Магія

Тор до останнього не хотів переривати незвичайні відчуття, але його цікавість взяла верх, і він повернувся. Локі, який не чекав такого повороту, відскочив на кілька кроків назад, але Тор встиг помітити і зрозуміти, що саме робив з ним чорнявий. Він побачив, як струмінь води або чогось подібного був у невагомості і здається світився.

– Ти… Це ж була магія, я правий? – розплющив від подиву рот Тор і зазирнув в очі Локі. А той ніби став у ступор і боявся поворухнутися не в змозі сказати і слова.

– Ні-ні, не лякайся! Я нікому не скажу, – спробував заспокоїти хлопця принц.

– Так… Це магія… – ледь видавив із себе Локі. – Вона була єдиною можливістю тебе врятувати. В іншому випадку я не став би її застосовувати, але ти вмирав…

– Я не збираюся дорікати за це, – усміхнувся Тор, все ще перебуваючи в сум’ятті. – Просто не очікував…

“Магія”. Це слово було під суворою забороною вже давно. Будь-яка згадка чи натяк на щось магічне могло коштувати комусь життя. В якийсь момент великий Всеотець Одін вирішив позбутися магії, а також усіх і все, що було з нею пов’язане. І в нього це вийшло.

Тор був упевнений, що вже ніколи не зможе побачити бодай щось, що нагадувало магію. А про неї, як не дивно, він чув. А дякувати за це треба його матері Фріґґ. Колись вона сама була чаклункою, і до того ж досить сильною. Але їй довелося кинути цю справу після одруження з царем Асгарда та Дев’яти світів Одіном. А сама Фріґґ хоч і була з Ванахейма, але не ванійкою.

– Ти не повинен був знати, – насупився Локі і опустив голову, зробив кілька кроків назад. – Тепер ти не зможеш піти…

На великий подив юного мага Тор тільки по-доброму посміхнувся, знизуючи плечима.
– Я вже подумав ти мене насильно виганяти будеш. Мені нікуди йти і домівки з цього дня я не маю, – швидко промовив світловолосий.

– Але… Не може бути, щоб це була правда…

– Але це правда! – раптом почувся третій голос, на що обидва хлопці озирнулися.

Тор роздивився старого чоловіка з сивою довгою бородою, в якій було вплетено кілька косичок, трохи горбатого і в темному, як нічне небо, плащі. І все б нічого, якби цей старець не тримав у руках ту саму злощасну стрілу.

З лиця світловолосого спала посмішка і він проковтнув неприємну грудку в горлі.

– Цей хлопчик не бреше. У нього більше немає домівки, немає сім’ї, а сам він ніхто. І він дуже сильно вірить у це.

Локі не зовсім зрозумів, що мав на увазі Інґвар, але незважаючи на свою цікавість, вирішив не втручатися раніше ніж це могло знадобитися.

– Ця стріла! – раптом у голосі Інґвара пролунали погані нотки.

Локі добре знав свого вчителя і вже розумів, що старий незадоволений.

– Не така проста як здається. На ній вигравірувано фенікса оповитого полум’ям. А фенікс – герб царя та царської родини Асгарда.

Тор судорожно зітхнув і тільки й міг що відкривати, то закривати рота, але не в змозі вимовити хоч слово.

– І я хочу знати – що тебе, хлопчику, пов’язує з царем?

– А чому саме з царем? – Молодший принц намагався взяти себе в руки. Може ще пронесе…

– Я може вкрав щось і в мене, коли намагався втекти, вистрілили патрульні намагаючись зупинити.

– Брехня! – гаркнув сердито Інґвар ніби не своїм голосом, а Тор від несподіванки навіть підстрибнув на місці.

– Не намагайся нам брехати, – нарешті зважився нагадати про свою присутність Локі. – Ми знаємо коли аси брешуть, а коли кажуть правду. Ти брешеш – це будеш заперечувати?

– Ні… – здався Одінсон.

Насправді йому стало ніяково. Ці хлопці маги, і хто знає, на що вони здатні? Галюцинації напустити або перетворити на огидну жабу: “Це якщо пощастить”, – про себе принц посміхнувся. Як це все звучало дивно.

– Яка різниця? Вибачте… Я вдячний вам, що ви витягли мене з лап підступної Хель, і я присягаюся, що ніхто про вас і ваші здібності не дізнається.

