Маленька історія у великому замку

– Кацукі, а пам’ятаєш?… – вони сиділи біля єдиного в кімнаті каміна, коли Шьото вирішив згадати минуле. Тодорокі вогонь не дуже жалував, тому Бакуґо сидів ближче і ніби перехоплював усе тепло на себе, зігріваючи вушка і вологий після пробіжки вечірнім лісом хвостик. Насправді Шьото дуже часто кортіло приділити годинку-другу спогадам, така вже вампірська натура, проте він обмежувався власними роздумами, бо Бакуґо не висиджував і однієї історії. Але навряд він міг пропустити спогад, важливий для нього. Послухає і виправить, якщо Шьото раптом захоче прикрасити розповідь не на його користь.

***

Випадкові зустрічі вампірів з перевертнями зачасту закінчувались кривавими сутичками, тому Шьото волів уникати любого контакту з цими створіннями. Це було доволі легко через його відлюдькуватий спосіб життя у власному замку, проте ускладнювалось близькістю селища, де серед звичайних жителів жили і сім’ї перевертнів. Хоча йому поталанило, бо перевертні, які вибрали спокійне життя на зміну зграї та лісу, самі не прагнули сутичок. Їх випадкові зустрічі можна було порівняти з зустрічами сусідів, які заочно недолюблюють один одного, але тримають мир задля власного спокою.

Так і продовжувалось життя, за яке Тодорокі навіть встиг ближче познайомитись з однією сім’єю, у якої переховувався раз чи два, коли під час прогулянки містом не хотів зв’язуватись з пришелепкуватим мисливцем на нечисть. Сім’я Бакуґо напевне була найдивнішою з усіх, бо вони не лише згодились іноді ховати його, а й ставились ніби до звичайного сусіда, а не заклятого родового ворога. Їх малий навіть навпаки, постійно ліз до нього, як би не стримувала його мати.

Напевне його приваблювала магія, якою Шьото бавив малого, пускаючи сніжинки йому на носа. З виду безпечна магія, яка проте зруйнувала ціле містечко, коли жителі вирішили винищити перевертнів.

Шьото тоді не встиг. Він прийшов на клуби диму тоді, коли знайома гостинна хата вже майже догорала, але біснуватий натовп ще бушував перед ним.

– Це той вампір! – цей голос Тодорокі запам’ятає назавжди перед тим, як знищити його власника з лиця землі. Натовп не встиг кинутись в його сторону, як згорів в пекельному полум’ї. Лише після того Шьото зміг озирнутись – інші хати вже згоріли вщент і він не відчував там присутність живих. А от в останній ще здається залишалась надія.

– Є тут хто? – Шьото потроху гасив полум’я навколо себе, обережно, аби будинок зовсім не завалився. У відповідь лунало лише потріскування палаючого дерева. У кімнатах нікого не було, тож вампір спустився у підвал. І одразу вискочив звідти, бо налякана жінка без розбору кинулась на нього.

– Обережно, бо дім взагалі завалиться, – на світлішій місцевості Міцукі його впізнала і заспокоїлась. – Де інші?

– На Масару напали ще на вулиці, він… – Шьото лише кивнув, аби не змушувати жінку промовляти це вголос. – А Кацукі… Кацукі!

Вона стрімголов кинулась на вулицю, до діжки, де збирають дощову воду, і відкинула кришку в сторону. Малий одразу винирнув, відкашлюючись, і одразу потрапив в обійми матері.

– Живий.

– У моєму замку буде безпечно, йдіть за мною, – на думку Шьото, чутливі моменти слід залишити на менш палаюче місце. – Він весь мокрий, давайте його до мене аби не змерз.

Міцукі трохи повагалась, але вирішила, що малому з Шьото буде безпечніше, і допомогла загорнути його у плащ. Тодорокі активував вогняну сторону і згодом Кацукі перестав здригатись, навіть з цікавістю висунув голову з-під тканини.

– А куди це ми?

