Метро-квартира-ліжко(11)

Від автора:я писала це з фоном пісні Get On Your Feet-Altitude Musik. Якщо хочете вникнути в атмосферу глави, поставте на репіт)

Глава 11

-А нащо ти її поцілував?

Секунда тиші. Женя задумався, і з деяким сумнівом видав:

-Напевно щоб все виглядало натурально… щоб не здогадалась..? Я не знаю. – хотів би Янович виглядати впевнено, але ні. Його просто потягнуло до її губ після тієї інформації, що розповів Спартак. Але ж актор не міг того сказати вслух. Брюнет підвівся, сходив до кухні та взяв пляшку.

-Це так важливо? – він повернувся до товариша на диван, зтомлено плюхнувшись туди як капля в море. Психолог зняв окуляри та потер руками очі. Заповнивши оба келихи вином, він подав один Спартаку.

-Та ні. – відповів друг і відпив з келиху.

-Певне це мені вже потрібен психотерапевт…  – видихнув з посмішкою Євген.

-Він в тебе завжди є. – Суббота все продовжував спостерігати за другом. – Я ж завжди поруч з тобою. І ти завжди можеш мені розповісти, ти ж знаєш. – він цокнув келих друга своїм. Такий приємний дзвін. Женя посміхнувся.

-Я знаю. Дякую.

Спартак знову трохи відпив та відправив бокал на столик. Через секунду він положив свою долоню на коліно актора зі словами:

-Ногу.

-Що? – поглянув на нього Янович з питанням на лиці.

-Ногу постав нормально. – повторив він.

-Ааа. – Женя допетрав, що за звичкою закинув ногу на ногу. Та швидко змінив положення. Але руку блондин не прибрав.
Євген продовжув відчувати тепло чужої долоні, як і тепло в грудях від алкоголю.

-Хочеш зіграти у щось? – запропонував хлопець.

-У що? В бутилочку? – розсміявся Янович, поглянувши на стіл.

-Хах, тоді треба було Софію залишати тут.

-Сенс? Ми вже всі перецілувались. Хоча ні, це ти з нею цілувався, а не зі мною. – уточнив Янович.

-Поправимо. – промовив психолог, все так же сидівши повернутим до співрозмовника.

-Господи, Спартак і Женя не казали гейских жартів нуль… днів. – засміявся комік.

-Ну знаєш… Жарти жартами…

-Спартак, я… скоро почну тебе боятися. – перевів на чоловіка погляд Євген.

-Чому? – Суббота сидів поруч з другом, закинувши одну руку на спинку дивану, а інша все ще лежала на чужому бедрі.

-Мені інколи здається, що якщо я і далі буду в тебе залишатись на ночівлю, ти мене колись таки зґвалтуєш. – як жарт промовив Женя. Чим визвав посмішку і на чужому обличчі.

-Так залишайся. – добавив хитро Суббота.

-Спартак, це моя квартира.

-Тоді я сьогодні ночую в тебе. Спи і бійся. – похлопав його по плечі психотерапевт. І не звертаючи на округлий погляд товариша, добавив:

-Зачекай. – він прибрав руку з ноги Яновича та щось дістав з кишені. І наказав: – Дай руку.

Женя протягнув йому руку.

-Не цю. – Спартак сам взяв його за потрібну руку та підніс до себе. Через мить вже вдягнув другу на зап’ястя ланцюжок. Той самий. З гравіруванням.

-І не знімай більше.

-Хах, не буду.

Суббота повернув свою долоню на місце. А саме: на ногу товариша.

«Господи… навіщо ти це робиш?» пронеслось у актора в голові. Знов це тепло його руки. Таке заспокійливе та комфортне. Але не для сердця, яке вже збільшило ритм. І цей келих вина в руці… Він відпив та поставив на столик, ховаючи погляд.
-Женька… – окликнув його товариш.

-а? – цей не піднімав очі.

-Все добре?

-Ага.

-Про що задумався?

-Та… напевно не важливо. – засумнівався Женя.

-Все, що займає твої думки – важливо.

-Тоді…Ти для мене дуже важливий. – хлопець нарешті підняв очі.

-Як і ти для мене. Приємно це чути.

-Спартачок… ти не міг би… прибрати руку?

