Лютий

Передмова: Нарешті знайшла в собі сили почати переклад своїх старих робіт. До речі, за весь час знайшла тільки один фф по Каччяко українською мовою, фанати Каччяко, де ж ви? Сподіваюсь в українській спільності геройки ви є. Приємного читання й дякую за увагу до моєї роботи!

Лютий – той самий місяць, який мало кому до вподоби. З одного боку він може бути теплим, з іншого – вередливим, сніжним, з холодним пронизливим повітрям. Вітер безсоромно забирається під пальто, змушуючи кістки тремтіти, а морозна хуртовина щипає за носа й ніжні ланіти. Очяко Урарака підіймає комір свого пальта, ховаючись за ним від тієї самої хуртовини, яка все одно спритно встигає куснути її за носа. Очяко дивиться на широку спину хлопця перед собою, який випереджає її на кілька кроків бадьорою ходою, він постійно повертає голову в її бік, перевіряючи, чи не далеко він відійшов. Врешті-решті, він вирівнює швидкість руху й вже йде поряд. Очяко ховає посмішку за коміром, дивлячись на Кацукі, який закочує очі. Втомлені ноги Урараки ледь пересуваються, вона намагається відволіктись від втоми, починає розглядати похмурі силуети домівок у світі повні, які струнко вишикувалися вздовж вулиці. Все більше її думки заповнює бажання опинитися в постілі після важкого робочого дня. Вона представила собі своє велике просторе ліжко з новою постільної білизною, яку вона нещодавно купила, м’які подушки, подаровані батьками на новосілля та купу улюблених плюшевих іграшок. Думки про дім надали їй сили упевнено рухатися до рідних дверей домівки разом з Бакуґо, який йшов поряд.

Пройшло вже більше півроку від їх випуску з Юей, й дуже стрімко усіх учнів розхопили різни агентства. Їх випуск, ще під час першого року навчання, без сумніву, зміг дуже якісно зарекомендувати себе, як професійних героїв та героїнь. Очяко та Кацукі, несподівано одне для одного, стали працювати в одному агентстві, що дало їм плацдарм для налагодження стосунків й координації їх дій на постійній основі, як напарники. З шкільних часів їм також приходилося працювати разом, що також стало основою їх знання про одне одного й дало змогу використовувати потенціал свого дуету на максимум.

З часом в дуеті навіть почали з`являтися свої негласні традиції та правила, які обидва учасника дотримувалися. Наприклад: кожен раз після звичайних нічних патрулів або виконаних місій, навіть якщо вони виконувалися окремо, Кацукі завжди проводжав свою напарницю додому, махав їй рукою та йшов до себе у орендовану квартиру. Під час таких невеличких подорожей до дому Урараки, Очяко завжди була особлива щаслива. Їй дуже сильно подобалося проводити час за розмовами з Бакуґо, хоча, це скоріш вона сідала йому на вуха, поки той покірно слухав й іноді видавав якусь лайку чи коротку фразу. Його голова переповнювалася частіше за все безглуздою інформацією, про щось на кшталт: сьогоднішньої погоди, життя пінгвінів, про яке вона дізналася з чергового документального фільму, чи роздумів на тему щотижневих знижок у магазині. Кацукі жодного разу не перебив її, завжди уважно слухав свою колежанку, але в той же час його думки були зайняті роздумами про те, як йому спокійно слухати безкінечний потік думок Очяко, після чергових облав на бандитів, захвату вбивць чи евакуацій. Це ніби повертало його в звичайне життя, де йому не потрібно постійно використовувати свій мозок на двісті відсотків, чи брати на себе тягар відповідальності за життя інших людей. Йому також подобалася проводжати її до дому й дума про те, що вона в безпеці й точнісінько з`явиться завтра на роботі, щоб знов розповідати йому  про пінгвінів та як завжди широко посміхатися на шляху додому.

