Людині потрібна людина

Володимир стоїть на балконі розглядаючи міський краєвид. Холодний вечірній вітер пробирає до кісток. Він поводить плечима і обіймає себе руками в спробі зігрітися. На те, щоб повернутися в квартиру та взяти кофту просто не було сил. Ще один робочий день закінчився. І наче й не погано, але чомусь на груди давила втома в перемішку зі смутком.

” Нічого ж не сталося. Чого ж так… тошно? ” думає і глибоко вдихає. Холодне повітря наче встромляє у шкіру сотні маленьких голочок і  змушує легені пекти. Хочеться закашлятися або ж закурити. Сигаретний дим хоч зігрів би його зсередини. Він уявляє як цей гіркий ладан повільно заповнює його легені і робить голову пустою. Можливо він би розплутав його думки та почуття.

Але він давно вже не курить. Та й Сергій не любить запах тютюну. Згадавши чоловіка Володимир озирається через плече на квартиру. Приміщення наповнене мʼяким світлом і запахом домашньої їжі. Просто сьогодні у Сергія зʼявилося бажання приготувати вечерю вдома. Запечену картоплю з часником та салат.

” Просто, але смачно” сказав Іванов паркуючи машину. А Володимир погодився.

Петров не може бачити Сергія з балкону, але прикривши очі детально уявляє цю картину. Як чоловік стоїть на кухні повернувшись до нього спиною і обережно нарізає овочі на салат. В духовці вже готується картопля, а з телефону лунає тиха музика. А Іванов пританцьовує їй в такт хитаючи стегнами.

Володимир посміхається на мить, а потім прикусує губу і опускає очі вниз. Дивиться на перила. Наскільки ж це ідіотсько стояти тут і мерзнути, коли зовсім поряд є тепла і рідна людина. Сергій не засудить його за цей безпричинний сум. То навіщо і від кого він тут ховається?

Він відривається від перил і прямує до дверей балкону. Відчиняє їх, заходить у тепле приміщення і прямує одразу на кухню. Спиняється у дверях і дивиться, як Сергій привідкриває духовку, щоб перевірити готовність їхнього вечері. Шипить тихенько від гарячого повітря в обличчя.

— Смачно пахне — каже Петров і Сергій обертається до нього. Встає, витирає руки об рушник і каже:

— Ще хвилин десять і все буде готово — підходить до Володимира ближче і той робить крок на зустріч та обіймає чоловіка. Ховає обличчя в чужій шиї і міцно стискає його стан. Сергій обіймає його у відповідь і треться щокою об світлу маківку.

— Скучив чи що? — гладить обережно по спині.

— Угу — лише видавлює Петров. Якщо він скаже щось довше, то точно розплачеться. Від того як одночасно йому погано всередині і так чудово та безпечно в чужих обіймах. Він не хоче думати над цими почуттями і говорити про них теж не хоче. А Сергій і не питає, бо у кожного таке буває. Коли все навалюється і ти нічого з цим зробити не можеш. Іванов просто буде поряд.

Вони стоять так деякий час поки Володимир не відсторонюється трохи, щоб заглянути в чуже обличчя не розриваючи обіймів. Усміхається втомлено, але щиро і каже:

— Мій шлунок зараз почне їсти сам себе. Яких приправ ти туди накидав, що так смачно пахне? — Серій сміється і хитає головою на це.

— Нічого особливого. Пішли, вважай, що сьогодні у нас романтична вечеря — він відпускає чоловіка і прямує до столу. Дістає з духовки картоплю, викладає гарно на велику тарілку і ставить на стіл поряд із салатом та приборами.

— Зажди, потрібен фінальний штрих — каже Петров і йде до холодильника. Сергій слухняно очікує, а потім сміється ховаючи обличчя в долонях, бо Володимир повертається з кількома стебельцями петрушки і кладе їх на картоплю з неймовірно гордим виглядом.

— Це що? — через сміх питає Сергій.

— Декор. Це ж все таки романтична вечеря. Все має бути красиво — каже і карикатурно піднімає підборіддя ледь стримуючи усмішку — Нічого ви, Сергію, не розумієте в красі.

І сам сміється з власної маленької вистави. Дихати стає легше.

Вони сідають за стіл і починають трапезу. В якийсь момент Володимир встає і підсовує свій стілець ближче до Сергія, а потім і прибори. Сідає поруч і кладе голову на його плече. Бо йому хочеться тактильності. Просто відчувати чуже тепло поряд. Бо як усім відомо — людині потрібна людина.

Сергій теж спирається щокою на чужу маківку і обіймає лівою рукою чоловіка за талію. Їсти так не дуже зручно, але плювати — головне, що їм зараз добре.

І у Володимира в голові нарешті пусто — жодної зайвої думки чи хвилювання. Він може лише відчувати смак їжі та тепле тіло поряд. А ще чути рідний голос. На душі стає тепло.