Ліс

…але життя вирішило покласти труднощі на самому початку.

Стемніло так, що аж було чути, як скрекочуть цвіркуни. Неочікувано пролунав гучний хлопок, схожий на те, ніби хтось лопнув велику кулю. Автобус одразу зупинився. Водій сказав пару лайливих слів та вийшов. Хлопці та Рубі не зрозуміли, що сталось.

– Я піду перевірю…погляну, що сталось. – сказав Чонгук, вставши з сидіння.

Через декілька хвилин Чон повертається до салону автобуса.

– Без паніки, у нас невеликі труднощі. Колесо пробило. Думаю нам варто йти пішки.

– Цц, тепер нам прийдеться йти через ліс там де купа комах, ще й з сумками та валізами – пробурмотів Джин.

– Слухай, є таке прислів’я: більше роби, та менше говори. Це якраз тобі, бовдуре.

– Ей, навіщо ображати? Типу така розумна? – Сокджин не на жарт почав злитись.

– Так! Досить! Взяли сумки і вийшли. – крикнув Чонгук.

Ніхто не хотів продовжувати сварку, тому всі мовчки вийшли з мікроавтобуса.

– Отже, – почав Чонгук, – будемо йти тою доріжкою, якою ми мали їхати на автобусі.

– Нам довго прийдеться йти? – поцікавився Техьон дивлячись на Гука.

– Хм, ми до табору мали доїхати за півгодини, але так, як ми йдемо пішки, то це буде довше. Приблизно годину-півтора.

– Дідько! Та ми всі втомимось поки дійдемо.. – видохнувши прокоментував Джин.

– Ну, що зробиш, – Гук розвів руками та продовжив, – усі готові? Вирушаємо.

Тепер їх чекає дуже складна дорога до табору, як і фізично так і морально.

Ліс виглядає похмуро та тихим. Навколо багато дерев, з яких стікає вода з дощу. Попереду них витоптана волога доріжка колесами машин та подеколи слідами від людських ніг.

Майже всі смачно вилаялися через тропинку, бо везти валізи точно не вийде, і виходить всім прийдеться нести свої речі в руках.

Після всі йшли в тиші, Кім вирішив заговорити.

– Ну, в тиші дорога буде ще складніше, пропоную познайомитись краще. Хто почне? – запропонував Техьон.

– Ідея не погана, давайте тоді я почну, – сказала Рубі, повернувшись до всіх, тим самим йдучи задом. – Лише давайте так, щоби це не виглядало, як анкета на сайті знайомств, ви будете задавати питання, а мені так буде легше, і ви дізнаєтеся те, що хочете. Опустимо непотрібні деталі.

– Хм, я один помітив те, що в тебе незвична зовнішність? Чому так? В тебе великі й темно-коричневі очі, які більш схильні до азіатських, а погляд в тебе взагалі стальний і сильний духом. Брови дугоподібні, високий лоб, вії темні та не густі, а ніс маленький та курносий. Форма обличчя у вигляді серця, волосся темно-каштанове. – Техьон описав дівчину за хвилину так, ніби знає її все життя. Усі були здивовані. – Що? Я ж художник, завжди помічаю такі деталі. Знали би ви скільки портретів я написав. І жоден з наступних не був схожий на попередній, всі дуже різні. Тому звісно ж я бачу більше деталей ніж більшість присутніх тут.

– Ого, я себе точно так би не описала, це круто. – Рубі коротко засміялась та продовжила, – Так, взагалі я метиска, мій батько із Чикаго, а мама корінна кореянка. Народилась я в Кореї, закінчила тут молодшу школу і потім переїхала разом з батьками та братом… – Дівчина трішки зам’ялась але продовжила, – у Чикаго, там я закінчила школу та поліцейську академію.

– В мене тепер купа запитань до тебе. – приєднався Чімін, – ухти! Це ж так круто, ти поліцейська! Чому саме ця професія? – в ейфорії запитався Чім.

– Я завжди з дитинства захищала свого молодшого брата. Він був на три роки молодше від мене, і коли його хтось діставав, я йому допомагала. Але, на жаль, він помер у віці 13 років. Коли ми відпочивали на морі, він затонув, у легенях було багато води і через це його вже було не спасти. Тому я пообіцяла, що стану або лікарем або поліцейським. – дівчина знизила плечима та додала, – якось так, хто наступний?

– Ми всі співчуваємо тобі..

– Та все добре..) вже як ніяк 6 років пройшло, треба жити далі.

Пару хвилин тривала тиша, поки Рубі знову не заговорила.

– Агов, все добре, розказуйте щось про себе, бо відчуття, що ми на похоронах.

