Моя черга нас рятувати

–Робін!!!! Ненсі!!!!–Джойс знову знаходилася в домі і ходила від одного кінця будинку до другого з вимкненим ліхтариком в руках. Зайшовши до вітальні вона помітила, що ліхтарик ледь ледь замерехтів. Джойс стала, боячись порухатися і злякати цей ледь помітний натяк на присутність дівчат.

–Робін? Ненсі?–Ліхтарик почав світитися сильніше, ще сильніше, засвітившись на максимум він згас. Так, це були вони. Прямо тут, в цьому будинку, ось тільки на другій стороні, надзвичайно небезпечній, повній страшних істот, справжніх монстрів. Але вони живі і в неї є можливість поговорити з ними і навіть допомогти.

–Якщо ви мене чуєте, то хай ліхтарик блимне один раз.–Секунди тиші перед тим, як ліхтарик засвітився і погас були пекельно довгими і складними, але після них прийшло полегшення, тепер ніяких сумнівів, вона спілкується з ними, вони зможуть допомогти їм, вони зобов’язані допомогти.

–Гаразд, гаразд, добре.–Джойс намагалася сконцентруватися і зберігати повний спокій. Заради дівчат, вона має взяти себе в руки і діяти як най швидше.–Я буду запитувати питання, на які є лише відповідь так або ні. Якщо відповідь так, то потрібно блимнути раз, якщо ні, то два. Зрозуміло?

Ліхтарик спалахнув один раз.

–Чудово, чудово!–Посмішка ненадовго з’явилася на лиці Джойс, але швидко згасла, зараз не час, буде радіти, коли вони всі будуть в безпеці.

–Ви зараз в двох спілкуєтеся зі мною?

Зрадницькі два спалахи заставили її серце пропустити декілька ударів. Щось не так? Невже щось сталося, чи може вона себе накручує? Але когось в кімнаті немає чи її просто не чує.

–Робін, це ти?

Отримавши підтвердження Джойс не знала як запитати в неї за Ненсі, а якщо дійсно щось сталося? Як вона може запитати про таке, але потрібно. Подумки вибачившись в Робін в разі, якщо відповідь буде жахливою вона продовжила.

–Ненсі… Ненсі в порядку?–Здається, що дихати вона почала знов тільки після позитивної відповіді. Наче камінь, вагою в сотні кілограм перестав на неї давити.

–Вона десь коло тебе, просто не чує мене, так?

“Так”

–Гаразд, ти в порядку?–Через зовсім невеличку, але багатослівну паузу ліхтарик видав “так”. Можна було і не питати, і так зрозуміло, що ні вона, ні Ненсі не в порядку. Далеко не в порядку, потрібно їх якось витягнути з того проклятого місця.

–Ми витягнемо вас, я тобі обіцяю, ми витягнемо вас. Просто протримайтеся ще трохи.

Ліхтарик лише ледь замерехтів на таку промову.

–Од декілька раз зв’язувалася з вами, думаю зможе ще раз, щоб ви змогли поговорити з нами і ми нормально придумали план вашого порятунку. Робін, в тебе є якийсь план?–Пройшло трохи часу, довше, ніж потрібно було на відповідь попередні рази. Джойс почала переживати через таку довгу відсутність відповіді.–Робін?

“Так”

–Так, добре, Я зараз зв’яжуся з іншими, щоб…–Договорити їй не дав шум мотора. через вікна в кімнату пробралося світло фар і на мить освітило весь простір всередині перед тим, як все затихло і було чутно лише стук дверцят.

–Джооойс!!!–Це був голос Джима, почулися кроки і грюкання в двері.

–Двері закриті, може вона не тут?–Ще раз грюкнувши і покликавши Джим вже хотів повернутися і піти обходити дім, але ледь не впав, коли побачив її живу здорову. Її голова знаходилася в метрі від нього. Виглядаючи крізь відчинене вікно Джойс оглянула групу, яка до неї приїхала. Настрій в неї явно був краще, ніж коли вони бачили її в останній раз.

