Молодша Дамблдор

Вже темніло. Ми з друзями сиділи біля кафе. Лукас підвівся з келихом шампанського в руці.
– Сьогодні особливий день, адже саме цього дня два роки тому Адель погодилася бути моєю дівчиною. – він глянув мені в очі.
– Кохана, ти моя найніжніша і найкрасивіша, ми з тобою пара найміцніша і найчудовіша, я завжди тебе любитиму і підтримуватиму.
Усі почали кричати “вітаємо” та аплодувати.
– Вітаю вас люба моя! – усміхаючись сказала Квіні.
Лукас узяв другу пляшку шампанського, але мені раптом стало не по собі.
– Вибачте, мені треба відійти.
Шукаючи туалет мене не залишало відчуття що хтось стежить за іншою. Пройшовши ще пару кроків я різко зупинилася і обернувшись врізалася в якогось чоловіка.
– Вибачте.
– Ти заблукала, маленька? – пролунало з його вуст.
– Ні, сер. – невпевнено відповіла я. Не піднімаючи очей, я обійшла його і продовжила йти. Зробивши кілька кроків я обернулася все-таки подивитися на чоловіка, але він не залишив і сліду по собі.

Прокинувшись, я не побачила Лукаса поруч, встала з ліжка, вдягнулася і спустилася сходами на кухню.
– Доброго ранку люба, хочеш кави. – на кухні вже сиділа Квіні.
– Так, будь ласка. – усміхнулася я подрузі.
Вона змахнула паличкою і до мене одразу ж підлетів чайник, наливаючи каву в кухоль.
– А де всі? – запитала я, надпивши трохи кави.
– Тіна вирушила з самого ранку шукати пригоди, Ньют поспішив за нею, прихопивши з собою Якоба.
– А Лукас?
– О… вибач, люба, але його я не бачила, він здається не ночував тут. У вас усе гаразд?
– Він по горло загруз у своїх справах, ми з ним як сусіди живемо.
– Ви ж приїхали в Париж налагоджувати стосунки. Місто романтики та все таке.
– Так, але здається він так не думає, та і я вже сумніваюся.
Раптом на кухню заходить Лукас.
– Привіт Квіні. Привіт, кохана. – він усміхаючись хотів мене обійняти, але я відштовхнула його.
– Де ти був?
– Кохана я… – опустивши очі на його шию, я побачила на ній засос.
– А це що таке?! Ти мені зраджуєш?! – він опустив очі. Я одразу ж кинулася на верх у свою кімнату. Хвилин через десять до мене постукали у двері.
– Пішов геть! – прокричала я, думаючи, що це Лукас.
– Адель, люба, це я. – я встала з ліжка і відчинила двері.
– Вибач, я думала це він.
– Нічого. Ти що плакала? – подивившись мені в очі, запитала Квіні. Я не змогла щось відповісти, просто кивнула головою. Вона обійняла мене.
– Аделаїдо, мила, мені так шкода. – вона міцно обіймала мене, а я посміхнулася, не часто своє повне ім’я почуєш. Я одразу згадала свого старшого брата Альбуса, у дитинстві тільки він мене так називав, крім нього в мене ще є брат Аберфорт, але з ним у мене не такі міцні стосунки.
– Квіні, я піду прогуляюся. Хочу подихати свіжим повітрям.
– Добре, клич, якщо що. – відповіла чаклунка.

Я зібралася взявши із собою блокнот, який подарував мені Альбус. У нього був такий самий, і коли я щось писала у своєму, це одразу ж відображалося в блокноті брата, і прочитати те, що в ньому написано, могли тільки ми, решта бачили тільки білі аркуші паперу. Вийшовши з дому, я блукала вулицями Парижа, намагаючись не думати про Лукаса майже до вечора, зайшла в кав’ярню купити кави, і тільки коли вийшла з неї, я помітила, що вже темно. Повертаючись додому, я зайшла на темний провулок, як раптом переді мною з’явився якийсь чоловік. Я зробила кілька кроків назад, але почула стукіт підборів, різко повернулася, побачила чорняву дівчину, яка спрямовує на мене паличку.

­     Прокинувшись, я почала згадувати, що вчора було. Вставши з ліжка, я підійшла до вікна. Усе ще той самий Париж. Я помчала до дверей, але вони були замкнені. Я спробувала відкрити їх за допомогою магії, але не змогла чаклувати. Подивившись на руку, я побачила гарний браслет. Здається, через нього я не можу чаклувати. Я хотіла його зняти, але не змогла. Зрозумівши, що відчинити двері мені не вдасться, я сіла на ліжко, обхопила свої ноги руками, поклавши голову на коліна. Через кілька годин двері відчинилися, але в них ніхто не зайшов. Я ризикнула вийти з кімнати та почала блукати коридорами будинку. Минуло кілька хвилин, коли я зрозуміла, що заблукала, і зупинилася в ступорі.
– Ти заблукала, маленька? – знову цей голос. Я повернулася і побачила альбіноса, якого важко сплутати з ким-небудь.
– Ви. – через те, що я за два дні майже нічого не їла, я втратила свідомість, закриваючи очі, я відчувала, як мене тримають сильні руки.
Прокинувшись, я сиділа в кріслі, а навпроти мене сидів Ґелерт Ґріндевальд.
– Випий, це допоможе тобі відновити сили. – він простягнув мені чашку. Я подивилася на нього з недовірою.
– Не довіряєш мені?
– З чого б це мені вам довіряти? Ви викрали мене! – трохи підвищивши голос сказала я. Маг тільки посміхнувся.
– Навіщо я вам?
– Ну бачиш, гуляючи Парижем кілька днів тому я побачив тебе з твоїми друзями, мене зачепило твоє волосся, його колір. Звісно, я й раніше бачив дівчат із рудим або червоним волоссям, але твоє, воно начебто вогонь фенікса, палає, переливається, а твої каре-зелені очі начебто осінній ліс. Ось я й вирішив, що ти будеш моєю.
– Що? Думаєте викрадете мене і я відразу ваша? Не вийде, я не чиясь власність!
– Дорога моя, я знаю. Я дам тобі час полюбити мене з власної волі.
– У мене є хлопець, друзі та брат, які будуть мене шукати. Є своє життя і я не бачу вас у ньому. Тож відпустіть по-хорошому.
– Хлопець? Цей? – з насмішкою він дав мені папку з фотографіями Лукаса і якоїсь дівчини. На першому знімку вони були в кав’ярні, на другому стояли на вулиці й цілувалися, а на останньому вид з одного вікна в інше, де видно, як Лукас трахає ту дівчину.
– Твій хлопець зовсім не рівня тобі. Я залишив записку в тебе в кімнаті, що ти кидаєш його і хочеш відпочити на самоті, тому переїжджаєш в інший район Парижа. Тебе ніхто шукати не стане.
– Відпустіть мене негайно! – я різко встала і спробувала втекти, але мене перехопив Ґріндевальд і притиснув до крісла, нависнувши зверху. Він блукав своїми руками по моєму тілу, стискаючи груди, опускався все нижче, поки не стиснув мою сідницю.
– Я не торкнуся тебе, поки ти сама цього не захочеш. Поки що. Я не буду тебе зв’язувати або тримати в кімнаті, але не смій виводити мене, я не вмію бути ніжним і не терплю непокору. – він відпустив мене і відійшов ставши до мене спиною. Я не думаючи ще раз кинулася до дверей, але він одразу зловив мене і притиснув до стіни. Його губи майже торкнулися моїх. Тут я згадала про свою паличку, дістала її та направила на Ґелерта. Він відпустив мене, а я відійшла на кілька кроків від нього.
– Гаразд, прибери паличку. Ти все одно не можеш чаклувати. Або жарти закінчаться. – він повільно підходив до мене. Я на мить втратила пильність і він відібрав у мене паличку, я опинилася знову притиснута до стіни, але вже спиною до нього. Однією рукою він тримав мене за горло, другою тримав мої руки за спиною.
– Багато хто направляв на мене свої палички, але мало хто вижив. Тож наступного разу подумай, перш ніж витворяти щось подібне. – я відчувала його дихання. Раптом почулися кроки.
– Вибачте сер, гість прибув і чекає на вас. – оскільки я все ще була притиснута до стіни, я не бачила, хто це говорив, але чула жіночий голос. Маг відпустив мене, ховаючи собі в рукав мою паличку. Повернувшись я побачила жінку і чоловіка, які мене викрали.
– Відведи її в кімнату. – він із жінкою пішов, а той чоловік підійшов до мене.
– Ходімо. – робити мені все одно нічого, тому я покірно пішла з ним.
Дорогою я дізналася, що його звуть Абернеті, а жінку Вінда Розьє. Виявляється що він був співробітник МАКУСА, був начальником Тіни та Квінні. Я завжди вважала за краще уникати всього, що пов’язано з Міністерством магії Великої Британії, а тим більше з Магічним Конгресом Управління в Америці, але коли в тебе брат знаменитість, це давалося важко.

***

*Розмова з міністром магії*

– Як ви не розумієте? Його потрібно зупинити! – міністр магії вже пів години намагається вплинути на мене, але на його жаль без успіху.
– Ну так вперед! Ідіть, рятуйте світ. Чого ви від мене хочете? Я простий працівник Гоґвортсу, а не аврор. – він подивився на Тесеуса, той тільки знизав плечима. Міністр опустив голову донизу, склавши пальці рук разом, подумав трохи та знову звернувся до мене.
– Як би мені не хотілося це визнавати, але ви з паном Дамблдором єдині маги, що можуть протистояти Ґріндевальду. Я думав, що ви розумніші за брата будете, тому спочатку звернувся до вас, але, на жаль, ви нічим від нього не відрізняєтеся.
– Та чому це на жаль? Для мене почути що я копія брата – комплімент. – я посміхнулася подивившись на Тесея, той закотив очі, що розвеселило мене ще більше, але я намагалася не подати знаку.
– То ви не будете битися з містером Ґріндевальдом? – ще раз запитав мене міністр.
– Ні. – чітко і спокійно відповіла я.
– Залишається сподіватися на професора Дамблдора. Передайте йому, що ми прийдемо провідати його, хоча мені цього дуже не хочеться.

***

*Наш час*

      У кімнаті я поїла і прийняла душ. Посидівши кілька годин, мені стало нудно і я вирішила прогулятися будинком. Спочатку я знову блукала коридорами, але потім зайшла в той зал, де востаннє бачила Ґелерта, звідти знайшла вихід у двір. На вулиці було вже темно. Йдучи подвір’ям я, я почула голоси, подивившись у їхній бік, я побачила Ґріндевальда з його людьми, зелений промінь світла і чоловіка на землі. Мені стало погано усвідомлюючи, що я щойно побачила смерть людини, і я втратила свідомість. Останнє, що я побачила, це темного мага, який дивиться на мене.

Розплющивши очі, я зрозуміла, що я знову в тій кімнаті. Подивившись навколо, я побачила Геллерта, який сидів у кріслі. Я швидко сіла.
– Як почуваєшся? – я мовчки відвернула голову, згадавши про смерть того чоловіка.
– Ти не повинна була цього бачити, але повір мені, він це заслужив. Він здав своїх побратимів у лапи міністерства. Ми не прощаємо таке, він сам винен у своїй смерті. – подивившись на себе, я зрозуміла, що на мені інший одяг. Невже це він переодягнув мене? Я натягнула ковдру на себе.
– Тебе переодягла служниця, а не я. – він думки мої читає чи мою поведінку?
– У вас є люди для всього?
– Це одна з переваг посади боса. – усміхнувшись відповів маг. Я спустила ноги з ліжка повернувшись до Ґріндевальда.
– Якщо щось знадобиться Вінда й Абернеті допоможуть тобі. – він встав.
– У мене був із собою блокнот. Якщо він у вас, поверніть його мені, будь ласка.
– Люба, я знаю для чого він, тож ти його так швидко не отримаєш. Будь готова, за три години тобі потрібно купити дещо, перед від’їздом. – я встала з ліжка.
– Від’їзд? Куди? Про що ви говорите? Я нікуди не поїду з вами. – він підійшов до мене майже впритул.
– Люба, це не прохання, це наказ.
– Послухайте, я вам не річ, щоб возити мене куди хочеться! – я підвищила голос, але йому це дуже не сподобалося і він, кинувши мене на ліжко, навис зверху.
– Ще раз підвищиш тон на мене і я…
– Що? Уб’єте? – не дала йому договорити я.
– У тебе мерзенний характер. – Ґелерт зліз з мене.
– Абернеті привіз твої речі. – сказав він і пішов.

Повалявшись ще трохи в ліжку, я почула стукіт у двері.
– Доброго ранку міс Дамблдор, сніданок чекає на вас. – я впізнала голос Абернеті.
– Доброго ранку Абернеті, за кілька хвилин буду. – відповівши йому, я швидко побігла збиратися. Відкривши велику шафу, я побачила свої речі. І справді все привіз. Я витягнула кілька платтів і почала вибирати.
– Ні, не те, теж не те. А ось. – мій вибір припав на червону сукню, яку мені подарував Альбус. Одягнувшись, я вийшла з кімнати.
– А ви швидко. – посміхаючись мені сказав Абернеті.
– Так, про що ми з тобою тоді говорили? – насупилася на нього.
– Так-так, ніяких “ви” я пам’ятаю. – він розсміявся. Ми вийшли у двір. Він провів мене до столика.
– Ось твій сніданок. – він відсунув стілець, запрошуючи мене сісти. На столі було дуже багато їжі для мене однієї.
– Думаю, твій бос хоче, щоб я набрала вагу.
– Думаю, він просто хоче піклуватися про тебе.
– Ти тут щоб робити те, про що я прошу, так? – він махнув головою на знак згоди.
– Так ось, я прошу сісти і допомогти мені це все з’їсти.
– Гаразд. – усміхнувся він.

