Може й так. Але складний якийсь він шлях вибрав. Малозрозумілий.

Після зустрічей Ештон вирішив швиденько заскочити перед обідом в Елізіум – навідатись. А тоді вже в бібліотеку. Ештон поспішав-поспішав, та й завмер посеред поля. Схоже… Він уже знає чого не вистачає тут. Ештон усміхнувся. Закрив очі і уява малювала неясні образи. Ештон хоче поділитися шматочком свого світу з підданими. Так.

Хода сама собою сповільнилась. І Ештон уже йшов полями насолоджуючись: далеким дитячим сміхом, спокоєм, легким теплим вітром, що інколи з’являвся (так, штучний, але теж не погано), запахом квітучих полів, і краплями, що інколи зривались з склепіння печери. Ештон підняв очі і прислухався до каміння. До сталагмітів, що звисають у височині. Вони були тихими. А десь вище була підземна течія, повна життя. Так. Так, ось це воно і є. Хм… Не просте завданнячко. Ештон усміхнувся. Він почне з чогось простішого. Не поспішатиме. Як час буде.

Ештон ступив у Храм. І він привітався з своїм Повелителем. Ештон привітався у відповідь. Ступив кілька кроків усередину. Аж раптом перед ним стрибнув з поверху п’ятого лар, приземлившись на одне коліно і долоні, майже на четвереньки. Тоді повільно підняв рішучий, палаючий, агресивний погляд на Ештона. Він від несподіванки аж сторопів. Та що це робиться з людьми? Тобто… Короче!

– Я чекав на Вас, Хранитель.- Аж надто спокійно, як для такого погляду сказав пацан, повільно піднімаючись.

– Для чого, Акелар?- Шіснатцятирічний лар. Сильний, прямо таки незламний хлопець. Тихий. Щоб аж чимось особливим він не відрізнявся. За одним винятком.

– Я кидаю Вам виклик, Хранитель.- Спокійно, з дзвенячою загрозою в голосі сказав він. Акелар був самітником. Незважаючи на свій вік і силу, він ще не кидав виклик жодному вожаку. До сьогоднішнього дня. Ештон брови від подиву підняв. І… Що робити? Ештон почухав голову. Ні, по ідеї Акелар має повне право, як і кожен. Відмовити Ештон не може, по ідеї, адже Акелар – самітник. Самітникам не відмовляють. По-перше, це засуджується, вважається недостойним відмовляти самітнику. По-друге… Для того і є самітники. Аби випробовувати вожаків. Але… Він не настільки сильний аби перемогти… Щось Ештон не розуміє. Хех…

《Рікон, мені виклик кинули.》

《Хто?》

《Акелар.》- Ештон сподівався, Рікон зрозуміє наскільки Ештон спантеличений.

《Я буду за дві хвилини.》

《Я, по-ідеї, не можу відмовити.》- Все ж вирішив уточнити Ештон.

《Можеш. Але я не уявляю, як потім після такого носити звання Хранителя.》

《Я чекаю на тебе.》

– Я покликав зграю.- Повідомив Ештон.- Щойно прийде хоч один свідок з моєї зграї, почнемо.

Акелар кивнув. Ештон підійшов до сходів і залишив там пальто. Малий був готовий до бою. Ештон намагався зібратися з думками. Ештон повільно вийшов на середину церемоніальної зали. Він не розумів Акелара, але вирішив не запитувати. Просто з поваги. Ось воно. Перший момент – Ештон не хоче принижувати Акелара. Програти сильному не вважається ганебним, але битися ти повинен достойно. Друге, Ештон не має ніякого права програти. Взагалі ніякого. Він повинен врятувати світ. І зграю свою він нікому не віддасть. І якщо він втратить свій народ – не зможе більше стояти гордо поруч з Мерін. Третє, Ештон пам’ятає, слова Рікона – про те, що коли прийде час Ештон прийме виклик і переможе, а він стоятиме за його спиною і віритиме в нього. І це зараз здавалось йому найважливішим. Ештон почув як відчинилися двері Храму. Рікон роззувся ще десь по дорозі і щойно він ступив у Храм, Ештон відчув його біохвилі. В нього за спиною Рікон. Ештон підняв підборіддя. Готовий.

– Я приймаю твій виклик, Акелар.- І щойно Ештон це сказав, від них розійшлася по всьому Храму якась специфічна хвиля. І Ештон точно знав – зараз про те що відбувається знають не лише ті, хто перебуває в Храмі, про це знає весь його народ.

