Метро-квартира-ліжко(3)

Глава 3

-О, це вона? – зацікавлено повернувся в сторону входу Антон.

-Напевно. Зараз. – Женя одразу направився в коридор.

На порозі стояв Спартак.

-баа, як гарна, – Вирішив пожартувати Тоха. Та відразу піднявся привітати товариша.

Женя зачекав поки Антон та Коля поздороваються  з ЙОГО другом. Спартак всіх привітав, та пройшов до Жені. Янович дуже хотів його обійняти, бо знав що це змусить заспокоїтись. Але…:

-Ми можемо поговорити?

-Звісно, – відповів Женя та пройшов до своєї спальні. За ним зайшов і Суббота. Він зачинив за собою двері.

-Щось сталося? Ти мене вже лякаєш. – Женя підійшов до великого вікна на якому теж мерехтіли новорічні вогники, помітив, що хуртовина закінчилась, але повернувся лицем до співрозмовника та сперся на підвіконня.

-По-перше, все добре, не переживай. – говорив тихо Спартак, повільно наближаючись до друга.

-Що в тебе за спиною? – встиг розгледіти Женя.

-Це тобі.

Суббота преподніс Яновичу подарунок. Це був невеликий подаруночок червоного коліру з білою стрічкою.

«Він навіть з оформленням заморочився» – пронеслося у Яновича в голові. Та його погляд був дуже зацікавлений. Переживання вже відійшли на другий план.

В цій кімнаті тільки двоє.

Женя прийняв подарунок в свої руки.

-Я можу відкрити зараз?

-Звісно. – блондин його підбадьорив і чекав на емоцію.

Женя швидко розправився з пакувальним папером та вже за мить тримав оксамитову коробочку.

-Відкривай. – наказав Суббота, стоячи прямо перед Яновичем та чекаючи реакції.

Женя відкрив. Його очі добре описали емоцію, але хотілось слів.

Це був золотий браслет з гравіруванням.

-«Найкращому Другу від Спартака» – прочитав брюнет. Вимовилося тільки протяжне: – Спартачок… Дякую! Це найкращий подарунок і найкращі для мене слова.

А Спартак вже стояв задоволений. Його посмішка розтікалася по обличчі, неначе у кота.

-Одягнеш? – подивився на друга Євген.

Суббота з радістю допоміг застібнути браслет на зап’ясті.

-Можна я тебе обійму? – знову питання і знову без відповіді. Спартак сам притягнув Женю в свої обійми.

-Це найкращий Новий Рік. І я дуже радий що ми його впровели разом. -промовив Янович.

-А скільки ще нас чекає попереду… – Суббота міцно, як вмів, притулив до себе друга.

-Нас зараз почнуть шукати. – Обійми перервалися. І дійсно. Треба йти. Гості чекають.

-Так. Ти йди, а я зараз прийду. – відповів Женя.

-Ти що, розчулився? – блондин з посмішкою поглянув в мокрі оченята Яновича.

-Ні, звісно ні. Ну може трохи. – зізнався кучерявий.

-Ми тебе чекаємо. – Спартак похлопав його по плечу і вийшов з кімнати, оставляючи товариша наодинці.

***

-Чого так довго? – відізвався Коля як тільки Суббота показався на горизонті. – Вже опів-на-дванадцяту.

-Женя зараз прийде. – Блондин нахилився до дивану, спираючись на руки, і неголосно запитав:

-Женя казав, що має бути ще дівчина?

-Ага. Його дівчина. – слова Колі саме перервав дзвінок в двері.

-Відкриєш? – спитав Антон, не відриваючи погляд від гри.

Суббота мовчки пішов відчиняти. Треба було звісно подивитись у вічко. Але хто тоді про це думав.

Клацнув замок і двері розпахнулися.

Суббота як стояв, так і завмер.

Він побачив саме ті очі.

Які нещодавно так різко впали в його обійми.

продовження буде.