Пояснювати все це малому зараз не мало сенсу, тож Шьото погладив його по голові і коротко відповів перед тим, як знову загорнути в плащ:

– До мене в гості.

***

– Так і знав, що ти знову все перекрутиш! – Бакуґо явно кортіло щось додати ще на середині історії, проте він терпляче дочекався кінця, аби висловити своє “фе” одразу на все.

– Здається, я правильно передав суть історії, що тобі не так?

– Ти не вмієш пускати сніжинки, – Кацукі закотив очі, вже вдруге за декілька хвилин дивуючись такому бахвальству. – Тоді ти намагався кришити глибу льоду і це було смішно.

– Кацукі, то такі деталі, які неважливі в контексті історії

–Пф, – фиркнув Бакуґо, скуйовжджуючи різнокольорове волосся. – Скажи що твоє вампірське самолюбство не хоче визнавати власних проколів і я скоріше в це повірю.

– І як же тільки ти зі мною уживаєшся, бідний? – Шьото весело було слухати всі ці нарікання, бо під час них Кацукі давав розчісувати собі вушка і тому використовував вампіра як м’яку підстилку на крісло.

– Твоє щастя, що в мене достатньо терпіння, – на таку відповідь засміявся навіть привид за стінкою, доки Бакуґо не гаркнув в його сторону і не вмостився на Шьото знову.

– Щастя моє, терпіння – це трохи не твій козир.

От уміє сказати так, що Бакуґо навіть вдарити цього вампірюгу не хочеться. Хоч він і сам вирішив лишитися з ним, але іноді здавалось що Шьото навів на нього якийсь морок.

– Ми не в карти граємо, аби козирі мати, – буркнув Кацукі, залишаючи за собою останнє слово в цій суперечці.

Потріскування дрів у каміні перекривало завивання привида у сусідній кімнаті, хоча напевне то краще назвати своєрідним хропінням. Мідорія мав чудну звичку зависати просто у повітрі і ніби випадати з реальності. Бакуґо пару разів поривався сказати, що він ніби помирає, але зупинявся на думці, що власне він вже.

– Мені треба буде покинути замок на пару днів, наглянеш за ним?

Бакуґо зітхнув. Своїм передчуттям треба довіряти, але він до останнього ігнорував дивну напруженість у словах і діях Шьото.

– Що таке термінове може бути в твоєї відлюдькуватої натури?

– Нагадаю, що я не настільки самітник, інакше ми б з тобою навіть не познайомились, – Шьото ледь не чхнув, коли Кацукі невдоволено смикнув вухом і потрапив кінчиком йому прямо в ніздрю.

– Ти здогадався, що я маю на увазі, – Бакуґо закотив очі, але знову вмостився на Шьото – втрачати зручне місце через незрозумілі сварки йому не хотілось.

– Сімейні справи, я мушу там з’явитись.

“Сімейні справи” з вуст Тодорокі звучали як погроза, тому Кацукі невдоволено повів хвостом, ледь не замітаючи ним підлогу.

– Ти впевнений, що мені не слід йти з тобою? – вовчі ікла давно прагнули зімкнутись на парочці бескровних ший, проте без дозволу він не втручався в ті справи.

– Впевнений. – Шьото, вочевидь, кивнув в знак підтвердження своїх слів, бо по маківці Бакуґо черкнуло гостре підборіддя. – Безпечніше тобі буде тут.

Сперечатись Кацукі не став, хоча нехороше передчуття не покинуло його. Зараз він з ним нічого зробити не може, лише приспати разом із собою. Але скоріше б все вернулось у звичайну колію.

***

Чужий запах повільно насувався на замок разом з ледве помітним вітерцем. Він змітав пил з дороги, піднімав давно опале листя та приносив неспокій на своїх крилах. Білий вовк з рижуватими підпалинами на кінцях вух і хвості занепокоєно підвів голову і повів носом по вітру.

Вони близько.

