Фанфіки українською мовою

    Все життя я нікому не довіряв, і мені здавалось, що мені також ніхто нічого ніколи не довірить. З цим я мирився всі свої 23 роки. Не впускав нікого в свій простір, та й нікого там і не було. Ніколи навіть не задумувався над тим, щоб бути з кимось близьким, чи забути про засоби безпеки на мить. Ні друзів. Ні партнерів. Ні спілкування.

    –          Гей, Ендрю, в чому справа? – Коли я почув голос Ніла, то повернувся в реальність. Досі не можу пояснити самому собі, чим можу заслужити довіру. Ножами? Сигаретами? Шрамами на зап’ястях? Чи моїм мовчанням, яке відштовхнуло усіх людей?

    –           Задумався. Не зважай – Рудий подивився на мене досить стурбовано, але нічого не питав. Я вирішив змінити тему, щоб не відчувати себе настільки безпомічним під цим ясним поглядом голубих очей  – Давно в тебе Король?

    –         Підібрав з вулиці років два тому – Хлопець знизав плечима і піднявся з крісла, щоб дістатись до кулера з водою – Була зима, я знайшов його котеням і стало шкода . Тепер я й не уявляю як я витримував самотність без Короля – Ніл поставив склянку на стіл і також присів біля мене, дивлячись лише на кота.

    –          А я як був малим, то на вулиці завжди збирались вуличні коти біля нашого дому. Мама теж любила їх, і ми нишком їх годували, не кажучи нікому – Спогади насправді болючі, проте це останні роки, коли сім’я була разом, і я відчував себе дитиною.

    –         Трясця, а я то думаю, що тебе Король так швидко полюбив. Зі мною він погодився спати, мабуть, аж на другий місяць перебування в одній хаті – Рудий зробив вигляд дуже «ображеного», але потім розсміявся таким сміхом, який залишає приємне тепло у грудях, таким, що хочеться зібрати його в пляшку, і коли стає паскудно – просто дістати його звідти і відчути безпеку лише завдяки цьому звуку.

    –         Ти тут? – Джостен клацнув перед моїм обличчям пальцями, нахиливши голову набік – Ти напевно не виспався? Не варто було тебе залишати на дивані… – Мабуть, він хотів дальше критикувати свої ж дії, то ж я протягнув свою руку, незважаючи на біль, який пронизав правий бік, і накрив долонею його рот. А Ніл в той же момент замовк.

    –         Дякую. – Я не знав як правильно висловити свою вдячність. Не міг підібрати слова. Не знав як сказати все, що думаю і все, що хочу. Я вперше відчував такий колорит і різноманіття емоцій. Так склалось моє життя, що весь час потрібно обходитись байдужістю і  тримати усе в собі. – Дякую.

    Рудий поглянув мені у вічі, і, здається, усміхнувся самими очима. Він забрав мою долоню і незграбно піднявся.
    – На здоров’я – Знову ж таки він усміхнувся мені кутиком губ – Мені потрібно працювати, так що я в свою кімнату, якщо щось треба, то кажи

    ***

    Я закрив двері до своєї кімнати, і сперся на тверду поверхню заду мене. Коли відчув як мої коліна стають м’якими та підгинаються, я почав повільно опускатись додолу. В момент відчуття моїм тілом холодної підлоги під собою, я підняв долоні до обличчя і закрив ними його. Я справді не дуже розумію, що сталось зі мною за цих декілька тижнів. За такий короткий період часу Ендрю перший, хто зміг вдертись у мою довіру, дім та… серце.

    Можливо, мені просто стало шкода настільки побиту людину, яка опинилась у мене на порозі в середині ночі.

    Можливо, таке вчинив би кожен зі своїм знайомим.

    Можливо, це ще й залежить від того, хто стоїть у тебе в дверях, а в моєму випадку – Ендрю.

