Просто однокласники

Я написала цей фанфік дуже давно, але сумнівалася, чи виставляти, бо він про реальних людей, а якщо точніше, то про однокласників мого брата (а мій брат зареєстрований на фанфік юа та іноді переглядає мій профіль, при цьому, він ще й просив не виставляти саме цей фф, бо про його існування знає, цікаво побачити його реакцію). Удачі моєму брату, а вам приємного читання. Цьом.

Тарас сидів за столом в своїй кімнаті. На самому столі лежали розкидані книжки та зошити, десь під столом нікому не потрібна ручка, яка впала під час тяжкого розумового процесу і піднятою зайнятим власником так і не була. Мабуть, найбільше Тараса дратувала книга з підготовки до ЗНО з української мови. Велика кількість нелогічних правил, які просто неможливо зрозуміти. Тому майбутній студент їх вивчив. В його голові, здавалось, було більше знань з української мови, ніж Авраменка, про це часто говорили його друзі, на що юнак тільки і міг, що розводити плечима.

Тим не менш, він готується до НМТ. І хтось скаже: “Навіщо йому готуватися, якщо він все і так знає”. Мабуть, він би сказав те саме, якби не результати, його друзів, які швидко похитнули його впевненість. Наприклад, Роман. Він знав історію ідеально, ніби сам пережив все, що сталось, але був впевнений, що НМТ здав максимум на 160 балів. Тарас, звісно, посміявся зі слів друга, але не довго.

Юнак тяжко зітхнув. Він вже сидить за цим кріслом десь годин три, напевно, настав час робити перерву. Саме в той момент на його телефон прийшло повідомлення. Тарас, трохи відсунувши крісло, заглянув. Повідомлення було з групи 11-А, він натиснув на котика, тобто аватарку їхньої групи, та почав чекати, поки повідомлення завантажуться. І вони завантажились.

Письмових повідомлень не було, тільки фото та відео. Тепер юнак чекав, поки вони завантажуться. Тут він використав одну нехитру техніку – завантажити всі фото, а потім переглядаючи їх, завантажити відео. Так він і зробив, але схоже, що до перегляду відео він не дойде, а все через друге фото. На ньому був його від недавна хлопець. Так, Масян. Якось по-іншому називати його він відмовляється, це його улюблена варіація.

Ну, це не так важливо. Важливіша фотографія. І так. На ній Масян спав, спершись спиною на крісло, його голова була повернута в бік, демонструючи його білосніжну шкіру шиї. Верхні ґудзики сорочки були розстібнуті, для Тараса це не було в новинку, але все рівно, його ключиці, його знову-таки білосніжна шкіра, кожна родимка, кожен його згин – притягували погляд. Пухлі губи так і манили до себе притиснутися своїми, побачити на довгих віях дрібні крапельки сліз, які з’явились через букет емоцій. Так і хотілось занурити свої руки в завжди бурхливий океан його волосся, його дивовижного волосся. То воно, ніби покрите тонким шаром золота, гордо блищало в променях сонця, то ставало темним, мов мідь, то, мов каштан.

Юнак на фото був розслаблений, точно спав. А раніше тільки Тарас міг його таким бачити, а тепер цим милується ціла група. Ну, нехай. Всі мають право бачити таку красу. Від цієї думки він аж посміхнувся. Звучить трохи нахабно та самовпевнено. Цілком природньо, якщо це думки про такого красивого хлопця – його хлопця. Його хлопця, якого він все своє життя мріяв побачити з котячим вушками та хвостом, якого він мріяв би прокидати кожен день, готувати йому сніданок, обід і вечерю, з яким він готовий пройти ногу-в-ногу в доросле життя, якого він кохає.

– Він такий милий… – На його губах розцвіла посмішка, а через його думки втому як рукою зняло. Тарас ще кілька секунд розглядав фото, а потім вирішив переглянути і всі наступні. Чесно кажучи, він чуть з крісла не впав, коли побачив інше фото. Мабуть, це дивно бачити, як така шафа ледь-ледь не звалюється на землю через фото з котиками. На фото стояв Масян, тримаючи в своїх руках маленький чорний клубочок. Двоє котиків дивились куди завгодно, тільки не в камеру і це теж неймовірно мило.

Тут хлопець задумався. Ці фото були зроблені явно не в одному часовому проміжку, отже, хтось, мабуть, прийшовши додому, скинув всі фото та відео, які зробив, бо “він” не став би їх скидати, якщо може зробити ще нові. З цього можна зробити висновок, що вони вже розійшлися по домах. Тарас сперся рукою об бильце крісла. Він тільки щойно помітив, що це повідомлення прийшло майже пів години тому. Тоді чому саме до нього воно прийшло тільки зараз – незрозуміло.