–Двері зачинені, швидко залазьте через вікно або вибивайте двері, але головне попадіть до середини, вони тут.

–Хто вони, Джойс?

–Дівчата, вони тут.

–Робін і Ненсі?–Стів підбіг до вікна і вже почав залазити, коли Джойс відійшла. Озирнувшись він побачив ліхтарик в середині кімнати, що ледь мерехтів.

–Ненсі, Робін, ви мене чуєте?–Він присів, боячись порухати ліхтарик і лише спостерігав як він мигнув яскравіше один раз і знов повернувся до тусклого світла, на фоні було чутно дуже голосний звук, схоже Джим вибив двері, але Гаррінґтон навіть голову не повернув перевірити, чи правильна його теорія.

–Це означає так, два спалахи означають ні, тебе чує тільки Робін, вона сказала, що з Ненсі  все в порядку, просто вона зараз нас не чує, але вона також в цьому будинку. Я права?–Джойс також сіла коло ліхтарика. Він блимнув в знак підтвердження.

–Робін.–Стів тупо повторив ім’я подруги, підняв ліхтарик з підлоги і дивився на нього уявляючи свою подругу, яка сидить десь коло нього, просто в другому світі.–Ненсі коло тебе, і з нею все в порядку. Ви знаходитеся в вивороті, і ти прямо зараз закочуєш очі від настільки очевидних слів, бо я це все тільки що вже почув.

Ліхтарик блимнув один раз і Стів посміхнувся. Всі інші вже також були в будинку, а саме Гопер, Джонатан і Вілл з Дастіном.

–Од знайшла ваше місце знаходження, я подумав, що краще буде, якщо вона буде коло резервуару, і в разі чого, через рації спробує зв’язати нас з виворотом–Дастін тримав в одній руці свій ліхтарик, в другій рацію і якийсь прямокутний предмет, чимось схожий на коробку, але не правильної форми.–І на всяк випадок я взяв іграшку Голі, вони зможуть спілкуватися з нами завдяки їй.

–Ти забрав іграшку в молодшої сестри Майка?

–Так, і ми вже розмовляли завдяки їй, коли у виворіті були ще Стів з Едді.–Дастін поставив іграшку коло ліхтарика на підлогу і відійшов на крок. Запала мовчанка. Всі чекали боячись порушити тишу, аж поки екран іграшки не засвітився, на ньому почали з’являтися літери.

–У… М…. Е… Н…. Е… У мене! Є   П…Л…А…

Остання літера не з’явилася, іграшка почала блимати, як і всі ліхтарики в кімнаті.

–Це не Робін, це він, демогоргон…Робін, тікайте!!!!

–Робін! Робін, якщо ти мене чуєш, старий будинок в лісі, там ховали Од, ми будемо там, чуєш???–Джойс намагалася докричатися, вона повторювала це речення, аж поки світло не заспокоїлось і більше ніхто не відповідав ні на крики, ні на що, вони знову втратили зв’язок з дівчатами.

 

Робін плакала, плакала, коли відповідала Джойс, коли накінець-то почула живий голос, який вірить в їх порятунок, це були сльози щастя. Вона боялася поворухнутися, коли Джойс попросила її почекати, а сама побігла провести інших до будинку. Усмішка не сходила з її лиця, коли сама очевидність Гаррінґтон говорив до неї, але почувши про іграшку, і побачивши, що тепер на підлозі є ще одне місце, де кружляє золотавий пил зрозуміла, що пора діяти, план в неї з’явився майже одразу після почутого голосу місіс Баєрс, нереальний, безглуздий і одночасно вселяючий надію на порятунок.

