Майстер компліментів

АВ, де Обі-Ван закохався в Енакіна і намагається натякнути на свої почуття. Виходить у нього гірше нікуди. Тому магістр вирішив попросити допомоги у Асоки.

Коли це сталося – незрозуміло. Але Обі-Ван став за собою помічати, що частіше, ніж зазвичай, дивиться на Енакіна, посміхається, коли учень щось говорить, спостерігає, як той яскраво виражає емоції, відчуває незручність у миті, коли вони лишаються наодинці і менше відчитує молодого падавана за нерозумні витівки. Магістр намагався зрозуміти, що змінилося у його відношенні до Скайвокера. Чому він, зазвичай спокійний і врівноважений, хвилювався і ніяковів, коли Енакін звертався з питанням чи за порадою? Як так сталося, що Кенобі, прекрасний оратор і майстер переговорів, не знаходив слів, аби похвалити учня за успішно виконану місію і видавав щось на зразок:

– Ти майбутній джедай і боровся, як джедай.

Магістр довгий час відмовлявся осягнути свій стан і зосередився на виконанні завдань. Він вважав, що незрозуміле сум’яття та легка ейфорія з часом зникнуть самі. Та цього не сталося. І Обі-Ван з жахом зрозумів – він закохався. Невідомо, що його лякало більше: усвідомлення того, що він закохався у свого учня чи думки про Кодекс. Коли перший шок пройшов, Кенобі задався питанням: що робити? Приховувати симпатію було складно. Відмовитись від учня джедай тим більше не міг. Магістр вирішив натякнути Енакіну про свої почуття.

З’ясувалося, зробити це також нелегко. Обі-Ван, якому ніколи не були потрібні поради з приводу того, як визнавати почуття (бо він ніколи до цього часу почуттям не піддавався), відчайдушно потребував допомоги. Власні спроби виявилися провальними. Життя безумовно не готувало Кенобі до такої ситуації. На його слова Скайвокер реагував однаково: здивовано чи зі здивуванням. Він щиро не розумів, що відбувається з учителем.

Першу спробу зізнання у почуттях Обі-Ван зробив після чергової Рахи у Храмі. Як тільки збори джедаїв скінчилися, Кенобі швидко пішов. Він вигадав гарну, на його погляд, фразу і був упевнений, що падаван одразу все зрозуміє. Але коли Енакін підійшов, бажаючи дізнатися про подробиці нової місії, магістр безмовно дивився на Скайвокера.

– Енакіне, – схвильовано почав Обі-Ван, – мені треба щось сказати.

– Звісно, учителю, – кивнув падаван, – ми обговорюватимемо майбутню місію.

– Ні, я… – Кенобі замовк, намагаючись згадати те, що хотів вимовити. У голові все переплуталося. – Ти… ти як рослина…

– Що? – не зрозумів Енакін, розгублено дивлячись на вчителя.

– Ну, високий… – закінчив магістр безглуздий натяк, який більше нагадував жарт.

– Вчителю, ви часом не захворіли? – поцікавився падаван. – Може, скасуємо місію, а ви підете до медичного корпусу?

– Ні, не треба, – відповів присоромлений джедай, бажаючи якомога швидше забути про цю ситуацію. Він перевів бесіду на тему майбутнього завдання, а сам подумки дорікав собі, вирішивши спробувати ще раз. “Але підготуюся краще”, – подумав Обі-Ван.

Краще не вийшло. Наприклад, після тривалої битви з дроїдами Кенобі сказав Скайвокеру таке:

– Енакіне, у тебе на обличчі…

– Що? Пил? – Запитав падаван. Замість заготовленої промови про красу збентежений магістр видав:

– Обличчя.

Учень знизав плечима і запитав, чи Кенобі не отримував поранення в голову.

Іншим разом, закінчивши місію, джедаї поверталися на Корусант. Тоді Обі-Ван знову спробував висловити свої почуття.

– Енакіне, ти виглядаєш, як… кінь.

– Вчителю, ви в порядку? – Скайвокер округлив очі.

– Так, усе добре, – кивнув Кенобі, проклинаючи себе за те, що сказав. І додав: – У тебе… такі очі…

– Що з ним? Туди щось потрапило? – допитувався хлопець. У відповідь почув:

– Вони є…

– Вчителю, вас нічим не отруїли під час місії? Ви не їли підозрілих рослин, ні? – Енакін серйозно занепокоївся. Обі-Ван зітхнув. Його неперевершена манера спілкування у такі миті перетворювалася на безглуздий набір слів.

– Все в порядку.

Ще якогось разу Кенобі, впевнений, що точно вийде, видав таке:

– Я заблукав у твоїх очах.

– Що, учителю? – поцікавився Скайвокер, який звик до дивних реплік магістра.

– Як у лісі, – додав той.

– Вам би трохи відпочити, – сказав падаван, – останнім часом ви дивно поводитеся.