Поївши, я пішла в зал, взяла якусь книжку з полиці. Сівши на диван, почала читати і не помітила, як заснула. Розплющуючи очі, я побачила Ґріндевальда, який сидів у кріслі й дивився на мене.
– У мене сьогодні багато справ. Ти їдеш зі мною. – сказав він, коли побачив, що я прокинулася.
– Я ж сказала, що нікуди не поїду з вами. – він закотив очі, підняв мене з дивана і закинув на плечі.
І ось я вже кудись їду з ним.
– Ти будеш мене супроводжувати де б я не був, тому ми тобі підберемо відповідний одяг.
– Щось у мене немає бажання показуватися з вами на людях. – усміхнувшись відповіла я.
– Люба, вибору в тебе немає. – усміхаючись сказав він. Ну раз вибору немає, я скористаюся моментом на повну.
Ми зупинилися біля величезного бутіка. Увійшовши туди, нас одразу ж зустріли.
– Добрий день, містере Ґріндевальд. Я можу чимось допомогти. – запитала працівниця.
– Ні, дякую. – відповів він. Ґелерт повів мене в найдорожчий відділ. По дорозі до примірочної він вибирав одяг. Коли ми нарешті дійшли до примірочної, мені треба було переміряти цілу гору вбрання.
– Зійде. А ось це ні. Це теж піде. – я міряла одяг і виходила до Ґелерта як на подіум, той коментував кожен лук.
– Ні, це занадто дешево виглядає. А ось це ідеально сидить. – майже все перемірявши, я побачила пару комплектів нижньої білизни. Він і це підібрав? Ну гаразд, приміряти можна. Нічого так виглядає, гарний чорний колір із мереживом. Я милувалася виглядом, як раптом до мене зайшов Ґелерт.
– Вийдіть звідси! Вийдіть інакше…
– Інакше що? – перебив мене темний маг. Він розглядав мене як здобич і підходив дедалі ближче.
– Інакше бачите це востаннє! – я сміливо тицьнула в нього пальцем, моя поведінка і підвищений тон йому ой як не сподобалися. Він схопив мене за шию і притиснув до стіни.
– Це все вибирав я, я і буду вирішувати що і коли побачу. – я відвернула від нього голову. Відпустивши мене, він вийшов із примірочної. Я швидко переодяглася у свій одяг. Вийшовши з примірочної, я захопила той набір білизни, попрямувала до мага і кинула в нього.
– Носіть і дивіться коли душі завгодно! – з гордим виглядом я швидко вийшла на вулицю.
Я майже бігла вулицею. Раптом побачила знайоме обличчя. Це був працівник Міністерства магії, я бачила його, коли мене викликали через Ґріндевальда. Я підбігла до нього.
– Ви ж працівник Міністерства магії? – той кивнув.
– Будь ласка, допоможіть мені, мене викрали. – він збирався щось сказати, але подивився кудись убік.
– Доброго ранку, сер. – сказав він і пішов. Обернувшись, я побачила Ґелерта.
– Ти заблукала, маленька? – з хитрою посмішкою запитав той.
– Якщо хочеш побігати рекомендую змінити взуття. Не думаю що на підборах ти далеко бігти зможеш. Іноді немає сенсу чинити опір. Чим швидше приймеш цю ситуацію, тим краще для тебе. Ти можеш зробити цей час нестерпним для нас обох, або насолоджуватися життям, яке подарувала доля.
– Це не доля, це зробили ви.
– Я вважаю за краще брати долю у свої руки. – усміхнувся маг.

Я збиралася на вечерю з Ґелетом. Я одягнула той чорний комплект білизни і чорну сукню. Зробила легкий, але дуже гарний макіяж, зібрала волосся в пучок, залишивши пасмо волосся спереду. Прийшовши в головний зал, я побачила шикарний стіл. Ґелерт відсунув стілець, щоб я сіла, сам сів навпроти.
– Ти виглядаєш…
– Я вмираю з голоду. – перебивати його вже входить у звичку. Він змахнув рукою і до мене підлетіли тарілки зі стравами.
– Це все знамениті страви Парижа. Обирай “Фуа-гра”, “Бьоф бурґіньон”, “Кассуле” або “Кок-о-вен”.
– Кок-о-що?
– Простіше кажучи півень у вині. – ого він і в кухні розбирається. Слово вино мені сподобалося, мабуть виберу це.
– На десерт у нас “Крем-брюле”, “Макарони” і, звичайно ж, “Круасани”. Хоча дешево, але смачно і незабутньо. – усміхнувся він. Я дивилася на нього з подивом.
– Здивована?
– Чесно кажучи, так. Не думала, що темний маг у кухні розбирається.
– Чому це? Темні маги теж люди, можуть навіть самі готувати.
– Невже без магії? – запитала я. Тут він притих.
– Я ненавиджу відчувати себе маґлом. Так що ні, без магії нікуди.
– Знаєте, я, може, теж не хочу відчувати себе маґлом. Але ви мені в цьому допомогли. – я підняла вгору руку з браслетом, вказуючи іншою рукою на нього. Ґелерт усміхнувся.
– Вибач, але ти б втекла, якби я не вдягнув це на тебе. Якщо доведеш мені, що тобі можна довіряти, я зніму його. Недарма в міністерстві кажуть, що ти можеш протистояти мені.

Як не дивно, ми добре провели час. Прийшовши до своєї кімнати, я побачила там блокнот і дуже зраділа. Тепер я могла зв’язатися з Альбусом. Але чи варто мені казати, що я в полоні в Ґріндевальда? Ні, не стану говорити це.

***

*Блокнот*

– Привіт пташко, як ти? Квіні мені розповіла про ситуацію з Лукасом. Мені дуже шкода що так вийшло. Сподіваюся з тобою все гаразд?

– Привіт Адель, я чув ти переїхала в інший район. Напиши мені, я хвилююся.

– Аделаїдо, будь ласка, відповідай. Я дуже сильно хвилююся. Як ти? – Альбус усе писав і писав, а я не могла відповісти. Як же мене совість гризе за те, що я змусила брата хвилюватися.
– Привіт Ал, вибач, будь ласка, що не відповідала. – я тільки написала перший рядок як Альбус мені відповів.
– Слава Мерліну, я думав щось трапилося. Як ти? Де ти?
– Зі мною все добре, я все ще в Парижі. Але я поки що не приїду в Гоґвортс, поживу трохи тут. Ти сам то як? Як Квіні та інші?
– З ними, як і зі мною, все гаразд, просто всі дуже переживали за тебе. Пішла подихати свіжим повітрям і зникла, а за тобою і речі твої зникли.
– Вибачте, вибачте, вибачте, будь ласка. Я була сама не своя. Не хвилюйтеся за мене більше.
– Тільки якщо будеш відповідати на мої повідомлення. Тоді, може, я й перестану так хвилюватися.
– Обіцяю відповідати. Гаразд уже пізно, я сьогодні трохи втомилася. Передай усім, що зі мною все гаразд. На добраніч, Ал.
– Обов’язково передам. Приємних снів, пташко.

***

        Я посміхалася блокноту. Мало хто знав, що я анімаг, а точніше фенікс. Напевно через це моє волосся так схоже на вогонь. Знали про це лише Квіні, через здібності легіліменції та Альбус. Тому він називав мене пташкою.
Лягаючи спати, я думала, може, не так уже й погано бути в полоні в Ґелерта Ґріндевальда. Все-таки він був чарівним. З думками про нього я й заснула.

Промені сонця світили прямо мені в обличчя. Я повернула голову в інший бік. Повільно відкриваючи очі, я побачила сплячого поруч Ґріндевальда. Він був без верхнього одягу, тож мені відкрився вид на його дуже навіть непоганий такий торс. Зараза, красивий усе таки. Мені захотілося торкнутися його. Моя рука потягнулася до нього і майже торкнулася, але я помітила легку посмішку на цій хитрій мордочці і прибрала руку. Він розсміявся.
– Чого ти? Якщо хочеться, можеш торкнутися, я не проти. Мені в задоволення.
– Тому й не буду. – я надула губки. Ґелерт притягнув мене до себе, взяв мою руку і поклав її на свій прес. Я почервоніла і відвернула голову. Мені не вперше торкатися чоловіка, але торкатися Ґріндевальда це було щось чарівне, не хотілося прибирати руку. Я й не помітила як почала блукати рукою по його тілу. А коли усвідомила це, то різко прибрала руку і сіла. Той у свою чергу знову почав сміятися. Він виглядав не як злий маг, а дуже мило.
– Ну куди ти від мене? – він трохи піднявся, намагаючись дістати до мене, а коли дістав то знову притиснув до себе. Тепер я лежала на грудях мага, а моя рука знову була на його тілі.
– Не йди. Побудь зі мною ще трохи. – його голос звучав не як завжди грубо і владно, а ніжно. Він ніби… просив? Я не змогла встояти перед таким оксамитовим і ніжним голосом.
– Гаразд. – зітхнувши ніби змиряючись із ситуацією, відповіла я.
– Сьогодні мені треба відвідати кілька зустрічей. І ти підеш зі мною. – знову повернув колишній тон.
– Ні, я вже говорила, що не хочу з вами на людях показуватися.
– Це не прохання, дорогенька моя.

Через кілька годин мої речі було зібрано, і один із поплічників Ґелерта ніс мене на плечі, що брикалася, в літак. Неподалік стояли Ґріндевальд і Абернеті.
– Ну хоч скучно не буде. – сказав темний маг підлеглому. Посадивши мене в крісло, поплічник прив’язав мене.
– Міс, це для вашої ж безпеки. – сказав той і пішов.

Усі вже сиділи в літаку. Ґелерт прийшов і сів біля мене.
– Тобі зручно?
– Коли розв’яжете, тоді й будемо розмовляти. – він наблизився до мене і почав торкатися мого волосся, потім перейшов на груди. Він ніжно стиснув мій сосок, почав опускати руку нижче й нижче, поки не дійшов до промежини. Навіть через тканину я дуже добре відчувала його рухи. Я відкинула голову назад на крісло. Його подих був на моїй шиї. Не хочеться визнавати, але це було приємно.

– Ти маєш заслужити це. – він усміхнувся, прибрав руку і пішов. Якби не цей браслет, я б звільнилася і прибила його. Під кінець польоту мене таки розв’язали. Літак сів, і я перша вийшла з нього швидко йдучи прямо.
– Адель. – я повернулася до Ґелерта і зрозуміла, що таки далеко відійшла. Через те, що мені нікуди йти, та й узагалі я не маю поняття де ми, я повернулася до нього.

Ближче до вечора ми з Ґелертом і Абернеті були на якійсь зустрічі.
Ґріндевальд розмовляв із якимось чоловіком, а ми з Абернеті стояли неподалік.
Я їла морозиво. Ґелерт час від часу поглядав на мене і я вирішила цим скористатися. Я була зла на нього за витівку в літаку. Тому почала еротично облизувати морозиво. Я помітила, як той чоловік краєм ока поглядав на мене, не помітити було складно, адже він стояв спиною до мене, і щоб мене побачити, треба було розвертатися. Краєм вуха я почула, що вони говорили про мене, але що саме я не чула, тому я вирішила підійти. З магією чи без, але шоу я тобі влаштую.
– Ви про мене говорите?
– Так, от кажу своєму другові яка ти в мене чудова. – усміхався Ґріндевальд.
Я облизала морозиво так, щоб трохи забруднити нижню губу, ніжно витерла її пальцем і облизала його. Потім ще раз облизала морозиво. Ґелерт помітив, як той чоловік дивиться на мене.
– Припини. – я витерла губи пальцями та по черзі облизала їх.
– Мені нудно і я брудна. – я віддала морозиво тому чоловікові та пішла до фонтану неподалік. Чуючи за спиною зітхання Ґелерта і сміх того чоловіка.
– Вона пішла купатися у фонтані? – запитав він Ґріндевальда.
– Що? Ні. – відповів той.
– Сам подивися.
– Ні. – Геллерт повернувся подивитися на мене.
– Вона не зробить цього. – на цих словах Ґріндевальда я стрибнула у фонтан.

І ось ми вже в одному з будинків темного мага.
– Не можна було це зробити у ванній?
– Фонтан був ближче.
– Логічно. Ходімо покажу де твоя кімната. – він відвів мене до кімнати і пішов. Я одразу ж пішла приймати душ. Фонтан це, звісно, чудово, але не те. Посидівши трохи в кімнаті мені стало нудно і я вирішила піти до Ґелерта. Так би мовити, вкрав – тепер нехай терпить. Пішла до нього я в червоній спідній білизні, накинувши білий халат зверху. Постукала у двері. Вони відчинилися, і я побачила Ґріндевальда в одному тільки рушнику. Я почервоніла.
– Ой, я здається дверима помилилася. – сказала я і вже хотіла піти, але він схопив мене, затягнувши в кімнату і зачинивши за нами двері. Я намагалася не дивитися на рушник і на його торс, в очі дивитися теж не могла. Стояла вся червона розглядаючи то один кут кімнати, то інший. Ґелертові схоже сподобався мій стан і він знову розсміявся. Мені б мою магію, я б його вбила. Він почав повільно підходити до мене, а я відходила, поки не вперлася в двері. Однією рукою він схопив мене за талію, іншою звільнив мою шию від волосся. Я намагалася відштовхнути його, але безуспішно. Він поцілував мене в шию.
– Містере Ґріндевальд, припиніть. Ви сказали, що не чіпатимете мене.
– Я казав, поки що, не чіпатиму. А зараз я передумав. – він розв’язав халат і його руки почали ковзати по моєму тілу.
– Ґелерт припиніть! – крикнула я. Той сердито подивився на мене і вдарив рукою об двері. Я злякалася, але не подала виду.
– Одягайся, нам за годину в бар, на ще одну зустріч.

Повернувшись до кімнати, я почала збиратися з думками “ну я тобі влаштую”. Зробивши макіяж і уклавши волосся, я пішла вибирати сукню. Відкривши шафу, мій погляд упав на коротку вульгарну сукню чорного кольору з відкритою спиною.
– Чудово. – з хитрою посмішкою сказала я сама собі.

Вийшовши з дому, я побачила Абернеті. Той дивно дивився на мене.
– Він спочатку вб’є тебе, а потім вже мене. – сказав Абернеті, коли я підійшла до нього.
– Та годі, ходімо. – я пішла в перед.

Абернеті вів мене по бару за руку, як маленьку дівчинку.
– Послухай Адель, до нас підійдуть люди і нам потрібно обговорити дещо з ними.
– І мені про це не можна знати. Ігри в мафію, так?
– Адель, це не жарти. Просто не роби дурниць. – я закотила очі. Ми підійшли до стійки бармена.
– Привіт. – Абернеті привітався з барменом.
– Почекай тут, я на хвилину. – сказав мені і пішов. Я посиділа біля бармена кілька хвилин, нудьга. Подивившись навколо, я пішла шукати Ґелерта. Знайшовши якісь двері, я помітила людину Ґріндевальда біля входу. Туди мені треба. Я підійшла до нього, той у свою чергу подивився на мене, зітхнув і відійшов, пропускаючи мене всередину. Ґелерт сидів за столом, а з ним ще кілька людей. Ще кілька людей стояли. Я підійшла до столу і взяла з нього виноградинку. Еротично з’ївши її, я подивилася на Ґелерта. Той одразу ж піднявся, взяв мене за руку і вивів із кімнати.

