Людина, яка стала титаном

Єва

– Рада, що ти повернувся. Є багато новин, – швидко прошепотіла я, відводячи погляд кудись у простір стіни Марія. 

– Щось більше за падіння Тросту? 

Я хмикнула, розуміючи усю іронію. Надто багато сталось від нашої минулої зустрічі. Чи може напад Кенні вважатись більшою і важливішою подією за падіння Тросту? Важке питання, а сил на нього майже не лишилось. 

– Можливо. Щасти розібратись з титанами. Поговоримо пізніше. 

Не дочекавшись відповіді, я розвернулась, прямуючи до іншого краю стіни. Слід було дійти до будівлі суду, під якою уже повинні були розміщувати Ерена. Мені пощастило по дорозі перестріти групу 104-го корпусу, у якій саме був самогубця, якого мені довелося рятувати зовсім нещодавно. Своєю появою я ніби зупинила якусь малоактивну суперечку, що ось-ось повинна була вибухнути. Я навіть не намагалась розібратись в їхній імпровізованій боротьбі, хоча це було б корисно. 

– Марко Бодт, за мною. 

Звісно ж здивувався не тільки він, але заціпенів лише він. Завагавшись трохи, він все-таки пішов за мною. Хорошу ж він удачу має, якщо титан нічого навіть не лишив… Добре все-таки, що я змогла його врятувати. Байдуже на його таланти і навички: зважаючи на апетити титанів, Ервіна та уряду, вже не існує зайвого людського ресурсу. 

– Ти самогубця, який передумав в останній момент, чи тебе намагались вбити?

Він подивився на мене зовсім зляканими очима. Його довге мовчання я розцінила як вагання. Але чому він вагався? Чи слід розповісти правду? Серйозно? Це щось настільки сороміцьке?  

– Нічого з цього. Це… випадковість. 

– Як можна випадково загубити ППМ?.. – ну справді, як? Це напевно найбезглуздіше, що я чула. – Гаразд, допоки твоя таємниця не нашкодить комусь я дозволю її берегти. Ти ж знаєш хто я? 

– Так.

– Мені потрібен тямущий помічник, а тобі хтось, хто не дасть ще раз випадково викинути ППМ. Гарна угода, як на мене. 

– Але ж… ви з особливого відділу? 

Дістаючи цигарку з портсигару, я одягла маску на руку та закурила. Що ж, він сумнівається. Як переконати, що це його останній шанс? Я перераховувала усі відомості про Марко у своїй голові, які могла б використати проти нього. От тільки їх було не так вже багато. 

– А ти боїшся цього?

– Я не думаю, що впораюсь. Це… я надто недосвідчений. 

– Якщо ти гадаєш, що я пошлю тебе в перший день шукати пацюка в раді короля, то ти помиляєшся. Почнеш зі збору та опрацювання поверхневої інформації: архіви, опитування, безпечне шпигунство… Іноді мені потрібно бути у двох місцях одночасно, і це не враховуючи моє цивільне життя поза маскою. Ти сильно розвʼяжеш мені руки навіть якщо лише читатимеш архівні відомості… А там вже я тебе натаскаю і знайдеш пацюка швидше за мене… – Сумнівався. Та немає у мене часу на кляті сумніви! – Хоча я звісно можу попросити когось іншого з твого корпусу…

Ось так я і отримала його згоду, проте надто різко та емоційно. Цікава звісно реакція. Може, це хтось з його корпусу і був тією випадковістю, через яку зник його ППМ. Треба було тоді ще місцевість оглянути – може побачила б винуватців…

– Гаразд. Ти добре почуваєшся? Не треба до лікаря? 

Він завагався. Знову. 

– Все добре. 

– Сподіваюсь, колись ти довіришся мені, а поки… Вже розпочинаєш виконання своїх обовʼязків. – Затискаючи цигарку в зубах, я почала копирсатись у своїх кишенях. Нумо, я повинна була його захопити! Все-таки забула… Гаразд, чорти з ним. Відриваючи зі свого лівого рукава патч, я зробила те саме з патчем Марко. Тепер на його лівому рукаві замість схрещених мечів виднівся мій особливий єдиноріг.

Я простягнула йому тепер вже непотрібний кадетський патч. Він поквапився його забрати, а я поквапилась забрати цигарку до пальців. Звісно, люди завжди хапаються за щасливе минуле, коли майбутнє починає лякати. Я теж такою була… А зараз мене більше минуле лякає.

– Мені не доведеться приховувати свою особистість? 

