море

Ех, Фенг… Коли він входить у приміщення, всі погляди панів і дам прикуті до його обличчя, його костюма, складеного тіла, рук та… хлопцеві поруч.

Едгар постійно здивований, коли Фенг тягне його на черговий світський вечір, де йому сліпить очі яскравими спалахами, а люди не хочуть з ним знайомитися і знаходитися поруч. Він не може йому відмовити, бо варто йому погодитися, як на його обличчі розквітає посмішка, якою він готовий насолоджуватися вічно.

Коли Едгар поруч із ним, у хід пускаються чутки. Вони як змії. В’їдаються, розбігаються швидко та їдко. Їх хвости довгі, вони гострі, як зуби змії. Отруйні, тому від них так гидко. Вони тиснуть своїми кликами з отрутою в серце. Гидко, що це не правда. Щоразу, коли вони стоять на балконі, він намагається хоча б на секунду зупинити погляд на його губах.

Фенг чує ці розголоси, шепотіння. Він приймає їх із легкістю, сміється на них. Він тягне едгара з собою, хоч і помітив пониклий погляд друга. Традиційно його лице не висловлює особливо сильних емоцій, але очі завжди його трохи видають. Фенг усміхається, адже радий, що друг знову погодився провести з ним час, а не в чотирьох стінах. Коли вони сідають за столик, який знаходиться подалі від очей “змій”, Фенг починає розпитувати хлопця.

— Як тобі? Тобі подобається? Дивись яке місце незвичне, дизайн, атмосфера, а ти тільки подивися на вигляд! — Едгар дивується енергійності друга. Він вже встиг розглянути вид із вікон. Ох, а пейзаж і справді неймовірний. Ні, він гарний, а от неймовірний тут лише один пейзаж і він сидить навпроти нього.

— Ні, мені не подобається.

— Ну чому ж? Подивись скільки тут красунь різних, — Фенг ніжно та легко посміхається, сміється. А Едгар прикриває очі та видихає. Йому погано від поглядів, цих розмов. Вони не подобаються йому. Він хоче додому.

Похмурий хлопець повертає голову до вікна, дивлячись на незліченну кількість палаючих вогнів у небі. Наскільки вони яскраві? Як яскравіше вони були б, якби він дивився на них не тут, а десь там, далеко? Наприклад … вдома. І знову думки зводяться до дому.

Хлопець різко встає із-за столу, чим провокує скережет стулу та рухається до виходу. Фенг намагається відгукнути його, але хлопець не реагує та просто йде. Фенгова рука так й залишається у повітрі, поки хлопець успішно йде з приміщення. Фенг у шоці, тому що його друг не поводився так раніше. Якщо Едгару щось не подобалося, він зазвичай говорив про це відкрито і вони думали як вирішити цю проблему. Але його поведінка… й справді дивна. Він віддалився від Фенга, часто пропадає. Йому треба з’ясувати у чому справа.

Едгар швидко йде сходами, йому потрібно освіжитися. Він хоче побути один, але швидше за все, через деякий час Фенг повернеться додому, а це означає, що він не буде один. Вирішує прямувати до пляжу. І освіжитися можна, і побути на самоті. Коли Едгар виходить із будівлі, він не знає, що каратист спостерігає за ним. Фенг розгублений, але він дасть йому побути на самоті.

***

Ще вечір, незабаром ніч, а місяць яскраво зустрічає хлопця світлом. Він іде досить швидко. У такий час машин вже не так багато. Ліхтарі вже горять, але в деякі місця їхнє світло не дістає. Едгар приходить до пляжу і підходить до води, дивлячись у неї. Гладь, що спокійно показує вигляд хлопця та легке колихання, приємно висловлюється в очах. Ед сідає та опускає руки у воду і хлюпає її в обличчя. Він протирає очі рукавом, а потім встає. Тут тихо і йому це подобається. Всі ці світські вечори та заходи не для нього.

Ні, він не боїться осуду з боку інших, він просто не любить перебувати серед такої кількості людей. Стільки уваги… не для нього, йому не потрібне це. Це величезна напруженість для нього, після якого завжди потрібна якась розрядка. І він часто не отримує її, в слід чого не має сил на що-небудь.

Хлопець йде на дерев’яний причал. Людей немає, тиша, крім шуму хвиль та чайок. Він сує руки в кишені і насолоджується такою спокійною самотністю. Він прикриває очі, дозволяючи вітру гладити його. Він дозволяє розслабитись собі.

Сідаючи на пірс і знімаючи з себе взуття, щоб намочити ступні едгар помічає телефон, який впивається своїми краями в живіт. Опускаючи ноги в прохолодну воду, він дістає телефон і бачить пропущені дзвінки і повідомлення від фенга.

— ед, що трапилося??

— все добре??? ед, подзвони.

— ну чи напиши

— будь ласка

— все добре. я на пляжі.