–Потрібно їм сказати, потрібно повідомити, що в мене є план…–Щастя було не довгим, не дописавши і першого речення її власний ліхтарик почав блимати, а Дастін і Стів почали кричати про демогоргона. “Чорт”

–Ненсі!!!! Швидко вставай!–Вона підбігла і стягнула дівчину з дивану. Не відпускаючи руку подруги вона вибігла через задні двері і побігла в маленьку кладовку, в яку три роки тому біг Вілл Баєрс тікаючи від демогоргона. Робін першою штовхнула всередину Ненсі, сама закрила двері, кинула всі, які тільки були під руками коробки перекриваючи двері і сховалася під робочим столом коло Ненсі, яка вже була без пов’язки і тримала свій автомат в руках. Запала тиша, дівчата не рухалися і не дихали. Серце почало пропускати удари, коли почувся рикіт зовсім недалеко від них. Він не збирався нікуди йти, його кроки було чутно то з одного боку, то з іншого. Надія на порятунок почала згасати, коли демогоргон почав шкрябсти кігтями по стінах, він знав де вони і не планував відпустити їх живими.

Робін подивилася на свою руку і ледь не заскулила від розуміння і досади. Її рана знову почала кровоточити, а через постійні обезболюючі вона цього навіть не помітила, схоже запах свіжої крові його привернув. Невже через невеличкий промах вони втратять найбільш реальний шанс на виживання і порятунок за весь цей час. Ненсі прослідкувала за поглядом подруги і також побачила червону пляму на колись білих бинтах. Проклинаючи все і всіх, а в першу чергу себе, за те, що вона просто взяла, і одразу заснула навіть не перевіривши стан подруги.

Ненсі оглянула приміщення намагаючись знайти хоч щось корисне. “Пулі не допоможуть, кажанів думаю вбити ними можна, але не цю тварюку. Вогонь, потрібен вогонь. Вогонь. Вогонь!” Погляд зупинився на каністрах з бензином і, дякувати удачі, пальник, в них є шанс. “Моя черга нас рятувати, тримайся, Робін”.

Намагаючись видавати по мінімуму шуму вона піднялася з підлоги, показуючи рукою, щоб Робін не рухалася. Взявши каністру з бензином вона обережно зняла кришку і почала виливати вміст на підлогу, коробки, стіни, а особливо на лози. Через декілька хвилин на підлозі лежали дві каністри, третя була в руках Ненсі, поставивши її коло пальника воно схилилася коло вуха Баклі і ледь чутно прошепотіла.

–Як тільки все загориться, веди мене до наших речей і велосипеда, вшиваємось звідси.–Робін кивнула і підвелася.

Ненсі видихнула, взяла пальник і запалила його, Робін взяла повну каністру в одну руку, друга рука зловила Ненсі. Їх погляди зустрілися, в обох очі горіли готовністю, але Ненсі помітила ще дещо, в очах Робін щось змінилося, з’явився живий вогник, впевненість, що не могло не здивувати, адже годину тому вони обі подумки вирішували як саме помруть, просто ще не наважувались говорити про це в слух.

“Перші секунди, як загоряться лози, демопси відчувають біль і слабкість, Джим нам про це колись розповідав, коли Стів з дітьми палили тунелі, але потім йде злість. В мене буде декілька секунд, щоб пристрелити його слабкого, якщо ні, то нас вб’ють. Шанс один до 1000” Зжавши руку Робін у відповідь Ненсі по трохи почала відсувати коробки коло дверей, почулися кроки, стуки, двері намагалися вибити. Скрежет, кігті почали видніти з-за трухлявих дощечок. Передавши горілку Робін, Ненсі взяла зброю в руки і прицілилась в ту сторону, звідки був шум.

–Пали там, де лози на рахунок 3.

Демогоргон почав віддирати куски деревини, з якої проступали ледь помітні промені світла вивороту.

–Один…

В дірах вже почало видно рух лап.

–Два….

Руки Робін вже почали тремтіти, вона не зовсім розуміла як Ненсі планувала одночасно вбити ту тварюку і не згоріти в пожежі, але довіряла їй і не давала страху почати щось робити швидше за команду. через діри вже видно голову без лиця, лише рот і зуби. Істота закричала, вона вже змогла здерти місце, де був замок і відкрила двері, ось вона, смерть, саме тоді, коли з’явився шанс на виживання, зараз його і дівчат заодно роздеруть зубами і кігтями, і все буде закінчено.

–ТРИ!

