Люди… Наскільки ж недосконалі ми насправді?

Ештон відкрив очі в обіймах, здається, напівживого Рікона. Вони так і були в піраміді, Ештон лежав у воді, а навколо було темно. І лише згори лилося світло. Ештон сфокусував зір і побачив зорі. Зорі удень. Неймовірне видовище, і не так вже й багато місць на Землі створюють відповідні умови, аби таке явище стало можливим. Вайнут зробив неймовірну річ для Мерін. Він зробить не гіршу. Кращу. Значно кращу.

– Ештон.- З тихим затаєним страхом звернувся Рікон.

– Що, Рікон?- Запитав Ештон якомога добріше і лагідніше, натерпівся він від нього, мабуть.

– Як ти?- Якось полегшено запитав він, почувши, мабуть, що Ештон при тямі.

– Нормально.- Стенув плечима Ештон. Чомусь нові медитаційні істини не лягли на його душу новим тягарем. Чи, якщо точніше не відчувалися так. А може це якийсь інстинкт самозбереженя: вже емоції блокуються… Як би там не було, а Ештон просто прийняв це. От і все. Глибина пізнання самого себе і Дерева Життя вцілому, вражає, звісно. Та Ештон втомився дивуватись.

– Справді?- Усміхнувся Рікон майже весело, очевидно сприйнявши сказане за жарт.- От і добре. Я радий.

– А ти як?- Усміхнувся трохи винувато Ештон.

– Так, наче три доби був тобі якорем, поки ти розчиняв в мені переживання, емоції, біль, радість, трепет, всеохоплюючу любов не лише до всього острова і світу, але і до свого народу, як найчутливіший Повелитель всіх часів.- Хмикнув підсміявшись Рікон. Кепкують лари чудернацько часом.

– Ти чому мене не облишив, чудо?- Схилив голову на бік Ештон в руках Рікона, скрушно і докірливо усміхнувшись.

– Нізащо.- Рішуче але тихо відрізав Рікон, тепло посміхаючись.

– А якби я на місяць пішов?- Іронічно посміхався Ештон й далі.

– Покликав би зграю.- Не думаючи заявив Рікон, очевидно знайшовши вже всі відповіді на запитання на протязі цих трьох довжелезних для нього діб, ще до того, як Ештон повернувся…- Може Кір би допоміг мені і Шона. Якось позмінно би чергувались.

Ештон лише дивився на свого смертельно змученого правицю якусь коротку мить, а тоді встав повільно, аби заледве сфокусована свідомість не розсинхронізувалась. А з якорем всі ці перепади легші…

Тоді просто сів поруч і підставив Рікону плече:

– Спи.

Запрошувати двічі не довелось. Виснажений Рікон просто провалився в сон, щойно дозволили.

І Ештон, підхопивши його на руки, виніс їх з піраміди з допомогою ХієдХайн, що набула нових якихось ще не звіданих Ештоном масштабів.

***

Адаптацію Лансу допомогла пережити зграя. Ділилися з ним енергією, лежали поруч, і всеможливо дбали. І запевнили Ештона, що совість його може не мучити. Сам Ланс все підтвердив. Був задоволений і ситий в енергетичному плані. Але до Ештона все ж на кілька днів приклеївся намертво, очевидно компенсовуючи своє законне право на вожака під час адаптації. Словом, ображеним не був.

***

А вже за кілька днів, щойно до тями остаточно прийшов: і Ланс, і Ештон, і Рікон, Ланс постукав у двері спальні Ештона, тримаючи за руку Ейнар.

– Так!- Покликав зсередини Ештон.- Вирішив таки не ізольовувати спальню. Все ж звукоізоляції навколо його квартири достатньо.

З того боку зазарнув Ланс, просовуючи голову до Ештона в спальню і сонячно, широко посміхаючись.

– Можна? Нам Сірін сказала йти зараз до тебе. Що ти сам.- Та попри сяючу посмішку Ештон ясно відчув біохвилі цих двох: схвильвані, в передчутті, боязкі, не позбавлені трепету, та світлої надії.- Ми хочемо поговорити.

