Пролог

Душно, душно, душно, душно настільки сильно, що побачивши повітря хочеться ним же виблювати, відразу позбавивши душу бідного, слабкого тіла.   

Бонтен швидше каторга кинута бідній душі на спокуту гріхів, ніж та сама злочинна організація. Він наче був створений, щоб сповідати свої гріхи і довести світу, що вони можуть бути хорошими, що вони не такі вже й монстри, щоб довести світу, що не дивлячись на всі жахіття буття, можливо залишитися людиною.   

Звісно дозволено, цього ніхто не забороняв, але як же солодко грають вогні нічного Токіо, як солодко сміються люди, п’яні від диявольської насолоди, як на справді отруює все це мозок, як він гниє в черепній коробці і, яка ж насправді приємна, м’яка ця гниль.  

Бонтен огидний, жахливий, він зібрав в собі весь жах, все лайно і перетворив його в багатство, в гроші і красу високої якості майже безтурботного життя.  

***  

Він лежить на холодній койці в тюрмі, роздумуючи про те воші це повзають по спині, чи просто холод настільки глибоко в’ївся в ці стіни, що його вже неможливо відрізнити від цих огидних комашок. Спроби зігріти руки диханням марні, як і спроби поговорити хоч з кимось.   

Дурість тут просочується так само сильно, як і насилля, яким мешканці тюрми так сильно пишаються. Звісно, якщо ти забив когось до смерті, тебе не будуть чіпати, звісно, якщо ти провернув складну схему наркоторгівлі, тебе будуть поважати, от тільки він тут, тому що збив кількох людей, будучи п’яним за кермом.   

І звісно ж, таке сміття тут не поважають, тут поважають життя, тут поважають силу, а в його злочині ні того, ні іншого. Звісно ж вони не знають, яка в нього влада за цими стінами, але тільки тут зберіглася та сама система рівності, яка існувала в доісторичний період.  

Той, хто сильніший забирає собі владу, той, хто провернув складну схему наркоторгівля буде наче старійшина, ґвалтівники – сміття, вигнанці, іншими словами, а решта – просто частина племені деякі з них кращі деякі гірші, але в основному рівні.

Йому не подобається така рівність, адже він не просто гівнюк, він досягнув більшого. Вся ця ситуація нагадує, як, коли найкращому гравцю в карти попадається непотріб і він програє, залишаючись в дурнях.  

Тюрма не місце для таких, як він, йому взагалі не місце серед сміття, яке вирішило порушити закон, щоб заробити кілька копійок, та й порушувало так убого, що його схопили та посадили сюди.  

Він лежить та думає, як же йому так повезло потрапити сюди, як же так, адже він все вирахував, в голові немає ні одного спогаду про суд, або справу, яку проти нього вели, зате він точно знає, що ні в одної живої душі немає доказів всіх його злочинів, крім цього, крім цієї гівняної ситуації. 

Проходять наглядачі і всіх виганяють з камер, а потім ведуть на сніданок. Це скоріше не прийом їжі, а жалюгідна спроба наповнити шлунок хоч чимось, щоб потім було чим блювати, не тільки шлунковим соком. Йому зовсім не хочеться вставати, відчуття тепла ще не прийшло, та й перспектива з’їсти ще одну порцію лайна відштовхувала.  

Неприємним дзвоном роздається стук дубини по металевих гратах, а за ним звучить ще гірший голос наглядача.  

– Хайтані! – Навіть власна фамілія перестає подобатися, коли чуєш її в такому тоні.  

– Встаю, – тягне він і покидає ту краплину тепла, яка, як виявилося, все ж була.  

У вбиральні ще холодніше, ніж в камері. Там збираються клубочки волосся в кутках і перемішуються з піском, який взявся ні звідки. Ран тремтячими руками бере зубну щітку, намагаючись хоч, якесь відчуття гігієни собі вернути.  

Найгірше з усього – це клятий їжак на голові, відчуття втрати власної краси. Тюрма наче остаточно відібрала в нього все від колишнього, щасливого життя. Так йому не в перше сидіти, але на цей раз це не дитяча колонія, на цей раз це справжня оселя сміття, який ніхто не намагається спалити.  

Дні перетворилися в одну гігантську пляму блювоти.  

***  

Хлопець лежить на ліжку і всі його відчуття закінчуються тим, як відростає сиве волосся, воно точно вже проявилось, його точно вже добре видно, але більше він не може зрозуміти, що не так.   

В грудях так порожньо, наче серце вирвали, потім зґвалтували, розірвали і назад вставили в грудну клітку. Воно, наче і є, але ті рештки не можливо назвати функціонуючим органом. Навіть його печінка, зламана купою випитого алкоголю, і та почуває себе краще.  

