Марк

• Дідько. – вона вимкнула звук та відкинула телефон на сидіння поруч.

Рейс через годину, валізи спаковані, до аеропорта не так далеко їхати, але чи це ще в приорітеті? Хочеться їй того, чи ні, вона має залишитися в місті. А якщо точніше, поряд з Марком. Тільки він знає, на що здатна його сім’я і тільки з ним вона може знайти і вивчити того, хто на неї полює. Хоча й до нього ні краплі довіри не відчувається. Дівчина заводить авто і рушає з місця.

Прийнявши душ, Елен падає на ліжко, натягує на себе плед і знову ниряє в глибини роздумів. В голові так багато логічних питань і нелогічних варіантів відповідей. Ось чому він так з нею поводиться? Спочатку наводить мушки снайперів, а днем пізніше залишається наодинці, знаючи, що вона озброєна. Запрошує на танець, вечеряє, обговорюючи зовсім особисті речі. Навіщо це все з людиною, що вбила твого батька? Так, він не любив його, тому й не відчуває гніву, але чи не в таких колах прийнято мститися за рідних? Це його власний спосіб помсти? Спочатку втертися в довіру, а потім приставити дуло пістолета до потилиці, коли вона достатньо захопиться, щоб… Захопиться?

Після такого потоку думок вона зупинилась саме на цьому слові. Від шоку, що її мозок хоча б припускає такий варіант розгорнення подій, Еллі різко присіла. Такого й бути не може, вона тільки припустила, це тільки припущення. Від того, що вона не може банально розібратися в своїх думках, їй стало погано. Відмахнувши рукою всі попередні думки, дівчина одягла спортивний костюм, взула кросівки та вийшла з дому.

Побачивши перед собою машину, Елен згадала, що не здала її назад в салон. Зайнявши місце на передньому сидінні, вона набрала потрібний номер та домовилась продовжити термін прокату на півроку. Пошук її ворога займе не один місяць, та й здолати за один вечір члена такого кола буде нереально, потрібна підготовка. Чому б не почати її прямо зараз?

Еллі знає кожен пустир міста, у яке переїжджає, оскільки саме там тебе ніхто не відволіче від тренування. Знайшовши такий, дівчина виходить з машини, відкриває багажник та дістає автомат, разом з ним глушитель. Що тихіше буде себе вести, то більше часу матиме на підготовку до захисту. Вона малює на деревах попереду мішені, відходить назад, встає за машиною, спирається на її дах, цілиться, натискає на спусковий гачок і… В яблучко! Знову та знову! З різних точок і  ракурсів попадає в десятку. Віддачу тримає вміло, настільки, що майже й не відчуває її. Тоді береться до ножа, що минулої ночі поклала на сидіння поруч і так і не забрала до квартири.

Елен вміє стріляти ще з дванадцяти років. Все почалося з гри в дартц. Тоді було її день народження і дядько подарував їй цю гру. Хоч і була маленькою дівчинкою, швидко привчилась до дротиків і вже в 13 без жодного промаху, кожного разу попадала в ціль. Її ця справа захопила, і в 14 вона почала їздити з тим ж дядьком Кевом до справжнього тиру. Там до 16 перепробувала всю зброю, що була в арсеналі та могла вправно стріляти з кожної. До 18  Еллі вже обрала наймилішу собі зброю та в 21 рік, отримавши дозвіл на зберігання зброї, купила собі свій перший пістолет. А тоді її батьки загинули в автокатастрофі. Поліція все списала на несправність авто, та вони з дядьком знали, що це все маячня. Пообіцявши собі, що знайде того, хто заподіяв таке її сім’ї, дівчина продала квартиру, в яку планувала з’їхати згодом, залишила Кеву ключі від дому і поїхала геть звідти на пошуки, що привели сюди.

Залишивши сліди свого перебування тут, Еллі поїхала з пустиру тільки тоді, коли скінчились всі набої та затупився ніж. Інакше, вона б ще була там і відточувала свою майстерність.

Дорога додому здавалась дещо пустою. Озираючись по сторонах, було видно лише закриті крамниці та вуличних кошенят, що пробігали вуличками у пошуках мисочки з їжею, які часто залишали цивільні біля дверей до під’їзду.

