Ми намагалися жити в цьому світі, та він не для нас

Короткий опис: Глибина Темзи не зрівняється з коханням Вілланель до Єви.

Даний твір є перекладом (https://archiveofourown.org/chapters/59000632). За бажання можете перейти за посиланням і поставити вподобайку (Kudos) автору оригінального тексту. Дозвіл на переклад отримано.

Єдине, що заспокоює Вілланель, коли вона падає в крижану темряву — Єва, яка міцно пригортається до неї.

Ось що точно знає Вілланель.

Лондонський міст довжиною двісті шістдесят дев’ять метрів. Вишукані світильники виготовлені з пережитків бонапартівських канонів, а під мостом, ніби звір, який зачаївся, тисячі бісових летючих мишей. Єва хапається за Вілланель як за рятівний круг. Єва — рятівний круг для  Вілланель. Вона вдає,  що не знає цього, проте блиск її карих очей видає чітке усвідомлення, що наймана вбивця прагне міцніше пригорнутися до неї та потрапити в її обійми. Єва прикриває їх своєю недолугою курткою-паркою, коли вони занурюються в глибини Темзи.

«Це кофта, прикріплена до сорочки чи дві окремі частини? Як це взагалі працює?»

Вілланель здається, вони ніби та бридка сорочка-светр, яку Єва вдягла тоді на кухні.

Вони — дві частини, які ні за яких обставин не мали пересікатися. Вони неприродні і навіть трохи (занадто) потворні, і кожен шов, що з’єднував їх, наближав до соціального самогубства. Чи модного самогубства. Або ж до фактичної загибелі. Дівчина не впевнена, як далеко зайде, граючись з метафорами про бридкі та недолугі сорочки-светри.

Ось що точно знає Вілланель.

Глибина річки Темзи двадцять метрів, деінде може більше чи менше метрів на п’ять. Вона холодніша за морозильник для риби, в якому колись ховалась Вілланель, щоб безпечно дістатися Франції. Вона темніша, ніж зіниці будь-якої жертви з її чималого списку вбитих. Вона значно глибша за кожну частинку зникаючої душі політика, за смертю якого вона не так давно спостерігала.

Але глибина Темзи не зрівняється з глибиною кохання Вілланель до Єви.

Вілланель кохає Єву. Єва проткнула Вілланель ножем. Вілланель вистрелила в Єву. Кров червона, а вода рідка. Очевидно, чи не так? Єва кохає Вілланель, коли біжить вслід за поїздом і безмовно махає йому вслід, розуміючи, що їй не наздогнати ту, що секунду тому була так близько. Єва любить Вілланель, коли сидить поруч з нею на ліжку з виразом обличчя, в якому читається намір залізти в найбільш огидні частини сутності Оксани. Єва готова потонути в цих демонах і щиро бажає, щоб вони поглинули її повністю. Єва любить Вілланель кожну хвилину свого життя, але ніколи не показує це прямо. Замість цього вона захищає Вілланель від гонорової Даші та її жахливого комплексу зарозумілості.

Єва кохає Вілланель навіть коли наносить відчутний міцни удар по гострій лінії щелепи дівчини, тараном намагаючись завдати того ж болю, що Вілланель завдавала їй знову і знову. Єва кохає Вілланель коли та пригортається до її тіла, ледь дихаючи, і ловить одне повітря на двох.

Вілланель ніколи б не могла уявити, що зосереджуватиметься на точній кількості молекул між їх губами, як зараз, поки вони не опиняються в крижаній воді. Вона рахує секунди, мілісекунди і навіть-менше-ніж-ті-миті протягом яких Єва вдивляється в її душу, притягуючи до губ. Завжди у Єви був цей шрам? Чи вона бачить його лише зараз тому, що набагато ближче, ніж коли-небудь?…

Ось що точно знає Вілланель.

Їх тіла занурюються в воду, що, немов гостра бритва, стрясається в неймовірній люті. Лондон злиться на них, або їм так здається. «Дванадцять», безумовно, злиться на них. На них злиться весь світ. З них, справді, вийшов хороший тандем, чи не так? І ось вони, на коротку мить піймавши одна одну, готуються до своєї останньої подорожі. І їм дійсно сумно, що все це закінчиться саме так.

Та невже на них міг чекати інший фінал?

Погляд Єви повен співчуття та прийняття, на мить він зникає за бульбашками повітря, що виходять з її рота. Вона не дивиться вниз, де править хаос, або по сторонах в пошуках спасіння, або вниз, щоб не бачити, як вони крок за кроком наближуються до одного з семи кіл пекла. Її погляд зосереджений на Вілланель, і саме тоді дівчина розуміє, що вони, таємно від усіх, виграли. Вони обидві отримали, чого хотіли.

Єва тягнеться до неї так невимушено, немов так було завжди. Більше немає гри в перетягування канату на себе, немає невпевнених метань туди-сюди, є тільки Єва — дивовижна та розслаблена. Єва, яка просто кохає Вілланель. Жіночі пальці торкаються її щоки, віддаючи холодом, але, врешті-решт, Вілланель завжди подобалась крижана вода.

Ось що точно знає Вілланель.

Вона, як і Єва, розуміє: це їх останній танець. Шкода, що їх другий танець, як і друге побачення будуть останніми. Вони стануть їх кінцем. Завершенням всієї історії.

«Я знайду те, що ти так любиш і чим дорожиш… а потім я знищу це».

«Знищиш Єву», — заціпеніло думає Вілланель. Їі легені давно болять, Єва теж поступово слабне. Все ж вона ніколи не вміла добре триматися на плаву.

Ось що точно знає Вілланель.

В середньому, щотижня в Темзі знаходять одне тіло. Цього разу їх буде два.

Вони хоча б посміхатимуться.