– Ти що на себе натягла?
– Кілька тисяч ваших галеонів.
– Не провокуй мене.
– А то що?
– У тебе настільки коротка сукня, що я міг би увійти в тебе, не знімаючи її.
– Але, ви це не можете зробити, я все ще не ваша.
– Це ненадовго. Скоро я зможу робити з тобою все, що захочу. – усміхнувся той.
– Мрійте й далі. – сказала я і пішла. Я знала, що Абернеті спостерігає за мною. Я пішла до барної стійки, замовила коктейль і випила його. Раптом якийсь чоловік підійшов до стійки і став біля мене. Він замовив мені коктейль. Я награно обійняла його за шию, знаючи, що Ґелерт побачить це і піде мене шукати. Я швидко пішла на балкон і почала танцювати на пілоні. Раптом якийсь чоловік підійшов до мене.
– Подивись но, справжня повія. – він поліз обіймати мене.
– Відпусти мене! – я намагалася вирватися.
– Іди до мене. – він продовжував лапати мене.
– Відвали від неї! – зелений спалах і той негідник падає замертво. Я побачила Ґелерта й одразу ж линула до нього.
– Пробач-пробач. – крізь сльози говорила я. Він нічого не сказавши обійняв мене.

Я лежала на ліжку все ще відходячи від шоку. Раптом у кімнату зайшов Ґріндевальд і сів біля мене.
– Ти як? – запитав він, але я мовчала і навіть не дивилася на нього.
– Якщо щось треба, ти знаєш де мене знайти. – він збирався встати, але я схопила його за руку.
– Не йдіть, будь ласка. – невпевнено сказала я. Той усміхнувся і ліг біля мене. Цього разу я сама обійняла його, і не хотіла відпускати.
– Ви вбили його? – тихо запитала я.
– Так. Ніхто не може торкатися тебе, крім мене, тим паче лапати. Навіть якщо ти поводилася непристойно, це не повід приставати. Та й не тільки до тебе, а й до інших дівчат. Такі як він заслуговують на смерть.
– Так ви самі до мене чіплялися, і навіть викрали.
– Це інше.
– Серйозно? От це відмазка. – я закотила очі.
– Він трахав усіх підряд, а я вибрав тебе, одну. Ось у чому різниця. Інші мені не потрібні. І скільки ти ще будеш звертатися до мене на “ви”?
– Так ви вдвічі старші за мене, напевно.
– Я не такий старий.
– Так Альбусу 45, ви не ровесники?
– Нічого подібного, я на цілих два роки молодший.
– Ну це все змінює. – із сарказмом сказала я.
– То тебе це хвилює? Тому ти мені відмовляєш?
– Ну як сказати. Я бачу в вас більше… старшого брата, ніж хлопця.
– Ну хоч не батька, і на цьому спасибі. А ти не дивись на мене як на хлопця, дивись як на чоловіка.
– Хоча… мені треба поправити свої слова. Правильніше буде сказати: я бачила в вас старшого брата.
– Так значить ти зараз дивишся на мене по-іншому, так?
– Можливо. – він подивився на мене з посмішкою. Потім ніжно торкнувся мого обличчя пальцями. Я зрозуміла, що за ці дні з ним я відчувала себе потрібною, чого давно не відчувала з Лукасом. Він би ніколи не вбив людину, бо та чіплялася до мене. Та й не завжди заступався за мене, я ж сильна сама можу. Я то можу, але хочеться відчувати себе як за кам’яною стіною, і Ґелерт дав мені відчути це. Я подивилася на його губи, як же хочеться поцілувати його. Потім я подивилася йому в очі, вони блищали, потім знову на губи, але так і не наважилася. Ґелерт, мабуть помітив це, притягнув мене ближче, майже торкаючись своїми губами моїх.
– Можна? – прошепотів він. Я ніяково, майже непомітно кивнула. Спочатку він цілує зовсім легко, ніби поцілунку й немає. Потім він ще раз ніжно торкнувся губами, ніби дражнячи мене.
– Ну Ґелерт… – ніжно прошепотіла я. Тут він впивається своїми губами в бажані, цілуючи пристрасно і ніжно. Поглиблюючи поцілунок, він вивчає мій рот своїм язиком. Я спробувала взяти поцілунок під контроль, але Ґелерт не дав мені це зробити. Зрозумівши, що домінувати над цим звіром мені не вдасться, я змирилася зі становищем. Ґелерт розуміючи, що в цій битві переміг він, усміхнувся крізь поцілунок. Я не стрималася і теж усміхнулася. Він припинив поцілунок і трохи відсторонився, дивлячись на мене якось по-особливому.
– Ґелерте припини так на мене дивитися. – зніяковіло сказала я.
– Як? – хитро сказав він.
– Ґелерт! – я хотіла схопити його за комір, але він швидко віддалився назад і ліг, я впала на нього зверху. І ось цього разу я нависла над ним.
– Ну як це відчувати себе притиснутим до ліжка зверху? – сказала я і поцілувала його. Нехай знає, що я теж можу домінувати.
– Непогано-погано, але… – він перевернув мене на спину і навис наді мною.
– Я люблю домінувати. – я посміхалася, дивлячись у ці різнокольорові очі, давно я не була такою щасливою. Я м’яко обняла чоловіка за шию, схрещуючи зап’ястя в нього за спиною, притягнувши до себе, акуратно поцілувала його в губи. Ґріндевальд усміхнувся, його руки почали блукати тілом, опускаючи їх дедалі нижче й нижче. Він злегка заліз під піжаму, дражнивши оголені ділянки шкіри. Я закинула голову і маг почав цілувати мою шию, добуваючи з мене солодкий стогін. Ласка повільно перетікала в пристрасть. Його долоня перемістилася на п’яту точку. Він злегка стиснув її, вириваючи ще один вульгарний стогін з мого горла, на що той схвально посміхнувся у відповідь.
– Дуже хочу тебе, але тільки, якщо готова ти сама. – ніжно сказав Ґелерт.
– Я ще більше тебе хочу. – прошепотіла я у відповідь. Ґріндевальд усміхаючись одразу зняв з мене верх піжами, але на мені все ще залишається бюстгальтер, що заважає магу. Але він не поспішав його знімати. Натомість одним спритним рухом він зняв з мене низ піжами, що залишився. Я залишилася лежати в одній мереживній білизні. Трохи відсунувшись Ґелерт почав мене розглядати.
– Красива, а головне моя. – я посміхалася йому у відповідь. Намилувавшись, він різко наблизився до мене і почав пристрасно цілувати. Рука Ґелерта ковзнула між ніг, під білизну. Рухи пальців умілі, впевнені. Дихати ставало дедалі важче, тримати себе в руках було неможливо. Спина прогиналася так, немов би я нею зовсім не керувала. Від таких пестощів з мене вийшов тихий стогін. Ще один, потім ще один. Тіло мага напружилося, а з горла вирвався рик. Його різнокольорові очі світилися бажанням. Він з останніх сил намагався зберігати останню крихку ниточку самоконтролю.
– Тихіше, Адель, тихіше. – його шепіт змушує здригнутися ще сильніше. Умілим ротом він притулився до мого, в поцілунку вкусивши за нижню губу.
– Ґелерт… – я бурмотіла його ім’я просто в губи, від чого маг посміхнувся. Ґріндевальд прибрав свою руку від промежини і зняв з мене все зайве. Очима він вивчав оголені груди, я застигла в очікуванні його подальших дій. Ґелерт грайливо вщипнув сосок, від чого я здригнулася. Він почав грати з сосками, облизувати їх, стискати. Він подивився мені в очі. Потім наблизився до шиї.
– Це твій останній шанс зупинити мене. – прошепотів маг мені на вухо.
– Ґелерте, будь ласка… – шепотіла я. Він сів мені між ніг і притягнув до себе. Нахилившись наді мною, поцілував і водночас плавно увійшов, видавши хрипкий стогін. Я простонала йому в губи. Я відчуваю його член кожною клітинкою свого лона. Такий твердий і пружний. Відчуваю, як приємне тремтіння, піднімаючись від низу живота, розливається мурашками по всьому тілу, викидаючи з грудей гучний стогін. Він рухався повільно і впевнено. Я стогнала від задоволення. Раптом він вийшов, а потім акуратно, але швидко входить до упору, починаючи швидко рухатися. Я, не стримуючись, стогну дедалі голосніше.
– Ґелерт… – шепочу його ім’я, коли він наблизився і поцілував мою шию. З губ чоловіка зірвався рик.
– Що ж ти робиш зі мною, моя принцесо. – шепоче він мені на вухо.
Ґріндевальд вийшов, коли я вже була на піку блаженства.
– Не так швидко, дівчинко моя. – з посмішкою промовив він. Я видала болісний стогін.
Ґелерт закидає мою ногу собі на плече і миттєво входить, вибиваючи схвальний, вдячний стогін. Він рухався дедалі швидше, проникаючи глибше раз за разом. Мої руки стискали все, за що могли вхопитися. Раптом зникло відчуття часу і простору. Кожна клітинка тепер напружена до межі. Ґріндевальд уже не в силах стримуватися, глухо, майже ричачи, стогне. Я відчуваю, як він пульсує всередині, рясно заповнюючи мене густою рідиною, усім тілом здригаюся, жадібно ловлячи повітря, закидаю голову в задоволеному стогоні. Ґелерт виходить із мене із задоволеним риком. Падаючи поруч зі мною на ліжко, він притягує мене до себе.
– Боїшся, що втечу? – важко дихаючи запитала я.
– Та куди ти тепер від мене подінешся? – хитро посміхаючись, промовив він. Я легенько штовхнула його ліктем у бік, на що той зробив ображений вигляд. Я засміялася.
– Нікуди. Я тепер без тебе нікуди. – прошепотіла я засинаючи в нього на грудях.

Розплющивши очі, я побачила перед собою красиве обличчя Ґріндевальда. Він так мило спав, що я не стала будити його. Я акуратно встала і пішла в душ. Гаряча вода приємно торкнулася моєї шкіри. Аж раптом чиїсь руки ззаду схопили мене за талію. Я підскочила від несподіванки. Різко повернувшись, я побачила усміхненого Ґелерта.
– Ах ти! Паразит! – крізь зуби прошипіла я. Тут же взяла шланг із водою, направила на нього. Ґелерт не одразу зрозумів, що сталося, а за кілька секунд, коли до нього нарешті дійшло, що це я його поливаю, він відібрав у мене шланг, узяв шампунь і витиснув усю банку мені на голову.
– Ну все Ґріндевальд! Тобі кришка! – він засміявся. Я тут же взяла інший шампунь, різко стиснула його, направивши Ґелерту в рот.
– Приємного апетиту. – з посмішкою промовила я. Той кашляв і водою з під шланга намагався позбутися смаку кокосового шампуню.
– Який же огидний смак.
– От якби ти замість полуничного шампуню вибрав цей, то зараз може було б смачніше. – із серйозним обличчям сказав я.
– Я не все вичавив. Зараз ти мені скажеш який він на смак. – Ґелерт потягнувся до банки шампуню з полуницею, який лежав на підлозі, але я швидко штовхнула його ногою. Шампунь полетів в інший кут ванної кімнати.
– Гол! – прокричала я. Я подивилася на мага, той був зі злим виразом обличчя. Він почав повільно підходити до мене. Знаєте, коли нагодувала темного мага шампунем і він злий іде на тебе, стає не те що б страшно, але страшно.
– Ґелерт? – тихо запитала я. Той не відповідаючи з тим же злим виглядом ішов на мене.
– Ґелерт, вибач, будь ласка. – він ніби не чув. Він підходив усе ближче й ближче. Я вже вперлася в стіну. Ґріндевальд повільно діставав руку з-за спини.
– Ґе… – тільки встигла сказати я, як він видавив шампунь із кокосом мені в рот. І як я не помітила, що коли копала шампунь із полуницею, він встиг схопити цей. Ґелерт сміявся.
– Я тобі вже казала, що ти паразит?
– Через тебе моя біла сорочка і штани мокрі. І я наївся шампуню.
– Ну завдяки тобі, я теж без сніданку не залишилася. – він задивився на мене і я згадала, що я гола. У моїй голові виник план помсти. Я почала повільно підходити до нього, дивлячись прямо в очі. Коли я підійшла впритул, моя рука почала ковзати по його торсу, все нижче і нижче, поки не дійшла до його штанів. Я трохи стиснула його гідність, видавивши з Ґелерта глухий чи то стогін, чи то зітхання. Зрозумівши, що чоловік завівся, я відійшла від нього з хитрою посмішкою.
– Це було зайве.
– Нічого не знаю. – весело промовила я. Але сильні руки мага схопили мене і притиснули до себе. Він розвернувся так, що я стояла між ним і стіною. Його різнокольорові очі дивилися в мої. Тут він різко повертає мене обличчям до стіни.
– Я ж казав, що люблю домінувати. – сказав Ґелерт, однією рукою стискаючи груди, інша ж ковзає до моєї промежини. Він провів рукою по лобку, від чого я трохи простонала. Маг почав погладжувати середнім пальцем лобок, повільно опускаючись до статевих губ. Одночасно цілуючи шию. Ґріндевальд почав пестити мене, я вже була досить мокрою і дуже вже збудженою. Ґелерт ніжно натиснув на клітор і грав із губами, змушуючи мене видавати стогони. Він уміло водив пальцем вгору-вниз і повільно ковзав у промежину, відчуваючи все мастило, що звивалося від кожного дотику. Одночасно грав із сосками, і залишав ледве помітні засоси на шиї. Він усе швидше й швидше водив пальцем, і я не стрималася. Моє тіло пробило дрібне тремтіння і я скрикнула, поринаючи в запаморочливий оргазм.
– А я навіть не входив у тебе. – з усмішкою сказав Геллерт. Диявол. До біса добре рухає пальцями. Але я не дам йому взяти гору. Я різко схопила його. Той не очікував такого, і тепер уже Ґріндевальд був притиснутий до стіни. Спустившись на коліна, я приспустила його штани разом із боксерами. Перед очима постав уже стоячий член. Я обхопила стовбур долонею, проводячи по ньому кілька разів і легенько торкнулася губами. Чоловік здригнувся. Я не поспішала, дражнивши його. Кінчиком язика я торкалася органа, обводила голівку ніби облизуючи морозиво. Легенько і не поспішаючи. Покривала член короткими поцілунками, стежачи за тим, як дихання мага за лічені секунди стало збитим і важким. Чуючи, як Ґелерт мучиться, я трохи відсунулася і з хитрою посмішкою подивилася на нього.
– Ну крихітко. – жалісливо стогнав він. Я вирішила більше не мучити його. Що ж, витягнемо з нього гучні стогони. Обвела язиком голівку й повністю занурила член у рот. Почала повільно водити головою туди й назад. Я набирала темп. Потім повністю занурила його в рот, торкаючись задньої стінки глотки і на кілька секунд затримала його там.
– Ох, Адель… – проричав чоловік. Але це не те, що мені потрібно. Я продовжила свої дії, то випускаючи член з рота, то знову занурюючи всередину. Паралельно грала з ним язиком, злегка прикушуючи і проходячись по стовбуру зубами. Чоловік застогнав. Він запускає пальці в моє волосся, стискаючи на потилиці. Штовхається стегнами, і намагаюся увібрати в себе якомога глибше. Ґріндевальд зупинив мене.
– Моя черга. – з цими словами він підняв мене на руки і поніс у спальню. Він кинув мене на ліжко, сам почав цілувати ноги, наближаючись усе ближче до кіски. Насолода накрила, коли він лизнув кицьку, вгору, у напрямку до клітора, потім заковзав навколо того язиком. Я застогнала. Він знову лизнув її, але цього разу набагато лютіше. Його язик уже не був вивчаючим, тепер він вимагав свого. Заричавши, він обхопив клітор губами і почав смоктати. Я продовжувала стогнати щоразу, коли він пестив мене своїм язиком. Його рухи були впевненість, цей чоловік знав як змусити мене стогнати і згинатися. Його язик вторгся в лоно, коли він натиснув пальцем на клітор. Ґріндевальд зупинився. Я застогнала, вимагаючи продовження.
– Якщо хочеш, ще доведеться попросити. – від же хитрий паразит.
– Ну Ґелерт. – незадоволено застогнала я.
– Проси крихітко, проси. – я була на межі, тому забула про свою гордість.
– Містере Ґріндевальд, будь ласка. – я зробила благальне обличчя.
– Розумниця. – усміхнувшись, він нахилив голову до лона і почав майстерно пестити соковиту піхву, ніжно посмоктуючи клітор. Ніякого тиску… просто легкі дотики.
– Я збираюся трахнути тебе будь-яким з обраних мною способів. Ти згідна?
– Так. – тихо простонала я. Він притиснув мене зверху і приставив головку до промежини, ніжно ковзаючи своїм членом.
– Скажи мені, що ти моя. Що ніхто інший не доторкнеться до тебе.
– Я твоя, тільки твоя. – не в силах більше стримуватися, я вкусила його за шию, на якій залишилися сліди від зубів, і з готовністю обвила ногами його талію.
– Увійди в мене, Ґелл… – м’яко простонала я.
– Трахни мене! – він не став опиратися моєму поклику, і втративши будь-який контроль над собою, різко подався вперед. Я скрикнула, але Ґріндевальд заглушив крик поцілунком. Його член увійшов до упору. Спочатку було просто стримувати майже всі стогони, але щойно він прискорився, я не могла більше контролювати їх. Хапаючи повітря губами, я прикрила очі. Геллерт встромлявся в мене знову і знову, поштовхи з кожним разом прискорювалися. Ставали дедалі сильнішими і лютішими, гучнішими і виразнішими.