Рікон швидко забіг на перший балкон, зайняв місце. Акелар не нападав. Стояв. Чекав.

І Ештон зрозумів на що – з кімнат виходили діти. За хвилину в Храм влетіла Сірін і зайняла місце поруч з Ріконом. Ще за кілька секунд почали забігати один за одним лари, що були в Елізіумі. Останнім забіг повністю задиханий Кір (мабуть на лекції був). Після цього двері храму зачинилися самі собою. І Ештон відчув – що вони не відкриються, доки бій не буде завершено. І Зворотня хвиля протекла до них з Акеларом, і Ештон відчув – можна.

Акелар знявся з місця і напав – швидко, блискавично. Ештон якось інстинктивно виставив бар’єр. З іншого боку напав звір, але Ештон встиг вловити його хвилі – теж відкинув його бар’єром. Лар і його звір атакували Ештона, наче уламки з торнадо, що здійнявся в нього прямо перед носом. Ештон стояв нерухомо – концентрувався і відбивав атаки. Ештон міг би просто задавити його волею і все. Але – чи чесно це? Адже він не лише має сильнішу волю від природи. він Повелитель Акелара, мабуть, це теж вплине на силу впливу… Удари сипались. Фізичний бій Ештон не потягне, хіба що з Ліам. Але зі зброєю проти беззбройного – огидно. Якщо можна так не чинити – Ештон не стане. Окей, для початку, звір – дошкуляє. Ештон впіймав його в бар’єр. Звір гаркнув біохвилями, спробував розбити бар’єр тілом – але це було непосильно. Ештон скоса дивився на нього. Звір прогарчав біохвилями і розчинився на місці – зник, і з’явився в Ештона над головою. Ештон відбив атаку бар’єром, а непотрібний – зняв. Окей, логічно. Звір з’являється в певному радіусі від лара. Тоді Ештон виставив бар’єр навколо Акелара. Зловив. Ці двоє пробити бар’єр не могли. Ну, і? Ештон роздратовано зітхнув і розвіяв бар’єр. Так толку від бою не буде. Акелар зі звіром подивилися на Ештона якось в унісон – із зубним скрипом. А тоді ринули в бій. На цей раз вони комбінували атаки. І Ештону довелося відступати, аби вчасно відбивати їх. І це коштувало зусиль- якби не бойовий досвід і не тонке чуття біохвиль та енергії вцілому, Ештон не зміг би відбивати атаки. Але… Вони повторюються. Це його межа. Ештон відкинув Акелара і звіра. Поглянув йому в очі. Акелар стис губи. Зрозумів, що це кінець поєдинку. Стиснув кулаки і напав, вкладаючи в це всю свою силу, швидкість, волю. І Ештон дав йому можливість спробувати ще раз, та бар’єр залишився цілим. Ештон схопив малого потоками енергії за руки, а енергетичне тіло звіра розбив потужним поштовхом енергії. Можливо, трохи переборщив… Хоч би Храм не пошкодити. Ештон занепокоєно поглянув на місце удару, але, здається, з Храмом все гаразд. Ештон видихнув полегшено. Тоді подійшов до Акелара ближче. Але той не здавався – виривався, просто бо не хотів здаватися. Ештон не бажав робити йому боляче і спробував наблизитись, аби погасити свідомість, приспати. Але Акелар, просто жбурнув у нього енегією. Ештон здивовано упіймав її потоком власної – нічогенький такий фаєрбол. Ештон не знав, що лари на таке здатні. Поглянув в очі Акелару і усміхнувся. Молодчина. Акелар намагався вириватися, та, схоже, другий фаєрбол – це непосильно. Ештон торкнувся до нього, але енергія Акелара просто шугонула у нього. Ох, гаряче. Ештнон окутав Акелара щільним потоком власної енергії. Малий безсило повис ніби прив’язаний за руки. Ештон може зрозуміти – для лара в якого енергія бурлить через верх – заблокувати її потоки… Він зараз просто заживо вариться. Ештон швидко підійшов, малий спробував навіть зараз пручатись. Ну, і впертий. Ештон його просто перевернув на живіт, притис голову, щоб той не рипався, аби не нашкодити випадково. Раптом нізвідки виринув енергетичний звір – прямо біля шиї Ештона. Лише голова і плечі. Ештон неочікував, але відбив атаку в останню мілісекунду. Малий безсило загарчав. Ештон і не знав що лари так можуть. Часткове вивільнення звіра. Вдруге. Здивував вдруге. Якби не встиг – було б дуже боляче. Ештон з посмішкою, акуратно став гасити йому свідомість. Тихо. Плавно. Але швидко. І малий заснув під його долонею. Двері Храму відчинилися. Бій завершено. Ештон негайно прибрав енергетичний блок від малого. Енергія відходила дуже нерівномірно. Він став вирівнювати біоритми. І енергія потекла спокійніше. Виливалася рівномірним густим потоком. Здається, тепер все гаразд.

