Можна я тебе поцілую?

Джек йшов до школи і руки йому тремтіли. Три рази він повертав назад, та все ж, зібравшись з думками, знову повертався до звичного маршруту. Він дуже хотів побачити Еріка. Подивитись йому прямо в очі і запитати, чому той втік. Чому вони просто не поговорили?

Він дуже боявся побачити Еріка. Подивитись йому прямо в очі і розгледіти там огиду.

Про що б Джек Фростер не думав, та Еріка він так і не зустрів. Ні сьогодні, ні завтра, ні наступного тижня.

Ерік не спав всю ніч, але був на диво бадьорий. Думки потоком збивали його з ніг. Чому він так злякався, коли Джек, начебто, відповів на його поцілунок? Чому не залишився, щоб поговорити? Чому? Чому? Чому?

Вийшовши на кухню, хлопець привітався з батьками, хоч і глянув тільки на маму, і поліз в холодильник.

– Ерік, ти не спізнишся на уроки? Синку? – Мати зверталась до хлопця, та він, здається, її не чув, – Синку, ти чого такий замріяний, закохався? – Жінка посміхнулась і боязко зиркнула на чоловіка.

– Гандони сам собі купуватимеш. Я твоїх байстрюків годувати не збираюсь. Ти і так мені дорого обходишся. – Батько Еріка, якщо цю людину можна було назвати батьком, був не в гуморі, як завжди. Але у Гарісона після вчорашнього весь інстинкт самозбереження опустився до мінімальної відмітки, тому мовчати він не став:

– За це можеш не хвилюватись. Ніяких байстрюків не буде. – Ерік закрив холодильник, так нічого звідти і не діставши, бо їжі там особливо не було, в основному батькове пиво.

– Це тому, що ти підар? – Містер Гарісон розсміявся від власних слів, та так голосно, що шматки яєчні вилітали з його рота.

– А якщо і так, ти мене нарешті вб’єш? – Хлопець дивився прямо на батька. В один момент на нього навалилась вся втома світу. Йому так набридло боятись і весь час чекати нового удару, можливо останнього. Він так втомився.

– Ти як зі мною розмовляєш, паскудо?! – Гарісон-старший зірвався з місця і вхопив сина за комір сорочки, відвісивши важкого ляпаса. Місіс Гарісон схопилась за чоловікову руку і почала кричати, щоб той заспокоївся. Та все, чого вона домоглася, це удар по обличчю.

В ту секунду перед Еріковими очима все помутнішало і він кинувся на батька з кулаками. Зав’язалась бійка. Чоловіки рознесли кухню майже на друзки, все було в крові. Мати без перестанку горлала і плакала. Ніхто не знає скільки часу минуло, та, здається, сусіди все чули і викликали поліцію. Наступні два дні Гарісон провів в камері, поки не були зняті всі взаємні звинувачення і не підписана купа паперів.

Повернутись додому Ерік більше не міг, тому зібравши похапцем свої небагаті пожитки, він щодня кочував від одного друга до іншого: треба було десь ночувати. Тепер хлопець мав якнайшвидше знайти роботу, хоч якусь, щоб забезпечити себе хоча б їжею. Так пройшло два тижні. Він дуже хотів побачити Джека. Подивитись йому прямо в очі і знайти там розуміння. Побачити його посмішку і посміхнутись у відповідь.
Ерік дуже боявся побачити Джека. Подивитись йому в очі і розгледіти там огиду. Але на що ще він міг розраховувати? Ерік Гарісон звичайна сволота, яка всіма доступними методами псувала життя Джеку Фростеру. Та одна думка все не давала йому спокою — здається Джек притиснувся міцніше до нього під час поцілунку. Але, можливо, йому просто здалося.

Вони зустрілись випадково — Джек зайшов до свого улюбленого азійського бістро і наштовхнувся на Еріка, який ніс повну тацю брудного посуду. Секунд п’ятнадцять хлопці мовчки дивились один на одного, не знаючи, що сказати. Поки шеф Гарісона не покликав його.

– Почекай мене біля смітників. – Ерік зробив декілька кроків в бік кухні, тоді зупинився і звернувся до Джека в пів оберта. На що хлопець лиш розгублено кивнув головою.

Джек тримав в руці пакет з їжею і намагався прокрутити в голові майбутній діалог. Що він скаже Гарісону? Що Гарісон хоче сказати йому? Може вони зараз поб’ються? Але Джек не хоче бити Еріка, він хоче… А чого він хоче?..

Цю думку обірвав знайомий голос.

– Ти випадково сюди зайшов? – Ерік тримався на відстані і намагався підкурити цигарку, та пальці його не дуже слухались.

– І тобі привіт. – Після вимовлених слів, стало якось легше. – Тобі так гидко зі мною розмовляти, що ти навіть не хочеш підходити ближче? – Джек знервовано всміхнувся.

Ерік заціпенів, опустивши руку з запальничкою. Тоді зробив три швидких кроки, викинувши ту бісову цигарку, і опинився обличчям до обличчя з Фростером.

