Церква

Меланія приєднується до веселого хороводу біля вогнища, міцно хапає Агнес за руку і говорить майже пошепки, щоб мавки їх не почули.

 

— Він брехун.

 

Більше слів не потрібно, Агнес одразу розуміє про кого мова. Меланія бачить, як та стримує задоволену посмішку і трохи хмуриться. Демониця очікує від Агнеси її улюбленої фрази «я ж казала», але вона продовжує вперто мовчати.

 

Мавки тягнуть їх, то в один бік, то в інший і це більше нагадує якусь боротьбу, аніж танець.

 

До них приєднується і руда Морена. Вона встає між Мелані й Агнесою, запитально дивиться на білявку і трохи нахиляє голову. Вона навіть здалека побачила їх хмурі лиця.

 

— Що сталось?

 

Меланія кривиться, коли їй приходиться повторювати діалог з водяним і визнавати свою дурість, через те, що повірила Владиславові. Морена теж губить всі слова і навіть не знає, що казати.

 

А мавки вже стають по двоє, по троє і готуються стрибати через вогнище. Трійко дівчат теж займають чергу десь в кінці. І всі троє мовчать, обдумують ситуацію і подальший план дій.

 

Коли вони опиняються майже біля вогнища і настає їх черга, хватка Морени стає слабкою, а сама вона немов у трансі.

 

— Гей, Морено? — намагається стряхнути її Агнеса.

 

— Ви стрибаєте чи як? — цікавиться, одна з мавок, що стоять позаду.

 

Меланія теж сильніше стискає руку відьми. Вони міцно тримають її з обох сторін і стрибають через вогнище. Коли опиняються з іншого боку, то Морена ледь не падає.

 

Вона смертельно бліда і безперестану щось бормоче. Меланія кладе руку їй на плече і намагається знову трусонути її.

 

— Я бачила його… — занадто тихо шепоче руда.

 

Її ноги, немов ватні, їй здається, що вона от-от впаде, або навіть втратить свідомість. Морена думала, що гірше за новини Меланії уже нічого не буде. Але у вогнищі, вона побачила його. І зараз бачить. У лісі темно, немає жодного ліхтаря, єдине, що освітлює галявину це вогнище і світлячки. Морена не розуміє чи це темні силуети дерев, чи це і є він.

 

— Кого ти бачила?! — грубо і роздратовано запитує Агнеса.

 

Вона хапає руду за передпліччя і веде трохи далі у ліс, далі від галявини та всіх решти. Хватка у неї сильна і мабуть, на руці бідної відьми залишаться синці. Меланія ледь встигає за ними, досі не відійшла від поганих новин.

 

Тут у лісі уже нічого не видно і радісних, й таких набридливих голосів мавок вже не чути. Морена в темряві нічого не бачить. Вона не має таких здібностей, як Меланія, бачити у темряві, чи покращеного вампірського зору Агнеси. Тому відьмі приходиться орієнтуватися на дотик.

 

Вони не переживають за Ареса, він знайде дорогу додому і вміє себе вести у таких товариствах. А Владислав після своєї брехні міг би й помучитись.

 

Морені важко зібратись з думками, вона ковтає слину і намагається правильно сформулювати фразу, так щоб дівчата її зрозуміли.

 

— Івана я бачила.

 

Агнеса, яка до цього занадто незадоволено і голосно сопіла замовкає, і Меланія теж завмерла.

 

Вони знали всю цю заплутану історію з Іваном, знали, що вона потрапила сюди саме через нього, знали й те, що він занапастив їй все життя. На початку цього прокляття, коли Морена починала тільки-тільки жити у цьому клятому лісі в неї були видіння і в них часто брав участь Іван. Він зʼявлявся і тіні, в темному лісі, у відображенні води.

 

І ось він зник, не зʼявлявся сотні років, а зараз на тендітні дівочі плечі звалилась купа проблем, варто їй було підійти до вогнища.

 

Морена відчуває, як хтось з дівчат стає навпроти та кладе обидві руки на плечі, погладжує їх і притискає до себе. Ззаду теж підходить хтось, обіймає за талію і кладе голову їй на плечі.

 

— Ми щось придумаємо, — каже Меланія і гладить відьму по голові.

 

— Ми розв’яжемо всі проблеми, — чути приглушений голос Агнеси.

 

 

 

Хоч і минулий вечір не вдався, зате ранок мав бути чудовим. Морена уже завʼязала хустину на своїй голові та допомагала Агнесі.

 

На відьмі біла вишиванка і коричнева спідниця, такого ж самого кольору хустинка з візерунками. Своє руде волосся вона заплела у косу і поклала її на плече.

