Мовчати вдвох

Дівчина тихо ступала стежкою вечірнього лісу. Вона тікала від людей, проблем, часу.Не бажаючи нікого бачити і чути, Мальва вимкнула звук повідомлень.Єдине що юначка мала з собою-це телефон та пару навушників.Вечірній спокій, хороша музика та аромат хвої спонукали дівчину усміхатись.Настрій був неймовірний, не дивлячись на купу проблем, які грузом впали з її плечей коли вона пішла знайомою лісовою стежкою. Вона знову дихала повними легенями, відчувала що зараз злетить.Волосся юначки мʼяким водоспадом лилося її плечима, зкуйовджувалося на вітерці.Тиша.Нарешті тиша.Нарешті Мальва наодинці зі своїми думками.Дійшовши до свого таємного містечка,дівчина вперше обернулась та зняла один з навушників, щоб насолодитися тишею та співом птахів.

Раптово юначка почула тихі кроки, які явно не належали комусь з фауни лісу. «Божечки, ну хто там ще?» думка майнула у голові, і,тяжко зітхаючи, дівчина підвелася. Звуки стихли, але те, що їх видавало, дуже важко дихало.Прослизнувши у отвір між деревами ( єдиним входом до сховища ), Мальва оглянула все довкола. Неякісно схованого за деревом парубка помітити було не важко. Його очі блищали коли він дивився на дівчину зі свого сховку.За тоненьким стовбуром дерева лише деякі частини тіла були приховані, та все ж його (о, диво!) помітили.Коли Мальва суворо глянула йому прямо у вічі він засміявся,наче мала дитина.Вилізши з-за дерева парубок, все ще хіхікаючи, винувато опустив очі.Так, хлопець точно знав, що слідкувати не гарно.Так, він розумів що дівчина хотіла лишитись на самоті.Але ж як він міг її лишити?

Насправді, Мальва була зовсім не проти провести з ним час.Вона також скучила за ним, проте не хотіла пропонувати погуляти першою.Але ж зараз їй доводилось чисто формально закотити очі та прицьмокнути язиком, хоча усмішку вона вже ледь стримувала.Раптово Всеволод різко простягнув руку до ребер дівчини, і не встигла Мальва отямитись, як вже помирала від лоскоту.Бідолашна намагалась хоч трохи відштовхнути чи залоскотати парубка у відповідь,проте все сильніше потрапляла під його владу та контроль.Коли пручатися вже майже не лишалося сил та можливостей юначка перестала старатись.Всеволод в свою чергу перестав її лоскотати,та підхопив дівчину однією рукою, а іншою зкуйовджив Мальвине русе волосся.Дівчина відхилила голову назад, усміхаючись та прикриваючи очі від насолоди моментом.

Парубак прибрав пасмо волосся з обличчя юначки і ніжно цьомнув Мальву у скроню.Раптово вона відчула, що більше не хоче бути самою в лісі.Більше не боїться повертатися до життя, виходячи з лісової стежини. Але знала, що щойно Всеволод відпустить її та піде, все повернеться на те ж саме місце, проте тепер з незрозумілою порожниною в душі.Ні,ні, вона зараз не думатиме про це.Тільки не зараз, з таким-то чудовим настроєм!Мальва розплющила очі та спіймала погляд парубка.Усміхнулась щиро, як ніколи, у відповідь на дитячу, невинну усмішку хлопця.Вони вдвох, без зайвих думок та страхів пішли лісом додому, цього разу не хвилюючись через тягар, який вони тепер понесуть не самотужки.