Метро-квартира-ліжко (6)
від IrpinskaГлава 6
Софія вивернула руль вліво та натиснула газ. Кроссовер різко стартував з місця та виїхав на зустрічну смугу.
Новорічна ніч, а тому машин на трасі було достатньо. Розвернувшись, Соня швидко направилась в протилежну сторону.
-Я манала стільки стояти. – пояснила вона.
-Я так розумію, права ти купила ?
-Так.
-Помітно.
Це змусило розсміятись обох.
-Я знаю іншу дорогу. – вона з‘їхала на лісову дорогу, але асфальтовану. – Не бійся. З тобою нічого не трапиться.
Ця фраза знову викликала у Спартака посмішку.
-Мені варто переживати?
***
Десять хвилин і вони вже виїхали через темний район на головну вулицю до ЖК. Музика приглушилась, машина заїхала по перепустці Субботи на територію комплексу.
-Тут зупини.
-Не хочеш, аби я дізналась де ти живеш ?
-Та ні, нічого такого. Можу ще й в гості позвати. Якщо хочеш. – добавив чоловік.
Недобрі вогники були замічені в очах Спартака, коли Софія на нього поглянула. А тому одразу відповіла:
-Іншим разом. Мені вже час.
«Не спіши» – крутилось в його голові.
-Дякую, що підвезла. До зустрічі.
-Бувай.
Він вийшов з машини та направився до свого під’їзду. Кросовер увімкнув фари та виїхав з парковки.
***
Хоч було занадто холодно та мороз , але Женя все одно стояв на балконі, тримаючи в одній руці тліючу сигарету, а в іншій бутилку з відкритим червоним вином. Він чекав дзвінка від Софії.
«Щось занадто довго їде. Вже мала б бути вдома. У себе дома.» – добавив він в своїй голові важливу деталь. Взявши телефон, Янович сам набрав номер. Гудки. І зразу голос:
-Алло.
На душі відлягло.
-Ти вдома? – запитав він одразу.
-Дома. А що? Тобі не спиться ? – її голос був спокійний. Що й Євгена теж заспокоїло.
-Не спиться. В тебе все ок?
-Все добре, любий. – ці слова змусили Женю розплавитись.
-Гаразд. Надобраніч, сонечко.
-Добраніч.
За вікном темінь, а це провокувало міцний сон. Тому Янович заснув лише торкнувшись подушки.
***
Перших три дні після Нового Року зазвичай усі дома та ніхто нікуди не поспішає. Виспавшись, і ближче до дванадцятої дня на годиннику, люди почали виповзати із своїх квартир та домівок. Третє січня. Вже працювали супермаркети, на дорогах вже багато машин.
«Треба й свою забрати. Робота чекає.» – вирішив Спартак, дивлячись на головну вулицю зі свого вікна спальні. Швидко привівши себе до ладу, він одягнув рубашку, поверх – чорне пальто та замкнув за собою квартиру. Взявши каву в кав’ярні поблизу дому, чоловік увімкнув музику в навушниках та неспішним кроком направився по тротуару до метро.
Навіть в науниках важко не помітити, коли тобі хтось сигналить. Або не тобі. Але все одно, хочеш-не хочеш, озирнешся.
Так. Тільки по силуету вже знайомої автівки, Спартак зрозумів що сигнал для нього.
-Сідай. – біля обочини різко зупинився кросовер вже з опущеним вікном. Всередені грала музика. За кермом – вже знайома особа.
Спартак довго не вагався.
-Переслідуєш мене?
-Дуже треба. Привіт. – відповіла Софія, натиснувши знову на газ.
-Привіт. Нам по дорозі?
-Ти сів, потім запитав? – засміялась дівчина.
-Я так розумію ти до свого судженого?
-Правильно розумієш. А ти за машиною?
-За машиною. Але потім відразу по справах. Сьогодні вже починаються клієнти. – сказав Суббота, поглянувши на дівчину. І чомусь добавив:
-А ти?
-Я? Ми з Женькою домовились повечеряти в ресторані. Якщо звільнишся до сьомої – можеш приєднатися. – запропонувала вона.
-Ні, дякую. Я там буду лишнім. Тим більше, мені ще до завтрашньої виставки готуватись.
-О, що за виставка? – зацікавлено поглянула на блондина дівчина, заїжаючи на подвір’я багатоповерхівки.
-Історія єволюції людського мозку на примірах живих макетів. – пояснив він. Машина зупинилась. Із авто вийшли двоє та зупинились один біля одного.
-Хочеш приходь завтра. Побачиш живий мозок. – посміхнувся Спартак, дивлячись в голубі очі.
-Живий? – вона теж посміхнулась.
-Точніше, справжній, заспиртований.
-Це буде цікаво. Хочу побачити. І послухати. Постараюсь приїхати.
***
Не дуже гарною ідеєю для Жені було саме в цей момент поливати вазони на підвіконні своєї спальні. Бо побачити як під’їхала машина коханої – було радісно, а помітивши поруч з нею Спартака – вже не дуже.
продовження буде.
Це найкращий фф про улюблену парочку. Дякую за працю та гарний настрій.
Усім раджу прочитати