-Я тебе засоромив? – посміхнувся Суббота, та наче навмисно зжав долоню. Звісно навмисне.

Янович не міг нічого відповісти, бо любі слова зараз видали б його стан.

-Ти почервонів. – констатував факт блондин, пронизуючи його поглядом. Цей погляд був відчутний навіть переферійно. Рука Субботи почала повільно підніматися вверх по бедру. Женя не смів нічого мовити, бо «все що ви скажете, буде використано проти вас». Лише шумно видихнув. Спартак  нахилився до його вуха та, обпалюючи гарячим диханням, тихо сказав:

-Встав? – його долоня лягла на пах. Під тканиною джинсів дійсно вже відчувалася напруга. У психолога зразу розлилась посмішка. -Чортеня моє.

-Ти знущаєшся наді мною…?  – тихі слова Яновича були промовлені зі закритими очами, бо той бісовий погляд видавав все що не треба в дану хвилину.

-Не зараз. – вільною рукою Спартак взяв Женю за підборіддя і повернув його лице до себе. Він хотів бачити його очі. І коли побачив, так близько, то вже не сумнівався. Притягнувши «друга» за потилицю, їхні вуста злились в одному поцілунку, а рука трохи зповзла на шию. Поцілунок наповнений таким виразним смаком вина та бажання. Для кожного. Він теж цього хотів. Хотів і мовчав. Чортеня.

Рука вже не просто лежала, а гладила та зжимала його член. А поцілунок став розкутіше та глибше. Женя повернувся до нього всім тілом та взяв лице чоловіка в свої руки. На що той задоволено посміхнувся в поцілунок. Навіть на цей раз Суббота добився того що бажав. А може це було не тільки його бажання. Спартак на мить відпрянув, піднявши на товариша очі:

-Ти її поцілував, бо знав що вона робила…

-Так.

-Це було не питання. – Чоловік знову його притягнув і впився в губи, руки спустились на бедра, а після губ пішли в хід шия, ключиці… Легкі вологі дотики до шкіри зводили Яновича з розуму. Женя проводив долонями по торсу друга, по грудях, та коли його пальці нирнули під чорну футболку, Спартак перервав поцілунок і піднявся, взявши за руку Євгена та потягнувши за собою.

«Якщо він ще раз так зробить, я зірвусь. І йому те точно не сподобається» – притримав себе Суббота.

-Спартак..

-Ми спати йдем. – відразу пояснив психолог. І з усмішкою додав: – Не бійся, я не стану користуватись тим, що ти п’яний.

-Хах. Дякую.

-Завтра поговоримо.

-Ти хочеш щоб я тепер не спав до завтра?

-Не переживай. Нічого не зміниться. Захочеш – забудемо.

-Не хочу.

-Не хочеш – продовжимо. А зараз йди спати.

-А ти? – поцікавився актор, знову підійшовши до чоловіка впритул. Вже було не так лячно. Всі страхи позаду.

-Я на дивані ляжу. Побережемо сьогодні твій зад. – засміявся Суббота. Його вуста відразу накрили чужі. І все не сором’язливо. Ще декілька секунд. Ще декілька дотиків.

-Ні, все, Жень, йди. Не мучай. Бо завтра тобі буде кабзда, як ти кажеш. – це визвало смішок у обох.

Актор відправився до своєї кімнати, а психолог пройшов та присів на диван, вимкнувши по дорозі світло. За вікном гарно світив місяць. На столику перед ним стояли два келиха. Майже пуста пляшка. Все що там залишилось – було допито.

Думки займали тільки одне… Як йому подобалось відчуття рук брюнета на своєму тілі. Це була просто мрія. Це щось неймовірне. Він цього вечора ледь втримався від спокуси не заволодіти ним прямо тут, на цьому дивані. Від таких думок його пах відразу відреагував, а мозок враз видав цікаві картинки розвитку подій. Але не будемо спішити.

-А то ще злякаємо хлопчика. – усміхнувся в тишу Спартак та приліг на диван, схрестивши руки на грудях. – Завтра.

Від автора: це була остання глава. Тому що описувати постільні сцени – то не моє(тим більше Слеш-сцени). Дякую всім хто читав та підтримував в коментарях. Є ще одна задумка, про яку ніхто не писав, але на неї нема часу. Якщо хтось візьметься – буду рада))