Ми це здолаємо
від МарфаКирило різав руки, але не глибоко.
До першої крові
— Якого дідька ти робиш?
Рудий трохи здригається і піднімає на брата важкий погляд. Все ще стискаючи канцелярський ніж у руці. Слава зайшов до його кімнати навіть не постукаши, як завжди, і зараз дуже дякує собі за це.
— Провалюй, — звучить надто прохолодно й апатично.
По зап’ястю цівкою біжить кров до ліктя. Слава стоїть з хвилину, і щойно хлопець продовжує своє заняття, вже не соромлячись його присутності, швидкими кроками долає між ними відстань і вихоплює ніж.
— Зовсім довбнувся?
Кирило наполегливо мовчить і буравить його поглядом. Колишня синьова в очах — згасла, ніби не лишилося тієї людини, яку він знав. Слава вважає, що якби не знав його, то подумав, що він бачив найстрашніші речі. Хоча, мабуть, це так і відчувається.
Він зникає в дверях, завертаючи на кухню. Кір чує, як той рискає десь за стінкою. Він сидить на холодній підлозі, обійнявши здоровою рукою коліна. Зеленоокий повертається за хвилини дві з аптечкою. Кирило несхвально на нього дивиться і бажання злитися зі стіною зростає у геометричній прогресії. Та Славі все одно, той тягне руку до його власної, обплітає пальцями зап’ястя. Напруга всередині посилюється і хочеться відсмикнути руку, але Слава тримає, міцно не даючи і шансу тому, що він звалить до себе і дасть спокій. Він підносить до порізів вологий рушник.
— Треба поговорити.
Кір навіть не дивиться на нього. Чіпляється очима за будь-що. Розкидані по підлозі папери, купу пустих кухлів на столі та книги розставлені в неправильному порядку і абияк.
— Так не може довго продовжуватися, ми хвилюємося.
— Я не цукровий.
— Знаю.
Рудий морхне і стискає щелепу щільніше, коли перекис стикається зі шкірою.
— Але ти не можеш продовжувати себе калічити. Знаю ти просто намагається очистити розум, але це найгірший спосіб.
— Дякую за пораду~, — втомлено язвить молодший. Слава несподівано сильно натискає на рану і Кирило зло шипить.
— Не вийобуйся.
Якийсь час вони сидять тихо, що не подобається старшому. Він закінчує з обробкою та перетягує зап’ястя бинтом.
— Тобі другий шанс дали не для того, щоб ти сам себе вбив, — буркнув тихо Слава.
— Якось сам розберуся.
— Сумніваюся.
— Відвали, га?
— Тоді порозумнішац, чи мені няньчитися з тобою?
— Я вже не дитина.
— Так поводься відповідно, — він огризається і все ще тримаючи його руку знову стискає.
Молодший, примруживши очі з докором дивиться, підібгавши губи.
— Я просто боюся втратити тебе.
Слава притискається до його чола своїм. Рудий від несподіванки подається назад і прикладається потилицею о стіну, що аж з очей іскри сипляться.
Хлопець аналізує ситуацію секунд шість і після у відповідь втикається чолом у шию брата.
— Які ж ми “сентиментальні”. Мене зараз знудить, — каже і втомлено видихає.
— Іноді можна побути і “сентиментальними”,— він кладе руку на його голову і перебирає пальцями пасма.
Кір тихо сміється, наче їх можуть почути. Такий абсурд. Він влаштовується зручніше на чужому плечі, продовжуючи мовчати. Слава трохи закинувши голову дивився в стіну, продовжуючи перебирати і розчісувати пальцями чуже волосся.
Так минає хвилина, за нею друга і бог знає скільки ще.
Вони сидять на холодній підлозі, в сутінках, притулившись до ліжка, не говорячи більше один одному ні слова.
0 Коментарів