Мені потрібен той, хто залікує мої рани

— Розум затуманений палким азартом, прагнучи отримати в тіло хлопця якнайбільше адреналіну, те, чим живе демон. Кров, хаос, і жорстокість — риси, що мешкають у Чхве Бомґю.

                            ☆ ☆ ☆

  Жадібність і потреба — Два демони, які ніколи не сплять.

 

                 GTA – Red lips. ( remix – KTH )

 

       Злорадний сміх розносить всі сумніви розуму в одну мить, залишаючи після себе осад отрути. Чужий погляд наповнений величною перемогою, і власник цього таємничого чудово пізнає, що таке справжня злість. На навколишній світ навколо, лицемірних людей, які лише грають у свої безглузді ігри. Партія на чужі життя, огидно, але справедливо.

      Не спромігшись просити про допомогу, як і демон, який вперто вів бровами, він не допустить собі поразки. Поразки на своє вкрите мороком серце, надто воно сильно б’є по кістках.

     Чорні пазурі з’являються на довгих і таких естетичних пальцях хлопця, сутність повільно, і чітко прокидається від грізних ударів об неї. Те, що заховано на дно синіх морів, де шлях втрачають капітани, а сирени ваблять своєю симфонією. Примарне та туманне не несе в собі добра.

     Небеса здригаються від потоку нескінченної енергії, котра іскриться від двох могутніх істот. Вищі, напевно, вже проклинають їх усіма веденими промовами, за занепокоєння всіх світів, порушуючи спокій буття.

  Виснажений красою з-під надр пекла, диявол у всій красі перекидається на спину, стопорячи пишними крилами свій хід. Його волосся акуратними пасмами вкладається на сильні плечі, гематитового (чорного) кольору відливають блиском зла на яскравих променях полум’я. 

     Язики бурштинового вогню огортають собою атмосферу, створюючи відповідну для бою картину, немов боги соцерзають цю битву, посилаючи наполегливі пориви вітру. Вони напевно за цим спостерігають, для їх его, ця битва нікчемна, але тільки справжні знають, що боги їх бояться. Приховують свої полохливі сни в темряві лицемірства, божі істоти нічим не відрізняються від людської натури.

    Гострі скелі після численних поєдинків вирізують нерівні краєвиди, доповнюючи спопелену раніше землю, буквально за кілька метрів від демона. Небо світло-блакитне, хмари давно розчинилися, не бажаючи перегороджувати шлях променям теплого сонця, інші зірки ще не встигли причаїтися в нічному покриві, тому виглядає фантастично.

  Молодий ранок — казка. 

    Демон вишкірюється, оголюючи ряд білих зубів, що перетинаються з такими ж, але довше кликами, він істота лукавства. Навколо тиша розбавляється лише синхронним диханням нечисті, звірі побачили небезпеку в тутешніх лісах, втекли прижавши хвости далеко за річку, яка постачала всіх живильною водою. Однак навіть у теперішній момент можна, якщо нагостривши довгі вуха почути каркання попередників смерті.

  Ворони аналогічно гієнам сиділи на верхівках високих ялинкових дерев, бездушними дзеркалами стежачи за хлопцями. Вони також і донощики різної інформації, цей факт демон чудово пам’ятав у своїй сторічній пам’яті, очі всіх богів та підземного світу – ворони. Ці птахи розумніші за багато інших живих організмів, які можуть лише накладати маску впевненість, слабкі.

   Кровожерливі пориви найсильнішої темряви потоками звільняються з рук жахливо неземного диявола. Очі сяють дужче розлюченого вулкана, зіниці нестабільно звужуються, скидаючи чи на небезпечного дракона, чи безсмертного йокая. Але він бере гору над цими істотами, демонструючи свою перевагу у всіх світах.

   Тіло сковане чорною тканиною, що нагадувала плащ, або ж довгу спідницю, тому річ не заважає нечисті рухатися. У проти все додає грації до старовинного образу. На грудях розсипалися срібні візерунки троянд і шипів (Троянда – символ спокуси та пороку. Також Зів’яла квітка була символом, що належить загробному світу. У пізніший період троянда закріпилася в західній культурі як знак вічної й чистої любові, юності та краси.) неймовірно створюючи перетинів з самим власником. З плеча спадає дві темні стрічки на повний зріст, легкість яких підхоплює вітер, ласкаво піднімаючи над землею. На правому боці тісно притиснутий до стегна меч, який лежить у ножні (місце, де зберігається меч/клинок) покірно чекає свого коронного часу та правильного використання. Долоня Диявола прослизає до зброї, маючи намір залучити її.

