати, а раптом Векна одразу ж знов спробує забрати подругу.

Проте її страхи не справдилися. Кучері зарухалися і через секунду на неї дивилася пара очей. Дівчина не сказала ні слова, проте Баклі її і так зрозуміла. Зрозуміла, наскільки їй страшно, наскільки їй потрібна підтримка і наскільки жахливі речі показував їй Векна.

–Встати зможеш? Продовжувати ось так сидіти на холодній підлозі це не сама краща ідея.

Ненсі кивнула. Ноги підгиналися, проте встати вона змогла. Робін провела її до крісла, сама ж сіла на лавочку навпроти. Знов тиша. Крісло було більш зручним за підлогу, проте без Робін поряд воно стало таким же твердим та холодним, як і підлога.

–Ти як, в порядку?

–Що?

–Ну, все в порядку, нічого не болить, не зламано, в фізичному плані все нормально?

–В мене так, проте…

–Проте що?

–Векна… Він сказав, що тебе вбили…

Робін нервово засміялася та занесла праву руку за голову, намагаючись непомітно прикласти до шиї, яка досі дуже боліла.

–Не вбили, але дуже хотіли.

Цей рух не пройшов повз Ненсі.

–Тебе ранили? Показуй де, швидше, якщо рана відкрита, то її потрібно обробити.–Страх, тремтіння в тілі, абсолютно все відійшло на другий план. Її поранили, поранили, бо вона не залишила мене, бо вона рятувала нас обох.

Підійшовши впритул вона взяла в руки голову з блакитними очима, що дивилися прямо їй в душу. Припіднявши підборіддя Вілер побачила коричневі плями від задушення на шиї.

–О боже… Дуже болить? Говорити не боляче?–У відповідь лише ледь помітна посмішка.

–Все добре, Ненс, чесно, просто..–Замруживши від болю очі Робін згадала про свою руку, та зрозуміла, що зараз робити з себе героя явно не варто.

–Що таке? Шия болить, що дуже? Потрібно щось прикласти, щось знайти.

–Зажди. Шия мене майже не болить.

–Тоді що…–Звикнувши до темряви вона бачила подругу досить добре, тому оглянувши її одразу помітила, що лівий рукав її колись білої сорочки став темно червоного кольору.

–Чорт, що ж ти мовчала, схоже рана досі кровоточить, потрібно швидко чимось затиснути руку та зупинити кровотечу.

–Вибач, я забула.–Аж самій смішно. Забути про те, що в тебе рука роздерта, проте вона сказала правду.

–Гаразд, потрібно вийти, можливо ми знайдемо якійсь бинти чи ще щось корисне.–Ненсі прибрала рукав сорочки, і тепер було видно саму рану. Виглядала вона страшнувато, шкіру буквально роздирали, вона рваними шматками вигнулась в різні сторони, а це дуже сповільнить процес заживляння. М’язи також були пошкоджені, та що там казати, схоже та літаюча сволота догризлася аж до кістки, бо в середині рани щось трішки біліло, а судячи з крові, що продовжувала витікати, в зубах тих кажанів був якийсь яд. Можна знову подякувати удачі, що і на цей раз зжалилася над ними. Вчепився б він не за руку, а за живіт чи за шию, то Робін лежала б вже мертва.

–Схоже вони ядовиті.–Підтвердила роздуми подруги дівчина.

–Ага, але не хвилюйся, жити будеш.–На здивований погляд Ненсі лише відповіла–Схоже цей яд лише розріджує кров, щоб жертва швидко ослабла, проте більше нічого. Отже я просто швидко накладу тобі джгут.– З цими словами дівчина вже хотіла піти нагору, але Баклі зупинила її.

–Не йди, в мене дуже погане передчуття, давай краще порвемо мою сорочку, її все одно через цю кров носити буде проблематично, а раптом вони чують кров, прямо як акули, або як демогоргон, чи..

–Гаразд, гаразд–Ненсі перервала словесний потік та відірвавши шмат сорочки зробила джгут трохи вище від рани.

