Метро-квартира-ліжко (8)

Глава 8

Байдуже що офіціанти знали і Спартака, і Женю в цьому ресторані. Але Суббота запропонував Соні саме цей заклад, аби провести час. І вечеря здалась на перший погляд звичною та невагомою. Вони сиділи один навпроти одного, активно спілкувались, він жартував, вона сміялась. Що для нього було хорошим знаком. Але все ж Спартак вирішив не сходити з напряму та замовив вино.

-Для чого?

-В тебе руки холодні. Зігрієшся. – відповів Суббота. Але ж він знав для чого.

Вона звичайно випила, не гарно було відмовляти коли тобі вже наповнили чималий келих. Блондин сидів перед нею на диванчику, склавши на грудях руки. Його посмішка спровокувала чортиків показатися в очах, та він швидко їх прогнав подалі. Соня в мить порозовіла на лиці під дією алкоголю.

-Як добре, що ти сьогодні за кермом. – підмітила дівчина.

-Так. Сьогодні веду я. – господи як це прозвучало двосенсовно. Але зразу виправив ситуацію:

-Зігрілась?

Вона кивнула. Телефон Соні, що лежав на столі, завібрував.

«Женя» – встиг побачити Спартак, але не подав вигляду.

Софія взяла телефон до рук, та вагаючись всього секунду, прибрала його до сумочки.

«Все добре, Женька, не переживай, я все контролюю» – подумки відповів Суббота.

-Може нам вже час? – подивилась вона на чоловіка.

-Можемо їхати якщо хочеш.

-Вже дев’ята. Треба додому.

***

Алкоголь зробив свою справу, тому що по дорозі до дому Соні, дівчина заснула. І навіть коли машина зупинилась, реакції ніякої не послідувало.

Суббота подивився на неї, на їі обличчя, погляд впав на губи. Він підніс руку до лиця та акуратно заправив волосся, що звисало, за вухо. Від дотику дівчина здригнулась. Він провів тильною стороною долоні по теплій щоці. Вона зразу відкрила очі. Чоловік прибрав руку та сказав:

-Ми вже приїхали.

-Вже? – вона насупилась, нібито не могла пізнати своє подвір’я.

-Вибач що розбудив. Тобі напевно було добре.

-Це ти вибач, я не навмисне. Очі самі закрились. – вона поправила волосся та пальто, надягала шарф. Блондин тим часом вимкнув фари та заглушив авто. Він вийшов з машини та відчинив двері для дівчини, подавши їй руку.

-Я живу на першому поверсі. – промовила вона, вказуючи на балкон. – Зайдеш?

Звісно Суббота не міг не скористатися такою нагодою зблизитися з Софією.

-Якщо запросиш.

-Я тебе з коє-ким познайомлю. – скзала Соня і направилась до під’їзду.

Це можна було вважати запрошенням? Та начхати. Спартак зрадів можливості і пішов слідом за нею, закривши авто.

Як тільки чоловік та дівчина переступили поріг, відразу із кімнати показався сірий кіт.

Затовстий, як для своєї породи.

-Це Барта. – вимовила Соня, знявши верхній одяг. Суббота перейняв примір дівчини. Вона пройшла до кухні та взяла кота на руки. За нею зайшов і чоловік. Соня повернулась та сказала:

-Мені Женя казав ти любиш котиків.

-Інколи. І не всіх. Тільки домашніх зазвичай. В тебе гарний. – Спартак приблизився до Софії та погладив кота, «випадково» торкаючись і дівчини. Вона підняла погляд на нього.

-Хочеш чаю? – якось розгублено прозвучала ця фраза.

-Давай. – Спартак схрестив руки перед  собою як завжди. Соня тим часом опустила кота на пол і повернулась до кухонної поверхні аби поставити чайник та приготувати чай. Дістала дві чашки, та дві коробки чаю. На секунду замислившись, вона різко повернулась лицем до чоловіка, тримаючи в руках ті дві коробки:

-Тобі чорний чи зелений? – те, що Спартак стояв так близько, трохи налякало(?) дівчину. Скоріше це було несподівано, аніж переляком. Він все так же стояв і дивився в її голубі очі.

Барта терлась об його ноги.

-Напевно ти їй сподобався. – посміхнулась Соня, намагавшись розрядити обстановку.

-Та невже. А тобі? – пристально дивлячись на дівчину перед собою, Спартак поставив руки на кухонний стіл по обидві сторони Софії.

«О господи, ці руки..» – її думки були зведенні до того, що зараз вона в клітці. Говорити правду чи звести в жарт? Мозок хотів швидко знайти вихід з ситуації, але знайшов лише «exit» та «еror», які добре було видно по очах. А вони були дуже близько, аби брехати зараз.

Та він вже й без її відповіді знав, що їх чекає. Бо він наразі грав роль провокатора. І в нього не погано виходило, якщо вважати що всього за декілька днів відстань між цими двома скоротилася до дециметра. І продовжувала скорочуватись з кожною секундою. Та й чого тягнути кота за хвіст. Блондин забрав у неї коробки та поставив кудись на стіл. Вона не вимовляла ні слова. Лише продовжувала слідкувати за його рухами. Поглянувши їй в очі, Спартак однією рукою взяв її за потилицю та притягнув до своїх губ, ніжно поцілувавши. Для початку.

продовження буде. Ще одна чи дві глави. Пишіть коменти будь ласка. Мене це мотивує. І дякую за те що читаєте та лайкаєте.