Ґріндевальд вивчив моє тіло занадто швидко. Він точно знав, що потрібно зробити, щоб довести мене до екстазу, але щоразу спеціально переривався на самому піку. Це злило більше, ніж збуджувало. Ему подобалося мучити мене. Кілька хвилин його швидких рухів, у які він вкладався на повну, змушували відчувати весь спектр відчуттів та емоцій, але після цього змінювалися настільки повільними, що так і хотілося взяти весь процес під свій контроль, і витрахати всю дур’ячку з голови цього темного мага. Але домінувати над собою той не дозволив. Неспішні поштовхи нарешті знову змінилися грубими, через що я верескливо скрикнула, хапаючись за його пальці. Але він перехопив мої руки, підняв над головою, тримаючи однією рукою. Іншою ж уперся в ліжко.
– Тихіше, маленька, тихіше… – його хрипкий голос пролунав просто біля мого вуха. Глибокі поштовхи в рваному темпі знову викликали тремтіння в колінах. Я чула його голос, але бути тихішою не змогла, а маг і не був проти того, що я слабо стримую себе. Грубо і різко вганяючи в мене член дощенту, він притиснув мене до ліжка. Через глибоке проникнення я голосно застогнала. Він вийшов і одним різким рухом перевернув мене. Обома руками хапає за стегна і новим сильним поштовхом врізається в мене.
– Ох… Ґел… – солодко стогну його ім’я.
– Голосніше, принцесо. Я хочу чути тебе. – він прошепотів мені на вухо. Його дихання і хрипкий голос зводять з розуму.
Ах… Так… Не зупиняйся, мгм… – майже знесилено опускаю голову на подушку. Гучні зітхання, мої нестримані стогони упереміш зі скрипами ліжка наповнюють кімнату. Для нас це – немов музика, яку ми готові слухати вічно. Він ніжно стискає рукою мою шию, інша його рука обвиває мою талію, іноді ковзає вище і стискає мої груди. Ґелерт відчуває як я з кожним новим поштовхом стискаю його член дедалі сильніше. Я стискаю пальцями ковдру. Ґріндевальд робить останні поштовхи, не послаблюючи сильної хватки, поки я здаюся перша і відчуваю, як розливається по всьому тілу довгоочікуваний солодкий оргазм. Ґелерт тут же залишає моє тіло, швидко водить рукою по члену і відразу кінчає на край зім’ятої ковдри. Віддихавшись, альбінос допомагає мені лягти на спину.
– Ґеллерте… це було…
– Приголомшливо? Божественно? Неповторно? – усміхався той.
– Ееее… так.

Ми з Ґелертом спускалися сходами вниз до головного залу. Там на нас уже чекали його поплічники. Ґелерт відійшов обговорити деякі справи.
– Ти пропустила сніданок. Мені не було з ким поговорити. – до мене підійшов Абернеті.
– Ах, так, вибач. А як же Вінда?
– Вона сьогодні не в настрої. Через деякі плани.
– Знову ваша мафія, і знову мені не можна знати про це, так?
– Вибач, але так. Мене підвісять за найцінніше, якщо проговорюся. – я засміялася.
– Та не сси. Злого альбіноса я беру на себе. – я легко ліктем штовхнула його в бік.
– Я впевнений, що від містера Ґріндевальда ти мене врятуєш. Але, я як би, Розьє боюся.
– Так… вона в гніві страшна. – ми розсміялися. Як не дивно, але ми з Віндою знайшли спільну мову, навіть, можна сказати, подружилися. Щоправда спочатку вона косо дивилася на мене, але потім змирилася з моєю появою і навіть схвалила її. Раптом до мене підійшов Ґелерт.
– Адель, давай, сідай за стіл. Ти й так сніданок пропустила.
– Не я, а ми. Тож без тебе нікуди. – він усміхнувся і жестом запросив мене за стіл. І як справжній джентльмен відсунув мій стілець, сам сів поруч. Біля нас сиділи Вінда та Абернеті. Ми їли і розмовляли.
– Ґелерте, можна мені сьогодні прогулятися Парижем?
– У мене сьогодні багато справ, а одну я тебе не пущу. Так що ні.
– Ну-у Ґелерт. Я нікуди не втечу, ти ж знаєш.
– Знаю, але поки ти без магії, з тобою може щось трапиться. – я подивилася на свій браслет, потім на Ґріндевальда і закотила очі.
– Так зніми це з мене. – він зробив вигляд, що не чув.
– Ґелерт! Я знаю, ти чув!
– Не зніму. – пробурмотів він.
– Ну знаєш, я тобі і без магії життя влаштую. – я взяла тарілку з якимось соусом і заклала йому на голову. Соус повільно стікав по його лобі. Слава Мерліну, до цього часу в залі залишилися тільки ми з альбіносом і Вінда з Абернеті, а то якби всі це бачили, я вже могла б сама собі могилку копати. Я не зволікаючи встала і віддалилася на безпечну відстань не стримуючи сміху. Ті двоє сиділи з опущеними головами, ледве стримуючи сміх. Ґелерт змахнув рукою і все моє творіння мистецтва зникло. І поки я раділа з того, що перебуваю далеко від мага, він трансгресував позаду мене.
– Так нечесно… – я нервово сковтнула, не знаючи чого очікувати від Ґріндевальда. Але тут я відчула як по моїй голові щось стікає. Ґелерт обійшов мене і став спиною до столу, я побачила тарілку з салатом, що повільно летіла. Вінда підморгнула мені.
– Та ти паразит ходячий! Я тільки сьогодні вранці голову помила! На відміну від тебе я одним помахом руки це не приберу! – я відволікала увагу Ґелерта, а коли тарілка підлетіла так, щоб я могла її схопити, я, не втрачаючи шансу, зробила це, і одразу ж ця тарілка опинилася на голові Ґріндевальда. Я сміючись почала тікати. Ґелерт злісно подивився на Розьє з Абернеті, ті зробили вигляд, що не розуміють, що сталося.
– Здавайтеся сер, вам її не перемогти. – тихо сміючись сказала Вінда.
– Гаразд, на це немає часу.
– Ти визнаєш поразку? – здивовано запитала я. Ґріндевальд і здався. Ні, не може бути.
– Ні, ввечері продовжимо. Абернеті, ти сьогодні йдеш зі мною.
– Так, сер. – кивнув той.
– Так я піду, погуляю? – поки Ґелерт задумався, я вирішила спробувати удачу.
– Так-так… – задумливо пробурмотів той.
– Дякую! – я швидко побігла в кімнату, доки той не прийшов до тями.
– Що? Ні. Ай гаразд… Вінда, ти з нею. – той зітхнув і покачав головою.

Я збиралася у своїй кімнаті, раптом почула стукіт у двері.
– Адель, це Вінда. Можна увійти.
– Так, звісно. – я відчинила двері і впустила Розьє. Я стала перед дзеркалом.
– Слухай, яке пальто мені краще одягнути: сіре чи чорне?
– Думаю… краще чорне. – усміхалася та.
– Теж так думаю. Слухай, вибач, що тобі доведеться сьогодні няньчити мене. Просто мені реально набридло сидіти вдома.
– Чесно кажучи, я й сама не проти пройтися. А куди ми підемо.
– Як куди? Витрачати гроші Ґелерта. – хитро посміхнулася я. Вінда засміялася.
– Він буде банкрутом.
– Неа, багатий зараза.

Ми блукали вулицями Парижа. Розьє знала кілька гарних місць. Та й взагалі, Париж вона знала куди краще за мене. Тому я повністю довірилася їй. Я захотіла кави. Ми зайшли в кав’ярню і сіли за стіл, зробивши замовлення. Раптом відчиняються двері і я бачу Квіні.
– Вінда там моя подруга, ти не проти, якщо я покличу її до нас?
– Клич, я не проти. – я встала і швидким кроком підійшла до Голдштейн.
– Квіні! – я обійняла її. Та миттєво обійняла у відповідь.
– Адель! Де ти була? Я так переживала.
– Ага! Не можеш думки прочитати. – засміялася я.
– Усе ж тренування з Альбусом далися взнаки. – усміхнулася та.
– Так, але… мені з цим ще дехто допоміг. Потім розповім. Я тут зі своєю новою подругою, приєднаєшся до нас?
– Нова подруга? Я починаю ревнувати.
– Не варто, ти все одно найкраща з них. – ми засміялися. Я провела Голдштейн до нас за столик.
– Дівчата знайомтеся.
– Міс Розьє? – здивовано запитала блондинка.
– Привіт, Квіні. Рада тебе бачити. – з посмішкою сказала Вінда.
– Ви знайомі? – запитала я.
– Так, була справа. – сказала Квіні. Ми з Голдштейн сіли за стіл.
– Вибачте, мені потрібно відійти. – сказала Вінда і пішла.
– Ти в курсі, що вона в лавах Ґріндевальда?
– Ну… так. – я трохи занервувала.
– Адель, викладай, у яку дупу ти зараз встряла. – я глибоко вдихнула і на одному диханні сказала:
– Я закохалася в Ґріндевальда.
– Ти що? Мені це не почулося. – я нервово посміхалася не знаю куди подіти очі.
– Адель, дивись мені в очі.
– Та що? Я не винна! Це він зараза! Чого він такий…
– Ну… який? – та з усмішкою дивилася на мене.
– Такий… такий. Я не можу це пояснити. Повна протилежність Лукаса. У ньому є все, що мені потрібно. – тут до нас повернулася Вінда.
– І це він допоміг мені із захистом думок. – продовжила я.
– Можна поцікавитися про що йдеться?
– Та розповідаю Квіні, що Ґелерт не такий уже й поганий.
– Якщо взяти сьогоднішню ситуацію з соусом, і врахувати той факт, що ти ще жива, то він просто паїнька. – я засміялася.
– Може просвітите мене?
– Адель сьогодні Ґріндевальду соус на голову заклала.
– Що? – запитала Голдштейн.
– Ти теж свої п’ять копійок всунула, тож не треба мені тут. – пред’явила я Розьє.
– Так, але всю брудну роботу на себе взяла ти.
– І не шкодую про це. – ми почали сміятися.
– Слухайте, може підемо сьогодні в клуб? – запитала я.
– Я тільки за. Тим паче Якоб знову кудись пішов із Ньютом.
– Клас, дівоча вечірка. – сказала я.
– Вибачте дівчата, але я не піду.
– Але Ґелерт мене без тебе не відпустить. Вінда, будь ласка. – я зробила благаюче обличчя.
– Давай так, якщо не відпустить тебе одну з Квіні, тоді піду і я. – ми ще трохи посиділи, поговорили і допивши кави, вирішили пройтися магазинами.

