ми ще зустрінемось…)

– то ти у нас, значить, самовпевнений. – промовив, дивлячись молодшому прямо в очі , з насмішкою. – мені подобається.

– мене не приваблюють чоловіки. – стверджувальним тоном промовив молодший і подивився на Спартака. В його очах читалося “ну і що ти на це скажеш, хлопче?”

-я не питав твоєї думки. – холодним тоном сказав чоловік. – ти мені сподобався, а ті, кого я пригледів, вже вважаються моєю власністю. Якщо ти будеш гарним хлопчиком і підкоришся мені, то мені не придеться брати тебе силою. – з усмішкою промовив Спартак. В його очах загорілися вогники, і Жені стало не по собі від них. Його голос почав злегка тремтіти.

– я відмовляюся грати в твої ігри. – його голос помітно дрожав і Спартак помітив це. – я йду звідси. – хлопець встає з місця, віддає гроші за напій бармену, і робить декілька кроків вперед віддаляючись від чоловіка. Він достатньо випив, тому ледве тримався на ногах.

-може тобі допомогти, а то я бачу ти не в змозі нормально ходити. – насмішливим голосом промовив Спартак, підтримуючи за руку хлопця.

– сам дійду.

– ми ще зустрінемось, і дуже скоро. – сказав Спартак наче собі, бо хлопця вже далеко не було видно.

З дитинства Спартаку все було дозволено. У нього завжди було те, чого він побажає. Іграшки у Великій кількості, самі дорогі і модні речі. Всі крутилися навколо нього і казали, що він виросте залежною людиною, яка буде давати накази іншим. Це те, що сталося зараз, напророчили як кажуть. Але чи цього він хотів? чи це життя йому подобається?. Все ж він дорослий самодостатній чоловік, все, за що береться, доводить до кінця, але він ніколи не відчував чиїсь любові. Десь у глибині душі, за цим льодяним поглядом, все ж, у нього грають ці нотки теплого і дбайливого чоловіка, який хоче давати тепло іншим, і хоче отримувати його у відповідь. Його батьки із прилеглої сім’ї, і все життя вони вчили його не поступатися іншим і робити так, як йому заманеться. Не жаліти нікого і бути холодним до всих. Вони виростили сина, який не дивиться на почуття інших і лише грається ними. Але, можливо, насправді він не такий?

***

Йшовши додому хлопець все не міг викинути того нахабного чоловіка із голови. – що він взагалі дозволяє собі? я йому не іграшка, і не лялька, якою можна керувати. Я людина, у якої також є почуття. – Від цих думок хлопець розізлився. – який він огидний, просто немає слів. Як добре, що ми більше не зустрінемось.

Женя ріс у сім’ї де його не любили і не поважали. Одним словом його вважали пустим місцем. У нього була молодша сестричка, біля якої завжди крутилися його батьки. Вся увага приділялася їй. Звичайно, перший час Женя ревнував батьків до сестри, тому що про нього вони забули, і йому було образливо навіть думати про це. Але як йому виповнилося чотирнадцять років, він просто забив на це і ріс сам по собі. Часто він міг потрапити до в’язниці на декілька днів, через вживання алкоголю, бійку на громадській площі, або просто за те, що не міг контролювати себе, та свою агресію. Його бісило абсолютно все, і це через те, що він почував себе нікому не потрібним. Він просто хотів , щоб йому приділили хоча б трошки своєї уваги та часу, але цього не було, так як і любові від сторони близьких йому людей. У особистому житті йому також не везло. У нього були аб’юзивні стосунки з дівчиною, через те, у нього з’явилися деякі трабли стосовно відносин. Він втратив довіру до людей , і більше закрився у собі. Зараз він вирішив почати своє життя із чистого листа, знайти роботу і жити для себе. Саме тому, він зараз стоїть перед кабінетом директора, одної з найпопулярніших фірм у Києві, і стукаючи у двері три рази, відчиняє її і заходить всередину.