– Як військовому – ні, але не раджу називати своє імʼя будь-кому. Доведеться лише приховувати деталі справ, над якими ми працюватимемо. Як цивільному я б радила не світити обличчям зайвий раз. Відправляєш листи – використовуй псевдонім, навідуєш батьків – ніде не зупиняйся, не називай власного імені та напрям подорожі, ховай обличчя зайвий раз за капюшоном або капелюхом з широкими полями: це безпека твоя і твоїх рідних… Отже, візьми собі ППМ або рушницю, будь-яку зброю, якій довіришся. Опісля збери наближених до Ерена кадетів, будь-кого, хто з ним хоча б привітався колись, під будівлею суду. Я буду в підвалі суду.

Ось так ми і розійшлись. Залишалось сподіватись, що я не прорахуюсь і він сам не загубиться на цей раз. Вже підходячи до суду, я раптом почула занадто знайомі голоси, а потім і побачила занадто знайомі обличчя. А ось за це минуле я хапатись не хочу, воно і не дозволить за себе вхопитись. Чому воно взагалі повернулось? Може мені не варто було розшукувати Фокусника? Може саме цим я повернула усю цю компанію у своє життя? Шавлія і Тінь я не хотіла бачити найбільше з усіх, але от вони тут, в десятку метрів від мене. Хоча насправді я рада, що вони пережили битву. Особливо Тінь мене здивувала. З загону Піксиса вижила лише вона та Ріко… Хоча і Шавлій ніби після моєї атаки повів людей у наступ… Щойно я наблизилась до них, як вони привітались та віддали честь. Тепер я могла прочитати імена з їхніх курток. І справді, Фелікс та Рошель Абель. Як давно вони одружені?.. Ні, мені не можна про це думати. Вони – якісь ветерани з Гарнізону, а я Липа, що не має жодного особистого інтересу до них. 

– Командир Піксис наказав передати вам звіт елітного загону про операцію. 

Я поквапилась прийняти з рук Рошель теку. Так швидко написали… Напевно, мені дали найперший екземпляр. 

– І звіт групи приманки. Він також наказав передати, що Найл Док вже прямує сюди.

Фелікс… він виглядав справді дорослим, відповідальним лідером. Щось середнє між Ервіном і Йорґеном в молодості. Сподіваюсь, його праведні ідеали нарешті знайшли свою реалізацію. Піксис має хоча б дрібку довіри до цих двох, якщо посилає їх до мене з передачками, а не Анку, отже їхнє життя справді добре склалось. Я… рада за них. Але навряд колись зможу сказати це вголос… Гаразд, я Липа, не Єва. Що ж… Док не повідомив мені про свою появу, але він точно повинен знати, що Ерен зараз в моїх руках. Логічно було очікувати його появи, але він повинен був попередити, отже щось уже сталось. Або ж хтось… І все-таки довгого здоровʼя Піксису!

– Передайте командиру мою щиру вдячність. 

Я хотіла вже йти, але в останню мить мене зупинили слова Фелікса: 

– Ви гарно бились… Ніколи не думав, що Поліція може зробити щось справді хороше, але ви змінили мою думку. Дякую за допомогу. 

Липа створювалась з метою збільшення авторитету Поліції в очах простого народу. Ну і ще трохи для посилення позицій Даріуса в політичних іграх, але це неважливо зараз. Усе, що я повинна була робити, це стати народною рятівницею, яка зможе довести, що в Поліції є хороші люди. У Шавлія купа причин ненавидіти Поліцію до самої домовини. Я справді змусила його змінити свою думку?.. Мені заледве вдалось стримати сльози десь у горлі.

– Дякую. Мені важливі ці слова. 

Увійшовши до будівлі суду, я зустрілась з кількома урядовцями. Одного я відіслала в пошуках паперу та пера, другого відіслала до Ервіна. Треба було дізнатись коли приблизно Розвідка зможе звільнити Трост, які втрати вони понесли та отримати рапорт, будь-які цифри, які хоча б теоретично я зможу використати на захист Ерена, а поміж цього ще й натякнути йому на необхідність приватної розмови найближчим часом. Може, їм пощастить знайти ще одну людину, яка стала титаном? А ще слід було подумати що робити з Ереном. Я обіцяла йому захист, але не подумала як цей захист організувати. Він кадет, значить йому слід обрати полк. Поліції віддавати його точно не можна, бо потім віддадуть якомусь психу штибу Кенні і навіть я його не знайду. Віддати Гарнізону? Але що він там буде робити? А якщо він зрадить? Його ж ніхто не зупинить. Тоді залишається Розвідка. Ервіну він сподобається, а Леві зможе прикінчити в разі чого. Хоча з урахуванням того, що на Розвідку і так полюють, то для Ерена це буде не зовсім захист. Проте Ерен може зрівняти сили Розвідки і їхніх противників… Щоправда, уряду і Поліції це точно не сподобається, вони однозначно повстануть проти. Звісно я маю особливий вплив на рішення Заклі, але чи буде цього достатньо?..