Едгар відкладає телефон і продовжує дивитися на воду. Вона подобається йому. Її колір та спокій. час від часу вони бувають тут із фенгом. Як літом його ноги окутує теплий пісок, а вода облягає тіло. Фенг полюбляв купатися, тому часто тягнув до себе Едгара. Іноді Едгару хотілось, щоб він обійняв та поцілував його прямо у воді.

Він тримає ноги у воді до того часу, поки їх не починає поколювати, а м’язи зводити легкої судомою. Витягуючи їх з води та підгинаючи під себе так, щоб можна покласти голову на коліна, він відчуває, як його шарф огортає його.

Дотягуючись до кишені, він дістає навушники і вкладає один із них у вушко, а в телефоні гортає плейлисти. Всього їх три: Едгара , Фенга та їх загальний.

Він включає загальний плейлист і згадує ті самі моменти, проведені разом. Коли до едгару причепилися незрозумілі типи, від яких йому довелося тікати, бо ті вирішили, що буде смішно, якщо вони наб’ють йому пару синців і той “перестане вішати ніс”. Тоді він поспіхом дзвонив фенгу, який, як знав Едгар, був неподалік і попросив його зустріти. Потім у провулку Едгар ще втикався головою в сильні груди Фенга. Як вони якось лежали в полі, а шарф вирішив розпатлати волосся Фенга. Тоді Фенгу довелося йти з розпущеним волоссям. Також у волоссі виявилися маленькі, але дуже милі та красиві квіточки.

Каратист надходить повідомлення, що хлопець у мережі та який плейлист він прослуховує. Від цього стає ще тепліше на душі, тому він іде швидше.

Шарф еда обіймав лише двох людей.

Свого господаря та Фенга.

З очей скочуються сльози, бо він неймовірно сильно цінує ці моменти. Вони гріють його спотворене серце, яке так довго шукало щастя та спокою. Він і правда дуже любить його. Він цінує його, його вчинки, його ставлення до нього. Едгар прикриває очі, даючи сльозах капнути.

Несподіваний голос змушує його розплющити очі і повернути голову до голосу:

— Привіт, — перед ним стоїть фенг з усмішкою і щось тримає в руках. Він би назвав ці руки лапами, тому що вони одночасно сильні, але теж такі ніжні і приємні, як у котиків. Едгар дивиться на Фенга і не знає, що йому відповідати, але йому і не доводиться. За нього це робить Фенг.

— Дай мені дещо зробити, — Едгар смирно сидить і чекає, що ж такого зробить Фенг. Він наближається, а потім сідає та вкладає в його волосся рожеву квіточку, яка виглядає дуже контрастно з чорним кольором волосся. Фенг дивиться на свою роботу і дарує чарівну посмішку.

— Це дуже мило, — хлопець сміється і дивиться на Едгара, в очах якого застигли сльози. він сідає поруч і дивиться в його вугільні очі, — друже, що трапилося?

Едгар кладе голову на плече своєму другові і мовить:

— Здається, я… — Ед нервово запинається, намагається сформулювати думки, — здається, я люблю свого друга. І він сидить поряд зі мною. він і трапився зі мною, — поки він каже це, то спрямовує свій погляд на чайок, які мирно плавають. Він пускає все на самоплив, бо сам не впорається із цими почуттями.

— Ед, подивися на мене, — Фенг дивиться на нього і, здається, у його погляді немає агресії чи чогось подібного. Він розвертає обличчя хлопця і цілує його губи, тримаючи його щоки в долонях. Він цілує його ніжно, із любов’ю. Едгар охоче відповідає, хоч і не має досвіду, але він намагається.

Кілька дій замість тисячі слів.

Коли фенг усувається від губ Едгара, вони довго дивляться один одному в очі і мовчать. Ед відчуває в животі таке приємне, але дуже незвичайне почуття. здається, його ще називали “метеликами”. Неочікувано Едгар відчуває ворушіння свого шарфа і розуміє, що він охоплює і його, і Фенга.

Тепер вони притиснуті один до одного.

Фенг заливається гучним сміхом, притискаючи хлопця до себе в обійми і хлопець розслабляється у руках фенга, також починаючи сміятися. Ще один момент у їхньому житті, який вони не забудуть.

— Тож тепер виходить, що ми будемо зустрічатися? — Едгар говорить з долею страху, але він хоче бути впевненим.

— Звісно ж, котику! — посмішка та сльози щастя з’являється на його обличчі.

Хлопець дивиться на море та на відблиск світла місяця. Це нагадує його та Фенга. Ед завжди був якимось нещасливим, що у дитинстві, що в юності, був наче темним морем, але колись з’явився Фенг, його місяць, котрий зробив його таким щасливим.

He is good to me, he’s a good man.

Він добре до мене ставиться, він хороша людина.

He takes care of me when I need it.

Він дбає про мене, коли мені це потрібно.

© Princess Chelsea — I love my boyfriend