 

         Don’t let his smile fool

                              Don’t let his eyes confuse

                                 Red lips always lie

                                           –

           Не дозволяй, його посмішці обдурити, 

             Не дозволяй, його очам збивати з пантелику. 

               Червоні губи завжди брешуть.

 

 

    Очі подібні до лисиць хижо звужуються, почувши своє ім’я на рідних, чужих вустах, ще ніхто за багато століть не зволив собі такої спокуси, як покликати самого диявола по його імені.

   — Йонджун. Наказую тобі здатися, бій не принесе тобі нічого левового.

    Піднявши темний і пронизаний кров’ю погляд на демона. Чхве Йонджун з більшою силою загоряється внутрішнім вогнем здолати цього чорта, знищити в попіл, серце від такого бажання надто дивно відгукується стукотом, він страшно солодкий. Але це лише підживлює значну силу, розум наказом віддає сигнали для нападу, а душа вмить затикається палким ентузіазмом.

    Краєм точного зору чорнявий відзначає істот різних класів, вони з прикритим страхом і якимось захопленням спостерігають за їх боєм, боячись показатися вище за високу траву. Ліс наповнений усіма відповідними звуками, він не просить того, щоб зараз полум’я перекинулося у його володіння, тому густі гілки закривають від потойбічного світу.

  Прикриваючи повіки з пухнастими віями, демон, що зберігає своє справжнє ім’я в куточках свідомості, аморо покладається на інтуїцію, яка за його буття жодного разу не підводила. Розум затуманений палким азартом, прагнучи отримати в тіло хлопця якнайбільше адреналіну, те, чим живе демон.

  Кров, хаос, і жорстокість — риси, що мешкають у Чхве Бомґю.

    Він жадає шлях вбивства безневинних людей і істот, йому хочеться пролити море крові заради власної сили. Ну або як забава. Адже це весело бачити як грішні душі купаються в кислоті, в болю, і стражданнях, платять своєю сутністю за всі дії.

    Яскраві та немов насичені гранатом (камінь) пасма спритним рухом долоні повертаються у свій нормальний стан, а роги демона красиво, сильніше чорніють від настрою. Руки починаючи від ліктя і закінчуючи кінчиками пальцем покриватися тонкими бордовими лініями, але це не вени, це показник того, що межа потужності в сильному тілі вичерпується, і посилає мітки. Темно-карі очі чудово помічають таку свою деталь, а часу на відновлення не залишається, адже він не щадить нікого.

   Юнак виставляючи крізь зростальний біль бар’єр від чужої атаки, жовта бриж у просторі демонструє захист для демона, вона йде плавними хвилями охоплюю вертикально повітря.

     Гострі лінії обличчя подовжуються, а похмурі брови не псують всієї краси Бомґю. Він зі штучною ненавистю пробує контратаку, вислизаючи змієм вліво від себе, і наближаючись дуже близько до диявола.

    Йонджун стрімко змінює напрями та концентрацію сили по траєкторії демона. Лисячі очі з нерозумінням розплющуються, молодший лише оббігає його, і збоку залишається в оборонній позиції, це трохи заганяє у збентеження. 

   Відклавши свої бляклі живі почуття на задвірки похованої совісті, він завдає вимогливих ударів, жадаючи зламати фізичний бар’єр, а потім уже й психічний. Він із задоволенням посміхається пухкими губами, миттєво скануючи стан супротивника. Його не можна вважати стабільним, особливо ці тремтячі від напруги руки.

   Відчуття швидкої та прекрасної перемоги скорочують кров у судинах, а тіло підвладне емоціям. Йонджун прагне довести, хто править цим світом. Хто головний і кому треба підкорятися без роздумів.

   Тільки ось, демона не налякати мерзотним болем, він переживав і гірші часи, тому рухаючись уже рефлекторно, намагається не потрапити на хитрі пастки диявола. Як би їх не вважали схожими, і навіть одним класом бестій, це грішна брехня.