– Так… Кажіть.- Стиснув Ештон губи, напружено і уважно слухаючи. І його серце болісно і жалісливо стислося, адже він збагнув до чого йде…

– Ми хотіли попросити в тебе, Ештон, як у вожака, аби ти дозволив нам бути парою.- Просто наче рядки з пісні зронив Ланс, зовсім просто. Та не буденно. Він сказав це і затамував подих, завмер всім своїм єством, чекаючи рішення вожака. А Ейнар ластівкою ніжно притислася до Ланса, і серце Ештона, й зовсім в клоччя розірваося, здається. Він не міг цього дозволити. Якщо Ейнар не виживе, то потягне на той світ за собою і Ланса. Звісно, Ештон вірив у неї. Інакше і не може бути, інакше він все ж відмовився б від усіє цієї затії, ще тоді, як зрозумів небезпеку. Та він не може ризикувати ще й Лансом. Та як про це все розказати малим?.. Ейнар була готова ризикувати аби бути з ештоном. Та одне діло ризикувати собою – інше кимось. І Ланс, романтична душа, швидше за все теж погодиться на ризик, щойно почує таке. Та яке він має право так розкидатися чужими життями? Він вожак чи хто? Не можна всі рішення перекладати на інших для того їм і вожак, зрештою. Аби вести крізь терни життя.

– Вибачте…- Та попри вагон думок, Ештон не мав що сказати… Слів замало. Лише серце, що він від них не ховав, кров”ю обливалося. І не треба було їм слів, аби зрозуміти відмову вожака. Його почуття з приводу цього. Співчуття і жаль.

Ейнар випрямилася гордо і задхилилася від Ланса. Між ними з”явився малопомітний проміжок… І Ештон… О… Він заледве стримався… Груди здавило. Ох, же. Гірке прийняття Ейнар, це була не покора в звичному людському розумінні. І Ештон схаменувся, боявся тільки, що пізно, що уже встиг зруйнувати те, що було між ними:

– Я не забороняю!- Майже прокричав, заледве не захлинаючись він. Ланс аж здригнувся від несподіванки. І почуття Ейнар завмерли в очікуванні. Для Ештона це було схоже, наче зловити підвісний міст нальоту, що розсипався на очах.- Але…- Видихнув Ештон.- Не можна зараз. Зачекайте. І дайте мені час. Просто нехай зараз між вами буде те, що було й до цього. Не закріплюйте зв”язок.- Взяв якось себе в руки Ештон. Посерйознішав. І настановив так, як мав би.

– Я…- Ланс кахикнув.- Ясно, вожак. Ми… Не будемо.- Боляче було малому, але він не був розчарований, злий чи бодай ображений. Він також приймав почуте – по-своєму якось з немислимим багатогранним набором емоцій, притиманних Лансу.

Ейнар же з пильністю орла вдивилася в очі Ештону. І… Промовчала, хоч Ештон відчував – має запитання. А тоді опустила якось погляд, уважно обдумуючи, і її емоції були повні гіркоти, та все ж не ураженої гордості, вона відчувала, що її розуміють. І відчувала, що Ештон слухає її. Вона поглянула ще раз на нього, вже якось по-іншому. Як на вожака, не сплутаєш. Ніби просила захисту. Та хіба ж може Ештон захистити від себе ж?…

– Ох… Малі.- Зітхнув Ештон, ступив крок і обійняв їх за голови прихиливши до себе. І вони пригорнулись. Зовсім не ображаючись. Ну, хіба ж так можна…

Може все ж пояснити їм? От тільки, якщо пояснить… Чи не зробить гірше?

***

Чомусь Ештону не заважали працювати. Відволікаючи лише на їжу от уже кілька днів. І він завершив. Все було готово. Хоч і зайняло колосальну кількість зусиль: він вносив правки та доповнення, згідно тому, що встиг вивчити з творіння Вайнута(піраміди для медитацій). Тому він просто дістав потрібний блок інформації з голографа, хоч і знав весь механізм на зубок. Потім пригадав про подарунок Акіла, і пішов за топазом у свою спальню, що все ще лежав на приліжковій тумбі його особистої спальні. А потім з цими двама пакунками у руці, викликав собі капсулу і поїхав до Пірея.

***

Пірей виявився зайнятим. Як Ештон розуміє – не наукою, а своєю людиною. Тому що на робочому місці його не було, а послали Ештона “годувати Равьєра”. Що з уст Пірея звучало надто нецензурно.

***

– Ну, і з ким порадитись тепер?- Зітхнув Ештон, сівши на якийсь випадковий стільчик в лабораторії Пірея.

