можна тебе обійняти?

Кінець жовтня приніс з собою заморозки — трава та опавше листя покрилися інеєм, на річках утворився тонкий шар льоду, мороз змушував ланіти червоніти. Птахів майже не лишилось — більшість відлетіли до теплих країв. Люди кутались в шарфи, зігрівались ароматною кавою та міцними обіймами. 

Несподіваний дзвінок відволік Спартака від приготування сніданку.

— Привіт, не розбудив?

— Хто це?

— Та Женя я. Так не розбудив?

Спартак зітхнув.

— Якщо б я спав — не взяв би слухавку. Звідки в тебе взагалі мій номер і  навіщо ти мені дзвониш?

— Номером поділились знайомі, вони ж і сказали, що писати тобі — марна справа. Не хочеш пройтись?

— А ти настирливий.

— А як інакше?

Через півгодини Євген вже курив біля торгового центру і, побачивши знайомий силует, почав мимоволі посміхатись. З ким би Янович не мав зустрітись, якщо людина хоч трохи йому приємна — він буде посміхатись вже здалеку. Але це не недолік, здається?

— В мене до тебе питання як до спеціаліста.

— Зацікавив. Я, до речі, не підтримую дружніх відносин з клієнтами.

— Не здивований. Так що, ти зможеш мене проконсультувати?

— Прям тут?

Сівши за дальній столик в кафе, Женя почав свою розповідь.

— В мене підвищена тривожність та думки про самогубство.

— В тебе думки про самогубство? — хіхікнув Спартак. — Чесно кажучи, ти — остання людина, від якої я очікував таке почути.

— Стереотипи?

—  Ні, просто ти… занадто веселий та безтурботний.

— В темному омуті… Так що це може бути? Ти можеш мені допомогти?

— Я не можу сказати це так просто. Давай так: я запишу тебе на консультацію, тоді і поговоримо. В більш формальній обстановці та більш конкретно. Тільки я не з тих, хто знецінює свою працю та надає послуги безкоштовно для знайомих.

— Розумію. Напишеш мені дату?

— Як знайдеться вільний час — дам знати.

Євген відчував щось дивне після зустрічі з Субботою. Щось приємне, але таке незрозуміле. В цілому, чоловік давно вже не міг зрозуміти свої почуття — емоції стали менш вираженими, а негативізм заполонив думки. Але він був доволі закритим в емоційному плані, стереотипним весельчаком, до того ж ще й гарним актором, тому допомоги від близького оточення чекати було марно. Але життя звело його зі Спартаком — психологом, який не відмовився його вислухати.

Перед консультацією Янович трохи нервував — як почати діалог? Що казати? Чи не поглузують з нього? Але більше за нав’язливі думки його турбувала саме зустріч зі Спартаком. В закритій кімнаті. Наодинці. Він не розумів, чому його так тягне до цього чоловіка і списував це на його загадковість.

— Можеш курити там, — Суббота показав рукою на вікно в кінці кімнати. — Тільки кватирку відкрий.

— Справді можна?

— Якщо тебе це не буде відволікати.

Євген підійшов до вікна і дістав цигарку.

— Непоганий вид тут.

— Згоден, але ми тут не за цим. Що тебе тривожить?

“Як скласти думки в слова? Як спокійно сказати все, що мене бентежить?”. В кабінеті психолога Женя відчував себе більш напружено, ніж на нейтральній території — ніби він потрапив в його володіння, де за неправильний подих тобі знесуть голову. 

— Знаєш… я думаю, що тобі потрібна допомога досвідченого психіатра. Я дам тобі номер, це мій знайомий. — Спартак потягнувся до телефону, який лежав на столі поруч, але рука Євгена його зупинила.

— Я хочу, щоб мене лікував саме ти.

Суббота завмер та подивився в очі клієнта. Він явно був збентежений.

— Не треба мене чіпати. — психолог обережно прибрав свою руку та зітхнув. — Добре, я візьмусь за тебе. Тільки більше не чіп…

— Можна тебе обійняти?

Спартак замовк на пару секунд — це прохання його ну дуже здивувало.

— Ее… Взагалі-то я не тактильний, але… чому я погоджуюсь?

Женя посміхнувся, встав з крісла та потягнувся до блондина. Але він не очікував, що обійми будуть настільки міцними — йому аж перехватило дух. Декілька секунд особисто для нього тягнулись набагато довше. 

— Тобі стало легше?

— Так… так, дякую.