Ештон встав з малого, підняв його на руки. І в повній тиші поніс в свою кімнату. Акелар не був важким. Ештон майже дійшов до кімнати, як на балкон видерлись Рікон, Сірін, а за ними – Кір. Ну, добре ще лари. А Кір нащо поліз? Сходів не придумали?

Рікон відчинив перед Ештоном двері і він зайшов всередину. Зграя за ним. Кір зачинив двері.

Ештон підійшов до ліжка і вклав малого в постіль. Прогнав ще радар під сприйняттям про всяк випадок, але все було добре. Ну, гаразд. Нехай поспить. Ештон пересів на стільчик біля протилежної стіни.

– Якого милого?- Запитав Ештон у Рікона. І, мабуть, в цих словах вмістилося все його охрінівання від ситуації. Тому що Рікон не стримався і посміхнувся.

– Мені не зрозуміти. Я самітником не був.- Відповів він.

– Я тренувала його. Він дуже сильний і закритий лар.- Раптом озвалася Сірін. Ештон перевів на неї спантеличений погляд. А… Що це він тупить? Він був одним з тих дітей, в яких звірі були не співрозмірно сильні по відношенню до дитячої людської частини душі, він був приреченим на смерть. Раніше. Але, завдяки жертві Ліам і полюванню вповні, завдяки Сірін він вижив, як і інші… І, оскільки він не мав вожака, його тренувала Сірін особисто. Ну, і з іншими дітьми ганяв…

– Не знаєш чому він це зробив?- Запитав він у неї. Якщо не вона, то ніхто не знає.

– Я у нього якось запитала, чому він сам. Він відповів мені, що не хотів аби зграя, вожаком якої він стане пережила смерть свого вожака. Але коли я запитала, чому він не кидає виклик зараз – він не відповів. Мовчав.- Сірін стенула плечима.- Самітників інколи важко зрозуміти. Вони часто…

– Мають інакше мислення.- Підказав Рікон.- Вожаки з них чудові виходять. Але інколи вони роблять такі речі… Неочікувані. Був один самітник. Ратан. На п’ять років старший від мене. Був сильним…- Рікон не договорив. А потім зітхнув.- І одного разу кинув виклик вожаку одному. І замість того, щоб битися нормально, просто дозволив себе відлупцювати до напівсмерті. Він і справді тиждень з кімнати не виходив…

– Міг же просто приєднатися до зграї.- Зітхнула Сірін.- Я пам’ятаю це. Ніхто не розумів нащо він це зробив. А він не пояснював.

– Ідеї?- Запитав він у Кіра. Той не очікував, що про нього згадають – це так і читалося в нього на обличчі.

– Ну… Може в зграю хотів?- Стенув плечима він.

Може й так. Але складний якийсь він шлях вибрав. Малозрозумілий. Ештон зітхнув.

– Я… Не принизив його?- Підняв він погляд на Рікона. Він дуже сподівався, що ні. І з замиранням серця чекав відповідь.

– Ні.- Усміхнувся Рікон.

– Ну, добре.- Видихнув Ештон.- Йдіть займайтесь справами.- Зітхнув він.- А я… Тут посиджу.

– То бібліотека сьогодні відміняється?- Уточнив Кір.

– Ні, я тут побуду і після обіду прийду. Він мав би прокинутись до того часу. А ні, то з ним прийду.

– Гаразд.- Озвався Кір і пішов на вихід уже нічого не чекаючи.

Ештон сперся об стіл ліктем, розмістивши щоку на кулаці. Треба подумати що до чого. Сірін теж вийшла. Ештон відчув на собі довгий погляд Рікона. Після чого він теж покинув кімнату. Хеееех… Малий з усіх сил старався. Викликати звіра якимось таким дивним чином, поки все заживо вариться… Ну, дав він джосу… Та і взагалі. Відзначився. Може йому просто терапевтичних піздюлів не вистачало?