Мозок зрозумів пізніше за тіло, рука сама потягнулася до стіни і за секунду все спалахнуло. В лице дало жаром, дихання перебив дим а вуха заклало від крику. Постріл. Ще і ще. Сфокусувавши погляд Робін побачила, що демопес лежить і не рухається. “Він що, мертвий? але як?”

–Робін!–З трансу її вивів голос Ненсі, приклавши всі зусилля вона вивела себе з стану шоку, схопила Ненсі за руку і повела її в сторону будинку. Ноги запліталися, проблеми з координацією досі переслідували її, вона перечіплялася, але намагалася не звертати на це увагу, забігши назад у будинок Робін схопила і жбурнула Ненсі портфель, сама ж взяла в руку сумку і вже підняла велосипед, щоб їхати далі.

–Стій, зажди, Робін!–Ненсі забрала з рук подруги каністру ще по дорозі і виливала бензин так, щоб запалилися в першу чергу лози і тепер поливала будинок зсередини. Кинувши пусту каністру кудись в сторону Ненсі дістала з рюкзака бинт і шмат якоїсь тканини.

–Схоже, знову прийдеться робити джгут.–Не маючи часу на розв’язування, вона розрізала закривавлений бинт з руки і кинула на те місце, де найбільше пролила пального .”Можливо запах крові їх приведе прямо в полум’я”. Швидко перев’язавши руку і наклавши чуть вище рани джгут Ненсі піднесла полум’я до місця, де вилила найбільше пального, швидко відбігла від швидко розгораючогося місця, кинула пальник в рюкзак і вибігла з будинку. Робін чекала її коло сходів.

–А тепер вези.–Робін кивнула, вона сіла на велосипед, Ненсі пристроїлася ззаду впершись головою в спину дівчини поряд і вони знов вирушили в дорогу.

–Дім Баєрсів? Чому?–Першою мовчання порушила Ненсі через хвилин 10. Вони вже від’їхали досить далеко, Робін майже одразу з’їхала на якусь забуту стежку і їхала в сторону лісу, в якому за розповідями Ненсі був будинок. Як добре, що Ненсі їй розповідала всі ті історії, а Робін уважно їх слухала. Схоже, що Джойс говорила про будинок, в якому з Вілла виганяли пожирача мізків, або як його тоді назвала дітвора. Під час тієї розповіді Ненсі описала приблизно дорогу, тому є хоч і невеликий, але шанс знайти його.

–Не знаю. Просто згадала про одну людину, яка там колись жила.

–Вілл?

–Ні, Джойс, я з Віллом навіть не розмовляла.

–А з Джойс розмовляла?

–Ну, так, вона прийшла поговорити зі мною перед їх від’їздом до Каліфорнії. Нічого такого, просто невеличка бесіда. Виявляється, що вона вчилася з моїми батьками.

–Ого.–Ненсі знов помітила зміни. Голос став більш живим, в ньому чути надію і віру, щось явно сталося, поки вона спала, але питати про це зараз тупо. Якщо щось дійсно відбувається, то вона не має це знати. Всю дорогу Ненсі їхала впершись лицем в спину Баклі, бо пов’язка тепер служить джгутом на руці, а дорогу їй досі не можна бачити.–Потрібно буде вибачитись перед нею, що спалили її виворітній дім.

Робін засміялася.

–Так, обов’язково вибачишся перед нею.

–А ти типу не при ділах? Чи хто підпалив ту комору?

–Гаразд, гаразд, вибачимося.–Ненсі не бачила, але чула, що подруга говорить з посмішкою на лиці.

–План є?

–Є, і тепер в ньому є шанс на нашу перемогу.

–Звучить гарно.

 

–Джойс, скажи хоча б щось, поясни в чому справа, будь ласка.–Ці слова вивели жінку з думок.

–Га? А, я вже пояснювала, мені приснився сон, точніше спогад, з якого я зрозуміла, що Робін тоді говорила про мене. Далі все як в тумані: машина, дорога, розмова з нею, потім приїхали ви, потім демогоргон і зараз я сподіваюсь, що дівчата в нормі і почули, куди треба їхати.