Десь четверо або п’ятеро, напевне залишки розбитої зграї, вони прямували якраз на замок і судячи з усього – не планували міняти маршрут, аби обійти його. Це було проблемою і єдине, що радувало Бакуґо – одна ніч вже минула і Шьото мав повернутись сьогодні. Звісно він був впевнений у собі та міг захистити дім від незнайомців, але підтримка вампіра не завадила б.

Межа лісу проходила зовсім близько до воріт замку і от між дерев поступово почали проступати силуети. Бакуґо завив, попереджаючи незваних гостей про свою присутність, проте це їх не зупинило. Вовки лише трохи сповільнились, підходячи майже впритул, поки Кацукі попереджувально не заричав, аби не наближались ближче.

– “Що вам потрібно?” – Бакуґо очима вишукував головного і наперед вийшов великий чорний вовчара. Більший за Бакуґо, але менш впевнений, як здавалось на перший погляд.

– “Пропусти нас.”

Наказовий тон в момент викликав утробний рик, який заклекотів в горлі.

– “Навіть не подумаю, це мій дім і я вас до нього не запрошував,” – бажання повбивати клятих прибульців ясно світилось у червоних очах і нібито відлякнуло їх, похитнувши впевненість.

– “Це вампірський замок, не принижуйся, захищаючи його,” – знову цей пихатий тон, Бакуґо не витримав і кинувся вперед, клацаючи щелепою прямо перед носом ворога. Чорнявий лише відскочив, але вперед кинувся один з його прибічників, кусаючи Кацукі за лапу.

– “Ви припустилися великої помилки,” – запах його крові рознісся повітрям, ніби маяк для найбільш небезпечного жителя цього замку.

– Що тут відбувається? – запах Шьото приховав вітер і він зумів майже бесшумно з’явитися у Бакуґо за спиною. Вовк не став нічого пояснювати, а лише рикнув в сторону незнайомців і ніби випадково виставив поранену лапу.

Цього вистачило аби від спокійного вампіра, ніби отрута, розтеклась вбивча аура, паралізуючи усіх навколо. Він опустився на коліно і обережно підняв лапку, оглядаючи рану.

– Звернись до Урараки, вона перев’яже її… – він забурмотів до Бакуґо, не звертаючи уваги на зграю прибульців. Так здавалось лише на перший погляд, бо коли той самий вовк, що вкусив Кацукі, лише трохи кинувся вперед, то йому в горло вперлось вістря крижини, ледь не пронизуючи наскрізь.

– Чекайте своєї черги, собаки, якщо не хочете розпрощатись зі своїми життями прямо на дорозі.

Було щось неймовірне в тому, з якою ненавистю промовляв ці слова Шьото і як обережно тримав поранену лапку, погладжуючи її пальцем. Єдине, що тримало Бакуґо від того, аби притулитись до Тодорокі всім тілом – небажання показувати свою слабкість перед тими покидьками.

– Ти добре постарався, я тут закінчу сам, – вампір погладив довгу шерсть на шиї та обережно підштовхнув вовка до воріт, слідкуючи, як той йде. Насправді рана було доволі неглибока, тому Бакуґо швидко майнув серед невисоких кущів обабіч широкої дороги до замку і пропав з поля зору.

***

– О, хлопці, удачею поділіться, – звичка привида винирювати з меблів для спонтанної бесіди вже не дивувала нікого з місцевих, проте для чужинців спрацювала як черговий доказ того, що вони опинились у страшному місці.

– Нас затягнули в це пекло, яка ж тут удача! – викрикнув один, зіскакуючи зі свого місця і викликаючи заливистий сміх у зеленоволосого привида.

– Нагадати, що ви самі прийшли під самі ворота і хотіли пройти через замок, не обходячи його? – Мідорія підлетів до нахаби впритул і змусив відсахнутися, мимоволі знов сідаючи на стілець. – А щодо удачі – ви напали на нашого Кацукі і досі не удобрюєте землю першокласним попелом з власних тіл. Тут ви напевне витратили удачу, розраховану на все ваше життя.