    Він хороший, можливо, не дуже говіркий і відкритий у своїх емоціях, але цей хлопець насправді милий і я не можу підібрати навіть слів, які б описали його. Він усе завжди ховає глибоко в собі, і коли мені вдається хоча б трішки заглянути всередину, я бачу який він.

    Я бачу, який він прекрасний.

    Після того, як я нарешті зібрав себе докупи, мусив іти працювати. Увімкнувши музику в навушниках, яка завжди допомагала мені сконцентруватись на роботі, я таки сів за ноутбук.

    Дивлячись на монітор комп’ютера, я старався вдуматись в документ, який мені треба було проаналізувати. Але, букви не складались в слова, а слова не складались в речення і я зовсім не розумів що читав.

    Звичайно, як людина може зосередитись, коли її думки та серце в іншому місці? З іншою людиною, в іншій кімнаті. В місці, де мозок відключається і Ендрю може повністю заполонити мої думки. Чим він зараз занятий? Спить? Їсть? Чи не холодно йому? Скільки думок, але відповідей немає.

    Хіба що… Я подивися на екран свого телефона, але швидко відвів погляд.

    “Не потрібно зараз думати про це. Мені потрібно попрацювати” – я старався налаштовувати свої думки, але все одно не міг зосередитись.

    Точніше…не хотів.

    Я не хотів працювати зараз. В той момент, коли я знаю, що та людина, яка справді мені дорога знаходиться в моїй квартирі. В той момент, коли я дуже хотів бути поруч з ним і відчути його запах, який п’янив мене не гірше алкоголю.

    “Можливо написати…запитати як він…чи не так…написати щоб він погодував Короля?. Точніше ввічливо попросити його про це. Але треба перед тим запитати як він. Це було б правильно.” – Я заплющив очі, на секунду упорядкував свої думки і знову поглянув на телефон, який лежав спокушаючи близько.

    “Ні, ні ні, я працюю, а Ендрю відпочиває” – Я вкотре перевернув телефон корпусом догори. З тяжким видихом я закрив лице руками і провів ними, забираючи кучері назад, і зрозумів, що сьогодні робота точно не піде через одну блондинчасту голову.

    Через декілька хвилин самокопання і літання в хмарах, я почув рівномірний стукіт в двері.

    -Так? – двері прочинились, і звідти визирнула голова Ендрю. Він виглядав настільки домашнім у моєму одязі, в моїй квартирі, що приємне тепло розлилось десь в області серця, та мертві метелики повільно воскресали, а усмішка само по собі натягнулась на моє обличчя.

    – Я… цей, приготував обід, якщо хочеш – Обід? Від Ендрю? Я коли-небудь зможу тверезо думати біля нього? – Я тебе труїти не збираюсь, ти швидше сам це зробиш, якщо не слідкуватимеш за датою кінця придатності своїх продуктів – В той момент мене переповняло стільки емоцій, що я готовий був, прямо тут і зараз розцілувати його. Сумніваюсь, що він буде за, і не захоче вбити за допомогою одним із своїх ножиків. Ось такі моменти та дії з боку хлопця лише добивають мене і мою нервову систему.

    І так, я таки готовий признати, що по вуха закохався в цього бовдура. Милого бовдура.

    – А ой, так, я з радістю. Я просто, чесно, не очікував. І добре, я буду дивитись за своїми продуктами в холодильнику, мам – Я здійняв руки, вдаючи ніби здаюсь.

    Ендрю навпроти мене втомлено видихнув, закотивши очі, і вийшов з кімнати, не закриваючи дверей, як просячи, щоб я йшов за ним.

    А я в той момент про все забув, і ледь не кулею вибіг з кімнати, але випадково зачепився за ніжку стола – «Трясця» – щоб тим виробникам столів добре було. Мізинець неприємно пульсував, але я попри цей дискомфорт вийшов до хлопця.

    Як тільки  переступив поріг зі своєї кімнати, в носі приємно залоскотало запахом їстівної їжі, що дуже незвично для моєї квартири. Я завжди харчуюсь їжею швидкого приготування, розігріваю напівфабрикати або їм в кафешках, які поряд з роботою.

