Метро-квартира-ліжко

1 глава

П’ятниця. Вагон метро колихався на повній швидкості. Час пік. Але людей не дуже багато, кожен міг сісти. Суббота не відривав очей від телефону. Це була найкраща ідея. Тому що дивитися на оточуючих людей, у яких на лиці лише тягар пройшовшої робочої неділі, здавалось таким собі задоволенням.

Потрібна станція вже через пару хвилин. Чоловік заховав телефон в кишеню, натягнув рукавиці, і підвівся. Разом з ним до виходу з вагону підійшло ще декілька осіб. Серед них була дівчина. Невисока, темне волосся, виразні оченята. В руках телефон, в вухах навушники. Не тримаючись за поручні вона міцно стояла на ногах. Благо вона не носила підбори, а тому впевнено себе почувала в темних черевиках.

«Не дуже розумно» – подумав Спартак. – «Господи, візьмись за поручень, зараз вдарить по гальмам».

Чи то ефект Пігмаліона, чи то Спартак – Ванга, але перед станцією потяг різко дав по гальмам. Блондин тримався однією рукою, а тому для нього не було відчуття що ніби він «вилетів з орбіти». Чого не скажеш про рядом стоячу дівчину. Стоячу –  вже не той епітет. Во буквально влетіла в чоловіка.

«Дуже передбачувано» – подумав Суббота, мовчки піймавши її вільною рукою, не давши «поцілувати» пол. Вона й сама рефлекторно, не задумуючись схопила його руку.

Вірівняши рівновагу, дівчина зняла навушники та підвела очі на хлопця.

«Голубі» – подумки підмітив Спартак, але швидко схаменувся. – «Чому вона ще досі в моїх обіймах?»

Відвівши погляд від її лиця, він послабив хватку та відпустив дівчину.

-Вибачте. – промовила вона, – І дякую.

Мимовільно посміхнулась на декілька секунд та зразу ж відвела погляд, заправивши пасмо темного волосся за вухо. Інерційно. Але він помітив… переферійним зором.

Двері відчинились. Дівчина вийшла першою, вдягаючи навушники. Чоловік направився в протилежну сторону. Ідучи по перону, Спартак оглянувся. Пробігся очима. Та вже не побачив її силуету.

«Та й ладно. Що це я…Господи» – промайнуло в його голові на фоні музики в вухах.

***

-Ти вже йдеш?

-Женя, заспокойся. Якщо ти ще раз мені подзвониш, це нічого не змінить. Я йду, вже поруч. Не знайшов таксі, їхав на метро. – відповів в телефон блондин.

-Двері відчинені.

Гудки. Через пару хвилин Спартак вже заходив до під’їзду та чекав ліфт. В руках куплена кава в кав’ярні неподалік багатоповерхівки. Кабіну ліфту відразу заполонив запах кави. Такий приємний… Найобожнюваний.

Дзвінок в двері.

«Вони ж відчинені» – схаменувся Суббота.

-Вони ж відчинені! – крикнув з зали Янович.

-Я за звичкою. – пояснив Спартак, проходячи через коридор та залишаючи верхній одяг, взуття.

-Маєш як завжди файні шкарпетки. – посміхнувся брюнет, глянувши на єдину кольорову річ Субботи, – шкарпетки з котами.

Це визвало усмішку в обох.

Женя сидів на дивані. На плазмі – матч, на столі – чіпси, в руках – пиво.

-Деградуєш?

-Можу собі дозволити. За плечима важка неділя. Тільки вчора закінчили зйомки всіх в цьому році подкастів. Можна видихнути.

-Тільки на мене не дихай.

Женя засміявся та просунувся, аби товариш теж примостився поруч.

-Хочеш щось подивитись ? – запитав Женя, не відриваючи погляду від екрану. – Нетфлікс? ВВС? Наукова фантастика?

-Боже упаси. – засміявся Спартак та з сарказмом добавив: – Може ще роман?

-Можна і роман. – поглянув на співбесідника поруч Янович.