Телефон давно розряджений, напевно вже кілька місяців, як розряджений і зарядити його страшно, не хочеться ні бачити, ні розуміти, що стільки людей все ще вважають його живим, не хочеться навіть думати про те, що за стінами квартири є ще хтось живий.   

Як же страшно від того, що в світі не тільки він і ті “не тільки він”, їм байдуже, він не головний герой життя, його ніхто не врятує ніхто, навіть не посміє подумати, що такому, як він необхідна допомога.  

Вона думала, вона знала, що йому потрібна допомога, але все одно ігнорувала його, а той інший, він був тільки заміною її, прекрасної дівчини, яку боги вирішили помилувати і віддати всі страждання на його душу.  

З вікон уже давно не падає світло, темні гардини чудово виконують свою роботу. В квартирі, напевно, смердить, напевно, багато сміття і волосся по куткам, напевно, в ній брудно і тухло. Саме тухло, наче з самим власником апартаментів, вмерли і вони.  

І вся ця кара дає відчуття, що ось всі страждання повинні закінчитися в цей момент, не може ж життя складатися з постійного лайна, не може ж бути так тяжко, так погано постійно.  

На календарі досі 2015, а він не знає навіть, яке число сьогодні, перестав рахувати після однієї фрази, після тієї гидкої фрази, яку так і не зміг забути, яка так сильно в’їлася в голову, що кожен день вона вириває і ґвалтує серце знову і знову.  

Пройшло вже кілька годин з пробудження Хаджиме, а він так і не встав з ліжка, покривало здавалася важким, наче з каменю виточене і в той самий час таке приємно легке і тепле.  

Всі поверхні прикрашені густим шаром пилу всі, меблі вже змінили свій колір, але йому байдуже, байдуже навіть, коли приходить хтось його погодувати, щоб той не помер. Єдине, що його цікавить, чи не Ран відправляв тих людей.  

Хаджиме не сильно хвилювало, як він там, не хвилювало, скільки буде паперової роботи, коли він прийде, байдуже взагалі на все. Він навіть не знає чи прийде ще раз на роботу, швидше за все ні, швидше за все йому просто дадуть померти, рано або пізно, на цьому ліжку.    

Дні заплуталися, дні стали однією великою грудкою відсутності почуттів.  

*** 

Вона щось там кричить, а в нього все пролітає мимо вух, він її взагалі не слухає і не планує слухати, а вона все продовжує сипати матом і продовжує. Чоловік схопив її руку та сильно вдарив по обличчі, залишаючи на ньому великий синяк, жінка намагається вирватися з хватки, але все марно.  

– Ще один єдиний мат в моєму домі і ти вилетиш з нього, як бичок від цигарки, – голос звучить грізно, розбиваючи повітря наповнюючи простір тишиною, – зрозуміла мене?

Вона не відповіла, вона ніколи не відповідала, коли її били, або давали зрозуміти, що істерика повинна була закінчитися хвилин п’ятнадцять тому. Жінка втікає в кімнату і реве так, наче її щойно не просто вдарили, а зґвалтували всіми можливими способами.

Він ненавидить їхні сварки, вони постійні, як повітря, вони завжди і ніколи не припиняються, а вона ніяк не може зрозуміти його почуття, зрозуміти те наскільки важко може бути в житті однієї людини, наче він страждає не за одного, а за десятьох.

В голові пробігає короткий спогад про те, як з дому брата вибігали його коханці з криками про розлучення і приходить невеличка думка про те, що цю рису вони напевно ділять на двох, якщо це взагалі не генетично.    

Чоловік струшує довге волосся і йде в душ. Від нього несе кров’ю та й весь костюм в ній, напевно, тому вона сьогодні рознервувалася, але це не сильно його хвилює.  

Ванна кімната велика, вся сяє білим та синім. В ній тепло, приємно тепло і чисто, єдина чистота, яку дозволено пізнати його мозку. Чоловік тягнеться до змішувача і набирає найгарячішу воду, яку можна видавити з крану.  

Ріндо відверто дістала його жінка, він втомився, але йому байдуже на всі поняття депресії і так дальше. Він давно зрозумів, що не з світу, де розбираються в почуттях, він вже раз спробував розібратися і це зробило тільки гірше, тому навіки вирішив закрити собі світ власних почуттів. 

Йому байдуже на її крики, байдуже на завдання, байдуже на організацію, єдина людина, на яку йому не байдуже, став байдужим до нього, тому більше немає взагалі сенсу.  

Він скидає брудний костюм і занурюється в ванну, вода гаряча, наче з пекла, тепло приємно вертає в далекі спогади про щастя, коли воно було реальним, а не викликаним наркотиками.