Учень зітхнув, ну, гаразд, це сильно нічого не міняє. Він відклав телефон та, відкинувши голову вверх, нарешті дав очам заслужений відпочинок. Але схоже, що не на довго. Юнак почув, як відкритися вхідні двері. Перше, що він подумав – це те, що його батько повернувся. Через мить він згадав, що його батько ще не мав би приходити. Юнак зітхнув, як би не було, він, мабуть, скоро побачить гостя. Так і сталось.

Двері в кімнату відчинилися, пропускаючи в середину хлопця. Він спокійно, наче в себе в дома, а Тарас мріяв, щоб це стало правдою, пройшов. Юнак кинув швидкий погляд, шукаючи очима свій об’єкт роздумів. Як тільки він його знайшов, так одразу попрямував в його сторону. Масян підійшов до крісла, на якому сидів Тарас. Кинув один погляд, другий, і вирішив, що кращого варіанту, ніж сісти йому на коліна, просто не існує. Та ще й крісло було відсунене, наче на нього чекало.

Котик обняв двома руками Тараса та, зручно примостившись, поклав свою голову тому на плече. Відмінник з посмішкою зітхнув та без роздумів обняв юнака у відповідь. Вони сиділи мовчки, навіть не привітавшись, тож Масян, який згадав, що просто увірвався в кімнату хлопця, а потім ще й сів йому на коліна, вирішив змінити це.

– Привіт. – він говорив трохи сонно, невпевнено і спокійно. Це було теж мило. А ще миліше було те, що він тільки щойно привітався, це неабияк радувало Тараса. Те, що Масян довіряв йому, не боявся просто прийти, без попереджень, але в протиставлення своїм думкам Тарас відповів.

– Привіт… А ти не думав, що потрібно було мене попередити? – Тарас говорив це з посмішкою, явно не всерйоз, але Масянчик тільки і міг, що обняти його сильніше та притиснутися ближче. Його дії говорили більше за будь-які слова. Темноволосий запхав свою руку в м’яке волосся Масяна, почав масажувати голову сильними пальцями, на що одразу отримав приємну реакцію. Він почав піддаватися під руку, через що злегка відкинув голову. Юнак повністю розслабився в його руках.

Тарас закусив губу, ледь стримуючи бажання притиснутися губами до, турботливо підставленої, шиї. Це якесь випробування всесвітом? Та ну. І який він отримає приз, якщо витримає? Яка різниця, якщо “приз” буде значно грандіознішим, якщо він не втримається. Ці думки пожирали його, він випадково, не задумуючись, потягнув волосся Масяна, ще більше відкидаючи його голову. Ну, все. Тут і кінець його витривалості.

Як не як, вони останній раз ось так зустрічались більше місяця тому. Бо НМТ на носі, потрібно весь час готуватися, щоб здати на потрібний бал  і змогти поступити в бажаний навчальний заклад. Тож єдине, що їм залишалось це мріяти про таку зустріч. І ось. Настав цей день. Здавалось, що стримуватись стало найбільшим гріхом після стількох днів розлуки.

Він різко притиснувся до бажаної шиї. Масян, який повністю неочікував цього, чуть не звалився з крісла, та, на щастя, руки Тараса злегкістю втримали його на місці, притискаючи ще ближче. Прицшовший вхопився руками в плечі юнака, стискаючи. Це було дійсно несподівано, соному юнаку потрібно було трохи часу, щоб осмислити те, що трапилось. Як тільки його розумовий процес завершився, так одразу він сам притиснувся ще ближче до Тараса.

Хлопець вважав це за повноцінний дозвіл. Він повільно провів рукою по шиї, занурюючи кінчики пальців в волосся, пройшовся язиком по кадику та неспішно дійшов до губ. Масян зажмурив очі та, привідкривши губи, першим притиснувся до Тараса. Хлопець був здивований ініціативою котика, але здивований він був явно приємно. Темноволосий посміхнувся в губи Масянчика і злегкістю перейняв ініціативу.

Щоки русого почервоніли, дихання та серцебиття переганяли один одного (тут я забула, що в нього тахікардія, лол), юнак в думках проклинав імунітет Тараса до таких реакцій. Від злості він, взявши його ззаду за шию, вкусив губу, сподіваючись на хоча б якусь реакцію. І він її отримав. Тарас спершу посміхнувся, а потім гучно і барвисто розсміявся, як же він скучив за цим. З його губи стекла капелька крові, яку той, не відриваючи погляду від Масяна, злизав. Масян застиг на місці, осмислюючи, що щойно сталось. Одним словом, він сам собі підніжку поставив. Хлопець зі швидкістю світла перетворився на помідорку, поки Тарас задихався від сміху.

– Боже…. Я так за тобою скучив… – З посмішкою від одного вуха до іншого темноволосий знову притиснувся до міцно закритих губ Масяна, юнак провів рукою по напруженій спині до шиї, провів язиком по губах, занурив пальці в волосся і повністю розслабив, Масянчик розплився в його руках, піддаваючись, забуваючи про будь-яку обіду.