Дістав ключ і найнахабнішим чином зробив запит в Систему, описавши яку саме пораду йому потрібно оформити. Йому взагалі то, потрібно вмістити енергетичний механізм у кристал, не змінюючи положення жодного енергетичного зв”язку в механізмі (яких вийшло випадково близько сімдесяти тисяч). Ну, якщо вже зовсім справедливо – побудувати кристал навколо енергетичного механізму… Ештон простогнав. Це занадто навіть для нього. Це завеликий масштаб для тих методів, що він використовував раніше. Факт.

– Вітаю, Серце Шазарії,- Вклонився йому хтось,- а подейкують нині, що й науки.

Ештон підвис, не взмозі зрозуміти звідки перед ним з”явилася ця чарівна посмішка.

– Що?- Як дибіл якийсь запитав він. Дівчина заховала сяючу посмішку за кулаком. А сяйво від механізмів, що все ще були за склом в лабораторії Пірея золотим сяйвом впали на її дивного кольору волосся. Ештон помилився, якби сказав, що це рудий. Це не колір моркви, скажімо. Волосся було темним. Коричневим. Але вона не була шатенкою. Під сяйвом механізмів чітко було видно темно-рудий відлив.

– Мене до Вас направила Система.- Не припиняючи широко усміхатись продемонструвала дівчина свій ключ.

До Ештона стало поступово доходити.

– А…- Точно. Його запит.- А Ви… Працюєте з Піреєм?

– Так. Шановний Вищий Науковець прийняв мене у свій штаб вже чимало часу тому. Можете не хвилюватись за мою компетентність.- Усміхалася привітно вона.

– То Ви спеціалізуєтесь на біологічних науках?- Якщо вона в лабораторії Пірея, то так же виходить? Очі у неї темно карі. Ідеально підходять під колір волосся, що вільно спадало на плечі великими, майже не вираженими, кудрями.

– Не зовсім. Я мікроінженер. Я в команді проектування РНК та іншої природи генетичних ланцюжків.- Її посмішка стала стриманішою, а Ештон став приходити до тями. Вона йому й справді зможе допомогти… Чому він раніше до цього не додумався?

– Це може спрацювати…- Кивнув він погоджуючись.- Вся справа в тому, що мій механізм надто великий, складний, а його структура надто точна…- Потім збагнув, що це нова людина.- Я створюю амулет, до речі.- Нахмурився він.

– Так.- Кивнула вона, усміхнувшись трохи поблажливо, але і з інтересом, уважно дивлячись йому в очі, разом з тим, повільно розветаючись, аби піти.

Вона зробила невелику паузу, очевидно не маючи наміру щось питати, чи говорити. Тому Ештон продовжив з великим ентузіазмом розповідати що й до чого. Вперше він розповідав за цей амулет ось так – вживу. Без медитацій, з емоціями і в деталях. Його уважно слухали. І навіть коли Науковець привела його в свою лабораторію, що була в іншому корпусі (інший скляний купол, в який Ештон ніколи не заходив раніше, прогулянка видалась приємною – по стежкам через ліс)… Так от, навіть коли вона забрала в нього блок інформації, аби вставити в свій власний носій інформації, що не був голографом, а швидше екраном, вмонтованим в увесь стіл, стіни та стелю лабораторії… Навіть тоді – Ештон відчував по біохвилях його уважно слухали.

– Ну, такі технології вже є, насправді.- Максимально здивувала вона.- Ми подібні використовуємо для ізоляції живих або напівживих істот, наприклад. Там за допомогою особливого трубкоподібного розміщення атомів карбону навколо направлених енергетичних потоків (те що Ви називаєте зв”язками), досягається ефект просторового розміщення навколо піддослідного об”єкту…- “Ого! Просто на льоту!” Захопився Ештон.

– Так! Я з нею зайомий!- І Ештон радо поділився тим, як використав ці технології для створення ізоляційних кімнат… Дівчині сподобалось, що технології лабораторії, в якій вона працює, високо оцінили і розмова наповнилась різноманітними деталями пов”язаними з цією технологією.

– І ще ось тут. Бачите? Логічніше розташовувати такого роду енергетичні потоки ближче до ядра, тоді енергія не затрачатиметься на доставку цієї ж енергії до віддалених куточків механізму…- Старалась вона вишукати помилки в схемах Ештона.

– Так, я розумію, що цей зв”язок рідше використовуватиметься, аніж підтримка свідомості. Але ми не про пацюків говоримо, а про людей. У разі, якщо щось піде не так, запобіжник повинен спрацювати першим, аніж збережження даних або що.- Кивнув Ештон, погоджуючись, насправді, він теж про це думав.

– Тоді, слід помножити кількість транспортаційних потоків…- Запропонувала вона.