– Цікаво, як там Ізуку в Америці, я вже давно з ним не листувалася…. – Урарака меланхолійно махнула рукою в повітрі, збираючи падаючи сніжинки, широко позіхнула, закриваючись коміром, а потім потерла втомлені очі. На холоді їй ще більше хотілося спати, й нічого не допомагало їй прогнати це відчуття, навіть думки про ліжко вже так не мотивували, як декілька хвилин тому. Їй здавалося, що зараз вона дійде до дому й не роздягаючись впаде спати на дивані в вітальні, або взагалі на порозі.

– Мені на нього байдуже, Ланітна. – Бакуґо роздратовано смикнув плечима, й відвернувся. Очяко не менш роздратовано насупила носа, їй завжди не подобалася реакція Бакуґо, коли вона згадувала Деку. Вона не розуміла причину, вони наче помирилися, Бакуґо навіть вибачився за всі свої «досягнення» по відношенню до Ізуку. То чому одне згадування Деку його дратує? – Забий на нього хер, з ним все ок.

Бакуґо в черговий раз смикнув плечима, тихо рикнув, роздратовано відвів погляд, ніби розглядаючи темні будинки, на мить Очяко здалося, що промелькнув його знаменитий оскал. Урарака смикнула його за рукав, однак хлопець нічого не відповів, але вираз обличчя все ж таки пом’якшив.

Кацукі дратував Мідорія Ізуку, й навіть не тому що він відправився в Америку з Всемогутнім, чи став працювати в якомусь крутому агентстві, ні, зовсім не через це. Після того, як він поїхав до Америки, від нього дуже рідко вдавалося отримати хоча б щось, крім листівок на свята, чи декількох рядків у месенджерах. На одне повідомлення відповіді можна було очікувати тиждень, якщо не більше. Бакуґо розумів, що Деку важко працює, та зайнятий своїми справами, але його засмучувала Очяко, яка, хоч й не показувала свої почуття, але дуже болісно сприймала таке відношення. Вона не раз казала Кацукі, що знов її повідомлення залишилися без відповіді та посміхалася, а це ще більше його дратувало. Бакуґо одночасно й розумів її почуття, а з іншого дивувався, чого вона не може забити на нього, як це зробив він.

– Він наш друг…! – Втомлено вигукнула Уравіті випускаючи з рота клуби пари, вона ліниво штовхнула хлопця в бік з задоволенням спостерігаючи за незадоволеним виразом обличчя напарника. Після чого Очяко закинула ще декілька фраз про Ізуку й невдовзі тема «японського героя в Америці» залишилася за спинами. Колеги неспішно продовжили свої мандри до дому Урараки. Втома від ранкового тренування, а після облава на один з складів контрабандистів з силою била по тілу дівчини. Крім того щоразу вертаючись до тих спогадів вона подумки била себе по щокам руками примовляючи: «Дурепа, дурепа, дурепа!… Треба було не рахувати ґав!».

– Поквапся, черепаха. А то тебе знов якийсь рагуль спіймає. – Бакуґо легенько потріпав Очяко по шапці, вкладаючи у цей жест все своє незадоволення сьогоднішнім днем й їх нічною розмовою. Від цього дійства шапка трішки перекосилася на бік, закриваючи Очяко очі. Кацукі зупинився, зупинив Урараку й став напроти неї, героїня кволо підняла голову, подивившись на Кацукі з вимученою посмішкою. З кожною секундою втома ще більше накривала її, мов велика хвиля в океані, з-під якої неможливо було вибратися.

– Досить злитися. Я на хвилинку відволіклась… – Вона ще раз посміхнулася, але цього разу посмішка видалася якась крива. Урарака потерла плечі руками, намагаючись зігрітися, вище підняла комір, й вже тягнулася поправити шапку, але Кацукі зробив це швидше та на її слова закотив очі, звично цокнув язиком. Він змотав з своєї шиї шарф, перекинув його на шию колезі, обережно замотав. Тепла тканина зігріла замерзлі щоки, Очяко зажмурилася, зариваючись носом у бавовняний шарф, який віддає одеколоном Кацукі в суміші з пральним порошком. Приємний запах огортає Очяко, вириваючи її з обіймів холодної в цьому році зими, повертаючи до спогадів минулого дня. Немов у сні картинки прожитого замаячили перед очима.