Заходячи до підвального приміщення суду, я ще раз перевірила надійність та відданість варти, поквапилась скинути усю поклажу на стіл та почала знімати ППМ. Ерен мирно собі спав, від його охорони я дізналась, що лікарі діагностували перевтому, отже спатиме довго. Один з солдатів повернувся до мене з кипою чистого паперу та перовою ручкою з чорнилами, натомість я віддала йому свій пристрій. Спершу треба було прочитати рапорт гарнізону, а потім написати свій. Важко буде пояснити в суді щось, якщо наші з Піксисом версії розійдуться. Та тільки-но я закінчувала дочитувати, як за дверима почувся галас. 

– Негайно впустіть мене! Я командир Військової поліції!

– Підполковниця Липа наказала нікого не пропускати. 

Клятий Найл Док. І що мені йому сказати зараз? Він же точно не заспокоїться, ще й палиці в колеса почне вставляти. Гаразд, треба вийти до нього, поки він не взяв ці двері штурмом. Я неохоче підвелась та вийшла за двері, у коридор, де вже точилась палка дискусія. 

– Пане, ви заважаєте мені працювати. 

– Я твій командир! 

Я дістала з кишені куртки згорнутий лист Заклі та простягнула його йому, щоб не бути голослівною. Не хотілось зараз влаштовувати зайвих сутичок, тож я залишалась тихою.

– А Даріус Заклі ваш командир. І він чітко дав зрозуміти, що Ерен – моя справа. 

Він зрештою заспокоївся, проте виглядав усе ще до біса агресивним. Слід буде знайти собі рушницю. Усе ще залишається ймовірність того, що саме Найл був тим кротом, який відправив мене прямо в руки Кенні, отже він може спробувати знову. 

– Не забувай кому ти служиш. 

Я лише хмикнула на таке нагадування. Невже він справді підлаштував ту виставу? Сумнівається в мені аж настільки? Я дивилась йому у спину і мріяла, щоб в нього прямо тут ноги підкосились. Але цього не сталось. Принаймні він нарешті зник з моїх очей. 

Я повернулась до рапортів. Закінчуючи зі звітом Гарнізону, почала писати свій. Паперова робота завжди мене вбивала, але з часом я навчилась писати доволі швидко, зберігаючи при цьому розбірливість літер, тож мій власний рапорт зʼявлявся доволі швидко. Я вже перейшла до нарисів власних рішень на суді Ерена, перш ніж з-за дверей почувся голос того ж солдата, що сперечався з Доком: 

– Підполковнице, тут кадет з вашим патчем. Пропускати? – я справді недооцінила свій авторитет серед урядовців. Навіть подібні дрібниці перепитують, такі хороші! 

– Так. 

Треба буде запросити для нього свої нашивки та офіційно оформити в Поліцію для посвідчення, бо буде важко. Марко повідомив про зібрання усіх кадетів. Що ж, можна починати опитування свідків. 

Опитувала я трохи більше десятку кадетів по черзі. По закінченню опитування Марко відводив їх до судової зали під варту, щоб вони не розповідали нічого тим, хто ще не проходив опитувань. 

Отже, Ерен Єґер і справді не знав, що був титаном увесь цей час або зумів дуже добре це приховати, у що я не вірю. Регенерація у нього в кадетці і справді була надто хорошою. З особливостей мав лише надто яскраву рішучість, через що отримав відповідне прізвисько. Проте мав і мету: батьків підвал в Шіґаншіні та винищити усіх титанів. Я вже навіть забула про його батька, Гришу Єґера. Це дуже цікаво. Гриша… він щось планував. Навряд він просто так крутився в колі аристократії. Він щось або когось шукав, тихо так, обережно, але ми з Кенні це все-таки помітили. І все-таки таємниця Гриші зараз захищена іншими титанами, а Ерен її не знає, якщо так рветься її розвідати. Поки що не варто боятись за це. Також Ерен уславився своїм неймовірним бажанням вступити до лав Розвідки. Чудово, це піде мені на користь. 

– Мікасо, наскільки памʼятаю, ви росли в одній родині, так? 

– Так, батьки Ерена піклувались про мене. 

– Чи є у біографії Ерена щось, що може зіграти проти нього? 

Її брови майже схрестились. Як же з нею важко! Чому всі Акермани такі?! 

– Я питаю не для того, щоб свідчити проти нього. Я обіцяла його захистити і я свого слова дотримаюсь, але мені потрібно знати від чого саме його захищати. – Проте довіри в її очах не побільшало. Дідько! В мене немає часу порпатись в архівах. Тим паче Док міг обмежити мій вплив там. – Що я маю зробити, щоб заслужити твою довіру? 

– Покажіть обличчя. Щоб я знала кого мені слід вбити в першу чергу. 

Обличчя… надто ризиковано, я багатьох зраджу таким чином. Що я можу дати на заміну? 