– Джеку, мені не гидко. Я не… Я думав, ти не захочеш мене більше бачити. А ти прийшов і я… – Ерік затинався, махав руками і, взагалі, розмовляв в такому тоні, ніби вибачався. Джек настільки здивувався реакції хлопця на його запитання, що просто розсміявся.

– Чого ти іржеш, придурку?! – Емоції Гарісона ось-ось мали перелитись через край.

– Мені дуже приємно. – Відсміявшись промовив Джек.

– Що тобі приємно? – Ерік трохи заспокоївся і тепер нічого не розумів.

– Мені дуже приємно, коли ти називаєш мене на ім’я. – Фростер подивився прямо в очі співрозмовнику, але від хвилювання закусив нижню губу. Ерік відчув, як внизу живота стає тепло.

– Мені теж… Мені теж приємно, коли ти називаєш мене на ім’я, хоч я явно цього не заслуговую. – Гарісон опустив очі і важко видихнув. Він не знав що ще сказати. Слова якось розлетілись і залишились тільки двоє хлопців посеред тиші.

– Еріку, куди ти зник? Я чув від твоїх друзів, що ти не живеш вдома. – Джек м’яв в руках поліетиленовий пакет і намагався не дивитись собі під ноги — виходило через слово.

– Це довга історія, а я зараз працюю. Ми можемо ще поговорити, пізніше? Якщо ти не проти? – В Еріка був такий благальний погляд, що Джек мимоволі посміхнувся.

– Приходь після роботи до мене, вікно буде відчинене. – Говорячи це Джек відчув, як його вуха горять.

– Я прийду! – Ерік дуже зрадів такій пропозиції і знітився від своєї ж реакції. Джек широко всміхнувся, кивнув і пішов додому, їсти свою холодну вечерю.

Фростер не міг знайти собі місця. Читати книжку не виходило — літери розбігались по сторінці. З серіалом діло теж не йшло — Джек ніяк не міг вловити сенсу діалогу, що відбувався між героями. Тому хлопець не придумав нічого кращого, як почати відтискатися. Після двадцятого разу хлопець важко видихнув і повалився на підлогу. Нічого не могло йому зараз допомогти, щоб не думати про губи Еріка. Тому він відкрив вікно і всівся на підвіконня, вдихаючи спеку літньої ночі на повні груди.

– Рапунцель, скинь свої коси. – Ерік стояв під вікном і вже тримався однією рукою за пожежну драбину.

– О, ти вмієш читати? – Джек смикнувся від несподіванки і випалив перше, що спало на думку.

– Фростер, я тобі зараз… – Ерік обурився і хотів сказати, що зараз виб’є Джекові зуби за нахабство, але вчасно зупинився. Він явно не те хотів зробити з цим хлопцем.

– Що, засос поставиш? – Джек так знітився від власних слів, що ледь не впав з підвіконня, намагаючись сховати своє червоне обличчя в темряві кімнати. Гарісон так офігів, що руки йому спітніли і одна зіслизнула з драбини. Коли він заліз до кімнати, то прикрив за собою вікно і замер, як вкопаний.

– Ти вибач, від мене кухнею смердить, я після роботи одразу сюди прийшов.

Наступні чотири години вони пролежали на ліжку, плечем до плеча, розмовляючи про речі, про які ніколи не розмовляли. Гарісон розповів, що сталось, де він зараз живе і що в школу більше не збирається. Фростер намагався донести до хлопця, що йому обов’язково треба закінчити школу, тим більше, що залишився останній рік. В момент, коли настала довга пауза, Джек не витримав:

– Чому ти втік? – Хлопцеві важко далось питання. Він просто боявся почути на нього відповідь, очікуючи чогось неприємного.

– Чесно?

– Якщо можна?

Ерік набрав повні груди повітря і випалив:

– Я втік, тому що у мене встав.

Секунда, дві, три і Джек зайшовся таким диким сміхом, що довелось ховати обличчя в подушку аби батьки не почули. Ерік, здається, образився на таку реакцію:

– Не смішно. – Він встав з ліжка і підійшов до вікна, спостерігаючи перші промені сходу сонця.

– Я не з тебе сміюсь. – Джек підійшов до хлопця витираючи сльози, настільки смішно йому було. – Я сміюсь, тому що більших довбнів ніж ми, я ще не зустрічав.

– Тобто? – Гарісон тримав руки в кишенях і був таким гарним в ранковому світлі.

– Ти… Коли ми поцілувались, у мене теж встав. – Джек прикусив губу і відчув, як в шлунку щось заворушилось. – Можна я тебе поцілую? – Його голос став глибшим і тихішим, та дивився він впевнено і прямо Еріку в очі.

Гарісон не відповів. Він взяв хлопця обома руками за обличчя і поцілував з такою ніжністю, що Джекові запаморочилось в голові.

Вони процілувались ще декілька годин, то міцно обіймаючись, то гладячи один одного, запускаючи пальці в чуже волосся. Ніяких розмов, тільки обійми, теплі руки і поцілунки.