–Але все одно твою рану потрібно промити та перев’язати, і твоя шия, щоб ти не казала, а синці виглядають досить серйозно. То де ми зараз?

–…

–Робін?

–Ненсі, я хочу, щоб спочатку ти вислухала одну мою теорію, вона напевно нелогічна та дурна, проте сядь та вислухай.

–Гаразд…

 

Од в звичному вже чорному просторі, з права від неї стоять її друзі, та дуже голосно говорять.

–ЧОРТ!!!! КУДИ, КУДИ БЛЯХА ДІВСЯ цей клятий портал…

–Так, давай без паніки Гаррінґтоне, ми обов’язково знайдемо вихід для них, ми їх витягнемо, чуєш?

Витягнемо? кого і звідки вони хочуть витягнути? Схоже, що з кимось з її друзів щось сталося.

–ВИХІД!–Раптом скрикнув Дастін,–окрім цього існують ще портали, якщо на озері охороняється, то може…

–На дорозі, тут недалеко!

Вони кудись побігли і видіння почало згасати. Од зняла пов’язку та пішла до інших розповісти про погані новини.

–Ну що?–Майк та інші чекали на неї недалеко від машини. Вони стояли на зупинці та залишили дівчину в машині, щоб вона в тиші змогла перевірити, чи все в нормі з іншими.

–Погані новини.

–Щось сталося?

Од кивнула, та переповіла їм той діалог, що встигла почути.

–Зниклі ворота, він що, мав на увазі ворота у виворіт?–Віл виглядав не то переляканим, не то знервованим.–І якщо вони мали знайти вихід для когось, то це може означати, що хтось застряг там.–Його голос ледь не надломився. Вілл пам’ятає виворіт, як він сам там колись застряг, як ховався від демогоргона та як там було страшно.

–Підемо методом виключення, кого ти бачила в кімнаті?–Джонатан також був напружений, він пам’ятає не тільки Вілла, а й Барб, і що з нею сталося.

–Стів, Дастін,–почала перераховувати Одинадцять–Макс, Лукас та його сестра і ще якийсь хлопець з кучерявим волоссям, я його вперше бачу.

–Схоже це Едді, але чому він з ними?–Майк вже хотів почати пояснювати про появу нового друга, але запізніле розуміння стало йому поперек горла.

–Це всі?–Схоже, Джонатан також хвилювався з цього ж приводу, ну звісно ж.

–Так, більше там нікого не було.

–А кого ви хотіли ще почути?–Арґайл явно зацікавлений розмовою дивився то на старшого Баєрса, то на Віллера.

–Ненсі.–В один голос відповіли вони.–Мою старшу сестру, пояснив Майк.

–В тебе є старша сестра? Круууто.

–Ти зможеш знайти її?

–Так, але я не зможу їй допомогти в разі чого…

–Просто знайди її, благаю.

–Гаразд, мої сили збільшилися, тому гадаю я зможу зв’язатися з нею без ванни. У вас є рація?

Знов одягнувши пов’язку Од зосередилася на Ненсі Віллер, добрій дівчині, що завжди допоможе та пристрелить любого, хто доторкнеться до її друзів. Янгол, а не дівчина.

На цей раз в машині сиділи всі. Рацію поставили коло Од, щоб можна було чути, що відбувається.

–Я їх бачу.

–Їх?

–Так, коло Ненсі якась дівчина, вона везе кудись Ненсі на велосипеді.

–З нею все добре?

–Не знаю, вона не реагує ні на що, схоже, що вона в якомусь трансі.

Раптом з рації почувся голос.

“Немає… він мав бути тут, мабуть я навіть пройшла трохи дальше, але це точно означає, що його немає….ЧОРТ!!!”

–Цей голос не Ненсі, це та дівчина?–Віллу здався дуже знайомий цей голос, він зустрів погляд Майка. Тепер хлопець був майже впевнений в тому, кому він належить.

–Та дівчина з коротко підстриженим, світло-русим волоссям?

–Ти її знаєш?