– На жаль, обличчя я не зможу показати. Але в мене є інша особлива прикмета, за якою ти зможеш мене вирахувати. – Я швидко стягнула пальчатки, демонструючи їй свої попечені руки. – Цього тобі вистачить? 

Деякий час вона мовчки вивчала кожен вигин моєї шкіри, кожну нерівність і складку, ніби збиралась впізнавати мої руки з цілої сотні інших попечених долонь. Проте я була не проти. Це не дуже багато за моїми мірками, але для неї може здатись цілим скарбом. Тепер Єва частіше вдягатиме рукавички. 

– Так. – Тепер я нарешті могла знову сховати свої опіки за міцною чорною тканиною. – Ерен… він вбив двох злодіїв, щоб захистити мене, коли нам було 9.

Погано звісно, але витягнути можна. Залежить від ступеню винності цих злодіїв.  

– Контекст? 

– Вони вбили моїх батьків і викрали мене, щоб продати на чорному ринку. – Чорний ринок… лихе місце. Надто лихе для девʼятирічної дівчинки. Навіть я була старше… – Ерен дивом знайшов місце, де вони осіли на деякий час, і вбив двох, щоб врятувати мене. Третій його схопив, але мені вдалось його вбити. 

Принаймні можна кваліфікувати як самозахист. Гаразд, з цим можна працювати. 

– Якщо хтось звинуватить Грішу Єґера у будь-чому, удай здивування і до останнього кажи, що нічого не знала.

– Пана Єґера в чомусь звинувачують? 

– Він лишається дуже підозрілим в очах Поліції, тому про нього багато різного придумали, особливо внутрішні, особливі відділи. Він може кидати тінь на Ерена, тому тобі треба зіграти свою роль. 

Мікаса була останньою опитаною. Звісно Марко я не опитувала, але він сам підтвердив, що нічого нового мені не розповість, тож я обрала не вислуховувати ще одну біографію Ерена. Виходячи з кабінету якогось судді, я наштовхнулась на Ервіна, що перемовлявся з Леві. Для повного почту бракувало лише Ханджі та Майка. 

Я прикликала одного зі своїх підлеглих та наказала йому знайти кімнату для Марко з надійним замком. 

– На сьогодні досить, відпочивай. Чекатиму тебе під будівлею суду після трибуналу. 

– Чи можу я поговорити з Ереном? 

Я швидко окинула поглядом довколишній простір. Занадто багато вух, треба грати. Урядовці звісно хороші, але довіряти їм аж настільки – самогубство.

– З якою метою? 

– Хочу оцінити рівень його небезпеки як титана. 

– Тільки у моїй присутності. Ходімо. 

Повертаючись до вже залюбленого підвалу, я вигнала усю варту, переносячи їх на варту сходинок. Зайві співбесідники мені не потрібні. Притискаючись спиною до дверей, я поглянула на Ервіна, що вже вивчав останню надію людства. 

– Він спить і спатиме довго. Перевтома. 

Мій шепіт підхопив Леві:

– Що у тебе із шиєю? 

– На мене спустили урядового пса. 

Звісно ж Ервін не зрадів такій новині, а Леві звично проігнорував. 

– Лист підтвердився? 

– Так. Я, здається, побила глеки з Доком і планую бити їх далі, тож мене скоро можуть вивести з гри. 

– Заклі знає? 

– Поки ні. Як тільки він тут зʼявиться, я доповім. 

– Не роби поки різких рухів. Мені ще потрібен тил. 

Залишалось повідомити Ервіну, що я трохи відійшла від нашого першочергово спектаклю і ризикнула своїм життям заради Ерена. Не дуже гарно вийшло звісно щодо Розвідки, але чи могла я зробити інакше? Чи приніс би користь інший вибір? Ні.

– Я пообіцяла йому захист. – Пальцем я вказала на Ерена, який продовжував спати навіть попри нашу розмову. 

Тепер вже на мене дивились ненависні, завжди холодні очі кольору грозового неба. Ну звісно ж, він читатиме мені нотації зараз!.. В Марі такі самі очі, той самий колір. Проте її очі завжди такі теплі, в них хочеться розслабитись, ніби в теплій ванні. Її очі усе частіше приходять до мене перед сном. Один колір, але яка різниця! 

– Достатньо було того, що ти на титанів полізла. Ти за маскою діру в голові ховаєш? 

– А що мені було робити?! Арештувати Ерена на місці та чекати появи Броньованого?! Кадети вмирали, поки я, досвідчена військова, просто дивилась на них зі стіни!

– Тобі взагалі не треба було тут зʼявлятись. 

Ще б трохи і я потягнулась до зброї. Підстрелю двох Акерманів за день і гарантовано отримаю місце у фолькльорі.

– Годі. Леві, це ні до чого не приведе зараз. Липа просто зробила вибір, який врятує якомога більше людей. Правда ж? 