Облава на склад контрабандистів. Згідно плану, Бакуґо повинен був увірватися в приміщення з даху, а Очяко прикрити його з іншими героями. Однак, посеред бійки Уравіті заґавилася й опинилася під дією ворожої примхи, після чого її схопили, прикриваючись мов живим щитом. Під дією примхи, Очяко не пам`ятала нічого. Час тягнувся для неї дуже довго у яскравих й сюрреалістичних снах, з яких вона ледь знайшла вихід. Їй здавалося шо йшли години й дні, як вона блукала по нереальним яскравим пейзажам, котрі мов наркотик затягували в себе, без надії вибратися. Коли Очяко прийшла до тями, вона пам`ятала стурбоване обличчя Кацукі, яке немов вкрили щільним шаром крейди. Він тримав її на руках, зрідка перевіряючи її стан, та прийшла вона до тями чи ні. Вона слабо погукала хлопця, після чого його біле лице почало багровіти від люті, губи склалися в рівну лінію, він ніби намагався не випустити на волю зграю своєї лайки. Але марно. Продовжуючи нести її на руках з того складу Кацукі крив все навколо лайкою, розповідаючи Очяко, що не варто ловити ґав та задивлятися на злочинців. З потоку бранної лексики Урарака мало що зрозуміла, однак, в себе в голові вирішила не втручатися в монолог Бакуґо, та вже наступного дня дізнатися про події зі звіту, та проробити роботу над помилками, як їх колись вчили у Юей. Вона відмовилася від медичної допомоги, посилаючись на те, що не отримала травм, а дія примхи не так сильно на ній відобразилася.

Урарака й Бакуґо знов не поспішно пішли у бік дому Очяко. Підібравши момент, Очяко вдало взяла Кацукі під руку, перемістивши свою вагу на нього, їй стало трішки легше йти, й крім того, тепло від Бакуґо зігрівало. Вона досі відчувала на себе те «сп’яніння» від примхи одного з контрабандистів, її ноги вже почали здаватися ватними, а очі ще сильніше почали сплющуватися. Тепер боротися з цими відчуттями стало ще складніше. Урарака втомлено пригорнулася ближче до Кацукі, торкаючись лобом його плеча, через це їм прийшлось йти повільніше, однак, Бакуґо не казав нічого проти, йшов собі спокійно думаючи також про події дня й перетравлюючи свій потік почуттів. Страх, турбота, ревнощі. Він намагався відігнати від себе цей спектр емоцій, щоб вони не заважали йому в роботі й у робочих відносинах з Уравіті, які він намагався зберегти. Бакуґо з часів Юей постійно дивувався здатності Очяко знайти спільну мову й підібрати правильні слова до кожного, навіть до нього, хоча Кацукі й намагався цього не показувати. Уравіті спритно показувала себе як добру та ніжну людину, але під час роботи вона вмить перетворювалася на блискавичну виконавицю геройських обов’язків. Ці дві натури Урараки Очяко, стали ще одним приводом захоплюватися нею.

Бакуґо перевів на неї погляд, Очяко з важким трудом розплющувала очі, та знов закривала їх, починала клювати носом, потім, ніби з-під води виринала з наступающих снів, трішки махала головою, та знов притулялася до плеча. Кацукі згадував, що той самий контрабандист, який використав на Очяко примху казав, що в його примхи буде ще побічний ефект у вигляді втоми та виснаженості, які с часом стануть помітнішими й пройдуть після сну. Нарешті, десь в 10 метрах Бакуґо помітив знайомий фасад невеликого будинку Урараки. Він легенько штовхнув Очяко, щоб та розплющила очі й помітивши в сутінках дім, починала шукати ключі у кишенях. Намацавши ключі вона міцно стискає їх у руці, та щоб не впасти ще ближче притуляється до руки Бакуґо, вже майже висячи на ньому.