    Демони володіють внутрішнім холодом, егоїзмом, і бажанням лише вбивати, проливати океани крові, червоної, і прекрасної. Вони полюють як справжні тварини на свою жертву, приносячи з туманом й металевий страх.

    Дияволи ж постійно борються за верховенство, владу і статус, ось що грає ключову роль у їхньому житті. Вони не терплять хаосу; коли шум вбиває мертвий спокій, і пробуджує повстання. Тиранія також їх друге ім’я, але це стосується лише жорстких правил, які є і джерелом великих проблем.

   Важко сказати, хто найбільш впливовий, це завжди з’ясовується у цих битвах. Битви на смерть, з отриманням поранення, стали рутиною для двох представників класів.

    Ніхто не здатний розповісти, в який персональний момент настали ці кровожерливі бої, але всі чомусь певні, саме в той час, коли найголовніший з дияволів і найсильніший з демонів перестали бути в союзі. Це спричинило наслідки, які й зараз діють. Неминучі та важкі, два класи в’їлися один на одного, навмисно бажаючи захопити чужу територію, або просто змусити страждати.

   А в якому особисто союзі раніше були Чхве, знають лише порочні сузір’я. 

    І зараз якийсь давній союз цілиться принести якнайбільше болю один одному. Бомґю важко пояснити, як і чому він зараз намагається зламати диявола. Прекрасно розуміючи, що його розум цілком на таке здібний.

   Йонджун викривляє меч із ножні, занісши його до шиї Бомґю, він не планує вбити, принаймні. Лезо, що блищить на сонці, яскраво відбиває сплеск, і ранить демона в шкіру, розрізаючи її, але не глибоко. Вже точно від такого удару не помре. Бомґю відштовхуючи хвилею вогню від себе диявола, шипить крізь стислі зуби, звичайно такий біль для його тіла мізерний, але неприємно. Він відчуває як краплі його власної крові стікають по шиї, забарвлюючи раніше білий мереживний комір.

   Образ демона набував природної краси під час бою, тому шовкова сорочка, що приховувала голу шкіру, приємно бовталася від південного вітру. Тканина немов полотно мистецтва, так воно виглядає з кров’ю нечисті, додаючи якогось божевілля в образ.

     Йонджун заворожено стежить як справжня особистість прокидається в тілі Бомґю, він вигукуючи промовисті слова, кладе початок новонародженому вогню. Полум’я вивергається з рук молодшого, і досягло не малої дистанції, вражаючи місцевість навколо в чистий попіл.

     Вбиваючи тутешні краси матері природи, ніби з метою знищити все живе. Спекотна стихія вимальовує на землі вуглеві сліди, залишаючи кам’яну печатку демона, що у такому разі означає: ця територія більше не годиться для життя.

   Чхве старший непохитно стоїть, насолоджуючись гарячим потоком чужої сили, яка так імпонує йому. Брюнет мило посміхається, піднімаючи свою долоню до губ, посилає повітряний поцілунок до Бомґю.

    Знову сміх диявола. 

    Але він спокійніший, і навіть якийсь щасливий?

    Бомґю здається тепер йому черга впадати в заціпеніння, тому що кільце з вогню в якому кілька секунд тому стояв Йонджун, добирається до середини, поглинаючи повністю, а диявола немає.

   Стиснувши вуста тонкою лінією, видих із сумішшю агресії зривається з тіла, ненавидить він ці ігри старшого. У Йонджуна є дратівлива для всіх оточуючих звичка, це починати ігри на розум або фізичні; партії на долю буденність у його характері. Він як годиться дияволам, вміло маніпулює тими, хто міг знайти інтерес у його приреченої душі, і це небезпечно. Бомґю на власному досвіді усвідомив, наскільки часом старший непередбачуваний, тому які думки його переслідують тим більше нікому не пізнати.

     Втім, його манить загадковість, а найбільша таємниця його серця – Чхве Йонджун. Лише кілька літер та справжнє ім’я може викликати нестримні мурашки, але не страху, а навпаки цікавості.

   І так, риса якоїсь розгубленості іноді ласкаво псує настрій Бомґю, йому треба бути насторожі. 

    Раптовий удар наздоганяє відкриту спину демона.