Отже, доведеться ховатись за причиною створення образу Липи і тезою, якою керується Даріус. В цілому, непогана ідея. Принаймні пересічні люди мені повірять. А от внутрішні та особливі загони Поліції здебільшого посміються. Хоча… що зробить народ і рядові, якщо їхню улюблену Липу раптом оголосять мертвою без зайвих подробиць? А це вже цікаво. 

– Так. 

– То ж… що ти плануєш робити з ним? 

– Передати Розвідці. Леві повинен впоратись із ним, якщо стане загрозою, Ханджі зможе повністю дослідити, а його здатність буде корисною вам. Може і Марію з ним відвоюємо… Він сам хотів у Розвідку, щоб винищити всіх титанів і побачити батьківський підвал. 

– Підвал? 

– Його батько мав якийсь особливий підвал з таємницями людства. Знаючи його батька, там може бути те, що ти шукаєш. На столі лежить ключ від нього. 

Щойно я вказала на нього, як Ервін узяв ключа до рук та прийнявся його вивчати. Наче мала дитина. Хоча чим я краще? 

– Наскільки я розумію, Піксис підтримує таку ідею? 

– Ідеї ми не узгоджували, але він також обіцяв захистити Ерена. Гадаю, він не дасть відкоша, але і підтримки годі чекати… 

Мою увагу привернув Ерен. Вчасно ж. Він совався в ліжку, ніби намагався ухилитись від чогось. Я схопила планшетку з записами опитувань, яку встигла кинути на стіл, та ручку, підходячи ближче до ґрат. 

– Не треба… ні… Батьку! Прошу… ні…

Я поквапилась записати. Деякі кадети розповіли мені, що Ерен вже страждав на нічні жахи та говорив уві сні дещо схоже, повʼязане з батьком. Отже, Гриша в цьому грає на останню роль. Наскільки мені відомо, він зник безвісти від падіння Марії. За цей час, ймовірно, він уже мертвий. Але є підвал.

Ерен більше нічого нового не говорив і поступово прокидався, сідаючи в ліжку. Лише коли його очі сонливо окинули простір навколо, я наважилась запитати: 

– Ерене, що тобі снилось? 

– Нагадуєш чотириоку. – Я дозволила собі проігнорувати цей комплімент.

Кадет виглядав розгубленим. Він не памʼятав, але дуже намагався згадати. Марно, знову марно.

– Я не памʼятаю. Вибачте. 

Я відійшла назад, дозволяючи Ервіну провести свою перевірку чи що він там придумав. 

– У тебе є запитання? 

Ерен здивувався, побачивши верхівку Розвідки. Хоча б не стрибає від щастя як мала дитина. 

– А… де це я? 

– Як бачиш, ти у підземній вʼязниці. – Ці слова викликали паніку у Ерена, тож я поквапилась втрутитись. Тепер і справді нема потреби його лякати.

– Під моїм захистом, як я і обіцяла. – Я досягла очікуваного результату, бо тепер він не виглядав наче загнана тварина. Принаймні не настільки.

Леві лише цикнув на мене. Щоб зайвий раз не дратувати це велике цабе, я взяла до рук планшетку, замінюючи листи, і почала писати свою промову на суді. Треба придумати щось таке, щоб розвʼязати руки Розвідці, але при цьому не виказувати їм багато довіри… 

– Підполковниця Липа дозволила нам зустрітись із тобою. – Периферійним зором я змогла побачити як Ервін показує Ерену ключ. Зараз буде щось цікаве. 

– Цей ключ!.. 

– Так, він твій. Я його поверну пізніше. – Я хмикнула на таку заяву. Ключ належить мені взагалі-то, тому не Ервіну його повертати. Хоча зрештою я все одно погоджусь на таку махінацію, тому навіть не слід пробувати нарікати. – Підвал твого будинку, будинку доктора Єґера у Шіґаншіні, що приховує таємницю титанів – це правда? 

– Так… Напевно. Так говорив мій батько. 

– У тебе амнезія, а твій батько зник. Дуже зручно, чи не так? 

Тільки-но я хотіла втрутитись і заперечити Леві, як Ервін зробив це за мене: 

– Леві, ми вже дійшли висновку, що у нього немає причин брехати. Усе одно, багато чого нам невідомо. Але поки що найважливіше для нас – дізнатися твої справжні наміри. 

– Мої наміри? 

– Аби повернутися до твого дому, ми мусимо відвоювати Шіґаншіну. Буде дуже важко заблокувати зруйновані ворота. Нам знадобиться твоя сила титана. Схоже, наша доля залежить від титана. Титан Колос, Броньований титан: можливо, вони такі ж як ти. Твої наміри – це ключ до всього, ключ до звільнення людства з пастки відчаю. 

– Я… 

– Агов, відповідай вже, негіднику. Що ти плануєш робити? 