***

Акелар смикнувся зі сну – прокинувся. Глибоко зітхнув і поворушився. Припіднявся на ліжку і наткнувся на погляд Ештона. Завмер весь, шоковано дивлячись кілька секунд. Тоді блискавично роззирнувся – і з розумінням, що кімната не його, повернувся поглядом в Ештонову синь. Ештон так і сидів, спираючи щоку в долоню. Малий проспав півтори години. Але у Ештона було достатньо тем для роздумів, якщо не рахувати самого Акелара.

Малий повільно піднявся з ліжка, не зводячи обережного погляду з Ештона. Супер-повільно, наче на сповільненій зйомці став підходити, не мигаючи, і навіть не дихаючи. А тоді опустився перед ним на коліна. Жест капітуляції. Ні, це прикол? Щось він запізно здається. Ештон сидів, дивився на малого і намагався збагнути, що у нього в голові вариться. Але за секунд двадцять зрозумів – що це не можливо.

– Ти нащо це утнув?- Запитав він.

Малий ковтнув, стис губи, кліпнув. Відмер. І заговорив:

– Я дестабілізувався. Вчора. Це був мій останній шанс виступити проти Вас з усіма моїми силами, поки вони ще при мені.- Він дивився в очі Ештону так, ніби… Хрін його знає… Дуже чіпко! Окей, час нападу для Ештона зрозумілий.

– То нащо тобі це?- Ще раз запитав Ештон. У малого серце швидше забилось.

– Бо я Вас вибрав.- Видихнув він. Аж зблід. Ештон на нього дивився намагаючись зрозуміти.

– Акелар, я людина, розумієш? Поясни так, щоб я зрозумів. Нащо напав? Для чого вибрав?

– Хочу у Вашу зграю.- Здається з нього життя зараз піде. Біоритми збилися. І Ештон би підправив, але розмова зараз важливіша. Та і… Що ж це таке? Ще з двома князями не розібрався, а тут ще й Акелар… І раду тільки позавчора провели! Ештон не гумовий! Сил нема моральних! Ооох…

– Чому просто не попросився?- Нахмурився він.

– А Ви б прийняли?- Запитав він тихо.- Самітників після поразки зазвичай приймають у зграю переможця. Але, я розумів, що Вам не потрібен хто завгодно. Тому… Я зробив все що міг, аби…- Він тяжко зітхнув.- Бути достойним.

Ештон зітхнув. Встав, підійшов до нього і сів навпочіпки поруч. Поклав руку йому на спину. Малий закам’янів від жаху. А Ештон став вирівнювати йому біоритм. Та він так нервувався, що це не вдавалося.

– Заспокойся, я ж тебе не ображаю. Вирівняю тобі біоритм, тоді пройдемось, поговоримо. У мене ще робота сьогодні…- Здається Акелар трохи заспокоївся чи то від слів, чи то просто від інтонацій, біохвиль. Він закрив очі, схилив голову, злегка нахмурив брови і зробив зусилля аби вирівняти дихання і емоції. Ештон знову здивувався – Сірін вчила його медитаціям?

Але… Якщо медитації – окей, то фаєрболи кидати і пів звіра випускати – його точно не Сірін вчила. Кинути частину енергії… Це ж… Як це? А… Частину звіра… Частину душі випустив? Якийсь парадокс, а не пацан.

Біоритм таки став рівномірним… І Ештон встав і подав йому руку – визнає його достойним суперником. Акелар прийняв жест, встав з допомогою Ештона, але серце в малого знову закалатало. Ештон зітхнув.

– Пішли… Пройдемось. Так?

Акелар кивнув.

Вони спустилися сходами. Плащ Ештона так і висів на місці, де він його залишив. Він його накинув на себе.

І щойно світло Елізіуму злегка засліпило Ештона, коли він вийшов з Храму, йому пригадалася обіцянка дана Мерін… Взяти в зграю ще одного лара, якщо знайдеться підходящий. І Ештон покосився на Акелара, якраз в той момент, коли він вийшов з Храму, і ніби у фільмах, світло Елізіуму драматично впало на нього, осяявши. Ештон мало не засміявся уже. Ясно-ясно… Ясно все. Малий теж зажмурився від світла, тож не побачив усмішку Ештона. Він розвернувся і пішов. А малий швидко наздогнав його, плентаючись десь позаду. Ештон обернувся на нього і пригальмував трохи, щоб вирівнятися.

