Моя “Улюблена” школа

Своє шістнадцятиріччя Катерина святкувала досить скромно. Ні, її батьки могли б їй організувати грандіозну вечірку, проте Катря цього не хотіла. В неї майже не було друзів, а з єдиною подругою вона напередодні посварилась. До того ж, батьки Катрі вчора ввечері поїхали в незаплановане відрядження в Чехію. Тож зараз дівчинка була в квартирі одна. Поспіхом вона дмухнула на свічки на тортику, який за розмірами більше був схожий на кекс та пішла в свою кімнату. Тут вона почувала себе комфортніше, ніж на кухні. На стінах Катря розвісила RGB стрічки та постери з її улюблених аніме. Кімната для неї була її власним світом, де вона була хазяйкою. Лише тут Катря відчувала себе в повній безпеці.

***

Дівчинка встигла подивитись кілька серій аніме, до того як пролунав будильник. На екрані трохи побитого телефона висвітився час: 23:00. Це означало, що час спати. Катря часто під час перегляду улюбленого аніме забувала про сон. Тож поставивши відео на павзу, вона пішла розтеляти ліжко. Вже була весна, але Катря досі загортувалась в теплу зимову ковдру. Це завжди дивувало її маму.  Ця звичка донки здавалась їй дурною, але Катрі було всеодно. І от коли все було готове до сну, Катря вимкнула світло та заплющила свої карі оченята. Завтра знову в школу…… Це була остання думка дівчинки, перед тим як вона поринула в сон…

***

5:30. *звук будильника* Катря розплющила очі. Єдине чого вона зараз хотіла – це спати. Але ж ні! Треба знову збиратися в ту кляту школу. По правді, Катря любила вчитися. Навчання давалось їй навпрочуд легко. Зазвичай дівчинка навіть не робила домашку, але усі конрольні сдавала на відмінно. Розум їй напевно дістався від батьків. Батько Катерини працює програмістом в якійсь відомій міжнародній компанії, а мама веб-дизайнеркою в тій самій фірмі. Дівчинка пишалась своїми батьками. Обидва виросли в Богом забутому селі, вчились в звичайній школі, але всетаки дійшли до своєї цілі. І зараз були відомими в вузькьому колі.

Але хоча вчитись вона любила. Та і з вчительками ладила, але від одного слова “школа” дівчинка здригалась. З першого дгя навчання її невзлюбили. Більшість дітей вже знайшли свою копанію, а маленька, нікому не відома дівчинка з села була тут чужою. Школа, в яку дівчинка пішла мала статус елітної. Сюди важко було потрапити, якщо не “подякувати” директору. Саме так тут опинилось більшість Катрусиних однокласників. Лише Катря опинилась в цій школі не через “білий конвертик”. В першому класі дівчинка взяла участь в якомусь конкурсі, де змогла посісти перше місце. А як приз, вона отримала можливість вчитись в цій елітній державній школі.

На той час, батьки дівчинки були не дуже заможними, тому в дівчинки не було жодних атребутів багатого життя. Замість айфону – стірий мамин телефон, замість модного одягу – власноруч пошита сукня. Але найгіршим було те, що однокласники якось дізнались про те звідки дівчинка. Сама Катря не соромилась свого походження. Що поганого в селі? – думала дівчинка, проте її однокласники так не вважали.

І хоча минуло вже багато років, ставлення однокласників до неї не змінилось ні на краплю. Тож тепер вона знову морально готувала себе до школи. “Не думай про цих йолопів, не думай про цих йолопів”, – раз у раз повторювала подумки Катря. І так до самого входу в школу.