Метро-квартира-ліжко (5)
від IrpinskaГлава 5
«Ти тут ненадовго» – кожен раз подумки промовляв він.
«І я цьому посприяю» – ще погляд, який вже піймала Соня.
Женя цього не помічав (чи не хотів?). Ні, він бачив. Але не зі сторони Соні. Тому що вона сиділа поруч. А навпроти розмістився Спартак. І його очі Янович вже міг бачити.
«Потім про це подумаю.» – вирішив брюнет. – «Зараз свято, не накручуй себе».
Женя з вистрілом в стелю відкрив шампанське.
-Це початок. – сказав Янович, наповнюючи бокали гостей. – Це початок нової історії. І я маю надію, що все зміниться тільки в найкращу сторону. Я дуже вдячний, що цей рік познайомив мене з приємними людьми і професіоналами свого діла. А поки ми тут, живі здорові, у нас є все що ми захочемо, в теплі та спокої, всі разом.
«Хтось тут зайвий» – невольно подумки підмітив Суббота. Але теж разом зі всіма підняв келих і вмить кімната наповнилась дзвоном.
Напруга розвіялась. Перший ковток алкоголю якось розслабив. Але було б правильніше сказати «притупив відчуття та думки». Але Спартак вже знав, як буде діяти і тому, коли є плани, розковано вести себе на людях значно легше.
І час пройшов швидко. І привітання Президента. І салюти за вікном. І фотки поробили на пам’ять. І бажання кожен загадав.
***
Антон та Коля жили недалеко один від одного, тому могли поїхати на одному таксі.
У Спартака це був вечір, коли він вперше випив трохи алкоголю після довгої відмови. Це знайомство геть перемкнуло увагу, і чоловік забув, що він приїхав на авто.
-Чорт, – виругався він.
-Що? – поглянув на нього Женя.
-Я ж за кермом.
-І що? – затупив Янович.
-Женька.
-Аааа. Так залишайся в мене. – Брюнет сидів поруч зі своєю дівчиною, обнімаючи її за талію.
-Ні, дякую, – якось хитро усміхнувся Суббота, -Не хочу вам заважати.
-Не заважатимеш, Соня теж їде додому. – пояснив Женя, – До речі, вона може тебе закинути до твого ЖК. Вона на машині.
Соня явно не цього очікувала:
-Я випила.
-Я тебе прошу, ти зробила один ковток.
Спартак перевів погляд з Жені на Соню.
-А ти знаєш, я не проти. – промовив блондин, натягучи кардиган поверх футболки.
-О’кей. – Соня загалом не вважала це чимось несподіваним. Тим паче після півночі вже хотілось додому в ліжко.
***
-Сонечко, йди прогрій машину, а ми тут хочемо трішки поговорити. – ласкаво сказав Євген своїй дівчині, коли вони утрьох вийшли з під’їзду.
-Хах, мене будете обговорювати? – усміхнулась та прищурившись запитала вона.
-Ти що, ні звичайно. Як ти можеш таке про мене думати? – насупив брови Янович. Соня потягнулась до хлопця, поцілувала його в щоку і направилась на парковку.
Тим часом Женя повернувся до співрозмовника.
-Як тобі Соня? – глянув на друга Янович. Явно хотів піймати хоч одну емоцію.
-Ох, Янович, який же ти лукавий. – посміхнувся Суббота та хотів би розрядити бесіду, але піймавши на собі впевнений чужий погляд, добавив:
-При чому тут я? Головне щоб тобі подобалася. Це ж твій вибір. – відповідь була спокійна. Навіть дуже.
-Так. Але мені здалось чи тобі вона теж сподобалася? Я бачив твої погляди на неї.
Спартак на мить завагався: «Підтвердити інформацію чи спростувати? Але ж вона мені не подобається? Я просто хочу йому показати, що вона не «та сама» з якою Жені буде добре. Треба тримати легенду, і заради майбутнього результату можна трішки пожертвувати нервами цього кучерявого».
-Ти правий. Трішки є.
-Так… Спартак, – Женя хотів би вже щось сказати, але Суббота його випередив:
-Женя, не переймайся. Все добре. Це нічого не означає.
-Якщо навіть так, я все одно про це тепер буду думати.
-Не думай.
Женя здивовано уставився поглядом на друга:
-Ти… Ти ж знаєш що я не зможу.
-Але ти знаєш, що я не стану…
-Знаю? Звідки?
-Я тобі кажу. Не стану, просто вір. Дякую за вечерю. – посміхнувся він, швидко обійняв одною рукою друга і, розвернувшись, пропрямував до машини.
Женя видихнув повітря, що в мить рознеслося перед очима паром. Засунувши руки в кишені джинсів, він пішов за Спартаком, який вже встиг всістись поруч з Софією на переднє сидіння, що не залишилось без уваги Жені. Але він пообіцяв. І Янович має йому вірити. В нього загалом і виходу іншого немає.
Софія опустила водійське вікно і з посмішкою повернулась до свого хлопця:
-Дякую. Зі святом.
Женя просто нахилився до неї і поцілував. На цей раз в губи.
«Господи, які любощі. Не привикайте» – подумав Спартак.
Вікно зачинилось, машина зрушила з місця.
***
Місто на честь свята було гарно і яскраво прикрашено. Проїжаючи міст через Дніпро прямо таки тягнуло дивитись на цю красу нічного Києва. Спартаку в тиші було хоч і зручно. Але треба було схилити цю дівчинку до невимушеної розмови.
-Розкажеш як ви познайомились з Женею?
-В студії. Я фотограф.
-Зрозуміло.
«дідько, за що ще можна зачепитись?»
Але вона сама продовжила:
-Ти психотерапевт? Женя розповідав про тебе.
-Надіюсь щось хороше там було.
-Але я тебе не так собі уявляла. І точно б не сказала, що ти психолог, побачивши тебе випадково у метро. – посміхнувшись, згадала вона.
Заграла прикольна пісня і Соня добавила трохи в гучності.
-Цікаво. І ким же я по-твоєму міг бути?
-Фотографом, наприклад. – подивилась на мить Софія на чоловіка.
-Ага, при тому що я не вмію фотографувати, це буде дуже смішно. – глянув на неї Суббота.
-Можу тебе якось навчити.
-Це точно не увійде в список моїх хоббі. – помотав головою блондин. Тільки потім зрозумів: «чорт забирай, навіщо я відмовився, я міг би з нею зблизитись. Треба щось вигадати».
-І що входить в твій список? – червоний колір на світлофорі змусив зупинитися на перехресті.
-Наприклад, книжки. Наукова література. Часто доводиться готуватись до лекцій. Спорт. – Суббота дивився прямо перед собою.
-Тренеруєш мозок та тіло? Помітно.
«Помітно. Це добре, що ти помітила. Мені це й потрібно»
Софія вивернула руль вліво та натиснула газ. Кроссовер різко стартував з місця та виїхав на зустрічну смугу.
продовження буде.
0 Коментарів