– То що… Де ти навчився фаєрболи кидати?- Усміхнувся до нього Ештон.

– Сам… Навчився. Я в камінь кидав,- Швидко додав він.- Щоб не підпалити нічого.

Ештон заусміхався.

– І як ти це робиш?- Поцікавився він.

– Ну… У мене енергія досить густа. Я роблю ніби вакуум навколо сфери. А потім відокремлюю і виштовхую енергією за вакуумом. Головне все зробити дуже швидко, інакше сфера розсіється, або вибухне, або її засмокче вакуум. Ну… Ще ніби підкручую. Трохи… щоб довше в купі трималася…- Поділився малий.

– Аа… Точно. Я колись теж таке робив, але я це робив зовсім іншим шляхом – своєю енергією закручував енергію Рікона. Ну, і вона розсіялась, звичайно. Але, якщо порівнювати з пропорціями, то вона ще досить непогано протрималась тоді. Дозволиш спробувати?- Запитав Ештон.

– А… що?- Розгубився малий.

– Енергію можна візьму?- Уточнив Ештон.

– А… Так.- Малий здивовано прислухався, як Ештон відділив частину його енергії власним потоком і закрутив. Вона дійсно була густа. Це коштувало певних зусиль. Він свою енергію без проблем може закрутити, але кидати – ніяк. Окей… З цією варто спробувати… Ештон виштовхнув сферу вгору. Вона пролетіла досить високо і вибухнула прямо біля стелі.- Ссс…- Ештон винувато скривився.- Треба бути обережнішим. Ато дітей полякаю, або печеру розгромлю… Кір правий… Занадто азартним я став з експериментами.- Похитав Ештон головою, засуджуючи самого себе.- То ж печеру маю для подібного! От що потерпіти не міг? Айайай…- І вже звертаючись до малого:- Голодний, до-речі?

– Ну… Та не дуже.- Він спантеличено спостерігав за Ештоном.

– Угу. То пішли. А звіра ти як викликав частиною? Ти що випустив не всю душу звіра?- Знову зацікавлено поглянув на малого Ештон. Той уже просто дивився на нього трохи не розуміючи, що відбувається.

– Ні… Я урвав процес на середині. Енергетичне тіло було порожнє. Такий собі прийом… Не дуже чесний…- Зітхнув він.

– Зате цікавий. Та й на війні не буває не чесних прийомів. Бувають безчесні. Цей до них не відноситься.- Усміхнувся малому Ештон. Той просяяв.- Маєш ще щось в запасі цікаве?

Малий стенув плечима.

– Сірін намагалася вчити мене медитаціям. Але мені, мабуть, не дано такого таланту. Замість цього я чую…Шепіт.- Поділився він.

– Шепіт?- Ештон зацікавився. Аж тьохнуло щось. Що це він чує?

Але малий стенув плечима.

– Що він говорить? Опиши.- Не здавався Ештон.

– Не знаю… Не всюди так. В Храмі чути. Один раз я чув ззовні. Коли всі спали я спробував помедитувати. Думав, може під місяцем вийде. Там було чути… Але не так, як в Храмі.- У Ештона очі округлились.

– Зажди-но… Ти чуєш…- Але Ештон не договорив.- Ти розрізняєш про що вони говорять?

– Не-а.- Заперечно похитав він головою.Він чує душі поза живим тілом? Ештон правильно розуміє?

– Ааа… Звірів? Ти чуєш?- Запитав Ештон. Малий на нього напружено поглянув.

– Як Ви зрозуміли?- О так на…

– Чому одразу не сказав?- Запитав Ештон.

Малий стис губи і опустив очі. Зупинився. Ковтнув і задумався. Тоді зітхнув, знову поглянув в очі Ештону:

– Тому що… Це не те, що хочеться чути. Не завжди, але… Особливо…- Малий замовк і відівів очі. І Ештон раптом зрозумів. Про що може говорити частина душі лара, що відповідає за підсвідомість, інстинкти хижака? Мабуть, особливо натерпівся від свого власного звіра, від звірів дітей, котрі рвалися на полювання. Це чимось нагадує амулети. А саме Ліам.

Ештон поклав руку на плече пацану:

– Не переживай. Я розумію, про що ти. Все так, як має бути. Така природа ларів.- І усміхнувся йому.- Звірів ти чуєш чіткіше, так?

