Ліліт

Горда як Ліліт,що до верху воліє,

Адама більше вона не зігріє.

Має вона зміїну вроду,пилкість характеру та любить свободу.

-Знизу лежати нізащо не буду,

Про гордість свою я не забуду.

Звабливий стан як лоза обвиває,

А погляд душу немов забирає.

-Душно,Адаме,в клітці сидіти.

Покірності,Боже,мене не навчити.

Янгол безкрилий,вся в сріблі вона,

-Лиш на хвилину з‘явлюсь я у снах.

-Весь знемагаю по твоїм вустам.

Жінко моя,повернись ти у сад!

-Створені з бруду і я,і ти,в чому ж різниця  мені розкажи!

-Прокльони слухати ваші не буду,

Про райський сад теж я забуду.

Янголам її не наздогнати,

Дітям Ліліт судилось вмирати.

З тенет його втекти змогла,

Вона не Єва,пташка ця.

-Так,я ревнива,щасливими не бути вам.

Цієї насолоди я вам не віддам.

І так Ліліт зламала їхні долі,

Лиш посміхнувшись мимоволі.