    – Ендрю! – Я, мабуть, занадто голосно вигукнув його ім’я, коли забіг на кухню, на що він злякано здригнувся – Ти твориш чудеса в моїй квартирі, цей дім не бачив нормальної їжі від Різдва – Я помітив, що Кіт усміхнувся краєм губ поки стояв в півоберта до мене, а я знову відчув те приємне тепло всередині себе, що відчувалось як дім.

    Ендрю досі стояв біля стільниці в позі фламінго, і домішував щось в каструлі, що приємно виглядало на смак і пахнуло так само. Моя футболка виявилась трохи завеликою, вона повністю закривала його стегна, а рукавами досягали початку передпліччя, з під яких виднілись незмінні пов’язки.

    Господи, та це ж достобіса мило. Якщо мене спитають, чого я хочу, я можу сказати, що хочу, аби цей момент тривав вічно. Мене настільки викинуло із реальності, що після голосного звуку плеску долонь я отямився. Блондин дуже близько нахилив голову до мого обличчя, і в ніс вдарив запах шоколаду та мого шампуню. Насправді, не думав, що Ендрю так гарно пахне, цей запах як і багато тепер нових речей тепер відчувається як щось рідне та комфортне.

    – Прийом, Земля викликає Ніла Абрама Джостена, прийом – Хлопець помахав мені перед обличчям своєю рукою, а я в той час постарався вийти із свого трансу та розчути, що мені каже мій теперішній сусід.

    – Прийом, зв’язок із землею перервався і знову відновився, я вас чую, прийом – Стряхнувши головою, я подивився на хлопця, який уже вирівнявся на весь ріст із інтересом оглядав мене. Чому не можна, щоб ці очі бурштинового кольору дивились ось так на мене завжди?

    – Ну добре, треба вже сідати їсти -Ендрю вирішив не мучити мене питаннями, за що я був йому вдячний.

    Кинувши погляд на стіл, я тяжко видихнув і підпер рукою підборіддя. На обід сьогодні була паста – справжня італійська страва. Поглянувши на Ендрю, я взяв вилку і спробував. Боже, як це смачно! Ендрю справді вмів готувати, а це був плюс для мене, оскільки я і готування абсолютно дві різні течії. Стараючись не закотити очі від задоволення, яке принесла мені їжа, я зосередився на обличчі Ендрю. Але ж звісно, я не міг довго та настільки пильно вдивлятись в нього, бо той піднімав очі від своєї тарілки і щоразу запитання грали у його погляді. Господи як ніяково, відчуваю себе учнем середньої школи, який не може і слів двох зв’язати перед першою “любов’ю”. Проте, щоб розвіяти цю тишину, я вирішив поговорити: можливо вдасться дізнатись щось нове.

    – Кіт, ти просто божественно готуєш – Як мене вчила Кейтлін: почати з компліментів безпрограшний варіант.
    Ендрю мовчки кивнув, приймаючи його, але видно за їжею він був не говіркий, та й в загальному я не скажу, що в нашому “дуеті” він головний мовець. Знову тяжко видихнувши, я поглянув у вікно. Сонячні промені, які вже не гріли землю, розкинулись по всій кухні. На дворі не було людей, а дерева похилялись від сильного вітру. Все таки осінь – найкраща пора року, коли можна зациклитись на чомусь романтичному чи спокійному. В таку погоду зазвичай люди гуляють в парку, читають книжку чи п’ють каву, дивляться новий фільм…все що завгодно, аби втекти від реальності.
    Я не помітив як Ендрю доїв свою порцію і піднявся зі стільця, щоб віднести посуд. Стукіт тарілок повернув мене в реальність і я, стряхнувши головою, почав їсти.