–Так, Джонатане, і ти також маєш її знати, вона була того року в епіцентрі подій. Дастін нам всім розповідав, як він, Стів, Еріка та дівчина, яку звати Робін пробралися в секретний штаб росіян.

–То це вона?

Відповісти хлопці не встигли, знов голос з рації.

“Що за шум?”

“Бляха…Схоже це по нашу душу.”

–Що сталося?

–Схоже за ними щось женеться, але воно занадто далеко, я не бачу його. Дівчина, тобто Робін, вона тримає Ненсі, немов та спить або у відключці, вони кудись їдуть на велосипеді.

–Арґайле, їдь в сторону Гокінзу, схоже ми там потрібні якнайшвидше.

Мотор завівся, і машина поїхала. Всі мовчали та чекали якихось ще повідомлень від Од або з рації.

–Вони зупинилися.

–Щось сталося?

–Ні здається…

Раптом почувся крик якоїсь істоти з рації.

“Знайшли нас все таки, паскуди…”

–Що, що там?

–Якісь кажани…–Од виглядала не дуже, схоже спостерігати за виворотом так довго без ванни все таки досить складно.

З рації почувся крик, проте на цей раз він належав Робін.

–О ні, один вчепився в руку Робін, а другий, чорт, він її душить.

–Їх там двоє?–Майк проклинав все і всіх, що вони не можуть допомогти їм зараз, а лише спостерігають.

–Ні… Їх там троє.. третій летить до Ненсі–Од було все важче і важче говорити, кров йшла з обох ніздрів, вона тільки і робила, що витирала її серветками.

–Він заплутався хвостом в колесі, з Ненсі все в порядку…

–А Робін, як вона?

–Не дуже… хоча стійте.. ні, вона.. вона поцілила ножом в голову одного кажана.. і ріже хвіст того, що душить її…–голос ставав все тихіше, схоже вона скоро загубить з ними зв’язок.

–Вона біжить до Ненсі… Стала на хвіст кажану та відрубала йому голову…

–Ого…–Тільки і вимовили всі в машині одночасно.

“Я зараз повернусь.”

Знов голос з рації. Хриплий та дуже тихий голос, зовсім не такий, яким він був до цього.

–Куди це вона?

Проте Од вже не побачила, сили повністю її покинули. Вона зняла пов’язку та дивилася на хлопців із сльозами на очах.

–Вибачте, я не можу далі спостерігати, без ванни це забирає надто багато сил.

–Все нормально, Од, ми знаємо що вони живі, а це головне. Поспи, коли будемо під’їжджати до Гокінзу, ми тебе розбудимо, а поки набирайся сил.–Майк посміхнувся дівчині. Одинадцять лише кивнула, сперлась головою на плече хлопця та заснула.

 

–То що за теорія?

Вони сиділи так вже хвилину. Ненсі хотілося якнайшвидше обробити рану та знайти щось корисне в будинку, але дівчина схоже хотіла сказати щось дійсно важливе.

–Вибач, що задам це питання… Але, він показував тобі якісь спогади з минулого?

–Не потрібно мені їх переказувати, і вибач ще раз, що я заставляю згадувати тебе це все, просто скажи, так чи ні.

–Так.

–Отже, він був в твоїй голові.

–До чого ти ведеш?

–А якщо він все ще зв’язаний з тобою, тобто..

–Тобто, що він через мене може вичислити де ми зараз знаходимося і відправить туди всі свої сили.

–Вибач, схоже, це дійсно дурна теорія і…

–Ні, ти маєш рацію. Коли Мозкожер був в тілі Вілла він робив так само. Мені не можна знати, де ми знаходимось, це надто ризиковано.

–І що тепер? Це виходить, що ні план, ні дорогу, ні місця різні ти придумувати не можеш, а якщо це все довірити мені, то ми помремо ще сьогодні, була би моя воля, то і своє життя не довірила б собі, навіть з звичайному світі, не те, що ще й твоє і….