    Крик зривається з покусаних губ молодшого, тіло впечатується у найближче сухе дерево, від чого гравітація сильніше б’є по кістках. Його притискає чужа стихія до коричневого стовбура, заплющивши повіки, напівстогін болю долітає до ідеального слуху Йонджуна. Перлинні клики грізно висуваються з пащі, а великі очі демонструють знеможеність і водночас хоробрість.

    Брюнет знущається, на те, він і нечисть. Пухкі вуста викривляють аристократичні контури обличчя, Джун повільно підходить, спостерігаючи чіпким поглядом за своїм противником. Та супротивником.  Не жертвою, тому що для жертви: Бомґю перевершує всі показники демонів.

   Він чекає, покірно чекає, поки демон встане і продовжить зухвало битися. Йонджун як ніхто інший знає, що таке гордість і як її можна втратити, особливо відчути себе безпорадним перед кимось. Він миттєво відчуває розслабленість бачачи як тіло навпроти з тремтінням піднімається, а власна щелепа перестає стискатися.

    Бомґю триматись за кору, і живлячись лікувальною силою природи, благо вона дає згоди на це, але цього катастрофічно мало для стародавньої істоти. Ноги є ватяними, і кістки немов м’якше, боляче.

   Розум гуде, думки губляться, а фокус погляду втрачається між усіма об’єктами, він обіцяв не здаватися, і що тепер? Бомґю судомно вдихає свіже повітря, не чуючи сторонніх звуків, світ ніби завмер, ніби його не існує. Ні. Він живий, він дихає, він демон, дитя пекла і зла, не годиться вмирати такою простою смертю. Але порядно приваблива ідея від рук чарівного диявола.

    Страждання складаються грудочкою під ребрами, нудотне відчуття власної слабкості. Рожеві губи розтягуються в змученій посмішці, адресованій дияволу, а очі виражають непохитність внутрішнього стрижня. Довгі вії трохи зліплені від непроханих хрустальних сліз, спина насилу вирівнюється, крізь пелену туману, Бомґю старанно вишукує ще сили у своєму тілі. Збите дихання дає гострим болем в грудях, м’язи здаються важчими у тисячі разів.

 

                   No, no red lips

                        Has a filthy price

                That’s a murder, in his paradise.

                              –

               Ні, ні, за червоні губи 

            Потрібно платити огидну ціну —           

              Вбивство у його раю.

 

    Схоже він все ж слабший диявола, і це принизливо. Образа душить гірше за цей біль, страшно здаватися, страшно визнати свою дитячу слабкість, особливо перед кимось. Гординя наполегливо кричить про битву, вона не хоче розбитися про дійсність. Але, на жаль, Бомґю вже немає сил слухати її.

    Йонджун бачить з боку, мучиться між сумнівами й чимось теплим в особистому серці. Медове, що закликає допомогти демонові, адже брюнет сам бачить його стан. Підійшовши геть близько, позбавляючи зайвих сантиметрів, він відтворює невидимий з відтінком золота купол, навколо нього і Бомґю.

   У звуковому просторі, він чує злі пошепки інших істот, їм би тільки шоу побачити, як потім будуть розносити це по всій околиці. У Старшого ще залишилося хоч якесь поняття честі, тому псувати репутацію ні собі, ні Бомґю не хотілося. Щось у ньому збереглося, у його серці досі сидить частинка самого демона.

   Розгинаючи розкішні чорні крила, пір’їнки кумедно лоскочуть червоноголового, подібність ніжності відбивається на його вустах, і душа Йонджуна розривається від цього жесту. У своїй крові, виснажений чужою силою, так ще й поранений, Бомґю не втрачав принади, воістину змушує підкоритися такому. Дивно звучить від диявола, га?

  Йонджуну так само здається, але всю його увагу забирає молодший. Продовжуючи стікати червоними лініями, він стомлено піднімає голову, хвіст хлопця неспокійно рухається і вдаряється об землю, відбиваючи дратівливість. Бар’єр з енергетики Йонджуна приховує їх від зацікавлених очей, і відчуття спокою наздоганяє хлопців.

    Їхній сьогоднішній бій закінчено. Вийшла нічия. Сила рівна, і те, що Бомґю впав, нічого не означає. Старший дбайливо у своїй манері вкриває крилами молодшого, акуратно притискаючи до себе. Все ж таки цей союз не зруйнувати, і плітки про роздільність дуету залишаються лише здогадками інших.

