Мейбл була весною. Його весною.

Мейбл була весною. Активна, весела, безстрашна, божевільна. Вона мала особливу харизму, що відрізнялася від його.

Мейбл просто вибігла з лісу і попросилася сісти поруч. Вона відразу зацікавила його. Гучна і трохи дратівлива. Яскрава зірочка, що впала з небес йому на голову, як сніг улітку.

Біллу знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що без цієї дівчини він не виживе.

Мейбл була сповнена ентузіазму та вогню, весело регочучи під час чергової прогулянки містом. Стискаючи руку Сайфера і забуваючи про все навколо. Вона постійно вела його за собою. Як зірка, що освітлює шлях. Від одного дива до іншого – кафе, кіно, атракціони. У неї завжди було повно ідей, а Білл лише смиренно слідував за нею, не в змозі якось уїдливо їй відповідати. Язик не повертався. Вперше його змогли переговорити. Зупинялася вона лише ввечері, на лавочці у затишному парку з ріжком ванільного морозива в руках.

Білл зачаровано спостерігав за нею і, здається, одразу навіть не помітив тиші навколо.

– Схоже, що я кохаю тебе… – прошепотіла Мейбл, безглуздо усміхнувшись.

– Ніколи не кажи мені такого.

Білл розгублено дивиться в такі рідні очі, з яких тече щось мокре. І… Солоне. Він проводить рукою по щоці Мейбл і торкається своїх губ.

Мейбл була тишею. Коли цілодобово не виходила з дому, просто сиділа і дивилася у вікно. В таких ситуаціях вона зазвичай в’язала светри, але навіть на це у дівчинки не було сил. Мейбл була тишею навіть тоді, коли Білл знову покликав її гуляти. Він засумував за прогулянками?..

«Він уміє відчувати.» – промайнуло в її голові в той момент.

Мейбл була тишею, в якій водилися чорти, коли так само тихенько поцілувала Білла, сидячи з ним на даху. Там вони зустрічали світанок.

Коли їй ну-зовсім-трохи-здалося, що він уміє відчувати.

– Мейбл?

– Нічого.

Мейбл була феєрверком. Коли на Геловінській вечірці, тусуючись із друзями, вона зустріла Білла. По його аурі відразу відчувалася злість, але дівчина залишалася тим самим незворушним феєрверком. А коли він жадібно поцілував її, феєрверк вибухнув.

– І більше ніколи не смій йти від мене.

Мейбл була не Мейбл, коли тривожно тремтіла біля дзеркала в передчутті сьогоднішнього вечора. Поруч, весь при параді, стояв незворушний Білл.

– Все ідеально?

– Не хвилюйся, моя Зірочка.

Мейбл була не Мейбл, коли вони зустрілися з Діппером в кафе. Коли намагалися пояснити йому, що вони разом. І що демон навчився відчувати.

Мейбл була не Мейбл, коли брат не зрозумів її і почав кричати, намагатися вправити їй мізки.

Мейбл хотілося провалитися під землю, коли Білл вивів Діппера з закладу, щоб поговорити віч-на-віч.

І Мейбл була найщасливішою дівчиною, коли брат зрозумів її і вона усвідомила, що проведе все своє життя з найдорожчою людиною (чи все-таки демоном?). Більше не буде цих недомовок. Все буде інакше.

– Чим я тобі сподобався?

– Харизмою, – не замислюючись відповідає Мейбл і продовжує фарбувати нігті в рожевий.

– А що ти хочеш на День Закоханих?

– Тебе, звісно ж, – вона здивовано підвела на нього погляд, мовляв, «це ж очевидно!».

– А я думав сходити на то-о-ой концерт, – регочучи, відповів Білл. – Але якщо ти так вирішила…

– Гей! – обурилася вона.

Мейбл була надто наївною, коли – завжди. Велася на жарти Білла. На ще одну його особливість, в яку була закохана.

– На добраніч.

Тихий шепіт, а Мейбл, легенько закинувши свою ногу на Білла, заплющує очі. Білл хитає головою і вимикає лампу, але за секунду до цього можна побачити щось блискуче на пальці Мейбл.

– Солодких снів.