Метро-квартира-ліжко (7)

Глава 7

Не дуже гарною ідеєю для Жені було саме в цей момент поливати вазони на підвіконні своєї спальні. Бо побачити як під’їхала машина коханої – було радісно, а помітивши поруч з нею Спартака – вже не дуже.

Вони помахали одне одному і Суббота направився до своєї машини, а Софія пішла в сторону під’їзду.

-Господи, не накручуй , Янович. Ти занадто любиш драматизувати. – роздалось в пустій квартирі.

Женя поставив чайник та включив телевізор. Через хвилину пролунав дзвінок і Євген побачив на порозі Соню. Він подумки вже вирішив, що не буде запитувати чому вона приїхала не одна.

-Привіт, сонечко. Замерзла?

-Привіт. – вона поцілувала його в теплу щоку. – Трохи.

-Зараз зроблю чай.

-Дякую.

Вона зайшла до вітальні-студії. Все ще стояла ялинка. Мерехтіли гірлянди на вікнах. Запах мандарин. Все як три дні назад. Соня, дивлячись на круглий стіл посередині, згадала на мить свято. Дзвін келехів, бесіди з гостями, «перше» знайомство з другом свого хлопця.

-Тобі фруктовий чи з м’ятою? – ці слова вивели її із роздумів.

-Давай з м’ятою.

Вона пройшла до вікна біля якого стояла ялинка і добавила:

-І вина.

Вікна виходили в подвір’я, а тому Соня добре бачила як на парковці стояла машина Спартака, а поруч і сам її хозяїн змітав з неї сніг після нічної хурделиці.

-В тебе все добре? – запитав Женя, дістаючи вино з холодильника. – Ти зазвичай не п’єш просто так.

-Щось захотілось. Давай вип‘ємо? – сказала вона, повернувшись лицем до Яновича і спершись на підвіконня. Хлопець, який вже дістав бокали і налив вино, підійшов до неї з келихами в руці. Один віддав коханій, а з іншого зробив ковток та поставив на підвіконня. Він помітив. І його машину. І самого Спартака, який щойно сів за руль вже прогрітої автівки. Соня надпила з келеху, і Женя відразу забрав у неї з руки вино та поставив поруч зі своїм. Однією рукою взявши за талію, а іншою притягнувши за потилицю, він гяраче її поцілував. І він знав.

Знав, що Спартак, сидячи в машині, побачить це.

***

І він бачив це. Але натомість, сидячи в машині один, лише вимовив:

-Господи, як банально. Янович, який ти дурний і наївний.

Машина рушила з місця і виїхала геть з подвір’я.

***

На виставці було чимало людей. Загалом це «люди в окулярах». Науковці, дослідники, лектори, магістри, викладачі. Різноманітний контингент, але зв‘язаний однією темою «Нейропсихологія еволюції». Надзвичайно багато зорового контенту: картини, ілюстрації, зразки мізків та інших органів людини та тварин для порівняння. Саме на один зразок мозку серед багатьох,  Софія вдивлялася, стоячи в діловому костюмі.

-Він не продається. – підколов Спартак, неочікувано появившись за спиною.

-Прикро. Хотіла тобі подарувати. – відповіла йому в такому ж стилі Соня.

Він був теж в строгому чорному костюмі. Тримаючи руки за спиною, відповів:

-Я взагалі-то сьогодні тут в якості лектора-дослідника. А ти просто гість. Тому я б поспорив на рахунок мізків.

-Дуже розумно. Ти не вмієш спілкуватися з дівчатами.

-Я виправлюсь. Якщо мені захочеться. – хитро добавив він з усмішкою та потягнув дівчині руку:

-Пішли, я тебе проведу в актовий зал, зараз там буде презентація.

Неочікуваний жест, але Софія все ж таки дала йому руку і разом вони направились до великої сцени.  Проходячи через темний коридор, Спартак міцно тримав дівчину за руку. Опинившись за кулісами, Спартак дістав щось з кишені, повернувся до Софії та надягнув їй на шию перепустку з ії іменем, призвищем та посадою.

-Лектор-дослідник? Серйозно? – посміхнулась вона, поглянувши на чоловіка.

-Сьогодні ти дізнаєшся багато нового. А це щоб ні в кого не було запитань. По суті це правда. Ти досліджуєш людей в кадрі та виявляєш їх найкращі ракурси.

Дівчина розсміялась та сказала:

-Це було занадто романтизовано.

-Так, на мене не схоже. Ходім, я проведу в зал.

Софія дійсно отримала багато цікавої інформації, але найбільше вона чекала виступу Спартака. І слухаючи його, наукова інформація дещо пролітала мимо вух, тому що їй просто вже стало приємно на нього дивитись. Коли це русло змінило свій напрям – вона й сама не могла відповісти. І чи дійсно змінило?

Оговтавшись, Соня швидко перевела погляд з його губ на очі.

«Господи, коли це сталось?» – корила її свідомість. «Я ж можу це контролювати».

Суббота захоплено розказував щось дійсно важливе, грався термінами та фактами. І це було реально цікаво. Але погляд Соні знову пішов «наліво». Вона дивилась на його руки, його жести, як він тримав то блокнот, то крутив  ручку, то показував щось на слайдах презентації. Він видавався дуже сильним.

«Це я вже відчула, коли він тримав мене за руку. Так. Стоп» – свої думки знову прийшлось зупиняти та направляти на путь істинний. Благо вже не так багато часу зосталось до закінчення.

Після презентації Соня і Спартак зустрілись в холі.

-Ти виявляється дуже розумний. – посміхнулась вона. – Або ти просто завчив цю лекцію напам‘ять.

-Завчив. – прибіднявся Суббота. – Я вже вільний. В тебе які плани?

-Додому. – відповіла дівчина та подивилась у вікно. Вже стемніло. Падав сніг.

-Може десь повечеряємо? Ти голодна? – неодразу промовив блондин.

Соня перевела на нього погляд і сказала:

-Це ж не побачення?

-Боже упаси. Особисто я голодний. – усміхнувся він.

-Ну тоді можна. – Вона попрямувала до виходу, чоловік – за нею.

продовження буде.