–Робін, агов, тихше,–Ненсі накрила здорову руку подруги своєю та дивлячись в очі продовжила спокійно говорити,–не забувай, ти вже врятувала мене два рази. Все буде добре, я буду намагатися допомогти, просто не зможу обирати дорогу. Ти справишся зі всім, я вірю в тебе, і довірю тобі своє життя без єдиного роздуму.

Робін нервово засміялася, проте руки вже не так трусилися. Ці слова їй дійсно допомогли, зараз не час розкисати, потрібно діяти.

–І що я точно можу сказати, що в мій будинок нам краще не йти.

–Ну тепер так точно.

–Ні, я серйозно. Ми нікого там не знайдемо. Коли ми були там останній раз, то почули Дастіна, але чому?

–Нууу, можливо їм знову захотілося подратувати твого батька своєю присутністю.

–Я серйозно, Роб.–Голос Ненсі був серйозний, але вона ледь помітно посміхнулася.

–Вибач.

–Все нормально, я веду до того, що вони ж не могли просто так взяти, лишити нас і піти до мого дому.

–Їх хтось туди привів, думаєш, то були копи?

–Схоже, що так.

–Клас, вертатися їм туди явно не можна, ще й разом із Едді.

–Чорт, а я вже і забула про те, що його шукають. Сподіваюсь, що вони придумають, де його можна сховати.

–Ага, а я поки все таки обстежу будинок. Я обережно, чесно.–З цими словами Робін почала підійматися по драбині. Завагавшись на хвилину, вона обернулася до Ненсі.

–Наче тихо.

–Тільки давай швидше, якщо тебе не буде пів години, то я підіймаюсь.

–Гаразд.

 

Відкривши двері, випустивши весь пил та впустивши хоч трохи свіжого повітря друзі зайшли до будинку. Після того, як Од поїхала в Каліфорнію разом із Баєрсами за ним ніхто не дивився. На підлозі та інших поверхнях лежить досить грубий слой пилу, а в кожному кутку да і не тільки жили павуки.

–Мда, тут явно вже давно нікого не було.

–Тим краще для нас, тут нас точно не знайдуть.

–Ага, клас, молодець Гендерсоне, з одною проблемою ми справилися, пропоную звернути увагу ще на одну проблему.

–Стів, заспокойся, я розумію наскільки ти нервуєш, але це тільки заважає. Ми щось обов’язково придумаємо. Просто потрібно трохи часу на план. І заодно цей час можна витратити прибравши тут, ми задихнемося в цьому замку пилу через 5 хвилин.

Вони мовчки почали прибирати будинок, кожен думав про своє. Макс одягнула навушники та слухала Кейт Буш. Її хвилювали не так закриті ворота, як крик Робін. Вона явно кликала Ненсі, яка була прямо коло неї, але Макс не може згадати, щоб Вілер якось відповіла, чи хоча б порухалась. Невже Векна також захопив її свідомість? Це дуже погано, чи зможе Робін знайти музику у вивороті, і чи знає вона музичні вподобання подруги? Це все не давало їй спокою, але поділитися такою здогадкою зі всіма, і стовідсотково довести бідного Стіва до ручки, е ні, вони і так занадто сильно переживають з цього приводу. За своїми роздумами Мейфілд замітала підлогу на автоматі і нічого та нікого не помічала, поки чиясь рука не лягла їй на плече і не заставила дівчину смикнутися від несподіванки.

–Макс, все добре?–Лукас виглядав стурбованим.–Може вийдемо на свіже повітря, гадаю тут і без нас добре справляться.

Дівчина лише кивнула та пішла за Сінклером, лишаючи віник коло стіни.

По дорозі до головних дверей Мейфілд побачила Едді, змітаючого павутину, Еріку, яка шукала щось корисне в шухлядках та Дастіна, який спорив зі Стівом з приводу ран на животі Гаррінґтона. Вийшовши з будинку та пройшовши ще декілька десятків метрів вони зупинилися та присіли на травичку дивлячись на струмок, що протікав через ліс в декількох метрах від них.

