Метелики у животі

Хлопець іде не поспішаючи по тротуару, інколи перевіряє телефон на наявність нових повідомлень.  Все ж сьогодні особливий день.

Обрати подарунок виявляється складно, особливо коли ви знаєте один одного ще з пелюшок.

“Боккі~, мені нічого, окрім тебе, не потрібно.” – Чанбін повторював цю фразу кожну секунду, адже знав, що його коханий буде нервувати щодо подарунка. І він не помилився. Фелікс стояв навпроти вітрини з м’якими іграшками. Десятки пар стекляних очей дивилися на нього, проте лише одна іграшка привернула його увагу. Чи то свинка, чи то кролик з пухкенькими розовенькими  щічками. Юнак би поклявся, що Свинокролика, як він його назвав, змалювали з його хлопця.

Коли хлопець вийшов на вулиці уже був вечір. Повз нього промайнуло щонайменше десять метеликів, різнобарвних, таких легких і беззахисних. Або ж то метелики в його животі.

Чанбін тяжко працював останні кілька місяців, а все для того, щоб відвезти на річницю свого коханого на відпочинок кудись ближче до моря, яке так сильно любив ЙонБок. Закінчивши роботу, Бін бажає своїм колегам гарних вихідних і покидає будівлю.

На вулиці вечір, всюди пахне свіжою випічкою, яку чомусь у його місті полюбляють їсти по вечорам. Він купує улюблені квіти Йонбока – ромашки, вино і плюшевого ведмедика з підвіскою, на якій висіло обручальне кільце.  Чанбіна всю дорогу з магазину до їх будинку не покидало незрозуміле відчуття. Мабуть просто він хвилювався. Звичайні метелики в шлунку, проте зараз, здавалося, вони були всюди: легені, горло, ноги, мозок. Думки про метеликів змушують його завмерти, як стовп просто біля під’їзду.

Ні! Ніщо і ніхто не завадять йому освідчитися у коханні своїй коханій половинці.

Бін ніколи не помічав, які скрипучі двері під’їзду. І виявляється кількість сходинок до їх квартири рівно дев’яносто. Він перерахував два рази, тому результат точний.

І ось, він стоїть перед дверима і шкода, що він не може стріляти з очей лазерами, а то  двері б уже пропалило.

Він бере за ручку і відчиняє двері. Хлопець знає, що Фелікс завжди бачить його у вікно і відчиняє заздалегідь.

Чанбін знімає пальто і ботинки, взуває свої улюблені пухнасті тапці, які йому подарував Фелікс, і проходить на кухню, де вище згаданий готував лазанью. Ну як готував… Розігрівав куплену в супермаркеті, але від цього менш милим це не ставало.

– Йонбокі, привіт,- Чанбін підійшов і обійняв хлопця із-за спини,-  смачно пахне.

– Одно дня я навчуся готувати, – білокурий глянув просто у вічі навпроти,- і буду щодня готувати тобі смакоту. Я знаю ти любиш брауні.

З кожним словом Фелікс сильніше походив на політика, що кидає обіцянки перед виборцями, але Чанбін знав – він однозначно проголосує за Фелікса.

– Я вже знайшов рецепт в інтернеті, лише докуплю завтра інгредієнтів і приготую брауні.

– Добре, добре шеф-повару.

Кухня залилася сміхом. Здається вони обоє жили лише цим моментом, наче завтра не наступить.

Вечір не має припинятися ніколи. Лише Чанбін і Фелікс.

– Я маю дещо для тебе. Це не багато, але…Це Свинокролика!- Фелікс дістав із-за спини іграшку і передав хлопцю в руки. – Вона така ж мила як і ти.

– Бокі~ Ти чарівний.

Юнак підвівся, а через хвилину повернувся з ведмедиком і квітами.

– Ти найкраще, що зі мною трапилося,- віддав подарунки юнаку.

– Який милий, а що це на ланцюжку?- Фелікс заворожено повернув свій погляд на хлопця, який у свою чергу став на одне коліно.

– Лі Фелікс. Ти сонце у моєму життя і без тебе я не зможу жити. Чи будеш ти зі мною допоки смерть не розлучить нас?

Чанбін чекав, але не довго. Фелікс з сльозами на очах кинувся у його обійми.

– Так, так. Я кохаю тебе.

– Я кохаю тебе також, Йонбокі~

За вікном був дивний шум, але закохана парочка не звернула уваги.

Чанбін мив посуд, а Фелікс прибирав  зі столу.

Шкряботіння за вікном ставало все дедалі сильнішим.  Чанбін увімкнув сильніший напор води, але і це не приглушило шкребіт. Та в раз все затихло. В квартирі було моторошно тихо. Він закрив кран. Зі сторони вітальні пролунав гучний звук падіння. На його руку сів блакитний метелик і полетів у вікно.

Чанбін чимдуж побіг у вітальню, де знайшов нерухоме тіло свого хлопця, якого оточили блакитні метелики.

Чанбін закричав, благав Фелікса не покидати його, та було марно. Метеликів він відлякав своїм криком і вони полетіли геть, наче їх тут ніколи і не було.

Бін плакав ще не одну ніч і не один місяць. Лише потім його біль притупився.

Минув рівно рік як не стало Фелікса. Чанбін не чіпав його речей, сам не розуміє чому. Проте як і рік тому зайшов за ромашками. На цей раз він йшов не додому, а до нього на могилу.

З нагробку на нього дивився він : усміхнений, веселий, ще рік тому живий…

Він провів кілька годин сидячи у могили і розповідаючи, що змінилося у його житті з того самого дня.

– Знаєш, це як холодна ніч і день ніколи не настане.

На ромашку приземлився блакитний метелик.

По дорозі додому Чанбін заскочив у супермаркет і купив лазанью, саме таку ж як і рік тому.

Ця вечеря була точно ж такою самотньою як і останній рік, і якою буде ще багато років. Життя буде таким самотнім ще багато років. Чи ні…?

Чанбін прийняв душ, надягнув сорочку, яку йому подарув Фелікс і свої улюблені темні обтягуючі штани. Він відкрив вікно, впускаючи до квартири прохолодне нічне повітря. Взяв із полички їх фото з парку розваг, де вони щасливі і посміхаються і поставив перед собою, сам же сів на диван.

Наступного дня, колега вирішить відвідати його і дізнатися причину чому він прогуляв роботу. Та знайде він вже трупи. Свого колеги, Чанбіна, і блакитного метелика, що не пережив нічого холоду.

Тільки зараз, за останній рік, на його безжиттєвому обличчі було щастя.

– Ромео і Джульєтта нашого світу,- чоловік випиває стакан чогось міцного.

– Це були блакитні,- інший чоловік робить точно так само,- ти ж знаєш легенду, синій – щира і найсильніша любов.

– Якщо це не вигадка.

– А якщо ні.

– Їх не повернеш, тому без різниці якого кольору вони були. Це не має значення.

Чоловіки замовкають. Молодший крутить стакан у руці : “Зате тепер вони назавжди разом.”

– І справді.

Метелики живуть від кількох днів до кількох тижнів. Люди можуть прожити кілька десятків років, але переймаються за кожну хвилину, яку прожили не так як хотіли. Можливо тому природа придумала цей відбір. Істота, яка проживає максимум місяць сповіщає істоту, яка може прожити до ста про її передчасну смерть. Проте метелики, навіть у цьому світі, де грають надважливу роль, живуть так само недовго.

Пов: світ, де метелики – передвісниками смерті людини. Кольор і кількість метеликів рівно почуттям людини перед смертю.