Ерен зараз власну долю вирішує, а цей гусак навіть подумати йому не дає. Нас однозначно не можна тримати в одній кімнаті, навіть якщо із нами буде хтось третій. 

– Я хочу приєднатись до Розвідки і убити якомога більше титанів! – його рішучість змусила мене посміхнутись. Мило.

– О… непогано. Ервіне, я беру на себе відповідальність за нього. Затям це, Липо. Не зрозумійте мене неправильно – не те щоб я довіряв йому. Якщо він зрадить нас чи почне шаленіти, я знищу його без вагань. Ніхто крім мене усе одно не зможе цього зробити. Я приймаю твою заяву до Розвідки. 

Усе як я і казала. Принаймні слухняно виконав інструкцію. Зрештою ми залишили Ерена у спокої. Забираючи усі свої речі, я піднялась нагору разом з Ервіном та Леві і відправила варту назад. Окрім них варти більше не було… Вириваючи повністю списаний листок з планшетки, я простягнула його Ервіну.

– Тут усе про титана Ерена. Гадала, що Ханджі прийде з вами.  

– Вона знову катуватиме титанів усю ніч. – Леві схрестив руки на грудях. Принаймні я майже не бачила його пики через погане освітлення.

Ервін прийняв мій папірець та, швидко оглядаючи, зрозумів, що так само швидко прочитати не вийде.

– Щось революційне? 

Підводячи очі на стелю, я думала як краще пояснити усі власні спостереження. Добре було б намалювати усе це… 

– Його тіло титана утворюється з повітря навколо його справжнього тіла, ніби броня. Справжнє тіло Ерена опиняється у загривку титана… Може це і є таємниця походження титанів? 

– Важко буде перевірити… Йому потрібна назва. Незручно постійно називати його титаном Ерена. 

– В нього нема ніяких особливостей для назви. Хіба що… Нехай буде Атакуючим титаном. Це усе, що він поки що може.

 

Як же жахливо жити без власних речей! Навіть перевдягнутись не можу, бо усі мої речі залишились в Герміні! І балаклаву змінити не можна… Довелось нашвидкоруч змивати з тіла піт змоченим рушником та грабувати медпункт. А як я спала! О, це окрема історія! Спати в казармах Поліції зараз до біса небезпечно. Довелось здвинути якийсь комод під двері, щоб ніхто не вломився. Мою особливу кімнату у Трості зруйнували титани, а тут стількох замків і безпеки не було. Впритул до комоду я приставила ліжко, щоб жодна душа ці двері не відкрила ззовні. Диво, що я взагалі прокинулась.

Я навіть встигла взяти якусь гвинтівку зі складу, перші ніж приїхав Даріус. Док звісно ж був дуже радий зустрічати його поруч зі мною, я прямо відчувала як ця радість душила мене. Одразу після доповіді полковників Даріус перейшов на свою любу підполковницю в неймовірно приватній обстановці. Навіть дивно було знову сидіти в чиїсь присутності повністю без маски та балаклави. Але це одна з його умов: він повинен бачити мої справжні емоції та міміку. 

– Відколи я почув, що ти вступила в бій з титанами, я думаю над тим, як краще тебе катувати. Схоже, мене випередили. 

– Робота Кенні Акермана.

– Як це сталось? 

Часу мало, бо слід також врахувати і підготовку до суду, який от-от буде. І як би скоротити таку розповідь до трьох слів? 

– Док віддав мені справу вбивства Франца Фіцерберта, якого вбив загін Кенні за його наказом. Мені невідомо чи умисно Док це зробив, але я схиляюсь до цього… Кенні казав, що йому наказано переманити мене або вбити. 

Він зняв окуляри, потираючи перенісся. Я ж дістала цигарку, закурюючи. Під час такої розмови гріх не закурити.

– Я сподіваюсь, Різник ще живий? 

– На жаль, живий. Не ризикнув продовжувати бій, бо співвідношення сил було не на його стороні. Ваш новий пістолет робить дива. 

Він мовчав, мовчав доволі довго. Його мрія зараз була в його руках, але треба було правильно вхопити її. А шансу на помилку немає. Про таке можна думати вічність. 

– Оскільки на шахівниці нова фігура, ти підеш в тил. Хай думають, що ми йдемо на поступки. 

– Де саме знаходитиметься мій тил? 

– Штабна робота, будеш командувати якимось невеличким загоном міського патруля. Ти ж хотіла собі помічника, то буде цілий загін. 

– Помічника я вже знайшла. До цієї посади зможу приступити в гіршому випадку через місяць, хочу трохи провести час з Ереном.

– Хтось з кадетів приглянувся? 

– Сама доля послала. – Я струсила попіл з цигарки на підлогу, посміхаючись.

– Після суду я розпоряджусь про його зарахування до Поліції. Є що додати про Ерена чи ти все умістила у свої рекордні 10 сторінок? 