–Що ж, якщо ми тут на довго, то вода хоча б в нас є. Можемо ходити на полювання, або по гриби, я знаю трохи, але з таким експертом як я краще буде все таки щось друге придумати.–Лукас намагався підняти настрій дівчині, в нього це навіть майже вийшло, але посмішка швидко зійшла з лиця Макс і змінилася на печаль.

–Макс, ми витягнемо їх.

–Так, але схоже, що закриті ворота не найгірше. Пообіцяй, що те, що я зараз тобі розкажу залишиться тільки між нами. Не потрібно зараз  добивати інших такою інформацією, тим більше це може бути і не так, як я думаю.

–Гаразд.

–Схоже свідомість Ненсі захоплена Векною. Робін її кликала, а вона не відповіла, навіть не поворухнулась. Всі були зайняті воротами, і навіть не помітили це.

–Чорт…

–Ага, я сподіваюсь, що я неправильно зрозуміла, бо як вони там знайдуть музику і взагалі, це все схоже на якусь пастку.

–Пастка…точно, це пастка.–Лукас здається почав розуміти.–Макс, це ж вони знайшли інформацію про Віктора Кріла та демона, це вони зустрілися з ним та вивідали спосіб вийти з трансу.

–І Ненсі, це вона склала з малюнків будинок Кріла і зрозуміла, де знаходиться Векна.

–Гаразд, про це не кажи нікому, поки що це буде занадто, вони і так дуже переживають.

–Так, звісно. Але я знаю одне, нам конче потрібен Майк. Не знаю як, але з ним потрібно зв’язатися.

–З ким ви вже хочете зв’язатися, сподіваюсь не з копами?–Едді підійшов до них і сів поряд.–Ти як, Мейфілд?

–Нормально.

–Це добре, то з ким зв’язатися хочете? Не буду брехати, нам зовсім не завадить неочікувана допомога від сильних союзників.

–Майк.

–Віллер, точно, він також в цьому замішаний, та і про Ненсі він має знати, сестра все таки.

–Якщо додзвонимося до Майка, то це буде означати, що всі Баєрси також будуть знати, а їх допомога нам би дійсно дуже допомогла.

–Баєрси? знайома фамілія. Дастін часто говорив про них, але як вони зможуть нам допомогти?

–Віл Баєрс перший, хто застряг у вивороті, і вийшов живий, Джонатан Баєрс хлопець Ненсі і плюс вони зі Стівом колись майже вбили демогоргона. А їх мама, Джойс Баєрс перша знайшла спосіб спілкування з виворотом через світло. Да і Од змогла б допомогти, навіть без супер сил.

–Ого, о це сімейка. Так, ви праві, їх допомога нам потрібна.

–Ей, ви троє! Перерва закінчена, за роботу швидко!–Еріка стояла на порозі вся в порохах.

За пів години все було відносно чисто. Всі були у вітальні, Еріка сиділа в кріслі, інші стояли коло нього.

–Лукас правий, Майк, нам потрібен Майк та інші.

–Але вони не відповідають, Дастіне, нам потрібен ще один план.

–Гаразд. План такий: тут є два матраци, ви з Едді ідете за ними, і лягаєте спати тут, Макс іде в кімнату Од, Еріка і Лукас  також, там є одне ліжко, будете чергувати. Я буду на телефоні, потім хтось замінить мене. Як тільки всі хоч трошки посплять та відпочинуть ми почнемо діяти.

Стів хотів щось сказати, але він дійсно був втомлений, тож він і інші просто мовчки послухали Дастіна та розбрілися в різні сторони.

 

Найменше, що Робін хотіла, так це ходити по будинку, в якому вона колись жила, так ще й у вивороті. 3 роки тому була найбільша сварка з батьками, після якої вона втекла з дому, чи її випхали, сама вже не пам’ятає, проте тепер вона живе в маленькому домі, одночасно вчиться та працює. Напевно, якщо б їй зараз дали вибір, то вона обрала зробити так само.