Балакучість привида зазвичай вилазила йому боком, проте зараз вона виявилась напрочуд корисною для того, аби поставити на місце неймовірних ідіотів. В залу зайшов Шьото і привид з легеньким смішком зник у столі і розчинився в кам’яній підлозі.

– То яка у вас до мене справа? – вампір не збирався церемонитись перед ними. Дійсно, все те, що розказав Ізуку, було правдою – він ледь тримався, аби не спалити усіх п’ятьох на місці. І єдине, що його стримувало, це той факт, що вони також були перевертнями, а маючи певну повагу до цього виду (з ряду зрозумілих причин), Шьото не міг просто так прийняти рішення про вбивство.

Коли Бакуґо пішов, вони заявили, що просто поспішають і не хотіли втрачати часу в дорозі на обхід замку і всіх його володінь, тому намагались прорватись прямо по території. Проте навіть для вух Тодорокі, який ніколи не прагнув аналізувати вчинки оточуючих, це звучало дико і зовсім нелогічно, таке рішення міг прийняти лише недосвідчений вожак. Або ж йому просто брехали.

– Ми ж сказали – пустіть нас пройти, – чорнявий виступав за всіх і загалом виглядав як той, хто міг просто прийняти необдумане рішення. Надто молодий і напевне не мав того, хто міг навчити, тож всі дії з присмаком поспіху та нерозсудливості.

– Ви ризикнули піти через чужу землю, наражаючи себе на небезпеку, замість того, аби просто обійти і то все заради менш ніж години зекономленого часу. Я поки схиляюся до думки, що подорожній вітер видув вам мізки, хоча будь-хто інший  одразу б запідозрив нечисте і вбив вас на місці. Тому повторю питання – що вам від мене потрібно?

Чужинці принишкли. Насправді, обидва припущення Тодорокі були правильними – вони водночас здуру вирішили йти навпростець і вигадували, як будуть захоплювати дім, адже їх завжди вчили не жаліти вампірів. Проте тут все йшло шкереберть і всі плани дійсно сплутались в голові, натикаючись на несподіванку за несподіванкою.

– Ми… – розпочав було чорнявий, але Шьото підняв руку, зупиняючи його, підвівся з-за столу і попрямував до виходу.

– Давай допоможу, – він встиг підхопити важкі двері як тільки їх почали відкривати з тієї сторони.

– От наче вампір, а слух як у собаки, – фиркнув Бакуґо, вальяжно проходячи до зали. В людському вигляді нічого не змінилось, лише тоненька пов’язка на лівій руці виднілась з-під рукава.

– Від тебе навчився. – Шьото обережно торкнувся забинтованого передпліччя. – Не болить? Зарази немає?

– Звичайна подряпина, не турбуйся ти так, – Бакуґо поплескав вампіра по щоці, легенько усміхаючись з напівпримруженого ока Шьото – кігті в перевертня і зараз гостренькі, побоюється стати однооким вампіром. – Давай на місце, а то тут купа невдоволених сидить.

– Сам знаєш, що ти за них важливіший, – тихенько буркнув Шьото, але судячи з того, як Кацукі мимоволі завиляв хвостом, він його почув.

– Говори, – кивнув Тодорокі до чорнявого вожака, коли вони вернулися за стіл. Бакуґо відкинувся на спинку стільця і ледь прикрив повіки, проте було помітно, що він теж вслухається.

– Ми не станемо розкривати свої плани, це було б нерозумно, – поволі відповів юнак, підбираючи кожне слово. – Дайте нам пройти і ми більше ніколи не зустрінемось.

– Вам і не треба розкривати свої плани, вони абсолютно прозорі і так, – Бакуґо все ще не удостоїв чужинців своїм поглядом. – У вас є два варіанти – напасти зараз і цим підписати собі смертний вирок або забиратися геть.

– Тоді навіщо ми тут втратили стільки часу! – від гучного голосу Кацукі поморщився і рикнув. Якою б малою не була подряпина, все ж злобу на цього вискочку, який її залишив, він затаїв.

– Я думав запропонувати вам переночувати тут, а тоді вирушати далі, – відповів вже Шьото. – Проте зараз я довіряю рішенню Кацукі.