Я хмикнула, випускаючи дим. Дим нагадав мені пару від титана Ерена. Чи все я розповіла?

– До рапорту мені немає чого додати, але є ще моя промова на суд. 

– Судячи з твого чудового настрою, Ерена ти віддаси нашому другові.

– Саме так. Оскільки я членкиня Поліції та ненавиджу Розвідку від зачаття, слід переконатись, що Ерен не матиме надто хороше життя. Пропоную свою кандидатуру на посаду поліціянта-спостерігача за Ереном та його опікунами.

– Ризикований хід. Док переконається або у твоїй відданості, або у твоїй зраді. 

– Я можу взяти одну-дві його довірені людини… Ерена слід дослідити та навчити за стандартом розвідників, тож тримати його в підвалі суду постійно не можна. Потрібні казарми з підвальними приміщеннями, віддалені від населених пунктів, куди можна поселити Ерена, Леві з його загоном і мене. Ервіну немає зараз потреби тягнути увесь полк в інше місце, оскільки Ханджі досліджує титанів, пораненим треба одужати… Мені це на руку, бо легше буде тримати образ, а з Леві я і так конфліктую, тож ризик малий. 

– Точно не вигориш? 

– Ні, це буде легко. 

– Гаразд, підлаштуємо. 

Залишалось обговорити ще кілька робочих та організаційних моментів, та вони швидко залишились позаду: суд починався, усіх причетних запрошували до зали. Прямуючи до підвального приміщення за Ереном, я наштовхнулась на Ханджі з Майком. Тільки вчора я думала, що їх не вистачає, а сьогодні вони вже тут. Дивовижа! Хтось точно читає мої думки. 

Ханджі лишень хотіла побачити Ерена та провести його до судової зали. Я надала їй таку можливість і з усмішкою спостерігала за тим, як ще двоє з верхівки Розвідки лякають Ерена. Зрештою Ерена довелось залишити на поруки варти, яка і довела його до почесного місця звинувачуваного. Прощаючись з Ханджі та Майком, я невдовзі опинилась на своєму законному місці – поруч з клятим Найлом Доком. Оглядаючись, я побачила усю військову еліту на місцях: поруч з Піксисом незмінно стояла Анка, а тепер вже і Рошель з Феліксом; Ервіна звично супроводжував Леві; Мікаса та Армін були свідками у справі; лише Поліція зайняла своє місце поряд з духовенством і простою цивільною елітою, показуючи свою позицію. Нарешті до зали увійшов Даріус, оголошуючи про початок трибуналу. Він лише коротко увів Ерен в курс справи та нагадав, що ми граємо на його життя зараз. Звісно ж такі слова змусили Мікасу почати свердлити мене поглядом. 

Нарешті слово передали Найлу. Чим швидше почне, тим швидше перейдемо до мене та Ервіна. 

– Наша позиція така: ми вважаємо, що треба ретельно оглянути тіло Ерена Єґера, а потім позбутися його якнайшвидше. – Я заледве стримала позіхання. Надто це вже передбачувано. – Ми не заперечуємо, що його сила титана допомогла під час останнього нападу, однак його існування викликає занепокоєння, що може призвести до бунту. Тому ми маємо дізнатися від нього якомога більше інформації, а потім він стане мучеником людства.

До слів Найла своєрідно доєднався якийсь священник. Переводячи погляд на нього, щоб запамʼятати обличчя зрадника, я випадково наштовхнулась поглядом на Черницю. Цікаво, Шавлій та Тінь вже помітили її, чи ні? Хто ще тут зараз зʼявиться? Марі? Фокусник? Суп? Чи може хтось оживе з тих, кого вже поховали? Хай це буде Анна… Закриваючи очі, я стисла кулаки та видихнула. Тоді ж знов повернула погляд на Ерена. Байдуже вже на того священника. Треба буде пошукати інформацію на Черницю. Що ж… вона подбала про свою безпеку. Одна з єдиних, хто не розкрив свого імені.

Користуючись своїм безмежним кредитом довіри, я штурхнула Найла ліктем, привертаючи його увагу. 

– Як звуть блондинку зі шрамом на щоці зліва від вас? 

– Діана Адлер. Поводься пристойно. 

На його зауваження я хмикнула. Діана Адлер… ще тоді вона мені не подобалась, а зараз… зараз блювати тягне від одної її присутності. Щось із нею не так. Я виринула зі своїх думок лише завдяки голосу Ервіна, якого запитав Даріус. 

– Наша пропозиція така: ми приймемо Ерена як звичайного члена Розвідки і відвоюємо стіну Марія за допомогою його сили титана – ось і все. 

– Усе? – Це питання Даріуса було радше спрямовано до мене, ніж до Ервіна.