– Що?.. – втратив мову цього разу вже Інґвар. – Звідки він знає про магію… Локі! – раптом старий замахнувся на свого недолугого учня, але Тор встиг зловити його руку і тим самим врятувати хлопця від удару.

– Він не винен.

Молодший принц не любив жорстокості і не міг стояти склавши руки. Він був повною протилежністю Бальдра, який тільки вдавав, що весь такий добрий та справедливий.
Неймовірно прекрасна зовнішність старшого була найбільшим обманом. Але Тор знав який цей мерзотник насправді. І сам поклявся, що щоб не сталося, він ніколи не стане таким як Бальдр.

– Я просто дуже уважний, – усміхнувся Тор ніби так і треба. І як не дивно, це спрацювало і Інґвар не став кричати або намагатися когось вдарити, як збирався хвилинами раніше. Проте на світловолосого поглядав косо і підозріло. Цей хлопчик не викликав жодної довіри у старого. – До того ж моя мати теж раніше займалася чаклунством та лікуванням. Часто розповідала про це, тож одразу зрозумів, що до чого.

– Хоч цього разу сказав правду, молодець, – хмикнув Інґвар і починаючи відходити від хлопчаків. – Швидко вчишся.

Старець сунув злощасну стрілу в руки Локі, і швидко втік. Інґвар завжди міг знайти справу, набагато важливішу, ніж порожні розмови з ще зовсім дурними і наївними хлопчиками.

– Це твій батько… Чи дід? – раптом зруйнував незграбну тишу Тор і подивився на, мов кам’яну статую, Локі.

– Це мій вчитель, – просто пробелькотів темноволосий. – І він мені не рідня, просто вчить усьому, що знає сам. А батьків ніколи не знав і знати не хочу. Цього достатньо, щоб ти більше не питав про це? – Такий тон вже насторожив Тора. Зараз Локі навіть не насміхався як на самому початку, а здавався розлюченим і скривдженим. У такому разі принцові доведеться залишити нелегку тему на майбутнє.

Тільки-но зібрався Тор запитати ще щось, що його могло цікавити, як раптом помітив відсутність Локі. І коли він встиг? Буквально секунду тому ще був на місці, а тепер і слід нахабного хлопця розчинився.

Довго гаяти час принц собі не дозволив і просто попрямував до виходу. Куди йде він гадки не мав, але одному залишатися теж не хотілося. Будинок, в якому Тор опинився, був з одного боку звичайним, сільським, але весь обвішаний всілякими пахучими травами, а ще шкурами та опудалами лісових тварин – що говорило про те, що ці хлопці непогані мисливці. “Непогано було б у них взяти декілька уроків”, – подумав захоплений Тор.

І не встиг принц як слід оглянути одне з опудал, що швидше за все належало досить великому вовку, як раптом хтось грізно загарчав і накинувся на хлопця ззаду. Той не встиг нічого зрозуміти. Щось повалило його на підлогу і нависло зверху, люто клацаючи величезними страшними щелепами. В цей момент Тору здалося, що все його коротке життя пролетіло перед очима і ось зараз йому настане по-справжньому кінець, коли:

– Фенрір, стоп! – почув принц знайомий голос рятівника. – Це друг, а не здобич. Йди до мене.

Чорно-білий великий звір слухняно залишив жертву в цілості й безпеці та підійшов до Локі. Гордо вмостившись біля ніг господаря чи то пес, чи то вовк став грізно роздивлятися своїми виразно блакитними очами Тора.

– Це що ще за чудовисько? – спритно підвівся на ноги принц, спробувавши зробити вигляд, що тільки-но нічого не трапилося.

– Це Фенрір, мій напів-вовк, – Локі широко посміхнувся і демонстративно почухав звіра за вухом.

– Я б сказав вовк, чистої води, – відкашлявся Тор і тільки встиг зробити крок до напівкровки, як той голосно гаркнув. Принцу нічого не залишалося як повернутися назад на безпечнішу дистанцію.

– Ні-ні, цим ти показуєш свій страх. Ходи до нього, – хіхікнув Локі і поманив світловолосого до себе пальчиком. Подібний жест не викликав жодної довіри у Тора. Мало що це за звір, а повністю довіритися ще доволі незнайомцю він точно не міг.