–І що Робін знає де це.–Дастін сидів разом з ними в машині Гаррінґтона, яку Джойс чудом не припічатала до стіни. Він повідомляв друзям про ситуацію, але тепер відклав рацію і підключився до розмови.–З того, що я почув перед цим, коли за ними стежила Од, і тепер, коли ви з ними розмовляли, в мене склалося таке враження, що Ненсі не можна знати нічого, наче як тоді з Віллом, коли він був шпигуном, можливо це через Векну.

–Якщо це правда, то Робін не знає де зустрітися?–Паніка почала підкрадатися у вигляді кома в горлі. Джойс намагалася говорити спокійно, але всеодно ситуація знов почала вислизати з під хоч якогось контролю.

–Думаю вона як мінімум приблизно знає місцезнаходження. Ми з Стівом багато чого їй розповіли, на всяк випадок, а раптом та штука вернеться, тож як мінімум приблизно вона знає, але нам потрібно буде на місці вже розійтися і кликати, вони нас чують, тому може все вийти.

–Гаразд, добре.–Джойс трохи видихнула, але тривога досі її не покидала.

–Майк, прийом.–Дастін знов взяв рацію в руки.

–Майк на зв’язку, є щось нове? Прийом.

–Так. Робін знає приблизно місцезнаходження, але не точне, сумніваюсь, що вони прибудуть раніше за нас, але все одно приготуйте ліхтарики і рації, потрібно буде розділитися на команди і шукати їх, вони нас чують, тому якась група може знайти їх і направити в сторону дома. Прийом.

–Зрозумів. Прийом і кінець зв’язку.

 

–Робін!!! Ненсі!!!!–Макс з Лукасом були в одній команді. Пройшло вже більше трьох годин, як вони бродять по лісу, і вже дві години, як приїхали інші, і також порозбрідалися в різні сторони.

–Я вже починаю дуже сильно хвилюватися, на велосипеді сюди доїхати навпростець десь дві з половиною години.

–Можливо у вивороті неможливо через ліс проїхати, тому їм прийшлося об’їжджати.–Лукас знов покликав дівчат.–Вони будуть в порядку, чесне слово, вони сильні, дуже сильні.–Макс лише кивнула і вони відправилися далі, але через хвилин 10 стали свідками одної дуже цікавої сцени.

–Друзі, йдіть сюди, подивіться, в мене ліхтарик танцює.

–Він що робить?–Макс стала як вкопана за метрів 10 і дивилася на Арґайла, який тупо дивився на блимаючий ліхтарик, схоже, що він знов під кайфом.

–Робін, Ненсі!?–Раптом світло заспокоїлося, але через менш ніж хвилину почало блимати в руках Макс.

–Ми їх знайшли!–Лукас дістав рацію і відійшов, щоб повідомити іншим.

–Забереш Арґайла.–Макс крикнула навздогін, і побачивши, що хлопець кивнув в знак згоди відійшла на декілька кроків.–Йдіть за мною.–Ліхтарик досі мерехтів, тому Макс продовжила йти періодично говорячи, щоб дівчата орієнтувалися на голос. Коли вона вже добре бачила будинок, світло в її руках заспокоїлося.

–Робін? Ненсі?–Страх нахлинув на неї крижаною хвилею, яка щезла, як тільки в домі почало блимати світло. Макс видихнула і побігла до дому.

Через хвилин 5 всі вже були на кухні, а Од вже лежала в резервуарі.

–Я їх бачу.

“Нас бачать? Ненсі, помахай в камеру, чи куди там потрібно, в яку сторону мені посміхатися?”

Звук, який долинув з рації був одночасно страшенно болючим і таким заспокоюючим.

“Од, нас чують всі інші?”–Голос Ненсі був досить тихим, щоб зрозуміти що вони там не витримають більше ні дня.

–Так, чуємо тебе сестричко добре і ясно.

“Привіт, Майк. Стоп, ти якого хріна на телефонні дзвінки не відповідав!? Я переживала взагалі то за тебе, засранець.”

