Мить

— Взагалі мрії здійснюються.

Після роздумів про батьків і мастурбацію, про машини і кьорлінг, про совок і сучасність — Костю просто перемикає раптом. Костя розпливається у вдоволеній усмішці і дивиться тотально закоханими очима.

На Мішу, звісно. На кого ще він може так дивитись.

Це просто одна-однісенька мить, в яку його розйобує усвідомленням: справді, здійснилось. Божечкі-кошечкі, і чим він тільки заслужив на те.

— Ти про подушку, на яку нарешті зможеш упасти?

— Я про тебе, на якого нарешті зможу упасти, — Костя стиха вигинає куточки губ, слідкуючи за коханою людиною загіпнотизованим поглядом. Навіть не мигає.

Рудь методично вимикає компи і камеру, змотує всі дроти до купи. Зануда, але який же чарівний, хазяйновитий і стриманий зануда. Просто ідеал гомо сапієнсу.

Він проходить повз, і Костя ловить його за руку. Сам не може пояснити, для чого; просто хочеться торкнутись, просто треба відчути, просто необхідно подихати трошки поряд з ним. Костя мліє, коли на маківку раптом осідає короткий теплий смішний цілунок; він мружить очі, коли шорохуваті пальці підчепляють і закладають за вухо тонке світле пасмо волосся.

— Мрррррр.

Горлом, пошепки, протяжно. Так, щоби голос мурашками пробіг чужою шкірою, щоби тремтіння дістало самого серця. Від того, як чутливо і вагомо Міша впивається в його плечі пальцями, Костя розуміє: вдалось.

— Ходім вже падати, — тепло усміхається Рудь наступної миті, розгублено і безмежно ніжно видихаючи десь над кудлатою головою: — … Коть.

Костя тане в калюжу з кохання і плескається хвилями від захвату, серйозно.

Він покірно хапається за сильні руки і якось змушує себе піднятись з крісла; слухняно крокує за Мішею до спальні. Добре, що Мілан сьогодні в бабусі з дідусем, і не доведеться ще й його вкладати спати. Можна просто стягнути через голову футболку, кинути її в крісло, Мішу — на простирадла, і, як і було заплановано, влягтись зверху. Повільно та зважено, без різких рухів, — одного зламаного пальця на двох їм, мабуть, поки вистачить.

Костя упирається підборіддям в чужі тверді ключиці і зверху вниз в Мішіні очі вдивляється. Можливо, виглядає дуже зосередженим в цей момент, але насправді в голові — жодної чіткої думки. Лише відчуття.

Як йому пощастило, що в нього є такий приємний і корисний Рудь, який допомагає вгамувати круговерть у власних думках, який обіймає у холод не тільки руками, який заземляє і підносить завжди вчасно, коли треба. Який — надійна спокійна гавань. Який — єдиний штиль в його житті.

Єдиний штиль, який Костя не просто готовий витримати, але й — в якому відчуває дуже гостру потребу майже перманентно.

— Зависаєш, Коть, — з лагідною посмішкою констатує Міша, знову тепло накриваючи долонею його потилицю.

Пальці м’яко і впевнено вплітаються в волосся, легесенько масують шкіру голови, і це неможливий рівень насолоди, господи, якщо не чистий оргазм, то десь дуууже близько. Костя трохи вигинається, відверто підставляючись, прикриває вії і знов голосно муркоче, віддаючись дрібним чутливим рухам коханих рук.

Він стогне, не витримуючи, і опускає голову повністю Міші на груди. Притискається скронею до ребер, уважно вслухається в ритм врівноваженого, щирого, сильного серця.

— Мрії збуваються, — вперто повторює він на видиху, вже потрохи упливаючи в країну снів.

— Скажеш про це завтра, коли прокинешся котом, — ніби десь здалеку крізь вату до нього долітає цей неповторний приглушений сміх.

Костя вже засинає, але здатність до критичного мислення не дає спокою. Він ще встигає всупереч пробурмотіти:

— Коти не вміють розмовляти, — і, вкриваючись мурашками від того, як звучить Мішін сміх просто крізь ребра, мружиться: — Але навіть якщо я прокинусь котом, я кохатиму тебе не менше, ніж зараз, так і знай.

Чужі пальці розчулено завмирають у світлих прядках.
Лише на мить.

Коли вони знов пускаються виплітати свій заворожливий візерунок, Котя вже втомлено сопить, на певний час лишивши цей світ без своєї уваги.