-Ні. Мені досить на сьогодні драм.

-Що сталося?

-Спас життя одній бідоласі. – з насмішкою повідомив блондин.

-Та невже? Моя свідомість проявляє цікавість.

-Нічого цікавого. Дівчину піймав в метро, прямувала точнісінько до долу.

Женя округлив очі і зараз же повернувся до Спартака зацікавленим лицем та вставився на нього палаючим поглядом та усмішкою до вух. Він не мін здержатмсь та посипався на чоловіка запитаннями як мала дитина:

-о о о, і що? вона тобі сподобалась? Ти з нею познайомився? А телефон взяв?

-Господи, Женя… – Суббота невдоволено закрив лице руками. -Ааааа.

Янович прищурився та продовжив:

-Дай вгадаю, ти до неї навіть слова не промовив. – Брюнет несхвально помотав головою, несхвалюючим поглядом просверлюючи цього кремезного татуйованого чоловіка, але такого не сміливого.

-Там був гол. -перевів тему блондин.

-От трясця. – повертаючись до телевізору, видав Євген. – Це все через тебе.

-А я тут при чому??

-Там в холодильнику є мінералка, якщо пива не хочеш. – поігноривши питання Субботи, сказал Женя.

-Та я взагалі-то каву нам взяв. Ще тепла.

-О, так чого мовчиш, давай. – пиво тим часом було прибране геть.

***

Половина дванадцятої ночі. За вікном сніг. Мороз. А ще, дуже тихо. А це дуже добре. Двоє осіб сиділо у вітальні на дивані та активно вели бесіду за різними іграми, сміючись та перекидаючись жартами. Спартак вже й забув і про метро, і про важку неділю. Поруч з Женею було так комфортно, що думки розвіялись автоматично. Попереду тільки вихідні та свята, які Суббота не дуже любив, але нагода відпочити та провести час з екологічними людьми давала сили. Бо попереду вже більш-менш розписаний  перший місяць 2023 року.

-Мене вже клонить в сон.

-Ти що, Спартачок, дитячий час. – посміхнувся брюнет.

-Звичка лягати до одинадцятої. – пояснив чоловік. – Мені вже час.

Він підвівся, відклав джойстик. Женя поставив гру на паузу, підняв очі на Субботу внизу вверх та промовив:

-Залишайся. На вулиці холодно. А ти без машини. А вже ніч. І там сніг. А йди тобі далеко. А метро вже не працює. А в мене тепло. І гарячий чай. – посипав аргументами Янович, надіючись на розсудливість друга.

-Женька, ти звісно ще той змій-спокусник, але не сьогодні. – з посмішкою проговорив Спартак, проходячи до коридору.

-Добре. – Брюнет показово засмутився. – Я тебе відвезу.

-Я сам дійду.

-Не сьогодні. – з усмішкою повторив за Субботою Женя.

Чоловіки не втримали сміх. Одягнулися та вийшли з квартири.

***

-Ти вже думав як відмічатимеш Новий Рік? – запитав Женя. Він вивернув кермо та здав назад, покидаючи парко-місце. Сніг посипався з лобового скла.

-Воно того варте?

-А як же. Як новий рік зустрінеш так його і проведеш.

-Забобони.

Женя розсміявся.

-Я знаю. Але кожен рік хочеться провести і зустріти разом з приємними людьми.

-Тоді я краще залишусь сам. Бо приємних для мене людей не так багато залишилось.- відповів Спартак.

-Я до них входжу? – подивився на нього Женя.

-Звісно. Ти там на першому місці.

-Дякую. Приємно. – задоволено промовив Янович. – То може з’єднаємо корисне з приємним: відмітимо його разом?

-Ти впевнений, що хочеш святкувати з неп’ющою людиною?-куточок губ блондина здригнувся в усмішці.

-Якщо тебе це заспокоїть, крім тебе, ще запрошені декілька неп’ющих осіб. – сказав Женя, проїжаючи міст. І обережно добавив:

-І одна дівчина.

-Хто?

Продовження буде…