Такого схоже Майк не очікував, тому лише засміявся і вибачився.

–Сестричко, потрібно вас витягувати як можна швидше, бо мама там напевно рве і мече.–Майк зібрав всі сили в кулак, щоб голос звучав спокійно і рівно. Було жахливо боляче чути такий безнадійно втомлений, і в якомусь сенсі не живий голос сестри.

“Добре, що ти про це заговорив, в мене є план, але я не знаю, як його вам повідомити… Хвилинку! Дастін тут?”

–Так, Робін, я тут.

“Прекрасно, тоді ти, і інші задроти слухайте уважно. Ми зараз в Двох вежах. Мері і Піпін, яких забрали орки.”

–Тобто ми Арагорн, Гімлі і Леголас?

“Так! А тепер слухай. Тут є Фанґорн, в який ми маємо попасти, але без Ентів, тож…”

На хвилину з рації не було чути нічого. Джойс не розуміла ні слова, лише те, що Робін намагається зашифровано передати їм план. Повернувши на секунду голову вона побачила, що іграшка Голі, видає кучу знаків оклику на екрані. Вставши і переставивши її трішки в сторону вона уважно дивилася на подальші дії. На секунду екран погас, але потім на ньому почали вимальовуватися слова.

“Л”, “А”

Взявши зі столу поряд листок і ручку з цифрами, які вже не потрібні Джойс записувала літери.

“Н”,”Ь”

“Тож Ви маєте їх замінити, прибути швидше, ніж за три дня і врятувати від орка, який нас переслідує.”

“Д”,”Е”,”Р”

“Тобто в Фанґорні ви станете Древнім, але матимете супротивника посильніше”

“Е”,”В”,”О”

“Думаю це все, але не можу не сказати, що я вже думала здійснити грандіозну битву за Чорні Ворота без втручання Фродо і Сема. Вибачте за це.”

“Б”,”А”,”Є”,”Р”,”С”

“Ви не розгадаєте цей шифр повністю без старшого брата, і…”

“В”,”О”,”Р”,”О”

Через секунду Робін продовжила.

“Ненсі мовчить, але всеодно, місіс Баєрс, ми вдвох вибачаємось, що спалили ваш виворітній дім.”

“Т”,”А”

Джойс якраз дописала останню букву, коли збагнула останні слова, і що на неї всі дивляться.

–Головне, що ви цілі, а будинки вивороту мені не шкода, паліть і далі, якщо є як.

“Дякую за…”

–Робін?

З рації почулися дивні звуки, кучу шерехів і стукоту, далі удар.

–Що сталося? Це ж не може бути демогоргон, він би заставив показитися все світло.

–Ні, це лози. Вони напали на дівчат.–Од виглядала жахливо, кров йшла з носа все сильніше і сильніше, а лице почало блідніти.

 

Ненсі дивилася в стіну, щоб не видати собі і Векні нічого. Слухала і не розуміла коду, який казала Робін, але почувши якісь незрозумілі звуки обернулась і побачила, що лози напали на її подругу. Обвивши руки і ноги вони також затулили їй рот і вже почали душити. Секунда, і вони вже підняли дівчину і притиснули до протилежної стіни. Не гаючи ні секунди і ігноруючи те, що їх кличуть друзі вона побігла перерізати лози, але на місці одної перерізаної з’являлися інші.

–Не хочете по хорошому, буде по поганому–З цими словами Ненсі схопила пальник і почала смажити їх. Реакція була моментальною. Лози зашипіли і почали відповзати. Робін впала, і якщо б Ненсі не встигла зловити її, то напевно розбила б собі голову.

–Ти як?

–Жити буду.–Робін кашляла і намагалася заповнити повітрям легені. Нею трусило.

Ненсі допомогла встати подрузі і закинула її руку собі на плече, щоб та перенесла майже всю вагу свого тіла на Ненсі.

–Нам потрібно забиратися з відси, скоро тут буде весь виворіт. Розшифруйте цей бісів код і вирушайте в дорогу, будь ласка.