Спочатку вона зайшла на кухню перевірити як ідуть справи з їжею та водою. В холодильнику були самі тухлі продукти, і о щастя, банка коли. Порившись по тумбочках Робін знайшла пляшку коньяку, який любили її батьки випивати на свята і нічого з їжі. У вітальні в шафі лежала аптечка. Довго не затримуючись на одному місці Баклі пішла до своєї колишньої кімнати. Там було трохи одягу, він був покритий павутинням, проте чистий та цілий. Взявши декілька футболок, переважно чорних або темно синього кольору та декілька кофт Баклі впхала все в портфель, що лежав коло письмового столу. Поглянувши на стіл в пошуках чогось корисного дівчина помітила якусь книжку та ліхтарик. Не довго думаючи вони також лежали в портфелі. Робін йшла до люка в підвал, в правій руці був рюкзак. Аптечка, кола та коньяк вона лишила коло входу до підвалу перед тим, як піти далі. Залишивши коло них рюкзак дівчина пішла далі. Зайшовши до ванни вона побачила там велосипед із рештками кажана в колесі.

–Там, де і залишила, значить якщо кажани і залітали сюди, то ні нас, ні велика не знайшли, це добре. Що ж, попитка не питка.–З цими словами Робін підійшла до раковини та відкрила кран з водою. Нічого

–Значить з водою тут і справді туго…це погано. Гаразд, потрібно витягнути хвіст зі спиць, велик нам ще точно пригодиться.

 

Ненсі вистачило рівно на 2 хвилини сидіння на лавочці, стільки ж на кріслі. Вставши вона почала ходити вперед назад але і це їй набридло через декілька хвилин.

–Що ж, схоже я не витерплю пів години тут сама. Стоп, а це що?–Дівчина підійшла до краю лавочки, на якому були свічки та книга. Відкривши її Ненсі не побачила імені власника, тому вирішила, що читати її буде безпечно. Це була не книжка, це був чийсь щоденник.

Дівчина приблизно її віку, в якої великі проблеми з батьками і яка схоже тут не живе, роблячи висновки з останнього запису.

“Вони сказали мені забиратися геть, що ж, думаю я їх послухаю. Я вже давно шукала роботу, на яку мене візьмуть і в мене є декілька варіантів, да і маленьку хатинку знайти буде не так важко. Ну чому всіх так злить як і кого я люблю?”

Це був останній запис в щоденнику. Останнє речення хвилювало Ненсі вже дуже давно, з самого дитинства, коли всі в її класі писали різні погрози “гомикам” та вирішували, чи заб’ють вони їх до смерті якщо зустрінуть, чи відведуть в псих лікарню, щоб вони там доживали свого віку.

Ненсі цього не розуміла, не розуміла ненависті людей до таких самих людей, які просто хочуть любити, і що, що вони люблять людей своєї статі, вони ж людей люблять, в цьому немає нічого поганого, це їх життя і їх вибір.

Одного разу вона спитала в батьків, чому ж так. Батько лише сказав, що ті люди хворі, мама промовчала, а маленька Ненсі зрозуміла, що краще їй цю тему більше не підіймати.

Темі Томсон. Це ім’я досить часто згадується в щоденнику, схоже вона і є причиною тієї сварки.

–Темі Томсон, знайоме ім’я, здається це та, що постійно бігала за Стівом в школі.

Її роздуми перервав скрип люку. Обернувшись вона побачила голову Робін.

–Вибач якщо довго. Підійди ближче, я  буду подавати тобі речі.

–Так, звісно.

Через декілька хвилин вони знову сиділи на лавочці.

–Давай сюди пляшку.

–Ненсі, ти ж не думаєш, що зараз час напитися?

–Ні звісно, твою рану потрібно промити чимось з спиртом, давай сюди.

Поставивши ліву руку подруги собі на коліна Вілер відкрила пляшку з алкоголем.

–Приготуйся, буде боліти.

–Та куди вже гірше, давай.–Робін відвернула голову та щоб не закричати вчепилася зубами в праву руку. Ненсі почала промивати рану. Почулося шипіння, незрозуміло правда, чи то рана шипіла, чи то Робін від болю, скоріш за все і то і інше.