– Я не збираюсь ризикувати тобою заради якихось телепнів, – ледь-ледь буркнув Бакуґо і відвернувся, ховаючи рум’янець. Шьото абсолютно точно це почув і запам’ятав собі, але на його задоволене обличчя Кацукі ще встигне надивитись.

Розуміючи, що на цьому розмова закінчена, чужинці несміливо почали підніматись з своїх місць. Тодорокі гукнув до привида, аби той вивів їх, і Мідорія поволі вилетів з стіни, потягуючись і позіхаючи.

– Можна на пару слів?

Чорнявий вожак підійшов до Бакуґо, очевидно натякаючи на розмову без присутності вампіра. Кацукі зміряв його поглядом – особливо нічим не виділявся, тому загрози очевидно не становив. До того ж наврядчи він зважиться напасти після всього.

Вони зупинились посеред коридору, точніше Бакуґо просто зупинився під одним зі смолоскипів, коли вони вже достатньо відійшли від зали.

– Тут точно безпечно говорити?

– Безпечно говорити усюди, поки говориш зі мною, – кинув Кацукі і прихилився плечем до стіни. – Що хотів?

– Ти ж наче нашого роду, чого так за цього упиря тримаєшся? – без вступу і прелюдій, одразу почав його бісити.

– Ти ж наче нашого роду, чого так бездарно своїх водиш? – відповідати на дурні питання Бакуґо точно не наймався, а тоді продовжив, аби не вислуховувати потік закостенілих думок: – Я можу робити все, що робите ви, тільки маю дім, куди вертатись, і того, хто мене в ньому чекає.

– Це ж вампір! – розвів руками самоназваний вожак і одразу затих від утробного рику Кацукі.

– Вампір, який врятував всіх, кого встиг, від божевільних винищувачів нечисті тоді, коли наша зграя забула за нас взагалі лише через те, що ми вирішили жити в домі, а не в лісі, – Бакуґо завчасно продумав, що може сказати невдоволеним “братам по крові”. – Він залишив вам життя і хотів дати притулок навіть незважаючи на все те лайно, що ви тут влаштували.

У його співрозмовника явно не вистачало слів для відповіді, проте продовжувати безглузду розмову Бакуґо не мав наміру. Він міг багато чого додати, проте розкривати душу кожному сліпому до реальності ідіоту не було бажання.

У великій залі вже звично повисла тиша, яку порушував лише тріск дерева в каміні. Десь в кутку промайнув привид, також прагнучи знайти місце для відпочинку після важких гостей.

– Все добре?

Шьото сидів на звичному місці, проте одразу ж стурбовано озирнувся, ще не встиг Бакуґо двері зачинити. Мабуть, він ніколи не звикне до турботи, кожен раз буде червоніти. Принаймні зараз вони самі.

– Просто пречудово, – Кацукі одним рухом скуйовдив різнокольорове волосся і обережно прочесав голову кігтиками. Шьото одразу мліє від такого, Бакуґо помічає це раніше, ніж той встигає задоволено примружитись.

Тепло на душі.

В такі моменти вони вже не говорять, вистачає і легеньких доторків аби Тодорокі трохи посунувся, допомагаючи Кацукі вмоститися на ньому. Долоні знову пірнають у волосся і він обережно, самими пальцями і лише трохи кігтиками, прочісує і розбирає кожну прядку. Вампіри не сплять, але під вагою тіла перевертня, його жаром та ніжними пестощами, Шьото напрочуд близький до цього забутого стану.

Прохолодною рукою він погладжує коротеньке волосся на загривку і Бакуґо тихенько ричить, що впору називати це муркотінням. Його сонечко, рідніший за будь-кого. Іноді здавалось, що він занадто опікується своїм коханим, проте дивлячись на те, як Кацукі піклується про нього, він просто не може давати менше, не може не розчинятись в його червоних як кров очах, не може не цілувати з меншою ніжністю.

– Може, розкажеш історію?