 

На Агнесі червона сукня, за коліно, з дрібними білими квіточками, на сукні пишні рукави. Хустка з таким же самим принтом. Агнеса знімає її уже після того, як Морена завʼязала її та надягає знову, просто накидає на голову. Ніжні коричневі кучері були важливіші вампірці, аніж правильно завʼязана хустка.

 

Меланія досі метушиться в кімнаті, а коли виходить, то на ній нема хустки та спідниці. Вона в класичних чорних штанах і чорні сорочці з яскравими червоними квітами. Демониця одразу ловить недобрий погляд Морени.

 

— Не роби таке лице.

 

Арес взагалі не напружується, він у своєму звичайному одязі. Йому дівчата нічого не розказали про вчорашній вечір, але цього й не потрібно було. По їх лицях він зрозумів, що ті нічого не скажуть. Демон був дуже пронизливим і одразу зрозумів, що це повʼязано з Владиславом, якого Меланія стала уникати. Але Арес продовжував мовчати та чекати, доки настане час, коли йому все скажуть.

 

Сам Владислав теж став мовчазним. Можливо у нього теж виникли якісь підозри, тому, що Морена стала до нього холоднішою, а Агнеса постійно чіплялась і їдко коментувала кожен його рух.

 

— Ми йдемо у церкву, Меланія, — каже Морена, — Могла, хоча б накинути хустину.

 

— Ми не в тому столітті, щоб обовʼязково носити хустки до церкви.

 

— То довго ще вас чекати? — запитує Арес, який вже стоїть біля дверей.

 

— Вже йдемо.

 

До церкви скромна компанія добирається, уже тоді коли почалась служба. Всі люди в церкві, але коли бачать їх, то дають пройти та уникають поглядів.

 

Морена йде попереду, трохи збоку від неї йде Арес і Агнеса, яка намагається знайти лавку. А позаду Меланія і Владислав, які продовжують мовчати.

 

— Що сталось? — тихо запитує Владислав.

 

Він стоїть впритул до демониця, дихає їй в маківку, відчуває сильний холод, що йде від її спини. Відчуває, як вона трохи повертає голову вбік.

 

— Не думай, що якщо ти вищий, то можеш мене залякувати.

 

Вона штовхає його ліктем в живіт і це набагато болючіше, ніж він очікував. Владові приходиться поступитись і він все-таки не притискається до неї настільки близько.

 

— Одразу знайшлось місце? До тебе потрібно частіше застосовувати силу, я бачу, — єхидно каже Меланія і починає хреститись, тоді коли й всі в церкві це роблять.

 

Виглядає це дуже іронічно, і це навіть не входило в її плани, але коли бачить, що Арес і Агнеса теж хрестяться, то розуміє, що вибору у неї немає.

 

— Побʼєш мене прямо у церкві? Не маєш зовсім поваги до Бога?

 

— Це звучить дуже злісно від людини, яка уклала контракт з демоном.

 

— Може даси нарешті відповідь на моє запитання? — трохи грубувато  каже Владислав.

 

Меланія хмикає собі під ніс.

 

— Чи побʼю я тебе прямо в церкві? Так, якщо скажеш хоч ще одне слово, — каже Меланія, а потім робить невеликий крок назад, спираючись спиною на хлопця, відкидає свою голову йому на плече, повертає, щоб губи опинились біля його вуха, легко мазнувши його по щоці, — Не привертай уваги до нас, хочеш, щоб хранителі тебе відчули?

 

Меланія різко пробирається через натовп, стає ближче до Морени та далі від Влада. Він її занадто втомлює, особливо тим, що не каже всієї правди.

 

Морена з того вечора залишається мертво-блідою. Щось тихо собі бормоче під ніс, мабуть, повторює слова священника. Вона неначе в трансі та коли Меланія кладе їй руку на плече, відьма підстрибує і здивовано крутить головою.

 

— Ти виглядаєш жахливо.

 

— Мені страшно, Мелані, він душить мене…

 

Голос у рудої тихий, сиплий, незвично бачити її такою.

 

— Привіт, — тихо промовляє чоловічий голос.

 

Меланія трохи повертає голову і ледь не цокає язиком на всю церкву. Поруч стоїть той самий Денис.

 

Морена слабко йому посміхається. А Меланія всім своїм видом показує незадоволення цією ситуацією, але заважати їм не збирається. Знову легко стискає плече Морени та віддаляється від неї.

 

Йде до Ареса й Агнеси. Вампірка виглядає роздратованою, та й Арес теж. Це важко не помітити. Агнес вигнала якусь дівчинку з лавки й тепер сама на ній сидить, поруч нікого. Бабусі полякались і втікли в іншу частину церкви. Арес показово стоїть біля неї, склавши руки на грудях.

 

Меланія сідає біля Агнеси та запитально дивиться на Ареса, той роздратовано смикає плечем і закочує очі.

 

— Що таке?