Малий кивнув:

– Інколи досить чітко.

– Цікавий у тебе талант.- Потрібно буде помедитувати про це. Ойойой… Це ж скільки в нього медитацій на носі… Потрібно терміново завершувати печать. І сам того не усвідомлюючи, Ештон перейшов на щось середнє між спортивною ходьбою і бігом, роздумуючи на ходу про те, як же (чорт забирай!) у нього багато проблем, про які він повинен помедитувати! Ойой… А ще ж у відпустку хочеться… Амулети іще, князівські договори. А Картер? Там взагалі непочатий край роботи… Ештон – не Мерін. Щоб зруйнувати такий договір треба час! Плюс медитації з Кіром… Так… Ще медитація з Ріконом. Стоп. А малий? Якщо з малим договір укладати потрібно в повні, то це не раніше повні через одну.

– А який у тебе стан?- Різко зупинився Ештон, стурбовано поглянувши на Акелара.

– А… Ну…

– Якщо не знаєш – так і кажи. Ясно. Сьогодні уже ніяк. Завтра перевіримо. У мене на цю повню, що буде медитація з Ріконом запланована…- Тоді нахмурився і полетів далі.

– Хранитель!- Крикнув йому раптом Акелар, висмикнувши з потоку думок.

– Що?- Той стояв два кроки позаду.

– Ну… Далі мені не можна.- Вони стояли якраз на початку території другого корпусу Академії.

– Так ти ж собі вже вибрав вожака.- Підняв брови Ештон.- Пішли. Поїмо. Мене ще в бібліотеці чекають.

Малий офігівшо дивився на Ештона. Мабуть не так він собі його намалював. Ахах. Але Ештон уже і справді був голодний. Скоро малий уже шепіт Мунлайт почує, якщо він не поїсть. Тому він поспішив далі у кафе, а малий його наздогнав. Шкода, що поки що біохвиль не чути, він би понасолоджувався його охрініванням від нового вожака. Ахахах… До речі, про це… Шона! Простогнав подумки Ештон. Потрібно приділити їй увагу, бо знову образиться.

Коли Ештон прибіг в кафе, то бухнувся за стіл, находу відкриваючи Ключ.

– Що ти будеш?- Запитав Ештон.

– Не знаю.- Чітко випалив малий. Ніби на швидкість. Ештон поглянув на нього, піднявши брову. Що це він раптом розкричався?

– Ну, то вибери. Ось, – Ештон простягнув йому руку з голографічним екранчиком.- Я уже замовив.

– Емм… Не знаю. Я тут нічого не знаю.- Вагався він.- М’ясо. Я буду м’ясо.

– Окей.- Заусміхався Ештон.- Я тобі виберу щось на перший раз.

Ештон зробив замовлення, а тоді перевів погляд на малого:

– То? Який ти договір хочеш?

– Договір? Я… не думав про це… То… То Ви мене берете в зграю?- Округлив він очі.

– Ну, так. Ти ж хочеш, вожака собі вибрав. Старався, як міг. А мені зараз потрібно більше членів у зграю – роботи надто багато. Час прийшов. Та і, схоже, ти сам мені потрібен.- Вивалив він на малого відро нефільтрованої інформації. Тоді додав.- Не маю сили нічого розказувати, вибач. На раді поговоримо. Але я тільки позавчора раду провів… От де ти був позавчора, а?- Ештон зітхнув і потер обличчя.- Не знаю коли нову проведу… Мені ще треба в Науковий Центр сьогодні на кілька хвилин заскочити.- Тоді перевів погляд на малого. Той продовжував охрінівати, але з проблисками розуміння – второпав, що треба слухати всю цю кашу. Вловивши це, Ештон йому уже серйозніше сказав:- До наступної розмови подумай про договір.

Малий не очікував раптової паузи:

– Гаразд.- Закивав він.

– Угу…- Ештон задумався. Пірея треба годувати. Не діло це, що він голодує… Треба про це сказати Ванессі. Але спершу узгодити з ним графік годувань. Може хоч через день йому буде нормально? Ештон тяжко зітхнув.

Але за кілька хвилин роздумів принесли їжу. І Ештон відімкнув голову, смачно наїдаючись. Нарешті. Чому він такий голодний? Через бій? Та що він там бився… Дитячі іграшки.