– Дякую, що довів до будинку. Під кінець я щось зовсім заснула, треба все ж таки було викликати таксі. – Вона хіхікнула, тихим приємним сміхом, прикриваючи губи шарфом. Очяко відпустила руку Бакуґо й трішки забарившись, відійшла до двері, упершись в нею спиною, ніби віддавши дереву свою втому, але це не спрацювало. Урарака здивовано кліпає очима, мов згадавши щось, вона знов торкнувшись пальцями шарфа. М’яка тканина ковзнула між пальцями, залишаючи шию знов під захистом єдиного комірця. Рукою Урарака приманює до себе Кацукі, який не сперечаючись підходить, трішки нахиляється, й вже по ньому ковзає бавовняна тканина, поцупивши в свою колекцію аромат шампуні Очяко. На мить цей рух змушує Бакуґо ніби піддатися до руки Урараки, коли та огортала шарф на його шиї, хотілося зажмуритися на небритою щокою провести по ніжній шкірі. Однак, він стримав цей порив, зупинившись на занурюванні носом в шарф, ховаючи порожевілі щоки.  – Й за порятунок дякую.

Кацукі вирівнюється, звично тримає руки в кишенях. Як зазвичай, на прощання, Очяко простягає руки для обіймів, легенько притуляється до грудей, всього на секунду зажмурює очі, вдихаючи комфортний запах шарфу. Вона сама не помічає, як все більше їх відносини поглиблюються, починаючи з проводів до хати, або підтримки під руку до прощальних обіймів. Її тішить думка про те, що Кацукі не намагається цьому перешкоджати й вдавати з себе одинокого лютого вовка, як це було в школі. З цими думками навколо Урараки стихає все, вона намагається боротися з підступною втомою, але та не дай їй шансу – остаточно забирає Урараку у прірву сну. Її дихання розслабляється, тіло важчає, залишаючись на ногах тільки завдяки Кацукі, який тримає її за талію. Бакуґо закочує очі, згадуючи, скільки раз він казав їй сходити до лікаря, або хоча б визвати таксі з роботи. Він видихає, в черговий раз дивуючись її впертості, хоча, він сам такий самий.  Кацукі забирає з її рук ключі, замок з характерним клацанням відчиняється й мерзенний лютий вітер проривається в теплу хату разом з розлюченою хуртовиною, яка щохвилини набирає сили.

Бакуґо підхоплює дівчину на руки, заносить в дім, на порозі допомагає скинути пальто, шапку на невеликі чоботи на змійці. Вона що, купує їх в дитячому відділі? Кацукі знов підхоплює її на руки, та з легкістю заносить до спальної кімнати. Його не дуже тішить думка вриватися в особистий простір Очяко, але виходу немає, не кидати ж її на підлозі? Він обережно опускає її на ліжко, накриваючи теплою ковдрою змерзлу дівчину, Урарака закутується в ковдру скручуючись калачиком мов киця й солодко спить. Бакуґо зачиняє кімнату, виходить у вітальню, де поряд з телевізором стоїть диван на декілька крісел, він падає на диван, який під його вагою проминається, заплющує очі, та одразу стикається з нав`язливими думками, що може, одного разу йому вистачить сміливості розповісти Очяко про свої почуття, та нарешті стати їй кимось ближчим, ніж другом та колегою по роботі. Він обурено ричіть своїм думкам, намагаючись відігнати їх якомога далі… Може, колись, він розповість, може, зможе побороти свій страх втратити її дружбу, може навіть такою ж самою прогулянкою додому в лютому…