– Нам сюди. – сказала Вінда. Вона завела нас у якийсь бутік.
– Нічого собі цінні. – сказала Квіні. Розьє потягнула мене до шикарних суконь.
– Ух ти! – весело сказала я.
– Тримай, іди міряй. – Вінда сунула мені кілька суконь. Сама теж пішла підбирати собі вбрання. Я поміряла і вибрала дві, які підійшли найбільше. Раптом я помітила дуже гарну сукню, і я знаю, кому ідеально підійде.
– Квіні, подивись яке гарне.
– Так, гарна.
– Міряй.
– Але… ти бачила ціну.
– Міряй! – я заштовхала її в примірочну. Коли вона вийшла, я зрозуміла, що не помилилася.
– Ти сьогодні в ній ідеш до клубу і крапка.
– Але…
– Ніяких але! Я плачу! Ну як я, Ґелерт. – хитро усміхнулася я.
– Вважай, що це компенсація за те, що він вкрав мене в тебе на ці… А скільки часу минуло?
– Два місяці. – сказала Розьє.
– Ого. Я лік часу втратила. Гаразд, мені ще туфлі треба.
– Я знаю в який нам відділ. – ми з Квіні ланцюжком потопали за Віндою.
– Ось ці! – я вказала на чорні лабутени.
– Чудовий вибір. – сказала Квіні.
– Ти собі теж підбери.
– Мені якось не зручно.
– Не соромся, нехай вона витягне трохи грошенят з Ґелерта. – засміялася Розьє.
– Так, він біднішим все одно не стане. – сказала я.
– Так тому і бути. Тоді напевно ось ці, золотисті, під колір сукні.
– Чудово. Усе вибрали? Тоді на касу.

Ми підійшли до каси.
– Це все разом рахувати?
– Так! – весело сказала я. Вінда хотіла заперечити, але подивившись на мене, передумала. Я взяла свої пакети в руки. Дівчата ж підняли свої їх за допомогою магії. Квіні здивовано подивилася на мене.
– Що? Я чаклувати не можу. – я вказала їй на браслет.
– Це він надів на тебе? – запитала Квіні.
– Так, але все гаразд, просто він переживає, що я втечу. Зате в мене є мій особистий охоронець. – засміялася я. Вінда змахнула паличкою і мої пакунки повисли в повітрі.
– Дякую.
– Нема за що. – усміхнулася Розьє. Ми вийшли з магазину із задоволеними обличчями. Найбільше раділа я. А що, витратити стільки грошей Ґріндевальда, і не радіти? Це помста, мій дорогий, за все хороше. Поки йшли, домовилися де і коли зустрінемося.
– Так от, а якщо він мене не відпустить, то Вінда дасть тобі знати. Ну або я втечу, що звучить більш правдиво. – хитро посміхнулася я.
– Вінда, ти це не чула.
– Гаразд-гаразд. – відповіла та.
– Мені в ту сторону. – сказала Квіні.
– До зустрічі. – я обійняла подругу.

Ми з Розьє зайшли в будинок. У залі нікого не було.
– Напевно ще не повернулися. – сказала Вінда.
– Гаразд я до себе, ще раз приміряю обновку. Твої покупки вже в тебе в кімнаті. – на цих словах Вінда пішла. Я піднялася в кімнату і теж почала приміряти сукні. Ця темно вишнева сукня з чорною сіткою зверху просто ідеально виглядала з туфлями.
– Ти ідеальна. – у дзеркалі я побачила Ґелерта, що підходить ззаду.
– Дякую. Я там трохи витратила.
– Я бачив.
– Ти ж не проти?
– Ні. Якщо тільки ти будеш мене любити навіть тоді, коли я стану банкрутом. Не без твоєї допомоги звичайно.
– Я подумаю.
– Що? Іди сюди, подумає вона. – він розвернув мене до себе і ніжно поцілував.
– Ґелерт..
– Так?
– Можна мені сьогодні з подругою в клуб? Будь ласка. – я дивилася благальними очима в його різнокольорові. Він трохи задумався.
– Тільки Вінда не хоче йти. – додала я.
– Вінда не хоче, кажеш. А з якою подругою, скажеш?
– З Квіні Голдштейн. Ми сьогодні її зустріли в кав’ярні, ми давно не бачилися, тож я й запропонувала піти в клуб. – він ще трохи подумав.
– Гаразд. Так тому і бути, йди, розвійся.
– Серйозно? Дякую! – я стрибала від радості й обійняла Ґріндевальда, мені здається, що ще трохи і він би впав разом зі мною.
– До речі, я в цій сукні йду. Красива правда?
– А вона не надто відкрита?
– Та тут тільки спину видно.
– І розріз вище коліна. – додав маг.
– Ґелерте!
– Гаразд-гаразд. – зітхнув той.
– Я просто хвилююся, Меже ж поруч не буде. А як згадаю той випадок у барі, злість бере.
– Не хвилюйся Квіні не дасть мене в образу. – я посміхнулася і міцно обійняла Ґелерта.
– Пригости чимось подругу, від мене. – усміхнувся той.

Через кілька годин я йшла до місця призначення зустрічі. Здалеку побачила як Куїні махає мені.
– Довго чекала? – підійшовши до подруги запитала я.
– Ні, я щойно прийшла. – відповіла вона. Ми зайшли до клубу і я одразу ж потягнула Куїні до барної стійки.
– До речі, Ґелерт просив пригостити тебе, тож сьогодні гуляємо за його рахунок. – я замовила нам коктейлі.
– Тільки я багато пити не буду, а то Ґелерт переживає. Я ж без магії.
– Так чому він просто не зніме цей браслет? – я пожала плечима. Ми випили по коктейлю і пішли танцювати. У мене з’явилося відчуття, що хтось стежить за нами.
– Квіні, ти нічого дивного не помічаєш?
– Ні, а що?
– Мені здалося, що хтось стежить за нами. Напевно, так і є.
– Мені потрібно відійти.
– Я почекаю біля стійки. – я пішла до барної стійки і замовила собі ще один коктейль. Відчуття, що хтось таки дивиться за мною, мене не полишало. Я озирнулася довкола і нікого не помітила.
– Дивно… – сказала я сама собі. Раптом до мене хтось підійшов.
– Ну привіт, дитинко.
– Лукас? Що тобі треба?
– Я прийшов повернути тебе.
– Не сміши. Я точно до тебе не повернуся, після того, як дізналася, що ти мені зраджував.
– Вибач, я дуже шкодую про це.
– Іди, геть від мене! – сказала я і спробувала піти, але він схопив мене за руку і потягнув.
– Раніше ти такого собі не дозволяв.
– Раніше на тобі не було цієї дрібнички. – він вказав на браслет.
– Я підслухав як ти з Квіні говорила. Я чекав коли вона відійде, але вона все ніяк не відходила від тебе. Але все ж таки відійшла. – зловісно посміхався той.
– Пусти мене!
– Ні, ти йдеш зі мною! – він потягнув мене на вулицю. Я намагалася вирватися, але він усе ж був сильнішим за мене.
– Я не повернуся до тебе! Я тебе навіть не кохаю!
– Ти думаєш, я тебе кохаю? Або кохав? Ні, ти мені потрібна була тільки що б домогтися підвищення в міністерстві. Твій брат, Альбус Дамблдор, впливова людина, сильніший маг. Та й ти не слабкіша. Мені залишалося вмовити одного з вас на двобій із цим Ґріндевальдом і підвищення моє. Але ні! Бачте, вони не хочуть брати участь у справах міністерства! Але зараз, коли ти без сили, я без проблем візьму тебе в полон, а братові твоєму скажу, що це Ґріндевальд тебе схопив. Ему доведеться битися з цим магом. А тобі, маленька, я просто зітру пам’ять. – я стояла в шоці, надія вже майже покинула мене. І тут я бачу за спиною Лукаса його, Ґелерта.
– Не смій мене так називати! Тільки одна людина може мене називати маленькою!
– Так, і хто він? Хоча, яка різниця, адже він не тут і не врятує тебе. Хоча ні, мені все таки цікаво, хто це?
– Я. – Лукас обернувся і побачив Ґріндевальда.
– Привіт, маленька. – він спеціально зробив акцент на слові ” маленька”, даючи зрозуміти, що тільки він може до мене так звертатися. Лукас злякався і повільно відходив назад.
– Ти щось казав про битву? Я влаштую тобі можливість особисто поборотися зі мною, або моя маленька особисто хоче тобі вказати на твої помилки? – він подивився на мене.
– Ні, не хочу. Не хочу навіть дивитися на нього. – той кивнув. Лукас хотів скористатися моментом і направив паличку на Ґелерта.
– Круці… – не встиг той договорити, як Ґріндевальд без жодного слова обеззброїв хлопця.
– Що ти кажеш? Круціо? – Лукас упав на землю і корчився від болю. Мені не було шкода його, і задоволення мені це не приносило. Думка що ці два роки стосунків були награні мене розривала. Мене просто використовували для якогось там підвищення. Ґріндевальд хотів убити його, але я не дозволила.
– Ґеллерт… не треба. Він цього не вартий. – Лукас швидко встав.
– Я розповім міністерству, що Дамблдор молодша на боці Ґріндевальда! Тобі буде непросто! – той тікаючи кричав услід. Ґелерт зробив крок у бік Лукаса, але я зупинила його.
– Не варто…
– Але тепер усі дізнаються, що ти зі мною.
– І нехай… я не проти. – я просто обійняла його, притиснулася якомога сильніше. Тільки подумати, що могло трапитися, якби він не прийшов вчасно. Ґелерт узяв мене за руку, на якій був браслет, і одним рухом руки зняв заглушувальні чари.
– Ось так. Тепер це просто красива прикраса для красивої дівчини. – він усміхнувся, а я знову пригорнулася до нього.
– Адель! Адель, о Мерліне, ну де ж ти? – я краєм ока побачила Квіні і, не відпускаючи Геллерта, сказала:
– Я тут! – вона підбігла до нас. Але помітивши з ким я стою, вона не наважувалася близько підходити.
– Усе гаразд, Квіні. Він не заподіє тобі шкоди. – я за допомогою магії трохи підтягнула її до нас.
– Адель, ти можеш чаклувати?
– Так.
– Ну здрастуй, Квіні. – привітався маг.
– Добрий вечір, містере Ґріндевальд. Ви так мило виглядаєте. – після цих слів, до мене дійшло, що я все ще обіймаю Ґелерта.
– Вибач, я просто не хочу його відпускати. – Ґелерт погладив мене по голові.
– Я нікуди не подінуся, і того ідіота тут уже немає. Спокійно, все добре.
– Того… Лукас? Він був тут?
– Так… – ми сіли на найближчу лавку і я розповіла Квіні все що сталося.
– О мила… мені так шкода. – вона обійняла мене. Ґелерт стояв позаду нас і поклав долоню мені на плече.
– Нам пора. – тихо сказав він.
– Так, уже дуже пізно. Тебе провести? – запитала я Квіні.
– Ні, дякую.
– А якщо Лукас чекає на тебе?
– Давай все ж таки ми проведемо і переконаємося що тебе той покидьок не зачепить тебе. – сказав Ґелерт. Квіні махнула головою на знак згоди. Дорогою я розповідала як Ґріндевальд викрав мене.
– Ну не перебільшуй, я так не робив.
– Не сперечайся. – ми з Ґелертом сперечалися півдороги, що та і як, а блондинка сміялася з нас.
– А ви, міс Ґолдштейн, у нас майстер легіліменції? – запитав маг.
– Ну, так, трохи вправляюся в цьому.
– Та ти найкраща в цьому. Крім тебе я не знаю ще настільки сильних магів, які можуть зчитувати думки, ну крім Альбуса.
– Цікаво… – сказав Ґріндевальд.
– Ось і мій дім.
– Так, давай ми з тобою зайдемо перші й перевіримо все, якщо нікого не буде, то я спокійно з чистою совістю піду. А якщо ми попадемо, ти нас врятуєш. – посміхнулася я Геллерту.
– План чудовий. Мені знову доведеться рятувати, цього разу, двох дам у біді.
Ми з Квіні обережно зайшли в будинок. Почувши голоси Ньюта, Якоба і Тіни, ми зітхнули з полегшенням.
– Привіт, народ. – сказала я, коли ми увійшли в кімнату.
– Адель! – до мене підбігла Тіна і обійняла мене. Ми розповіли їм про те, що трапилося в клубі, але про Ґелерта ми не стали розповідати. Я попрощалася з хлопцями і пішла до Ґріндевальда.
– Вибач що так довго чекав, довелося розповісти їм про Лукаса.
– Нічого, маленька, я готовий на тебе чекати вічність. Але справді не хотілося б, що б ти так надовго мене покидала.
– Не переживай, не покину. – усміхнулася я і поцілувала його. Ґелерт хотів трансгресувати додому, але я його зупинила.
– Давай пройдемося. Гуляти вночі Парижем з коханим чоловіком, це так романтично.
– Прямо таки з коханим?
– Ну, так.
– То ти кохаєш мене?
– Так, я кохаю тебе.
– Скажи це ще раз.
– Ґелерт Ґріндевальд, я кохаю тебе. – він підняв мене і закружляв. Потім ніжно але пристрасно поцілував.
– Ти не уявляєш, як я радий це чути. Я так кохаю тебе, маленька. – він світився від радості, та що вже казати, я теж.

