Мереживо його пасем

Ед знову прокидається. 

Мабуть, його сон вже ніколи не буде таким спокійним, як на початку весни, коли він міг дрімати хоч цілий день. Зараз для нього є радістю можливість поспати бодай кілька хвилин й не прокидатись від жахіття, що промайнуло думками. Але такої радості у нього немає.

Він знову повертається на бік, та не розплющує очі. Він не хоче знову бачити цю порожню каюту.

Стідове ліжко завжди було найприємнішим місцем на човні для Еда. Лише воно пахне ним настільки, що, здається, він лежить прямісінько поруч із ним. Але цієї ночі аромат Стідового парфуму та запах його поту особливо відчутні. Пірат обережно простягає руку до сусідньої подушки, торкаючись мережива. Він любить перебирати його пальцями, поки не засне чи не заплутається в клопітливо зв’язаних трояндових візерунках.

Це мереживо нагадує пасма Стіда. Ед й досі пам’ятає, як торкався його чи то на березі моря, чи то поки Стід мирно справ їхньої першої зустрічі. Пальці завжди плутались в його кучерях, аж поки не з’являлась необхідність застосувати другу руку для порятунку з полону. Ед посміхається цій згадці. Його вказівний та середній пальці вже заплутались у мереживі. Він обережно відтягує руку, щоб вирватись з полону ниток, та раптом чує скрик.

— Еде! — Стід різко сідає, вхопившись за своє волосся. — Знову?!

Тіч здригається, дивлячись на чоловіка навпроти. Він одягнений у білу лляну сорочку, а на голові знаходиться сміховинний капелюшок для сну. Та в Еда немає сил сміятись. Він хапається рукою за обличчя, стримуючи крик, й з очей починають текти сльози. Стід миттю пригортає його до себе, ніжно погладжуючи по спині.

— Я поряд, — спокійно каже й залишає поцілунок на сивій потилиці. — Я більше не зникну. Ніколи.

— Ніколи-ніколи? — питає Ед, тяжко ковтаючи повітря.

— Ніколи-ніколи, — відповідає із сумною посмішкою. — Спробуємо поспати?

Ед не відповідає. Лише киває, знову лягаючи на шовкову постіль. Його вії вже вологі, через що він не може розгледіти Стіда, що лежить поруч й цілує його в лоба. Тіч на мить посміхається, схлипнувши. Він міцно обіймає Боннета, щоб той завжди був поряд. Лише він. Не мереживо. Тільки не воно.

Пірат заплющує очі, шмигнувши носом. Він стискає руками лляну сорочку й засинає, вдихаючи чарівний аромат поряд. Поки знову не прокидається, торкаючись Стідової подушки.