Лілова троянда – покірність

Белла гуляє по саду, сніг вже припорошив усе навкруги та наче створений з діамантів, засліплює своїм сяйвом. А вона ж все ніяк не могла заспокоїтись, її почуття до тієї напівкровної дівчинки все зростали наче китайський бамбук. А так наче й все добре, їх плани добре просуваються, Міністерство магії під їх контролем, Смертежери як і сам Темний Лорд, демонструють свою особливу повагу та відношення до неї, пам’ятаючи про її вірність та самовідданість, проте було щось не так.
І чомусь останнім часом особливо сильно згадувались її недовгі місяці подружнього життя. Певно це тому що зараз доволі спокійно та вона має більше часу на роздуми. Її шлюб був ніякий.
Рудольфус був доволі байдужий до Белли, як і вона до нього. Всі знали, що це політичний шлюб, тому сенсу прикидатися не було. Проте проблем одне одному вони не створювали, не лізли у душу та не обмежували ні в чому.
Для неї це було не так вже й давно.
***
Зима, холодний, сонячний ранок, після важкої безсонної ночі, Беллатрикс ледь тримається. Нічна сутичка і справді була важкою, неочікувана засідка трохи завадила їх планам. Тепер ще й доведеться шукати щура.
Вона спокійно йде коридорами, поміж портретів родичів її чоловіка, дехто все ще спить, інші ж чи то гордовито перемовляються між собою, чи вітаються з любою чистокровною невісткою. Белла ж тримає рівну поставу, ввічливо відповідає, мірно крокуючи.
У власній спальні нарешті лягає на ліжко, прикриваючи очі та майже засинає у повній тиші, що порушує лише потріскування вогню у заздалегідь запаленому каміні. Мереживні фіранки відкидають чудернацькі тіні, “треба їх замінити” вже півроку каже собі Белла, проте постійно забуває сказати слугам.
Аж тут чує обережний стук у двері. Це виявися Рудольф, він тихо зайшов, вже у домашній сорочці, обережно поклав на столик букет темно лілових троянд й так само вийшов, нічого не кажучи.
Белла лиш сумно поглянула на квіти, вони відавали гіркотою десь глибоко у середині, та змушували почувати себе одночасно не комфортно та зацікавлено. Злитися на чоловіка вона не було сенсу, бо він скоріше за все навіть не здогадувався про їх значення. На відміну від його дружини яка пам’ятала, кожне на пам’ять.
Це було доволі дивно, але спитати його не вийшло.
Наступної ночі її чоловік загинув, залишивши пособі лиш спадок Лейстренджів та більше нічого, окрім легкого поколювання у шлунку.
***
Вечеря з її любою сестрою та не надто любим зятем, чиї очі горіли нездоровим вогнем. Нарциса цього зовсім не помічала, але Люціус, завжди був дещо дивним, він багато років дуже обережно зближувався з нею, м’яко натякав, сам познайомився з батьками, справив добре враження. А коли вони одружились, то й зовсім почав обмежувати, вона й кроку не могла ступити щоб він не дізнався. Особливо це стало помітно під час її вагітності та активних дій Смертежерів.
Звісно і мітку ставити забороняв, всіляко виправдовуючись перед Волондемором.
Це помітив навіть Драко.
Мало хто міг зрозуміти почуття Луціуса, тому більшість скидало це на те що він так піклується про любу дружину. Белла ж з Драко розуміли, що це було скоріше схоже на одержимість.
– Белло, може розкажеш як у тебе справи? – хитро примружуючись питає сестра.
– Все добре, Циссі, – сухо відповідає та.
– А як же, я тебе зрозуміла, – весело прощебетала Нарциса. – Твій погляд останнім часом так змінився. Ти наче наново народилась, – та лиш закочує очі, поки сестра продовжує. – Може ти нас вже познайомиш зі своїм другом? – знову хитра посмішка та вбиваючий погляд Луціуса.
– Ох, це дівчина, – втомлено пояснює Белла, поки її сестра здивовано зводить очі, а Мелфой старший відвертається наче втрачаючи будь-яку цікавість до розмови. – Ми просто дружимо, – додає з нудьгою.
– А, я все розумію, – вона тепло посміхається. – В будь-якому випадку все добре. Познайом нас.
– Можливо згодом, – з усмішкою відповідає Белла.
Знову тиша, ледь чутно шелест тканини та тихі удар чашки об тарілочку. Настрій в кімнаті різко змінився та забринів наче до межі натягнута струна. Луціус й зовсім пішов у себе, він останні місяці був особливо виснажений, не тільки через свої обов’язки, а й намагання якось вберегти свою сім’ю від чорної мітки.
– Белло, що нам робити? – нарешті промовила Нарциса. За пустими балачками не вийде вічно втікати від страху.
– Ми щось придумаємо, Циссі.
– Ти можеш щось запропонувати? – сухо промовив Мелфой старший.
Він говорить так, наче звинувачує її у всьому, що з ними відбувається.
– Як щодо Северуса? – питає Белла.
Чоловік, наче отримавши сильного ляпаса, різко встав з крісла й швидко кудись пішов. І в очах Циссі як і Белатрікс засяяло розуміння в впереміш з хворобливою надією.
***
Вона ходить по кімнаті та не знає чи плакати їй чи сміятись. То просто якась дикість.
“Белатрикс Блек закохана у напівкровну Герміону Джин Гренджер.” – подумки нагадує собі Белла. – “ Навіть С.С.Е.Ч.А. все ще здається дивною, але не такою вже й дурнею” – вона істерично хихоче, розуміючи глибину почуттів. Їх не витравити і навіть смерть не буде панацеєю.
Люба, Герміоно
Я вас кохаю.
Вже пізно, мої почуття не зміняться, не розтануть з ранковим серпанком. Моє серце так віддане ідеалам, у які я вірю ледь не з народження, стає все більш мінливим.
Чи маю право вам про це казати та чи відповісте ви мені взаємністю? Та чи взагалі відповісте?
Ви, моя ніжна, наче пелюстки троянди душа. Так і заманюєте своїм прекрасним квітом, з яскравим солодким ароматом та міцним всіяним шипами стеблом, точно маєте у собі сили мені відмовити. Я лиш покірно прийму будь-яку вашу відповідь, розквітнувши ліловим квітом.
P. S. Ваша, Белла.
Руки тремтять, а лист відправляється до скрині.