Мені страшно прокидатись зранку

Деколи, я боюся ночі,

Бо не знаю що буде завтра.

Деколи, мені страшно засинати,

Бо боюсь що не проснусь.

Мені страшно прокидатись зранку,

Я боюсь просто боюсь…

Що не буде більше ранку,

Не зустріну я більше світанку,

Не буде більше мами й тата,

Не буде рідного міста мого,

України не буде більше…

Як же я боюся зранку прокидатись!

Як же я ненавиджу ніч,

Нестерпно довгу, ніч змін

Які водночас радують й лякають,

Новин від яких сльози на очах моїх, та радість за перемоги України.

Я немовби божевільна тихо собі страждаю,

Нагадуючи собі що: “Який завтра буде день я правда не знаю…”

Дні стали для мене роками, а завтра таким одночасно страшним і благанним.

Кожен раз я прокидаюсь із страхом мов тремчу від холоду лютого 24 дня.

Але новини повертають мене на місце нагадуючи що це 15 травня.

А я просто хочу жити спокійно не боячись завтрашнього кінця.