Та Ештон знову перебив:

– Ні, механізм й так масштабний. А я борюсь за портативність. Я створюю амулет, а не тренувальну залу, котрих уже й так вистачає. Тим моя технологія і відрізняється…- Спробував Ештон донести насущну проблему, з якою і звернувся в Систему…

– Тоді напівфункціональний блок.- Твердо кивнула вона.

– Що це?- Зацікавився Ештон.

– Дуже часто трубка карбонів, що вміщає в собі транспортаційний енергетичний потік – інформаційно порожня.- Стала пояснювати вона, паралельно шукаючи інформацію в своєму ключі.

– Тобто просто труба, з атомів карбону, в якій тече енегія, так я розумію.- Підтвердив Ештон.

– Так, саме так.- Вивела вона картинку на порожню стіну і там же залишила. – Але є альтернатива. Коли на вході і на виході цієї труби стоїть фільтр – поперечні тупикові енергетичні потоки, що підживлюються з транспортних потоків, тому ніколи не згасають, але майже не витрачають енергію на свою функцію. Той що на вході запрограмовує енергетичний потік, що раніше був лише енергією для інших енергетичних потоків, що несли інформацію, а той, що на виході – розпрограмовує. Таким чином потік несе інформацію лише поки знаходиться в цій трубі – на виході це уже знову чиста енергія.- Роз”яснила вона.

Ештон шоковано слухав. Це все – це ніби поглянути на все, що він знав до того, під іншим кутом!!! Те все, до чого, як йому здавалося, він дійшов сам, було зрозуміло ще комусь, і використовувалося нею не раз… А може і не нею.

– Це допоможе зекономити.- Пробурмотів Ештон, і став роздивлятись у ключі механізм частинами, тому що весь механізм ключ не міг відобразити одночасно…- Але навіть так… Скло – не варіант…

– Так, я розумію Вашу проблему.- Усміхнулась розуміюче вона, кивнула. В неї не надто гарне підборіддя… Ештон постарався туди не дивитись.- Але якщо Ви боретесь за компактність, то оптимізація самого механізму теж допоможе. Давайте подумаємо, де ще можна зменшити кількість зв”язків.

– Та подумаємо…- Здався Ештон.- І це, припустимо, зменшить кількість зв”язків на кілька тисяч. А з рештою що ж робити?..

– Ще місце можна зекономити поміщаючи одні зв”язки між іншими.- Науковець одразу показала як це. І якимсь немислимим для Ештона чином стала вигинати одні зв”язки, завертаючи їх між іншими. Ніби якийсь надскладний просторовий пазл.

– Ви дуже талановита… Скільки часу Ви цим займаєтесь?- Вражено слідкував він за роботою.

– Ахах.- Їй сподобалась похвала.- Конкретно цим вперше. Але моделюю генетичний код я вже близько двадцяти років.- Це скільки їй? Це питання ледь не злетіло в Ештона з язика, але він чудом умудрився промовчати. Вона виглядала ду-уже молодо. Якщо не брати до уваги злегка зайву вагу, вона була просто таки у чудовій формі.- Вже набридло. Ваш проект ніби ковток свіжого повітря.- Захоплено вона складала механізм Ештона, наче просторовий пазл. Ештон спробував вникнути в те, що вона творить з його амулетом.

– Ось тут простір між зв”язками замаленький. Тут не вдасться помістити два ряди атомів… Навіть якщо я їх туди по-одному ставитиму…- Спробував Ештон натягнути її ідею на реальність.

– Ну… Поставте однин.- Недбало кинула вона.- Нехай ряд цих атомів служить розділяючою перетинкою між цими двома потоками. Окрім того, обидва – транспортні. Навіть якщо перетинка не витримає, нічого страшного не станеться – невеличкий колапс.

– Так, як у веретині!- Захоплено пригадав Ештон будову ярда свідомості. Тобто його фізичну оболонку.

– Не знаю що це.- Зацікавлено зупинилася вона, відволікаючись на Ештона.

– О, ну, це частина мозку людини, де зберігаються ключові спогади, що являються основою її особистості.- Спробував Ештон коротко пояснити, звертаючи на попереднє русло якомого швидше:- Тут можливо і не вміститься два ряди атомів карбону, скажімо, але можна вмістити молекулу мінералу, зміцнюючи структуру стінки, тоді і переживати про її цілісність не доведеться.