Зневірившись, Обі-Ван на якийсь час припинив свої спроби. Йому не було з ким поговорити, запитати поради. Магістри б нагадали про Кодекс. Сенаторам джедай не довіряв. Іноді Кенобі запитував у знайомих таким чином, аби вони не знали, що йдеться про нього. Відповіді магістра не влаштовували.

Коли Енакін став магістром і взяв Асоку в учениці, Обі-Ван вирішив запитати її. Спочатку, звісно, довго придивлявся, прикидаючи, чи тогрута може бути радницею в таких питаннях. Але вибору у джедая не лишилося.

– Асоко, у мене до тебе питання, – звернувся Кенобі до учениці Енакіна, обравши момент, коли Скайвокера не буде поряд.

– Яке, Обі-Ване? – поцікавилася Тано, вважаючи, що мова йтиме про минуле завдання, де вона вчинила досить необачно.

– Ти знаєш, як можна привернути увагу людини, яка подобається?

Питання застало ученицю Енакіна зненацька. Вона довго дивилася на Кенобі.

– Невже сам Обі-Ван забув про Кодекс? – посміхнулася Асока, склавши руки на грудях. Магістр не відповів, чекаючи, що тогрута скаже далі. – Який приклад ви подаєте? І хто удостоївся честі вам сподобатися?

– Асоко… – Кенобі осудливо дивився на неї.

– Добре, я допоможу, – погодилася Тано, – потім віддячте. Отож, що ви вже зробили?

Коли Обі-Ван, не вдаючись у подробиці, розповів про те, які робив компліменти, Асока мовчки затулила обличчя рукою.

– Все з вами зрозуміло, – вона ледве ховала посмішку, – ходімо, пошукаємо відповіді там, де вони є.

Магістр і падаванша засіли в голонеті, шукаючи корисні статті на потрібну їм тему. Асока весь час коментувала, як Обі-Вану слід поводитися, виходячи з прочитаного.

– Тут написано “будьте впевнені в собі”, – говорила Тано, – думаю, впевненості у вас хоч греблю гати.

– Це не зовсім так, – озвався Кенобі, – під час наших зустрічей із… цією людиною я не відчуваю жодної впевненості.

– То розвивайте її в собі, — продовжувала тогрута, — ви ж джедай, Обі-Ване. Жодна жінка не відмовить вам у побаченні, навіть якщо ви скажете щось не те.

Магістр змовчав про те, що предмет його симпатії не жінка.

– Що там ще є? – спитав магістр, вдивляючись у екран.

– “Проявляйте зацікавленість до того, що вона говорить, цікавтеся її справами”, — читала Асока, — це легко, враховуючи ваше вміння завести розмову з будь-ким. Запитайте, що вона робить, чим займається, як минув день. Якщо ви вже знайомі, постарайтеся частіше до неї торкатися. Тут написано, що жінкам подобається легкий дотик. Із цим зрозуміло?

– Так, – магістр не міг уявити, як втілить це в реальність. Поради здавалися кумедними. Йому потрібно було лиш натякнути Енакіну про почуття, а Асока от уже скільки часу говорила про знайомства з жінками. Проте Кенобі терпляче слухав.

– І головне – не забудьте робити їй компліменти, – завершила Тано.

– Які саме?

– Точно не ті, які ви казали, — хмикнула падаванша, – не дивно, що вона так нічого і не зрозуміла. Дивіться, Обі-Ване, тут є список найкращих компліментів. Вивчіть кілька і не переплутайте нічого. Я у вас вірю.

Обі Ван так і зробив. До розмови з Енакіном готувався довго. Здавалося, цього разу магістр усе зробить як слід. Він ненав’язливо розпитав Енакіна про останню місію, похвалив. Поки Скайвокер розповідав про досягнення Асоки, Кенобі зібрався з думками.

– Енакіне, твоя посмішка… – почав Обі-Ван.

– Що? – спитав Скайвокер.

– Вона йде і… – магістр знову усвідомив, що сказав не те. Він похитав головою і зібрався видати новий комплімент.

– Обі-Ване, – раптом мовив Енакін, з дивною усмішкою, – у тебе дивовижні очі.

Він засміявся, бачачи, як зніяковів магістр. А Кенобі не знав, як реагувати, вважаючи, що Скайвокер жартує.

– А ще ти зовсім не вмієш робити компліменти, – підсумував Енакін, підійшовши ближче, – і не треба. Я беру це на себе.

– Ти… що? – досі не міг повірити магістр. Схоже, не лише колишній учень не помічав почуттів Обі-Вана. Потім Кенобі полегшено посміхнувся, хоч усе ще хвилювався.

– А зараз знайдемо Асоку. У Храмі джедаєв відбудеться рада, – сказав Енакін. Він легко торкнувся руки Кенобі, потім пішов уперед.

– Енакіне, у тебе теж очі… – крикнув йому магістр. Скайвокер озирнувся.

– Очі?

– Є… – закінчив Кенобі під тихі смішки Енакіна. Робити компліменти магістр так і не навчився.