 

— Нічого, — каже Арес, а вампірка занадто шумно усміхається і декілька людей поруч кидають на неї злий погляд.

 

 

 

— Ми останній раз трохи невдало попрощались, — каже Денис і бачить відстороненість відьми.

 

— Так.

 

Він здивований тим, що сталось з Мореною за декілька годин, вона немов інша людина.

 

— Це ти так через слова Агнес переживаєш? — запитує хлопець і намагається заглянути в очі дівчині, — Я впевнений, що Сашко її пробачить.

 

Морена киває декілька разів, а служба у церкві підходить до кінця. Дівчина кладе руку йому на передпліччя, нервово погладжує.

 

— Я піду, Денис, хочу ще на сповідь. Потім побалакаємо.

 

Денис здивовано спостерігає за струнким силуетом рудої. Відчуває, як його сильно штовхає Агнес, яка мчить за рудою. І штовхає настільки сильно, що він сам ледь не валиться з ніг.

 

Морена заходить у сповідальню. Священника їй зовсім не видно.

 

— Вітаю, раба божа, — каже грубий чоловічий голос, який схоже прекрасно бачив, хто ввійшов.

 

— Добрий день. Грішна я, отче.

 

Морена дивиться на свої нігті, старається не хрустіти пальцями, просто обхоплює одну свою руку іншою і стискає до болю.

 

— Я погана людина.

 

— Які гріхи маєш, дитино, Бог сам вирішить погана ти чи не погана. Грішна чи не грішна.

 

Вона важко зітхає. Не може вона напряму розказати, що відьма.

 

— Магією займаюсь, брешу багато. Коханий мій почав являтись. Зло зробила, дівчину вдарила невинну, — каже Морена, а в середині шторм емоцій, тому, що дівчину вона зовсім не вважає невинною і виходить, що знову бреше.

 

— Покайся дитино, помолись Богу і простить він всі твої гріхи. Він все бачить.

 

Морена стримується від саркастичного смішка. Чого ж тоді вона досі жива? Чого досі страждає? А Іван помер. І ця думка жахає дівчину. Жахає, що їй не хочеться так жити.

 

— Припини брехати, не займайся магією, попроси пробачення у дівчини. І сама себе прости за це.

 

Морена знову зітхає. Якщо раніше їй легше ставало від сповіді, то сьогодні тільки гірше. Чи то священник такий.

 

— Дякую, отче.

 

Вона виходить зі сповідальні, у церкві людей уже немає, прямує на двір. За церквою бачить свою невелику компанію. Усі лиця хмурі. Лише Меланія якось байдуже дивиться на це все.

 

Між пальцями в Агнес затиснута тонка цигарка, вона робить затяжку і видихає носом, прямо у лице відьмі. Це змушує руду поморщитись, а Агнесу задоволено посміхнутись.

 

— Ну що тобі сказав твій батюшка? — запитує вампірка.

 

Морена знизує плечима, знову оглядає всіх присутніх.

 

— Придурок він, гроші з людей тільки витягує. Я б таких, як він перестріляла, — знову каже Агнеса.

 

— Та ти б усіх перестріляла, — усміхається Меланія.

 

— Не усіх. Минулий батюшка мені більше подобався. Не здивуюсь, якщо цей його завалив.

 

Арес морщиться, як тільки та починає говорити. Здається, що слухати Агнесу для нього мука.

 

— Вирішили, що Арес і Агнеса підуть в церковну бібліотеку, а ми до діда Івана, — каже Меланія, — Владиславу не потрібно світитись, а до діда ніхто не ходить.

 

Все уже вирішили за Морену, варто було їй тільки залишити їх на декілька хвилин. Але вона мовчки киває, а потім завмирає. У кущах знову бачить свого Івана, він горить і махає їй. Вона не тримається на ногах. Арес бачить, що та ледь стоїть і підтримує її за талію. І знову нічого не запитує, як і завжди.

 

Всі стурбовано дивляться на неї. Навіть, той же Владислав, але варто відьмі кліпнути декілька разів очима, як хлопець зникає, а вона уже сама може стояти на ногах.

 

— Ти впевнена, що все добре? — уже в котрий раз перепитує Владислав, Морена у відповідь декілька разів киває.

 

— Так, ні, мабуть.

 

— Агнес, спитай в Олександра про хранителів, — різко змінює тему Меланія і занадто вимогливо дивиться на вампірку.

 

Агнес незадоволено дивиться на неї.

 

— Знущаєшся? Може потрахатись ще з ним?

 

— Ніби, ти цього не робиш.

 

Агнес фиркає, кидає цигарку на землю, злісно втоптує її у землю і не зводить погляду з демониці.

 

— Пора йти.

 

Всі кивають і розходяться. Морена, Меланія і Владислав йдуть в бік села, а Агнеса та Арес йдуть в інший бік, до церкви й будинку священника.