  Бомґю заплющує сонні очі, піддаючись спокусі від Йонджуна, обхоплюючи руками чужий торс, пір’я чарівно зігрівають. Джун мовить якісь латинські слова, змушуючи вилучити з себе чверть сили заради Бомґю, заради того, щоб він відновився. Чужий подих колише бордові пасма, легким холодом обдаровуючи обличчя, і спокій осідає в думках. Тіло відгукується на сигнали свідомості, отже сила повертається до молодшого, що немислимо гріє завзяте серце Йонджуна.

  У їхніх стосунках такі битви стали нормою, це допомагає прийти до тями, тай і весело. Чи можливо заподіяння майже, що смертельної шкоди це і є кохання на їхню думку? Ймовірно, у них інше поняття почуттів та висловлювання їх.

   Пройшло понад десять століть, а кохання між дияволом і демоном, що з кожним разом розпалюється сильніше. Довіряти свою похмуру душу Йонджуну, мабуть, це його погубить, але приводів для таких хвилювань ще не було.

   — схоже, я надто перестарався, тобі не боляче? — з нотками отрути запитує старший, але проскакує щось ніжне в його питанні, що змушує Бомґю пірнати в цей вир залежності;

   Залежності від диявола, на межі безумства, ах, він давно втратив свій здоровий глузд: поруч з Йонджуном такі речі є лише пилом.

    — невже ваша величність хвилюється?

   Зухвалий тон не збиває дорогоцінну атмосферу, а вуста Бомґю в усмішці розповзаються. Жартівлива форма звернення до хьона, проста, та й вірна.

   Молодший своїми ріжками кумедно стукає об чужі груди, розбавляючи покійну тишу розкотним сміхом. Так легко на безсмертному серці, ніби оксамит приклали до нього, милостиво приласкаючи до себе. Повіки розорюються, і темно-червоні очі дивилися на диявола. Щось в інших очах воістину тягне до себе, міцно прив’язує ланцюгом, можливо він лише собі це вигадав, але почуття до диявола важко нафантазувати.

    Заборонене і солодке, в словах і діях старшого примушують збожеволіти через нього ж.

   Йонджун долонями ковзає по чужих плечах, власні зіниці округлюються від усвідомлення. 

   — Бомґю, де крила? — витягаючи лебедину шию, диявол гострим поглядом оглядає молодшого, і здивування переходить у палаючу агресію.

    Сховавши крила у демона з’являється менше шансів на перемогу в битві, за логікою крила виставляють запасний захист у разі падіння або польоту. Демони, як і дияволи тримають їх завжди у відкритому таборі, щоб за можливості використовувати; багато хто примудряється використовувати їх як зброю.

    Старший безглуздо надуває губи, отже, все-таки Бомґю піддався йому, і вирішив не продемонструвати всю міць у повній силі. Докучає таке в протилежному характері демона, але вдіяти з ним нічого не можна, як і сенсу його міняти під себе.

  Бомґю трохи відсувається від чужих обіймів, він вкладає силу, щоб закликати крила. Сірі з чорними проміжками пір’я з’являються на світ, срібний колір гарно переливається від ледь помітних сонячних відблисків. У Йонджуна необхідне дихання перекривається, захоплений видих так і лунає у просторі.

     Так у демонів бувають різновид кольору пір’я, що вражає до блідості людський світ, не всі ж ходять у пеклі з чорними як смола відростками. Вони також мають дар зменшаться або ставати більше в залежності від внутрішнього зростання демона, і його могутності.

  Червоноголовий гордо розправляє свою гідність, кінчиками ніжно стикаючись із чужими, нечисть ніби зашпаровується читанням думок молодшого, бере його за руку. Тепер їх захист побудований разом, і поєднується на подив до болю любовно.

Це чортеня змогло приборкати темне серце диявола, Йонджуну постійно це дратувало, але з усім доводиться іноді змиритися, і просто підтвердити свою невербальну згоду. Він не проти, щоб демон кожного разу при зустрічі спопеляв його душу одним тільки поглядом, адже радий, хоч і визнати таке собі складно.

Їхні битви будуть споконвіку існувати, доки їхні душі прив’язані один до одного як сонце та місяць.

 

☆ ☆ ☆

 

http://t.me/margattf ( мій телеграм-канал з життя автора, фоточки, і звісно естетика)