Наступні дні я практикувалася в магії, щоб надолужити ті два місяці без неї. Іноді я бувала на загальних тренувДааннях, де Вінда з ще кількома найсильнішими магами тренували решту. Сьогодні Розьє вирішила влаштувати кілька дуелей.
– Адель, не хочеш взяти участь?
– Я? Не знаю.
– Давай усім цікаво подивитися, що може молодша Дамблдор. – Вінда підморгнула мені.
– Ну гаразд, вмовила.
– Отже, хто готовий вступити в бій з Адель? – запитала Розьє.
– Ти, іди но сюди. – сказала Вінда якомусь хлопцеві.
– Та чому я?
– Не сперечайся. Так, ставайте на позиції. Почали.
Я вирішила дати хлопцеві шанс і не нападати першою.
– Кон`юктивітіс! – сказав той, але я вдало відбила заклинання, і все ще не нападала.
– Заклятус! – і ще одне мною вдало відбите заклинання.
– Експелліармус! – ну все, мені стає нудно. Я вирішила напасти.
– Експелліармус! Левікорпус! Ріктусемпра! – я вирішила що буду вимовляти заклинання вголос. І від, не встиг хлопець зреагувати, і вмить повис догори ногами, корчачись від лоскоту. Усі дивилися на мене із захопленням.
– Чудово Адель! Хтось ще бажає вступити в дуель? – але всі тільки зробили крок назад.
– Ну значить не судилося. – зітхнула я, чесно не дуже хотілося.
– Ну не знаю… напевно я. – тихо захихотів Ґріндевальд.
– Ґелерт! Який чорт тебе приніс? – тихо собі під ніс бурмотіла я.
– Що ж, прошу зайняти позиції. – оголосила Вінда. Усі уважно дивилися на нас. Я зітхнула. Так, спокійно Адель.
– Нервуєш? – хитро посміхався той.
– Ще чого? Зараз ти складеш компанію тому хлопцю. – я набралася впевненості і дуель почалася. Ґелерт дав мені атакувати першою. Я вирішила почати зі слабких заклинань, і тільки коли настане слушна нагода, напасти сильнішими.
– Кон’юктивітіс! – Ґелерт, як і очікувалося, відбив чари. Я кинула ще кілька слабких заклинань, вони теж були відбиті.
– Моя черга. – сказав Ґріндевальд і мовчки почав кидати в мене закляття.
– Думаєш, якщо ти не вимовляєш закляття вголос, я їх не відіб’ю?
– Ні, я якраз сподіваюся, що всі мої закляття будуть відбиті.
Ми так і кидали одне в одного слабкі закляття, поки Ґелерту не набридло і він кинув складніше. Я негайно взялася відбивати його, і між нами утворилися два промені синього і червоного кольору. Спочатку Ґелерт взяв гору і мій промінь ставав дедалі меншим, але я все ж таки змогла взяти його під потужніший контроль і тепер промінь Ґелерта зменшувався. Той зробив ще один ривок і тепер наші промені були на рівні. Як би ми не старалися, але взяти гору ні в кого не виходило. Через кілька хвилин ми відступили, розуміючи, що сенсу продовжувати немає. Тут і настав той момент. Поки Ґелерт переводив подих, я цього разу без слів непомітно кинула в нього “Колошу” і взуття мага прилипло до підлоги.
– Є! – крикнула я!
– Ах ти! – поки я раділа, він кинув у мене “Локомотор Вібблі” і тепер мої ноги стали ватяними. А казав мені Альбус “не відволікайся під час бою”, ні, радіє вона! Ґелерт махнув Розьє, та оголосила нічию і підійшла до нас.
– І так, що ми маємо? Приклеєного до підлоги містера Ґріндевальда й Адель із ватяними ногами. Питання: що нам із цим робити?
– Відповідь: хрін його знає. – відповіла я.
– Ти як хочеш, а я піду. – Ґелерт просто роззувся і намилився кудись іти.
– Ей! Так не чесно! – він стояв до мене спиною, але я відчувала, як він либиться.
– Та годі, скоро минеться. – сказав той.
– А коли мине я тебе… – тут у зал вбіг Абернеті.
– Дивіться. – він приніс газету.
– Тут… тут… – крізь збите дихання говорив він.
– Дай сюди! – Вінда вихопила в нього газету.
– Міністерство Великої Британії разом із МАКУСА оголосили, що сестра Альбуса Дамблдора відома як Аделаїда Дамблдор разом із темним магом Ґелертом Ґріндевальдом напали на працівника міністерства Лукаса Фаджа. Що про це розповів сам потерпілий:
– Тієї ночі я був у клубі, як раптом побачив її. Я був дуже радий, адже вона пішла два місяці тому, не сказавши ні слова. Я пішов до неї і почав питати, куди вона зникла, я дуже хвилювався, адже кохав її. Вона нічого мені не відповівши, пішла до виходу, я ж побіг за нею, благаючи сказати хоч щось. Я кричав їй услід, що кохаю її. А коли ми вийшли на вулицю, вона оглянулася навкруги, напевно, хотіла переконатися, чи є хтось, а коли нікого не виявила, вона зупинилася і почала погрожувати мені. Я злякано відходив назад, адже знав, що вона сильніша за мене. Тут позаду мене хтось з’явився, я повернувся і побачив його, це був Ґелерт Ґріндевальд.
– Ви не могли помилитися?
– Ні, однозначно ні. Я чітко його бачив. Він наслав на мене одне з непростимих заклинань “Круціо”, а Адель, моя Адель, хотіла вбити мене. Я дивом вижив. – Вінда закінчила читати. Я відібрала у неї газету.
– Міністерство… Дамблдор… два місяці тому… кохав… хотіла вбити… Що?! Це нахабна брехня! – прокричала я.
– Заспокойся мила, зараз це нічого не дасть. – Ґелерт обійняв мене.
– Я казав, що треба вбити його. – він злісно дивився на газету в моїх руках.
– Тепер усі знають, що ти зі мною.
– Нічого… нехай знають. Я розлютилася не через це, а через те, що він брехав, що кохає мене. Він бреше про це навіть газетам.

– Містере Дамблдор, як ви це поясните? Як ваша сестра могла так вчинити, чи ви теж на його боці? Ви теж підтримуєте те, що творить Ґріндевальд?
– Я це не підтримую! І впевнений, що Аделаїда теж не підтримує його методи, навіть якщо вони й справді знайшли спільну мову.
– То ви не заперечуєте, що вона з ним?
– Я не знаю. Вона мені нічого про це не говорила. – Дамблдор сидів у кабінеті міністра магії. Він не розумів, як його сестра зв’язалася з Ґелертом, але знав, що вбивство людей вона б ніколи не схвалила. Тому з упевненістю захищав її. Тепер то він здогадався що вона не просто так тоді поїхала. Повернувшись у Гоґвортс, він одразу ж написав Адель.

Я сиділа на ліжку в роздумах. Ґелерт місця собі не знаходив. Він був злий, на себе, адже тоді хотів убити Лукаса, але не зробив цього.
– Геллерте, будь ласка, заспокойся. Це я тебе зупинила, ти не винен.
– Через цього обшарпанця на тебе вся влада полює! Він напевно розповів їм щось більше, ніж газетам. – Ґелерт сів біля мене, взявши за руку. Раптом мій блокнот видав звук.
– Альбус пише. – я відкрила блокнот.

***

– Аделаїдо, поясни, що сталося? Мене викликали до міністра, сказали ти з Ґелертом плануєш якийсь теракт. Я знаю що ти на таке не підеш, тому, прошу, поясни що трапилося.

***

– Розкажи йому, нехай я йому тепер не довіряю, але ти його сестра.

Я розповіла Альбусу все. Де я була ці два місяці і як тут опинилася. І як Лукас напав на мене і причину наших з ним стосунків, а точніше те що він використовував мене.

***

– Хоч як би мені не хотілося це визнавати, але зараз я згоден з Ґелертом, і хочу його вбити. Як би там не було, міністерство разом з МАКУСА впевнені, що ти хочеш захопити владу разом з Ґріндевальдом, і єдиний варіант, який я можу запропонувати, це повернутися в Гоґвортс. Я бачив страх в очах міністра, він боїться, що слова цього покидька виявляться правдою. Вони не змогли стримати Ґелерта, двох таких магів вони не потягнуть. А якщо вони враховують, що я твій брат, то знають, що проти тебе я не піду, і не впевнені в тому, що я не стану на ваш бік. Тож якщо ти повернешся, то ми зможемо втихомирити все це.

***

– Він має рацію, мала, повернися в Гоґвортс.
– Але… я не хочу залишати тебе.
– Я знаю… знаю. – він притиснув мене до себе.

Альбус домовився з міністерством про те, що б я могла спокійно дістатися до Гоґвортса. Ґелерт своєю чергою теж переїхав до Великої Британії, але оселився він далеко від Гоґвортса. Бачитися ми з ним не зможемо, бо за мною стежитимуть. Дивно це говорити, але він уже не так зациклений на дарах смерті, щось у ньому змінюється. Я знову занурилася в робочі дні в Гоґвортсі. Але все ж тепер моя робота трохи відрізнялася від колишньої. Була деяка недовіра з боку батьків і вчителів. Але близьке коло Альбуса було на моєму боці. Дітям же, навпаки, було цікаво, який він, найсильніший темний маг? Я б їм розповіла щось про нього, але мені заборонили навіть ім’я його вимовляти при дітях. Я сумувала за ним, дуже. Так проходили мої дні, тижні.

Я лежала у себе на ліжку, як раптом до мене прийшов Альбус.
– Мені прийшов аркуш, але здається він для тебе.
– Лист, від кого? – запитала я, Альбус же наклав на кімнату закляття, щоб нас не було чутно.
– Від нього. – я одразу зрозуміла, кого він має на увазі, і швидко розкрила його, але він був зашифрований.
– Ми з Ґелертом колись часто так шифрували аркуші. – сказав Альбус і помахом палички розчаклував аркуш. Ґелерт писав, що його підлеглі, які стежили за Фаджом, помітили щось підозріле. Він збирав собі поплічників і Ґріндевальд відправив кількох своїх людей у його загін. Ті з’ясували, що Лукас збирається усунути Гектора Фоулі з посади міністра магії. Він виправдовується тим, що Фоулі недостатньо серйозно сприйняв загрозу, що нависла над світовим чарівним співтовариством в особі Ґелерта Ґріндевальда, за що і має поплатитися своєю посадою.
– Я поки що збираю докази змови проти міністра і прошу не хвилюватися, Лукас скоро заплатить за свою брехню, а ще я дуже сумую за тобою, крихітко. – я закінчила читати аркуш.
– Це дає нам промінь надії. – сказав Альбус.
– Виявляється він не просто хотів отримати підвищення від міністра, він хотів стати ним.
– Поки що ми нічим не допоможемо йому. Доведеться просто чекати.
– А якщо я влаштуюся працювати в міністерство? Вони не раз мене запрошували. Як мінімум я зможу захистити Фоулі, якщо Фадж спробує вбити його.

І от, я йду влаштовуватися на роботу в те місце, куди б нізащо не пішла за інших обставин. У міністерстві на мене всі дивилися трохи з переляканими очима. Дорогою я зустріла Тесея, він і провів мене до кабінету міністра Фоулі.
– То ви кажете що передумали і готові працювати в міністерстві?
– Так. Я подумала, може, це допоможе мені довести, що я невинна.
– Повторіть, будь ласка, навіщо ви зустрічалися тоді з містером Ґріндевальдом?
– Ви хотіли, щоб я допомогла вам із ним, от я й вирішила, що краще переконати його відмовитися від задуму, ніж вступати у війну, у якій постраждало б багато невинних людей.
– У ваших словах є сенс. Але Фадж наш співробітник довгі роки, і ми не можемо залишити його слова поза увагою, тим паче що він звинувачує вас у таких тяжких злочинах.
– Ви можете подивитися мої спогади того вечора, я розумію, що їх з легкістю можна підмінити, але все ж це хоч щось, що я можу вам пред’явити.
– У вас є свідки того, як містер Фадж напав на вас?
– Ні, тоді були тільки ми з Лукасом, і якби містер Ґріндевальд вчасно не з’явився… я боюся навіть уявити, що б зі мною було.
– Усе ж таки, навіщо містеру Ґріндевальду знадобилося вас рятувати.
– Напевно тому що він відчував провину, адже це він залишив мене без магії. Рішення дозволити йому відібрати в мене магію було ухвалено для того, щоб втертися до нього в довіру. Адже він не став би слухати того, кому не довіряє. – я впевнено відповідала на запитання міністра магії. Ми з Альбусом продумали все до дрібниць і, звісно ж, він трохи підчистив мені пам’ять. Тепер там не було романтичних моментів з Геллертом, а суто ділові. Я звісно ж про це пам’ятала, але прочитати це в моїй голові ніхто не зможе. Прочитати можна було те, що Ґелерт на моєму боці і мені треба захистити міністра магії від колишнього. Ніхто не мав знати, що між мною і Ґріндевальдом щось є.

Спочатку я працювала над дрібними справами, мені не довіряли щось важливе, але з часом я все більше втиралася в довіру. Дедалі більше людей почали довіряти мені і переходити на мій бік. Лукасу це не сподобалося.
– Бачу ти зі своїм новим хлопцем час не гаєте, у міністерство пробралися.
– Що? Яким хлопцем?
– Не вдавай, що ти не розумієш про кого йдеться.
– Якщо ти про Ґріндевальда, то він мені не хлопець.
– Так? А розмовляли ви як пара.
– Тобі здалося. Чого тобі треба від мене? – спокійно з упевненим обличчям я розмовляла з Фаджем.
– Від тебе? Від тебе мені вже нічого не потрібно. Я хочу влади. Ти тут лише кілька тижнів, а вже зі мною на рівних. Мені набридло, що мене постійно відводять на другі місця. Навіть ти вибрала того паршивого лиходія, а не мене!
– Я? Я обрала тебе! Але ти, ти зрадив мене! Ти обрав іншу, а не мене! І не треба звинувачувати мене в тому, що я пішла, тому що ти сам у цьому винен. І між нами з Ґріндевальдом нічого немає. – я мало б не зірвалася, але вчасно себе зупинила, адже розуміла, що зрив погано вплине на мою репутацію. Я вирішила не говорити Лукасу, що знаю його плани, нехай думає, що про це ніхто не здогадується.

Останні дні я все частіше стала помічати одного працівника міністерства. Ми постійно з ним перетиналися, від нього віяло знайомою аурою. Якось мене покликали на нараду, я побачила Тесеуса і сіла поруч із ним. Недалеко сидів той самий працівник.
– Привіт, Тесею.
– Адель, радий зустрічі.
– Слухай, а хто це? – я непомітно вказала на незнайомця.
– Це Брайан Лангарм, він влаштувався десь місяць перед тобою, але вже багато чого досяг. – пояснив мені Скамандер. Тут він почав подавати якісь ідеї для поліпшення роботи аврорів, і загальної роботи в міністерстві. Усі уважно його слухали. Я дивилася на нього з підозрою, якось ну дуже знайомі мова, жести і хода.