– Так. Використовуючи його здібності ми зможемо повернути стіну Марія. Гадаю, наші пріоритети зрозумілі. 

– Ясно… До речі, з якого місця ви збираєтеся починати цю операцію? Піксисе, я думав, що ворота Тросту запечатані назавжди. 

Зрозуміло. Даріус тягне час, щоб почути реакцію цивільних. Перевіряє підґрунтя для моєї версії. 

– Так, вони напевно вже ніколи не відчиняться.

– Ми хочемо почати від Каранеса, на сході. Наблизимося до Шіґаншіни по новому маршруту.

Ось тут і почались сварки цивільних, військових та загалом людей. Хтось хотів відвоювати Марію, хтось був священником, хтось був йолопом, а хтось був Леві, який вирішив, що сипати своїми шпильками у залі суду – найкраща ідея. Принаймні він сказав потрібну зараз правду… Та саме після його слів я звернула благальний погляд на Даріуса, прохаючи припинити увесь цей фарс і дати слово мені. Але Заклі потер перенісся, що означало відмову. Гаразд, слід просто трохи почекати поки вони не перегризуть одне одному горлянки…

За час очікування сталось усе: Даріус згадав про втрату контролю Ерена, Найл передбачено використав архіви і звинуватив Ерена з Мікасою у вбивстві, додаючи мені роботи у відмиванні їхньої репутації, Мікаса майже закипіла на місці, хтось навіть наставив рушницю на Ерена, який спробував щось заперечити. Чесно, я навіть втратила нитку повісті… Але рушницю я швидко заступила своєю спиною, спостерігаючи за Леві, який покинув своє місце та наближався до Ерена. 

– Що ж, гадаю, час вислухати підполковницю Липу, якій було доручено відповідати за Ерена. Як досвідчена та наближена до Єґера людина вона зможе надати обʼєктивну оцінку.

І щойно я набрала повні легені повітря та приготувалась говорити, як Леві таки вдарив Ерена. Боги, та щоб тебе грім побив! От чому саме тоді, коли я маю говорити? Чому не раніше?

Але тоді, коли він відкрив свого чудового писка, я зрозуміла, що ми вдвох танцюємо один танок. Він лише підіграє мені, створює потрібну атмосферу. Коли ж він нарешті зупинився і наговорився, я вийшла у своє соло імпровізації:

– Дякую за демонстрацію, капітане Леві. Хтось казав, що Ерен ще дитиною був підісланим перевертнем, але зараз ви побачите, що це не так. Невдовзі з його ран жеврітиме пара, що свідчить про регенерацію. Свідки не пригадують, щоб він мав подібну здатність з самого дитинства, а це доводить, що він отримав свого титана пізніше від падіння стіни Марія. Що це означає для людства? Поліція знову втратила контроль. – Я втратила контроль. У мене була клята можливість! – Нам невідомо чи Ерен єдиний з такою здатністю. Якщо ми просто вбʼємо його, то ніколи не зможемо захиститись від тих же Броньованого та Колоса, але чи це єдині наші загрози? Ми не знаємо. Ерен – необхідний інструмент в руках людства, щоб захистити нас від майбутнього та повернути втрачене в минулому.
На момент свого першого бойового досвіду їм було лише 9, так, вони справді жорстоко вбили работорговців. Та чи було б краще, якби вони тоді здались? Мікаса має неймовірні фізичні дані і якби ці дані опинились на чорному ринку, світ побачив би дещо дуже страшне. Усі ми готові вчинити жахливі речі заради тих, кого любимо. Іноді жорстокість – крайня форма людяності. Прошу також наголосити, що це була перша і остання кров, яку вони пролили. Рецидиву не було.
У нас є вибір: перетягнути силу Ерена на сторону людства чи зробити цю силу своїм ворогом. І я пропоную подружитись із ним. Моя пропозиція: передати Ерена до Розвідки, безпосередньо під керівництво капітана Леві. Ерен – вагома загроза, яку гарантовано вбʼє лише дві людини – капітан Леві і я. – Якими б чортами я не обкладала Леві, та все-таки у вбивстві Ерена я довірюсь йому більше, ніж собі. Себе я приписала лише для формальності. – Оскільки розвідники не надто добре знаються на людях та їхніх законах, було б непогано, щоб за Ереном також наглядала Поліція. Я наполягала б на створенні групи з кількох поліціянтів на чолі зі мною, яка буде приставлена до Ерена для переконання, що він не становитиме загрози для людства. Це все.

Майже одразу після закінчення моєї промови Ервін підняв руку для дозволу на висловлення своєї зустрічної пропозиції. Мою версію він очікувано підтримав та доповнив: вірність Ерена буде перевірена на наступній місії Розвідки. Я посміхнулась на такі слова. Цікаво, що саме він задумав? У нього є якісь певні підозри? 

– Я прийняв рішення.