Тарас швидко скористався моментом, запхавши язик всередину рота, на що отримав тихий стон. Масян прогнувся та, притулившись ближче, почав відповідати з такою самою пристрастю. Юнак відтулився від нього на секунду, щоб перевести подих, опустив голову, розбурхуючи хвилі його волосся. Тарас посміхнувся, побачивши посмішку Масяна та тихо прямо в губи сказав. – Ти… сьогодні особливо емоційний.

Русий тихо розсміявся, помічаючи погляд Тараса, який з очевидною насолодою спостерігав за юнаком. Відсміявшись, хлопець різко підняв голову та, нахабно посміхнувшись, сказав. – А ти сьогодні особливо спостережливий. – Масян нахилився та поцілував його в щоку, поки хлопець перемістив свої руки з спини юнака на талію.

– Я завжди спостережливий… – Тарас з радістю приймав неочікувану ласку від зазвичай стриманого та спокійного юнака. Це гріло його душу. Бо перед ним він такий… Такий відкритий і прямий… А інші його вважають неймовірно спокійним. Він відкрив рот, щоб сказати свою думку, але в останній момент передумав.

– Ага-ага… – Масян мило посміхнувся та, заплющивши очі, знову притиснувся до Тараса. А сам Тарас, посміхнувшись, подумав, що пора вже все брати в свої руки, бо… Так звичніше..? Байдуже. Він міцно стиснув свої руки на талії Масяна, на що отримав здивований подих. Тарас швидко взяв на себе ініціативу. Сорочка в його руках аж тріщала, так само, як його витримка.

Мабуть, саме в такі моменти він розуміє наскільки красивий його хлопець. Такий розкутий, такий закоханий і такий любимий. Його, тримтячі, довгі вії, його яскраві, переповнені любов’ю, голубі очі, його пухкі губи, які поблискують від слюни, його розтріпане, зім’яте в руках Тараса, волосся. В такі моменти він розуміє, який юнак красивий, коли він його.

В одину мить Масян вперся руками в плечі хлопця, зупиняючи його, через нестачу кисню в легенях. Тарас зрозумів все без слів, він, опустивши руку на спину хлопця, повільно відстронився від нього. Юнак, швидко дихаючи, сперся головою на плече хлопця. Тарас однією рукою заліз під сорочку і почав неспішно гладити спину, а іншою – волосся, чекаючи, поки юнак прийде до себе.

Темноволосий ще раз провів рукою по волоссі Масянчика, тепер особливо було видно наскільки воно відросло. Мабуть, це було найкращим показником тривалості їхньої розлуки. Бо Тарас пам’ятає Масяна ще з недавно підстриженим волоссям, а тут вже пора знову. Він обняв його міцніше. Коли це все закінчиться, він точно не збирається ще хоча б раз дивуватися змінам в зовнішності свого партнера. Він збирається бути з ним поруч і слідкувати за кожною зміною, а не бачити тільки результат. Тарас чуть не розсміявся від таких думок, вони чомусь звучали неймовірно смішно, напевно, через свою невиність…? Масян на це міг тільки питально глянути на нього своїми нереальними голубими очима, його зіниці досі були розширені, ніби після наркотику. Тарас усміхнувся і, поцілувавши його в носик, сказав.

– В тебе волосся відросло… – це звучало трохи, сумно з нотками розчарованості, Тарас ще раз провів рукою по волоссі хлопця. Час безпощадний. І коли тільки встигає змінюватись цифра в календарі? Таке відчуття, наче кожної хвилини. А години на годиннику? Тут взагалі хочеться промовчати. А він сміє витрачати ці години не на тих кого любить, хіба це не жахливо? Тарас нахмурився. Масян прикрив очі і, тихо зітхнувши, відповів.

– Я… До випускного приведу в порядок. – запнувшись на половині слова, все таки сказав юнак. Тарас по можливості відкинув голову назад. Ще й випускний скоро. Хоч бери і за голову хапайся, в депресію впадай і, від’єднаішись від соціуму, закрий себе в кімнаті, роздумуючи про світ. Мабуть, він занадто багато думає, але факт залишається фактом – скоро кінець їхнього навчання в школі і байдуже, що перед його очима і досі стоять двері в перший клас, і байдуже, що він і досі, нервуючи, тримає в руках квіти вчительці, байдуже, що адреналін скаче в його жилах від розуміння, що це початок, але вже кінець. Байдуже.

– Зрозуміло… – Тарас зітхнув і знову сів рівно, дивлячись в очі юнаку. Масян підмітив настрій друга, старався підібрати якісь підходящі слова підтримки, але і сам їх потрубвав більше за повітря. Тож єдине, на що він був спроможний – це поцілувати його та тихо прошепотіти т

аку ненависну йому фразу.

– Все буде добре…