Малий второпав, що їсти треба швидко, тому що коли Ештон доїв – малий теж уже доїдав і чекати довго не доведось. Тоді пішли у бібліотеку. Там уже чекали Кір і Рікон. Вони якраз встановлювали стіл перед стелажем.

– Ви що його розкрутили? Нащо?- Здивувався Ештон.

– Сюди б нічого не влізло. А фоліант сам по собі великий. Тому ми зробили заміри, вибрали найменший стіл, який тільки можна, щоб фоліант влазив. Але його не вдалося пропихнути сюди у зібраному вигляді…- Почав пояснювати Рікон.

– Що ж ви такою фігнею займаєтесь, а?- Пожурив їх Ештон.- Щось би інше придумали.

– Та нормально.- Махнув рукою Рікон.- Уже справились.

Ештон зітхнув. Роззирнувся і спробував зрозуміти з чого почати. Ну, з підлоги. Хлопці розкладатимуть, а він тим часом колупатиме печать. Аааа…. Точно, ще ж печать в медитації робити…

Ештон просто попіднімав з однієї ділянки підлоги всі документи і почав сортувати: що треба висить в повітрі, книги, які вже не треба в стопочку на підлогу, сувої окремо, документи окремо.

– Так… Рікон. Ось ці документи від науковця окремо пакувати. Вони цінні.- Ще не вистачало висновки Пірея загубити…- І… Може копію зроби… на всякий випадок.

– Гаразд.- Відгукнувся він.

– А, і Акелару одразу теж показуй бібліотеку…- Наздоганяв Ештон свої думки, сортуючи документи.

– Гаразд.- Знову відгукнувся він. Ештон вловив його радісні хвилі. І собі усміхнувся- схвалює рішення Ештона, радіє новенькому у зграї.

– О, Ештон ти тут? Знайшов, нарешті.- Зайшов в бібліотеку Картер.

– Привіт. Що там в тебе?- Запитав Ештон стурбовано і все в повітрі завмерло, що виглядало навіть неприродно. Картер і собі завмер.

– Та нічого, все гаразд…- Повільно проговорив він.- Просто прийшов роботу просити. Я вже все зробив. Майстерню передав, ми з дружиною сюди переселилися. От…

– А…- І в повітрі конвеєр відновив роботу. Ештон вдивився в черговий сувій, намагаючись зрозуміти, що він тут знайшов для роботи.- Рікон!

– Що?- Відгукнувся він.

– Забирай Вілліама собі.

– Що? В якому плані?- Перехилився через перило Рікон.

– Тимчасово. Побуде твоїм помічником, поки ввійде в курс справ. А там і сам буде діяти. А в тебе на той момент уже своя ланка буде.

– В мене? Я ж правиця.- Здивувався Рікон.

– Для тебе зробимо вийняток. У тебе роботи на трьох дурних. Тобі потрібні помічники.- Якраз на підлозі з’явилося вільне місце, тому Ештон почав туди опускати те, що ще потрібно, теж намагаючись сортувати згідно інформації.- За Архітектора нічого не чути?- Добре було б вже мати приймальню…

– Поки проект роблять. У них там якісь складнощі з породою.- От же крутий він. Все знає. Молодчина. Так. Ештон відкрив Ключ і поскидав Ванессі те, що треба робити: всі медитації, печать, Науковий Центр, князів і інформацію про повні і про Акелара.

Фух. Ештон створив невеликий бар’єр прямо в повітрі і сів на нього. Сумнівне якесь задоволення: не зрозуміло від чого він втомлюється більше від стояння, чи від тримання додаткового бар’єру і себе на ньому.

– Віл, вони там стіл крутять. Іди їм допоможи.- Відправив він поки неприкаяного Віла.

– О, це я можу.- Зрадів він.- Піднявся, подивився і прогнав звідти малих, забравши цю роботу собі. А хлопці почали розгрібатися з документами, підключивши і Акелара.

Ештон свою частину робив значно швидше, тому вже скоро опинився біля голографа.

– Кір!- Покликав він.

– Що?- Вигулькнув він десь з-за стелажа.

– А дай спробувати з навушниками попрацювати. Я так давно музики не слухав…- Попросив він.

– Окей.- Усміхнувся він.- Сподобається, і тобі замовлю.

– Супер.- Покивав Ештон.

Кір йому швидко приніс, і кінець вечора він слухав якісь ненав’язливі мелодії, повністю розчинившись в роботі з печаттю, повільно обростаючи голограмами і висячими у бар’єрах документами. Йому подобалось.