Після наради я й не помітила, як усі пішли у своїх справах, я залишилася сидіти сама в порожній залі. Раптом зайшов містер Лангарм і взяв якусь папку зі столу. Я зібрала свої речі і вже збиралася піти, як раптом у мене падає папка з документами. Я хотіла уже підняти її, але Браян випередив мене.
– О, міс Дамблдор, радий нарешті зустрітися з вами, а не дивитися здалеку. Я хотів з вами познайомитися, але до вас ніяк не підберешся, ви в нас знаменитість. – з усмішкою говорив той.
– Знаменитість? Ні, ви перебільшуєте. А ви Браян Лангарм, якщо я не помиляюся. Рада познайомитися. – чим ближче він був до мене, тим краще відчувалася знайома аура.
– То ви знаєте моє ім’я. Несподівано, але це тішить. Не думаю, що перебільшую, ваш брат сам Альбус Дамблдор, один із найсильніших магів, а ще ви знайомі з Ґелертом Ґріндевальдом, найвеличнішим темним магом, розумним, талановитим і дуже вродливим, та й ви їм ні в чому не поступаєтеся. – він так говорив про Ґелерта, мене це здивувало.
– Ого, та ви фанат Ґріндевальда.
– Можна і так сказати. Але зараз не про цього прекрасного мага. Скажіть, що ви робите цього вечора? Я хотів би вас запросити на побачення. – він хитро подивився на мене, ну дуже вже це все підозріло. Він що мене розігрує?
– Я цього вечора зайнята. – з посмішкою відповіла я, сподіваючись на щось відчепитися.
– А брехати не гарно.
– А це вже не ваша справа, якщо ви не зрозуміли, то вам відмовили.
– Ви впевнені?
– Цілком.
– Так? А так, крихітко? – він швидко схопив мене, я хотіла його відштовхнути, але він був сильнішим.
– Відпусти дурню! – він подивився мені в очі, а потім на губи і поцілував. Я стояла в шоці, цей поцілунок… так мене цілує тільки один чоловік. Він припинив поцілунок, але не поспішав відпускати.
– Це ти… Ґелерте… – він тільки посміхався. Хоч обличчя й інше, але посмішка та сама. Ось чому він здавався мені таким знайомим. Я кинулася обіймати його.
– Ґелерте, це ти. – я ледве стримувала себе, щоб не закричати від радості.
– Ну тихо-тихо маленька, нам моє розкриття не потрібне. Я так за тобою сумував. – він міцно обіймав мене, вдихаючи аромат мого волосся.
– Чому ти раніше не підійшов? – сердито запитала я.
– Та я ж казав, знаменитість, не підберешся.
– Та ну тебе. – я легенько штовхнула його, а він розсміявся.
– То що, міс Дамблдор, ви передумали що до побачення?
– Ну… не знаю… не знаю… у мене, як у знаменитості, багато залицяльників, тож ставайте в чергу, містере Лангарм.
– Так? А можна поцікавитися, хто ж перший у черзі?
– Хм… дайте подумати… напевно, вами любимий містер Ґріндевальд.
– Тоді я запитаю в нього дозвіл на одне побачення.
– Не раджу, він дуже вже не любить, коли чіпають дорогу для нього дівчину.
– А ви настільки йому дорога?
– Не знаю, а ви як думаєте?
– Думаю… що ви йому надзвичайно дорогі.
– Якщо так, то я подумаю над вашою пропозицією.
– Ось і чудово. – усміхнувся той. Ми разом вийшли із залу і йшли коридором, я сміялася, через те, що Ґелерт смішив мене.
– Знайшла собі нового хахаля? – здалеку почувся ну вже дуже надокучливий голос.
– Тобі то що?
– Та мені то нічого. – він підходив ближче до нас.
– Тільки чи знає він, з ким ти до цього тягалася? Містере Лангарм, ви ж напевно чули про те, що наша міс Дамблдор знайома з темним магом?
– Так, чув. – спокійно відповів псевдо Лангарм.
– Так от, вона з ним не просто знайома, якщо ви розумієте про що я.
– Так? Тоді я вхопив джекпот, бо, не думаю, що містер Ґріндевальд вибрав би собі кого попало. – Браян посміхнувся йому.
– Я вас попередив.
– А ви хто? – награно запитав Ґелерт.
– Я? Я Лукас Фадж.
– Так це ви той колишній міс Дамблдор, тепер усе ясно.
– Що саме вам зрозуміло?
– Те що ви просто заздрите їй, тому й наговорюєте на неї. І взагалі з вас такий собі працівник, дивно що вас ще не звільнили.
– Та як ви смієте! Я взагалі то тут працюю багато років, а не як ви пару місяців!
– Ось саме, він за кілька місяців домігся більше, ніж ти за роки. – всунула я свої п’ять копійок. Лукас подивився на мене зі злістю і вже хотів щось зробити, але передумав.
– Що, страшно коли магія при мені? – я розсміялася разом із Браяном. Фадж уже почервонів від злості.
– Знайшла собі хахаля з високою посадою… дивно що одразу не міністра.
– Як ви вже сказали містер Фадж, я вище вас за посадою. І з легкістю можу подати заяву про вашу відставку. Тож не раджу вам хамити міс Дамблдор. – Ґелерт сердито подивився на Лукаса, той швидко змився.
– Вхопив джекпот? – запитала я.
– Так, а що?
– Та нічого-нічого.

Увечері я з псевдо Лангармом сиділи в моєму улюбленому кафе. Ґелерт розповідав, що дізнався про справи Лукаса.
– Він хоче вбити когось із верхівки.
– І підставити міністра Фоулі?
– Саме так. Шкода що не можна його просто вбити, адже тоді твою невинність не доведеш.
– А ти? Тебе ж усе одно вважають лиходієм.
– Я вже до цього звик, тож не хвилюйся, мила. Якщо ти не хочеш бачити біля себе ворога міністерства і МАКУСА, то я не тримаю тебе.
– Ні, Ґелерте. Що ти…
– Я серйозно. Я кохаю тебе і не хочу, щоб ти прожила життя, втікаючи від аврорів. А якщо вони схоплять тебе і посадять в Азкабан, я навіть уявити таке боюся, адже я був там і не допущу, щоб і ти пережила це.
– Ви змінилися, містере Ґріндевальд. Не таким я вас зустріла. Куди подівся той темний маг, що прагне влади?
– У того мага не було когось, кого б він боявся втратити. Коли я зустрів тебе, у мене, напевно, був простий потяг до когось, не такого, як усі. Я просто хотів те, що не моє. Згодом я дедалі більше й більше прив’язувався до тебе і почав розуміти, що ти все, що в мене є. Я не кажу, що в мене не було до тебе почуттів тоді, але те, що я відчуваю зараз… це почуття зовсім інше. Я боюся за тебе, ти розумієш? Я боюся… – ніколи раніше не бачила Ґелерта таким… я навіть не знаю, як це пояснити. Я просто міцно обійняла його, настільки міцно, як тільки могла.
– Ґелерт ти… ти дурень. – я почала плакати, дедалі міцніше притискала його до себе.
– Ну тихіше, маленька, і легше, а то придушиш мене завчасно.
– Ну й придушу!
– Ах так! – тепер він почав мене обіймати, якщо це можна було так назвати.
– Так ось як це, заобіймати до смерті. – ледве-ледве сказала я.
– Ти перша почала. І взагалі за твої витівки вбив би тебе.
– Ти якраз це робиш… – він послабив хватку, посадивши мене до себе на коліна.
– Тебе не бентежить, що ми в кафе?
– Ні, а повинно? – він хитро посміхнувся. Я промовчала і поклала голову йому на груди. Було вже пізно і в кафе майже нікого. Раптом відчинилися вхідні двері і заходить Квіні.
– Та годі, у неї чуйка на мене чи що? – Ґелерт засміявся.
– Квіні! – трохи голосно сказала я.
– Адель, люба, привіт.
– Привіт, присідай.
– У тебе новий друг, познайомиш?
– Так звісно, це Браян Лангарм, співробітник міністерства, там ми і познайомилися.
– А як же… – Квіні замовкла.
– Хто? Ґріндевальд? А, я його кинула. Уявив про себе, що він найсильніший темний маг, такий весь важливий, владний, могутній. Не подобаються мені такі. Загалом, набрид він мені. – награно говорила я, відчуваючи, як у Ґелерта йде пара з вух.
– Так значить не подобається і набрид? – стискаючи мою стегно під столом сказав Ґелерт.
– Так, і взагалі він старий для мене.
– Я не старий! – обурився той, я тільки розсміялася.
– Що? Містере Ґріндевальд, це ви?
– Я. – роздратовано сказав той.
– Він ображається як дитина. – захихотіла я.
– Не правда. – відповів маг. Ґелерт сказав, що нам не завадить леґілімент у команді, тож ми розповіли їй, що коїться. Вирішено було розповісти ще й Ньюту з Тіною, а от чи варто говорити про це Тесеусу, ситуація спірна.

За кілька днів по тому ми зібрали команду, і, розповівши їм про ситуацію, почали придумувати план дій. Шансів у нас було більше ніж достатньо, щоб перемогти Фаджа в сутичці, але нам треба було вивести його на чисту воду. Спровокувати його на напад на когось у присутності когось із верхівки міністерства було найкращим рішенням. А якщо ще й у присутності самого міністра, то ще краще. Розробивши подальші дії ми розійшлися.

– Ґелерте.
– Так, крихітко?
– А як це все закінчиться, що ти будеш робити?
– Я не знаю, напевно ховатися від аврорів як і завжди. Вони не пробачать мені моїх помилок, та й людей убив я не мало.
– А якби вони пробачили, що б ти робив?
– Не важливо що, головне з тобою. Дитинко, я не хочу зараз думати про погане. Тож іди до мене. – Ґелерт підхопив мене на руки.
– Містере Ґріндевальд, що ви собі дозволяєте?
– А що, вам щось не подобається?
– Ні, покладіть мене на місце!
– Не покладу. – я почала вириватися як у старі добрі часи. Але Ґелерт міцно тримав мене, шансів у мене, звісно ж, не було.
– Як вам не соромно, ось так нахабно брати дівчину?!
– Я завжди беру те, що хочу, крихітко. – він хитро посміхнувся. Він поніс мене в спальню й опустив на ліжко, притискаючи мене зверху.
– Містере Ґріндевальд, негайно припиніть! Чуєте інакше я… – він почав цілувати мою шию і жар від його губ не дали мені договорити вирвавши з мене стогін. Ґріндевальд усміхнувся. Ґелерт ніжно поцілував мене, але я не поспішала відповідати. Тоді він трохи посилив тиск, змушуючи мене відкрити рот. Пальці мага зарилися у волосся, друга рука лягла мені на талію, а потім прослизнула під тканину сорочки, торкаючись теплої і ніжної шкіри. Я вирішила продовжувати чинити опір і не дала йому залізти далі під сорочку.
– Не хочеш мені підкорятися?
– Не маю наміру містере темний маг.
– А так? – він змахнув рукою і тепер я лежала під ним повністю гола.
– Ах ви…! – Ґелерт тут же ще раз поцілував мене, його поцілунок був палким, пристрасним, вимогливим. Чоловік перервав поцілунок через нестачу повітря, вдивляючись у моє обличчя. Я тяжко дихала, у мене не було більше сил чинити опір. Ґріндевальд обсипав шкіру поцілунками, намагаючись не залишити темних плям. Його пальці й губи акуратно пестили соски, а потім почали спускатися до плоского живота. Я спостерігала, як він торкається мене. Його дії зводили з розуму. Опустившись до стегон Ґелерт закинув мої ноги собі на плечі, провів кінчиком язика по найніжнішому місцю тіла, викликаючи стогони, які я не змогла тримати в собі. Мої тонкі пальці зарилися в його біле волосся, іноді стискаючи його. Я відкинулася на подушки, вигинаючи шию. Протяжні стогони зривалися з губ від подальших дій мага, у голові був туман, що не дозволяв ні про що думати. Піднявшись, Ґріндевальд позбувся свого одягу, притягнув мене до себе і ласкаво погладжуючи стегна, повільно увійшов. Я ахнула, коли маг почав рухатися. Повільно, без натиску, даючи звикнути до його органу. Ґелерт почав прискорюватися. Я схопила його за спину, притягуючи до себе. Його різнокольорові очі дивилися в мої з величезною жадібністю і пристрастю.
– Моя, тільки моя. – хрипло прошепотів він, після чого почав жадібно цілувати. Припинивши поцілунок, він різко але легенько вкусив мене за плече.
– Ну все, містере Ґріндевальд, ви догралися. – коли магія при тобі, то можна і по домінувати. Я за допомогою магії перевернула нас і тепер уже я була зверху. Поглянувши на нього з хитрою посмішкою, я сперлася колінами в ліжко і трохи підвелася, а потім повільно опустилася, спеціально мучивши його. Ґелерт застогнав крізь стиснуті губи й опустив голову. Я продовжувала мучити його повільними рухами.
– Ти ж у курсі, що я дозволив тобі домінувати, і зараз стримуюся, щоб грубо не насаджувати тебе на себе.
– А що тобі заважає? – дражнивши його, сказала я. Чоловік заричавши поставив мене раком, і знову взяв усе під свій контроль, і тепер уже грубими поштовхами вбивався в мене. Мої стогони лунали по всій кімнаті. Я жадібно хапала повітря губами, пальцями зживаючи ковдру. Ґелерт схопив мене за волосся, змушуючи більше прогнутися в спині. Я дихала в такт поштовхам, широко розкривши рот стогнала від задоволення. Маг відпустив моє волосся і поклав мені в рот два пальці. Я ледь прикрила рот, майже вкусивши Ґелерта за пальці.
– М-м-м… – Ґріндевальд притулився до моєї спини, продовживши дії. Він прибрав пальці з мого рота і стиснув рукою мої груди. Тихо заричавши, він прискорив свої рухи. Я голосно застогнала, відчуваючи всім тілом кожен поштовх. Ґелерт увійшов востаннє і блаженно простонав упав на ліжко, притягнувши мене до себе.

Я впевненими кроками йшла до кабінету міністра.
– Містере Фоулі, у мене є дещо, що може вас зацікавити. – я дістала папку і віддала її міністрові. Він уважно вивчив її.
– Швидко покличте до мене містера Фаджа! – сказав той, а я поспішила покинути кабінет.

– Вибачте, містер Фадж, але мені доведеться понизити вас до простого працівника.
– Що? Я стільки років працював на вас, а ви ось так просто вірите їй?
– У мене немає причин не довіряти їй, докази у мене на руках. Скажіть спасибі, що вас не звільнили. – ми нарили на Лукаса деякий компромат, щоб довести, що він замишляє теракт, цього було замало, але це змусило міністра припинити довіряти Фаджу і понизити його на посаді. Це допоможе викликати злість і спровокувати Лукаса на нерозумні дії. Що нам якраз і треба було. Ми пускали всілякі чутки про нього, щоб ще більше розлютити Лукаса і зіпсувати його план із підставою. І це дало результат.

