Мандри

Writober 2022

1st October: Оракул сказала “блукай”

Лета лежала поруч з нею на химерному пледику серед високої густої трави і непомітно спостерігала, як та жмурила обличчя від останніх лучиків сонця, дивлячись на обрій.

Вечоріло.

Лягаючи дівчині на коліна, Лета обережно пригорнулась до неї та піднесла свої руки до обличчя, аби зігріти їх теплим подихом. Не пройшло і хвилини, як вона була закутана у теплу кофтину.

Дівчина виглядала журливо, проте Лета, замилувана фігурами Ліхтенберга на її руках, не могла цього помітити.

Візерунки у вигляді блискавок переливалися біло-чорним градієнтом, який поступово тьмянішав та зникав. Лета не відводила зачарований погляд, намагаючись закарбувати в пам’яті кожну невеличку лінію. Вона підняла свою руку і трошки заціпеніла. Дотик до чужого тіла їй здавався чимось забороненим, але вона мала дозвіл. Просто це було вперше.

Подушечками пальців вона обережно вимальовувала кожну лінію, яку змогла запам’ятати. Від зап’ястя до самого плеча. Піднявши очі, Лета ледве стримала переможну посмішку, спостерігаючи спіднизу, як дівчина облизує свої пересохлі губи.

– Блукай, – м’який тремтячий голос дівчини змішався з вечірнім шумом лісу. Лета майже не дихала, затаївши подих. – Це вердикт, який мені винесла Оракул, побачивши мою шкіру, – вона взяла за руку Лету, обережно переплітаючи їхні пальці між собою. – Лише згодом, вночі, коли безладний шум мешканців будинку припинився, я почула нескінченний плач.

Зовсім розгублена, Лета підняла свої очі. Дівчина добре тримала свої емоції під контролем, її видавали лише невеликі крапельки солоних сліз, які збиралися на її очах. Лета опустила свої вуста до рук дівчини та, залишивши цілунок, мовила:

– Твої руки виглядають як сотні стежинок. Я кажу тобі – мандруй.