    – Ніл, ти дуже дивно себе поводиш, останнім часом. Тобі зле? – Він приклав долоню до мого чола і кінці його пальці відчувались гірше електричного струму, який розійшовся по всьому тілу і зупинився в середині грудної клітки – Та ні, ніби, холодний навіть. Закохався? Чи загрузився роботою, тому так постійно заглиблюєшся в думки? – на слові “закохався” ледь не подавився їжею.
    – Не зважай, просто задумався. І роботи багато, а ще й день сьогодні хороший, сонце світить, пташки відлітають – Я зрозумів, що мелю повну дурню і зовсім не зрозумів, куди пішов мій язик і куди мозок.

    Треба було швидко змінити тему розмови, поки хлопець не почав задавати лишніх питань. Поглянувши на телефон, я зробив жахнувся і швидко піднявся зі стола, рівно за 6 хвилин у мене почнеться достобіса важлива співбесіда в університеті, а я навіть сорочку не одягнув, щоб в камері хоча б пристойно виглядати.

    – Чорт, я вже запізнююсь. Якщо я не порухаюсь, то не встигну на співбесіду. Ендрю, киця, дякую за обід, залиш посуд на кухні, я після пари приберу – І я дуже швидко рушив до своєї кімнати, щоб підготуватись.

    Під час самої співбесіди на міжнародну програму диплому я не так і хвилювався, чого не скажеш про рівень мого переживання, поки я чекав своєї черги відповідати. Як Ніккі казав мені -“режим пральної машинки”. Я навіть заспокійливого випив перед тим, як заходити в Гугл Міт. На щастя, пройшло все набагато краще, ніж я очікував: питання виявились дуже легкими, викладачі приємними, а якщо, чогось не знав, то легко можна було скомбінувати з попередніх питань і додати свіжого матеріалу.

    – Ендрююю! – Вийшовши зі своєї кімнати, я вирішив похвалитись своєму сусідові, що поки у мене є всі шанси поїхати на 6 місяців у Штати для навчання, але застав абсолютно тиху квартиру – Ендрю? Ендрю? Чорт, ти таки пішов..?

    Він таки пішов… Я ж просив його залишитись… А якщо він не повернеться, а якщо він вирішить, що я таки маніяк і не заговорить зі мною більше? А може він просто вийшов по справах…?

    Ендрю, чому ж ти заставляєш мене аж так хвилюватись. Завтра мені на роботу, йому також, можливо, не все так жахливо, як я думаю і ми зустрінемося в потязі?

    Через деякий час роздумів і переживань я таки пішов дальше відпрацьовувати свою частину роботи, яку я пропустив сьогодні в офісі. Кіт Котом, але зарплату мені платить Моріямі. Чесно кажучи, працювалось не дуже ефективно.

    “Хто в цьому винен?”

    На щастя роботи не було дуже багато, тому й закінчив я не дуже пізно, близько півночі, і можна навіть серію серіалу глянути в обнімку з Королем.

    “А хотілось би з…”

    Вир моїх думок перервав дзвінок в двері, що одразу заставило моє серце піти в п’ятки. Вдруге за добу посеред ночі хтось хоче ввійти в мою квартиру. В голові вже промайнули тисячі імен і сотні варіантів самооборони, поки ватні ноги вели мене до місця призначення. Всі надії зводились до одного єдиного ім’я, яке було з присмаком шоколаду, а всі страхи до ім’я, яке було із присмаком крові. Вкотре я прокляв свого орендодавця, який досі не дозволив вкрутити вічко в двері, щоб бачити до моменту відкривання дверей, хто йде.

    Повільно-повільно я відкрив двері і таки дуже здивувався своєму відвідувачу. Вдруге за добу Ендрю стоїть посеред ночі на порозі моїх дверей, але цього разу щасливіший і здоровіший, а на плечі невеликий рюкзак зі значками різних персонажів із аніме. Він виглядав зовсім спокійним та цілим, що не скажеш про ритм мого серцебиття в цей момент.

    – Можна?

     

    0 Коментарів