Через тиждень він зібрав людей, яких встиг завербувати на свій бік. І знайшлися ще якісь йолопи, які слухали його. Ми стежили за ним постійно і знали, що він хоче заманити міністра в пастку. Лукас відправив підроблений лист Гектору, заманюючи міністра туди, де вже чекають його люди. Містер Фоулі прибув на призначене місце, з ним були п’ятеро людей, двоє з них – верхівка міністерства, а троє – аврори. Лукас, мабуть, не очікував, що їх буде більше трьох осіб. Тому вони почали нападати не виходячи з укриття. Ми вирішили не втручатися доки Фадж не розкриє себе, або ж доки він не спробує когось убити. Довго чекати не довелося. Їм вдалося знешкодити одного аврора й одного з верхівки. Відчувши, що перевага на його боці, Лукас видав себе і вийшов з укриття.
– Ви! – сказав міністр.
– Так, я.
– Міс Дамблдор мене попереджала, а я не вірив. Я дав вам шанс і не звільнив, не замкнув у темниці. А треба було!
– Тепер уже пізно! – сказав Фадж і направив паличку на містера Фоулі. Я тут же вибила паличку в нього з рук.
– Що? – не розуміючи, що сталося, сказав Лукас. Нам уже нічого не залишалося як вийти з укриття.
– Ти! Сволота! – кричав Фадж у мій бік. Люди, які були з ним, стояли в недоумінні.
– Ось бачите! Вона разом із міністром, а це означає, що він на боці цього підлого мерзотника, Ґріндевальда.
– З чого ти взяв, що він підлий мерзотник? – я не стрималася.
– А чого ти його захищаєш? Ти ж кинула його так само як і мене! І кинеш цього Браяна Лангарма щойно знайдеш кращий варіант!
– То ви мали стосунки з містером Ґріндевальдом? – запитав міністр.
– Містере Фоулі, скажіть, я хоч раз дала привід вам сумніватися в мені?
– Ні.
– І я вас врятувала щойно, правильно?
– Так.
– То навіщо мені це було дівати, якщо я й справді замислювала теракт? Якби ми з Ґелертом хотіли вбити вас, то зробили б це давно.
– Гадаю, ви маєте рацію, міс Дамблдор. У мене немає причин сумніватися у вас.
– Панове. – Ґелерт під виглядом Браяна звернувся до людей Фаджа.
– Скажіть, ви всі мене знаєте? – ті мотали головою на знак згоди.
– І я не раз був з кимось із вас наодинці, і запросто міг вбити будь-кого з працівників міністерства. Навіть самого міністра, але, як ми всі бачимо, поки що зазіхав на чуже життя тільки містер Фадж. За час, який я провів з вами на роботі, я хоч раз ставився до когось погано, або дав привід не довіряти мені?
– Ні, містер Лангарм. – сказав хтось із натовпу.
– До чого ви це ведете? – запитав його міністр.
– До того, що я і є Ґелерт Ґріндевальд. – він почав перетворюватися назад у себе. Усі стояли в ступорі.
– Так скажіть мені, хто з нас справжній мерзотник, я чи він? – вони стояли, не знаючи, що сказати, усвідомлюючи, що вже не один місяць працювали з темним магом, іноді спілкувалися з ним як із другом.
– Я більше не на твоєму боці Лукас! – крикнув із натовпу якийсь чоловік.
– Як ми могли взагалі йому вірити! – чутно було жіночий голос, і ще багато хто сказав щось подібне. Тепер Фадж залишився сам.

Раптом я побачила як Лукас непомітно дістає ще одну паличку спрямовуючи її на Ґеллерта.
– Авада кедавра!
Розуміючи що зупинити магією смертельну атаку мені вже не вистачить часу, я не думаючи кинулася його рятувати, закривши собою.
– Ні! Ні, Адель! – прокричав Гриндевальд, але було пізно, я вже перетворилася на прах. Ґелерт одразу ж спрямував паличку на Лукаса і кинув “Круціатус” той намагався відбити його, але був надто слабкий. Фадж упав на землю і корчився від болю.
– Я не дам тобі спокійно померти! Ти спочатку мучитимешся від болю, потім помреш, знаючи про те, що після тебе я вб’ю всіх тобі дорогих людей! – усі стояли, боячись з місця рушити, чи їх змусили застигнути? Невже Ґріндевальд став ще сильнішим. Злість через втрату коханої дівчини зробили його сильнішим. Він ще трохи помучив хлопця і зупинився.
– Ні, ти будеш жити. Я залишу тебе в живих, щоб ти бачив, як я мучу і вбиваю найдорожчих тобі людей, ти будеш завжди один. – сказав той. Усі раптом заворушилися. Аврори одразу підбігли до Фаджа, той, здається, був непритомний. Ґелерт спустився на коліна біля мого праху.
– Ох… Аделаїда… – тихо шепотів він. Раптом йому на плече лягла рука.
– Ґелерте, все добре. – Ґріндевальд подивився на нього в недоумінні.
– Ти здурів?! Яке добре? Твоя сестра померла! Адель померла! Моя Адель…
– Та що ти? – усміхаючись сказав Альбус.
– Ти що ідіот?! – темний маг піднявся і хотів ударити Дамблдора.
– Аделаїдо, досить мучити Ґелерта, а то він мене вб’є, а я воскресати не вмію. – Ґріндевальд подивився на нього в здивуванні, а потім на прах. Раптом прах почав спалахувати і підніматися ніби маленький смерч, стаючи дедалі більшим і більшим.
– Усі назад, якщо не хочете згоріти! – крикнув Дамблдор. Усі почали відходити назад, тільки Ґелерт стояв, як укопаний, Альбус схопив його і відтягнув назад. Тут смерч охопило вогнем, і він почав перетворюватися на птаха. І ось усі стоять у шоці, а перед ними величезний фенікс, що повис у повітрі.
– Це Адель? – тихо запитав Альбуса Ґелерт.
– Ага. Неймовірно, правда?
– Я тебе вбити готовий, але я надто щасливий. – той із захопленням дивився на птаха. Я ще трохи повисіла в повітрі, щоб повністю відновитися, потім почала повільно опускатися на землю біля Ґріндевальда. Я перетворилася назад на людину, і тут же прикрилася, адже була без одягу. Ґелерт миттю зняв із себе плащ і накинув на мене, притискаючи до себе.
– Спасибі. – тихо сказала я йому.
– Ох, Адель, я такий радий, що ти жива.

Раптом Лукас швидко встав і різким рухом відібрав у когось паличку, направивши на міністра. Усі застигли на місці.
– Я недостатньо сильний, щоб убити цих трьох, але міністра я вбити зможу. Ава… – тільки й встиг сказати Фадж, як Ґелерт направив на нього свою паличку і без зайвих слів убив. Усі подивилися на нього.
– Що? Він мене конкретно задовбав, давно комусь треба було це зробити. А у вас же всіх кишка тонка. – сказав Ґріндевальд. Міністр стояв у жаху, усвідомлюючи, що його щойно ледь не вбили вдруге за день, і що його врятував той самий темний маг.
– Не віриться, що кажу це, але, дякую вам, містере Ґріндевальд, за порятунок мого життя.
– То тепер ви переконалися в тому, хто саме готував теракт? – сказала я.
– Так, вибачте Адель, що не повірив вам, і ви вибачте, містере Дамблдор.
– І.. – я натякала на Ґелерта.
– І ви вибачте… містере Ґріндевальд. Але ви все ще є злочинцем у світі магів. Я не зможу вас відпустити звідси. – сказав Гектор і аврори оточили нас.
– Якщо ви хочете його схопити, то вам доведеться боротися і зі мною. – впевнено сказала я.
– Вибачте містер Фоулі, але схопити Адель я не дам, навіть якщо вона стала на бік Ґріндевальда. – сказав Альбус.
– Дамблдори, ви впевнені? – запитав міністр.
– Так. – відповіла я.
– Я можу сказати тільки те, що ви ледве стримували одного Ґріндевальда, а нас тут таких двоє, плюс величезний фенікс, який з легкістю спалить вас, ваших людей і все навколо. А кругом ні в чому невинні люди, їхня смерть буде на вашій совісті. Усі будуть звинувачувати вас, адже це ваше рішення було схопити нас. – Гектор задумався. Ох, Альбусе, як же я люблю твоє вміння маніпулювати людьми. Так стоп, він щойно виставив мене вбивцею? Ну й гаразд, головне що б це спрацювало.
– Отже, ви йдете проти закону? Що ж, у мене немає вибору. Я відступлю, мені не потрібні невинні жертви. Тільки в мене є умови. Ми анулюємо злочини Ґріндевальда, якщо він буде під пильним наглядом аврорів, а також продовжуватиме співпрацювати з міністерством.
– Він це серйозно? – зі здивуванням сказала я.
– Не схоже що б він жартував. – відповів Альбус.
– А якщо я відмовлюся від таких умов?
– Містере Ґріндевальд, я йду на великі поступки, будь ласка, поступіться і ви.
– Я ще можу погодиться на співпрацю з міністерством, але не на постійний контроль!
– Я маю бути впевнений, що ви не повернетеся до того, що не завершили, або хоча б у тому, що ви нікого більше не вб’єте. – Ґеллерт задумався.
– Адель же співробітник міністерства?
– Так, співробітник, але вона на вашому боці.
– Суті не змінює. Нехай вона і наглядає за мною. На інше я не погоджуся.
– Я не можу довірити таку справу тому, хто на вашому боці! Я мушу приставити до вас вірних міністерству аврорів хоча б на деякий час. – Ґріндевальд подивився на мене.
– Ґелерте, у нас немає вибору.
– Добре, але тільки на деякий час.

*Пройшов рік*

Ґелерт почав працювати вчителем захисту від темних мистецтв в Гоґвортсі, паралельно працюючи з міністерством і МАКУСА. Вони все ж навчилися йому довіряти і тепер Ґріндевальд став важливою людиною в їхніх лавах. Я так само працювала і вчителем у Гоґвортсі, і помічником Ґелерта у справах міністерства. Якщо комусь цікава доля Вінді Розьє, то вона теж стала працівником міністерства, і швидко здобула гарну посаду.

Ми всі дружно зібралися вдома, у нас із Ґелертом. Квіні з Тіною готували щось на кухні, я хотіла їм допомогти, але вони відмовилися, Ньют і Якоб сиділи на дивані і слухали розповіді Альбуса, який сидів у кріслі навпроти них. Щойно я підійшла до них, вони затихли. А Ґелерт…
– А де Ґелерт? – мені ніхто не відповів. Я не розуміла що відбувається. Вони що мені бойкот влаштували? Ну й добре. Я стояла біля дверей і бачила, як вони всі зібралися і щось обговорюють. Я тихо підкралася, щоб підслухати.
– Та чому я маю це робити? Квіні краще підійде.
– Тому що ви її брат! Не сперечайтеся, а Квіні нам тут потрібна. – відповіла Тіна Альбусу.
– Та що відбувається? – вискочила я.
– Нічого особливого. Адель підемо в кафе? – запитав Ал.
– Серйозно? – я стояла в здивуванні. Вони явно щось задумали, ну якщо це якийсь сюрприз, то я не буду псувати його.
– Гаразд, пішли. – відповіла я. Зібравшись, ми з Альбусом пішли в кафе. Я хотіла розпитати що вони задумали, але зупинила себе. Мені не терпілося дізнатися, що відбувається, але знову ж таки, сюрприз на те й сюрприз. Зайшовши в кафе, ми сіли за столик, Дамблдор замовив нам напої.
– Може хоча б скажеш куди подівся Ґелерт.
– Я б із радістю, але я не знаю. – усміхався той.
– Хоча по тобі й не видно, але я відчуваю, що ти нахабно брешеш.
– Нічого не знаю. – так само усміхаючись відповів Альбус. Ми сиділи з ним і згадували старі добрі часи.
– Пам’ятаю, як ми з тобою зайшли в це кафе перший раз. Нас обслужила мила дівчина. – почав Альбус.
– Ага, вона мені сподобалася, так гарно обслужила нас, а потім сюди зайшла якась стара дратівлива тітка. – на мене нахлинули спогади.
– Та дівчина так само обслужила її як і нас, але вона так гидко поводилася. – похитав головою Дамблдор.
– Потім тітка звинуватила дівчину в тому що вона образила її. Почався скандал і я не стерпіла.
– Ти підпалила їй її довгу спідницю.
– Ахахахаха, так! Я б із радістю це повторила. – сміялася я.
– Ага, тільки ти вже не дитина, і нам тоді дуже пощастило, що та тітка не зрозуміла, як вона загорілася. – сміявся Альбус. Ми так просиділи пару годин. На вулиці вже темніло і Альбус запропонував повернутися додому. Доходячи до будинку Дамблдор зупинився.
– У мене ще є деякі справи, тож повертайся додому, а я скоро повернуся.
– Добре. – відповіла я. Зайшовши в будинок, я нікого не побачила. Дивно, куди це стільки людей поділися? Раптом ззаду до мене хтось підійшов і закрив очі руками.
– Вгадай хто?
– Навіть не знаю… напевно злий темний маг.
– Майже.
– Хмм… тоді не знаю.
– Правильно буде сказати: твій злий темний маг.
– Гаразд. Ти мій злий темний маг.
– Ось так то краще. Йдемо зі мною, тільки не відкривай очі. – Ґелерт вів мене кудись.
– Відкривай. – сказав той. Я повільно розплющувала очі і бачила прикрашений паперовими ліхтариками зал, вони світили не яскраво, але дуже красиво.
– Ух ти! Ґелерте як гарно!
– Як ти вже сказала, що я твій злий темний маг?
– Так.
– Тоді стань же і ти, моєю пташкою світла. – він став на одне коліно і дістав коробочку з обручками. Я стояла в ступорі. Я була настільки схвильована і водночас щаслива, що нічого не змогла сказати, просто похитала головою на знак згоди і кинулася обіймати Ґріндевальда. Тут увімкнулося світло і я почула звук хлопавок.
– Вітаємо! – кричали друзі.
– Пам’ятаєш, ти запитала мене: куди подівся той темний маг, що прагне влади? Я ніколи не прагнув влади, у мене була мета, і я прямував до неї. Потім з’явилася ти, і моя мета змінилася, але я все ж досяг її, адже ти зі мною. – говорив усміхаючись маг, а я усміхалася йому у відповідь. Ґелерт надягнув мені каблучку на палець, подивився в очі й поцілував.