Дівчина оцінююце поглянула на Ештона:

– Прекрасна ідея. Але, наскільки мені відомо, такий складний процес ще не можливий на практиці. Але ідея справді чудова.- Спробувала вона втішити Ештона.

– Ахах.- Ештон не потребував її утіх.- Я сам це зроблю в медитації з допомогою потоків власної енергії. Мені потрібен буде лише потрібнений мінерал до стану молекулярного порошку. Я уже робив це.

Дівчина невіряче підняла одну брову:

– Якось не ввічливо ставити під сумнів слова Серця Шазарії… Ви просто візьміть до уваги цю інформацію, коли віддасте свій проект на стадію реалізації.- Повернулася вона з критичним виразом обличчя до своєї справи. Ахахахах! Йому не повірили! Оце так комплімент його здібностям чи то вмінням! Покликати її в той відділ, де він створює печаті, чи що? Ахах.- А як же зараз поміщають атоми карбону і в чому аж така принципова різниця?- Широко усміхнувся Ештон.

Дівчині стало не зручно. Але вона старалася не показувати цього:

– Я не компетентна в цій галузі.- Не відволікаючись сказала вона. То їй стало через це не зручно? А не через те, що її зловили на невірі Серцю Шазарії? А чому їй має бути за це соромно, власне? Та й не приховувала вона невіри…- Хіміки вирощують цей склоподібний матеріал, з енергетичними потоками в ньому, наповненими енергетичною інформацією. Знаю, що його фізична міцність забезпечується трубчастою структурою атомної градки. Якщо вас цікавить хімічний процес можете звернутися до хіміків…

– А точно. За таким же принципом створений саркофаг для збереження древніх книг. У мене є такий в бібліотеці.- Ештон збагнув, що, очевидно, що його технологію ще не додумались як вивести на побутовий рівень. Або ж просто ця конкретна Науковець цього не знає.

Вона поглянула на нього, не природньо низько опустивши брову. З явною підозрою щось обдумуючи. А тоді з абсолютно нейтральним виразом обличчя мовила:

– Так, Ви абсолютно правий.- І повернулася до свого завдання. З такою явно вираженою недовірою по відношенюю до Ештона, яку ховала за нейтральним виразом обличчя, що йому аж дивно стало. Хоча… Чому дивуватися? Вона зараз править йому проект. Можливо думає, що саме так він і “зробив” свій проект. Носить туди-сюди до різних науковців його, користуючись своїм ім’ям. Той шматок зробив, той. Так як вона зараз. Чи Ештон вже дофантазовує? Ну… Може не конкретно це вона думає. Але в некомпетентності і недалекості вона його точно підозрювати стала. І у неї в голові просто не ув’язувалося, яким чином він міг винайти такий механізм. Ештон, мабуть, просто звик до цілковитої довіри з боку шазарійців до себе. Вона ж типовою пересічною шазарійкою не була. Вона 20 років поруч з Піреєм працює – точно навчилася чомусь від нього. А скільки ще їй довелося пройти до цього, адже Пірей відбирає для себе найкращих.

Найкращих. І в душі Ештона здійнялися неясні нотки. Важкочитабельні. Так би мовити… Від неяного бажання володіти тим, чим володіє Пірей… До вже яснішого бажання працювати з цією жінкою. Вона б йому допомогла…

Але ж не це його насправді схвилювало. А що? Те що вона не повірила в його здібності? Шазарія, звичайно, глибоко йому в душу в’їлася. Але не в цьому конкретному моменті. Йому чхати що там хто про нього думає. А чому його тоді цікавить її думка? Ну, не довіряє і біс з нею. З часом зрозуміє, що він не такий вже бовдур, яким виглядає… Та відповідь очевидна, насправді. Вона йому подобається. Як жінка. Вона розумна і критично мисляча. В її вроді є родзинка, як Ештон любить. Нехай вона не ідеальна, але в неї тепла енергетика, що його притягує.

Який же Ештон покидьок все таки.

***

Злиняти було – раз плюнути. Зробив вигляд, що йому прийшло повідомлення на ключ. А він же бісовий Повелитель. Вона навіть повірила, що у нього важливіші справи, аніж консультація, чи що це було з нею.

Жаль від бісових думок не втечеш. Чорт!

Ештон прилетів в бібліотеку і… А що робити? Всі висновки готові. А над амулетом зараз працює вона…

Але робити щось потрібно. Просто терміново!

І Ештон помістив в голограф новий блок інформації. Некрополь. Правильно. Аби швидше відвідати Мерін.