– Кхм… тоді я. – відповів Техьон, – як ви вже всі зрозуміли я художник, пишу зазвичай портрети, але люблю й пейзажі, а також у таборі я буду вести уроки образотворчого мистецтва. Мої батьки та батьки Джина володіють власною компанією. Також в сім’ї я не єдина дитина, в мене є старший брат Дже Йоп, котрий старше від мене на 4 роки. Думаю цього досить, – промовив Те дивлячись на інших.

– Угу, я буду в кожного щось запитувати. Юнгі, ти мені здаєшся тихим із всіх нас, розповіси щось про себе? – дівчина поглянула на Міна, який йшов позаду усіх, але деколи рядом з Чіміном.

– Та, що розказувати? Я нудна людина, – хлопець штовхнув камінчик під ногами та продовжив, – якщо так, то я з дитинства захоплююсь астрономією, коли поглиблююсь в цю науку, забуваю про все навколо. В принципі це цікаво, дізнаватись про планети та їх супутники, зорі, комети й т.д. Хоча мені здається будь-яка наука дається далеко не всім. І зрозуміло, що я буду вести астрономію.

– Хм, доволі цікаво.. але наука і усіляке наукове завжди було не моєю сильною стороною, – сказала Рубі та продовжила, – я найкраща була у різних видах спорту та по самообороні, до речі про це, я в таборі буду вести самооборону та англійську мову, так, як я була в штатах.

– Вау, це нереально, сам би хотів знати якусь додаткову мову. В сфері медицини це не помішає.

– Ти медик? – дівчина здивовано глянула на Хосока.

– Вчусь на нього. Взагалі, я довгий час не знав ким бути. З дитинства я дуже добре розбираюсь в людях. Вмію визначити характер і поведінку людини, впевнено можу сказати бреше людина чи ні, мені легко знайти підхід до кожного, ну і багато іншого. Тому я цікавився та вчив психологію, але психологом, на жаль, я не хотів бути, да і зараз не впевнений чи добре мені бути медиком.

– Думаю медик це крута професія, ти ж рятуєш людей, це дуже відважно та відповідально, да і в Рубі так само.. – сказав Чімін але додав про себе, – а в мене взагалі все просто, мої батьки відомі люди, мама – модель, а тато – актор. Тому коли я був малий, батьки брали мене на різні зйомки, а потім у підлітковому віці я сам почав проходити кастинги та зніматися для різних брендів.

– Тобто з нами зараз ходить майбутня зірка?) – Рубі підійшла до Пака та штовхнула плечем об його плече, – Даси автограф? А фото зробити дозволиш? – Рубі почала сміятись та додала скрізь сміх, – Не звертайте уваги, я завжди коли розслаблена така весела, бо спочатку, напевно, показалась холодною. Хм, Джин, а ти що вмієш?

– Авжеш, зроблю все, що забажаєш, але давай після табору. – Чімін промовив це дівчині і в цей же момент Джин перебиває відповідаючи Рубі.

– Слухай, киця, багато чого вмію, а саме в сфері кулінарії, там я на всі 100 профі, якщо будеш хороша за бабахаю кльовий плов, – Джин саркастично підморгнув дівчині.

– Фу, клеїти будеш точно не мене. А за плов я згідна і ловлю тебе на слові. – Рубі підморгнула у відповідь.

– Чую ці двоє будуть весь час перебування в таборі сваритись і стібатись над один одним, – пошепки промовив Техьон усім іншим.

– Кхм.. сварки сварками, але скільки ми йдемо вже? – поцікавився Юнгі.

– Секунду, – Чонгук поглянув у свій телефон та продовжив, – пройшло десь приблизно 40-50 хв.

– Ого, як я і казав, поки ми говорили, час пролетів не помітно. – сказав Техьон.

– Справді не помітно, Чонгук, а ти що? А то ти один тут залишився загадкою.

– Та я що, я як Юнгі, теж нудний. Тому, що в мене не було часу на самого себе через те, що я з підліткового віку виховую сам молодшого брата Кібома та сестру Барам. Наші батьки померли коли ті були зовсім немовлятами. Після їх смерті тітка забрала нас до себе. Вона постійно була зайнята, тому я сидів завжди з малими, але все одно знаходив час, щоб займатись волейболом та баскетболом. А ще я вмію грати на гітарі, мене вчив тато коли ще був живий, якщо вийде, зіграю вам біля багаття.

– Чому у вас з Рубі так все сумно? Аж ніяково стає.. – додав Чім.

– Як Рубі казала, все добре, да і часу багато пройшло.

До табору їм залишалось недовго, тому вони продовжили розмовляли на різні теми. Незабаром почало виднітися освітлене ліхтарями велике дерево, яке оточене півколом дерев’яними будиночками.