• 10 ранку, що відбувається? – Елен ще раз звірила час та зрозуміла, на що саме чекає це місце. Вона звернула на глухе перехрестя, яке закинули вже давно через проблеми з ландшафтом та ґрунтами.

Було надто пізно, коли дівчина усвідомила свою помилку. Повертаючи знову, в машину попадає десяток куль, які розбивають лобове скло та рвуть сидіння авто. По звуку, було зрозуміло, що це пістолети, але досить потужні. Виходити зараз з машини та йти проти групи людей з двома пістолетами – самогубство.

Стрілянина припиняється за наказом, Еллі спритно дістає зброю з бардачка та сидіння. Тінь наближається і раптом на сонці заблищав камінь голубим сяйвом.

Справді? За яке злодіяння їй зараз це все було? Марк підходить до вікна, опирається на нього ліктями та дивиться на зброю, що зараз тримають навпроти його чола.

• Якого біса це було? Спалити мене живцем задумав? Не міг кращого місця знайти для своїх перестрілок? Чи може твоїм людям окуляри подарувати, бо вони не бачать, що за машина їде і що стріляти треба не по ній?
• Мої люди бачили, що за машина їде. Я віддав наказ стріляти. Може, ти опустиш цю забавку і даси мені нормально все пояснити?
• Сідай. – вона розлючено кинула ці слова в нього та розблокувала дверцята машини.

Через мить, в машині було вже двоє, чоловік забрав з лиця посмішку, що виглядала, як насмішка і спостерігав за тим, як Елен розслаблено робить видих та кладе пістолети собі на коліна. Він відкриває бардачок.

• Ти серйозно? Їздиш по місту без набоїв, будучи мішенню? Ще й з майже іграшковою зброєю. Ти самогубця?
• Ти стріляв, щоб показати, наскільки я вразлива? Я тільки вчора взяла це авто, ще не встигла тут все розкласти. Задоволений?
• Не я стріляв, стріляли мої люди. Це різне. – його вираз обличчя з зосередженості змінився на роздратованість. Чому це так його зачепило?
• Віддав наказ ти, і до речі, ще досі я не почула причини.
• Це було тренування. Навіть, скоріше, перевірка.
• Яка ще перевірка? Ти що, мій вчитель? – ще позавчора вона б радше вмерла, ніж показала йому свої емоції, але зараз стримувати свою злість вона не могла. ЇЇ мало не вбили, а хвилиною пізніше назвали це перевіркою.
• Якщо я вже взявся за твій захист, то маю стати для тебе і вчителем теж. Твоя зброя не годиться проти зброї нашого кола. Якби це був не я, від тебе і пороху б не залишилось. Тримай. – Марк дістав один пістолет з внутрішньої кишені плаща, зшитої спеціально під зброю, та ще один з такої ж кишені в штанах. – Кулі до них вже в тебе вдома. Ти їх одразу найдеш.
• Ти справжній дивак. Ти знаєш мене два дні і вже даруєш зброю з власного арсеналу? Навіщо взяв мене під захист? З чого ти взяв, що він мені взагалі потрібен?
• Я знаю, наскільки ти вправно володієш зброєю, достатньо лише один раз побачити, як ти її тримаєш у своїх руках. Але для захисту тобі потрібно не тільки вміти, а й мати. У тебе було багато замовлень, як я розумію, мій батько не виняток і тобі добряче за нього заплатили, але повір, цих коштів не вистачить на комфорт і захист водночас, ти сама бачиш, яке житло знімаєш тільки щоб дозволити собі захист. З моєю допомогою у тебе буде і те, і те. Це я тобі гарантую.
• Вийди з машини. – Еллі знала, що в дечому він правий. Цих коштів буде недостатньо на той арсенал, який їй потрібен, але спочатку він вдерся в її дім, потім відкрив вогонь по її авто, яке вона, взагалі-то, тільки вчора взяла і тільки кілька годин тому продовжила термін прокату. Це все було занадто, хіба адекватні люди так вчать захисту? Нарікаючи на смерть?
• Елен.
• Негайно вийди з машини.

Марк вийшов, але перед тим, як піти, промовив: «Ми знайомі не два дні.».

Дівчина й не глянула на нього, лише завела машину та рушила з місця.