–Готово, тепер залишилось перев’язати рану. В аптечці є бинти і о, пігулки. Так, від кашлю, температури, при болю в горлі, о, знайшла. Тримай.

–Що це?

–Обезболююче. Випий дві пігулки і стане краще.

–Але це означає, що ми відкриємо єдину банку з водою.

–Ну ж не будемо ми на неї молитися. Зараз кожна зробить по два ковтка, інше залишимо на потім.

–Гаразд.

 

–Тобто Векна вирішив тобі показати всю правду, щоб ти переповіла її Од, але раптом передумав, і вирішив просто нас прикінчити?

–Типу того.

–Ого, то ми настільки насолили йому, що він заради двох старшокласниць перекреслив свій план, закрив всі ворота і відправив всіх своїх кажанів. Буде що розповісти, якщо ми звідси виберемось.

Ненсі переповіла Баклі що вона бачила поки перев’язувала її руку та, хоч дівчина і протестувала, намастила якоюсь маззю із аптечки шию і знов таки перемотала бинтом.

–Ага, обов’язково розповіси Дастіну, думаю йому буде саме цікавіше слухати.

–Дякую, мені вже краще, схоже, таблетки почали діяти.

–То що ми будемо робити далі?

–Ну, для початку пропоную одягнути тепліший одяг. Не скажу, що тут тепло. В мене є худі з якоюсь співачкою, досить тепла, тримай.–Робін змела павутиння з кофти та кинула її Ненсі, сама ж одягнула кофту на замку.

–Що ж, в нас є один портфель, в який ми маємо помістити аптечку та трохи одягу на всяк випадок. Я ще знайшла ліхтарик і…

–І постав ще туди це.–Ненсі протягнула Баклі її ж щоденник.–Він лежав тут, я хочу знайти колись його власницю.–Пояснила Ненсі.

–Навіщо вона тобі?–Робін намагалась говорити якомога спокійніше.

–Обійняти, підтримати та допомогти.

–Ого, але за ці три роки вона могла кудись поїхати.

–Сумніваюсь, гадаю вона досі в Гокінзі. Ось, тільки почитай.

–Ні, дякую, я краще це почитаю.–Дівчина кивнула в сторону відкритого портфелю. Ненсі підійшла та взяла книгу.

–Джон Роналд Руел Толкін “Хобіт”.

–Ти читала?

–Ні, хоча Майк мене буквально задовбував нею і іншими частинами. Напевне тому я її і не прочитала.

–Гаразд, гадаю нам пора в дорогу. Обов’язково почитай колись, дійсно цікава книжка про того, хто опинився в пригоді, вибратися з якої живим було досить важко.

–Обов’язково почитаю, а тепер давай сюди рюкзак, я понесу.–Ненсі кинула рюкзак на плечі і вони вилізли з підвала.  Витягнувши велосипед з ванни Ненсі зав’язала собі очі шматком тканини та сіла ззаду тримаючись за Робін.

–Ну що Ненс, готова до подорожі, вижити в якій в нас відсотків 10?

–Звісно готова.

Баклі почала крутити педалі в напрямку, відомому лиш їй.

 

 

 

примітки:

1.  Так, я знаю, що батьки Робін її нікуди не виганяли, і тд, але хочу ще раз підняти проблему ЛГБТ спільноти, і те, що навіть в наші часи дітей іноді виганяють з дому, від них відмовляються, що вже казати про 80-ті. Плюс мені потрібно якось потрохи вводити факт бісексуальності Ненсі.

2. Вибачаюсь за відсутність, довгу чи не дуже. Ця глава виявилася для мене складнуватою, і мені вона досі не дуже подобається в плані побудови речень, але я вижала з себе максимум, тому маємо що маємо)

3. Якщо якісь мітки чи жанр лишній, то перепрошую. Давно помічаю за собою, що не весь час можу помітити, коли я пишу щось жорстоке, або коли використовую чорний гумор, а його я вмію впихнути і навіть не зрозуміти, тому написала на всяк випадок, можливо він вже є, можливо ще буде, а можливо я поставила цю мітку дарма.