Епізод 7

– Перебуваючи в тілі твого улюбленого старшого брата, я дізнався багато цікавого про тебе. Наприклад, ти дуже слабка, хоч і не показуєш цього. Те, що сталось біля порталу було лиш короткочасним спалахом адреналіну, – Михаїл насолоджується кожним сказаним словом і тією реакцією, яку вони викликають в мені.

– Принаймні, на мені немає наручників, – я повертаю крісло спинкою і сідаю. – Раз вже нам з тобою суджено провести багато часу наодинці, розкажи про свій світ.

– Що тобі розповісти? Як після битви з Люцифером я сподівався, що Батько повернеться і розповість, до чого все це було… Він не повернувся. З часом я зрозумів, що Він звичайний письменник, – Михаїл пробує відкинутись на своєму не до кінця зручному стільці.

– Я не ідіотка. Всі паралельні світи – це всього лиш Його чернетки, – я зручно впираюсь руками об спинку свого стільця. – Він ніскільки не переживає, що стається з ними після того, як Він їх покидає. Ну і хто обертається на минуле? Хоча серед письменників є тенденція переписувати чернетки, вдосконалювати їх.

– Ти порівнюєш Бога з людьми?

– О, з людьми-то якраз цікава історія вийшла. Тут я порівнюю Бога з трирічною дитиною, якій на День народження нарешті подарували довгоочікувану іграшку і знаєш що? Він втратив інтерес до неї як тільки отримав, бо вона перестала бути недосяжною.

– Цікавий хід думок. Я збираюсь вистежити й вбити Його, а також знищити всі Його творіння.

– Ставай в чергу. Першою Бога знищу я.

– Я відчуваю твою ненависть до Нього, адже Він намагався тебе вбити багато разів: спочатку це була собака з породи покликаної захищати Едем, як ти її назвала? Точно, Барто. Тобі виповнився рік і собака виявилась першим і останнім подарунком від дідуся. В одну прекрасну ніч вона повинна була загризти тебе уві сні, але ти взяла її під контроль і, готовий посперечатись, вона й зараз тут, – киваю й дивлюсь в сторону пекельної собаки, яка мирно гризе кістку якогось бідолаги. – Вдруге, коли тобі виповнилось чотири роки Бог напоїв тебе ядучим коктейлем. В моєму світі після цього ти померла. Судячи з того, що ти жива, спроба в цьому світі успіхом не увінчалась.

– Михаїл мене вчасно врятував. Після цього були як мінімум ще дві спроби, а потім Він перемкнувся на створення людства і на боротьбу з Пітьмою.

Сем притягує в кімнату апарат, з допомогою якого два роки назад Дін заліз в голову своєї матері й витягнув її в реальний світ. Джек весь час крутиться поруч, намагаючись бути хоч чимось корисним, але сенсу від нього…

– Готова? – відриваюсь від гри в глядалки з Михаїлом і разом з Семом (і апаратом, звісно) ми відправляємось в подорож свідомістю Діна. Джек залишається стерегти наші тіла.

Ми опиняємось в непроглядній темряві. Ем, а ми адресою не помилились? Хоча, судячи з кількості болючих спогадів, ми у місці призначення.

– Михаїл зачинив Діна десь в щасливих спогадах, щоб він не противився.

– Тут є один спогад про полювання на упирів, якого я не пам’ятаю. Звісно, це могло статись ще до нашого знайомства, але мені здається, що вперше ви тих тварюк побачили, коли познайомились з псевдо-Адамом, а я там була разом з вами, – хай там як, ми вирішуємо все перевірити.

Це досить пристойний, чистий бар, де Дін стоїть за барною стійкою, нарізуючи лайми, а самотність йому прикрашає Памела з цілком ясним поглядом. Сем приймається переконувати брата, що той закритий у своїй власній голові як у Клітці, але ні Дін, ні Памела в це не вірять і починають над ним сміятися. Хотілось б мені сказати, що це сталось недавно, але, на жаль, бункер знаходиться під загрозою. Армія Михаїла на підході.

– Сем, ти можеш поспішити?

– Так, гаразд, спробуємо покіпсі, – дивно, але це слово спрацьовує і Памела зникає, а до Діна повертаються спогади про Михаїла.

– Сем! Фель! – цілком тверезими очима брат дивиться на нас. Тут де не взявся з’являється архангел і відкидає мене до стіни з алкогольними напоями. Хоч і тільки в голові Діна, але я починаю пахнути як будь-який мисливець, який себе поважає: спиртом несе на декілька миль і будь-хто сп’яніє від одного тільки запаху віскі, коньяку, горілки та пива. Тим часом брати мої отримують знатну прочуханку від Михаїла. Ну, час спробувати убивати одним тільки запахом.

– Поки Вінчестери тут намагаються боротися зі мною, ти дарма час не втрачала, – уїдливо помічає Михаїл, коли я наближаюсь до нього майже впритул. Одним міцним ударом відправляю його в комору і Дін показує всю глибину своєї винахідливості, закриваючи архангела там.

– Ти хоч розумієш, що закрив одну могутню істоту у своїй голові? – питаю, коли задоволений старший брат повертається. – Довго ти його там не зможеш утримувати.

– Зможу досить довго, щоб ми знайшли вихід з цієї ситуації, а тепер час повертатись.

Заледве я встигаю отямитись, як нас оточують декілька мисливців з набридливою дівчиною Меггі й повідомляють про напад армії Михаїла на бункер, але вони відступили. Видно тоді, коли Дін закрив Михаїла у власній голові. Ще дівчина повідомляє, що Джек розправився з монстрами, використовуючи свою силу.

– Джек Клайн, ходи-но сюди! – на нетвердих ногах рухаюсь до на смерть переляканого нефіліма. – Ти хоч розумієш, що натворив? – браслет на руці попереджувально нагрівається. Так, треба заспокоїтись, до приходу Пітьми ця компанія не готова. – Послухай, кожен раз, коли ти використовуєш свою силу, згорає частина твоєї душі. Без неї ти перетворишся в монстра, в машину для вбивств, а потім тебе уб’ю я.

– Я зрозумів, цього більше не повториться, обіцяю.

***

На вихідних наша сім’я розпадається на три частини: Дін вирішує побачитись з Мері, Сем залишається в бункері, а я йду за кавою в суботу й повертаюсь тільки в понеділок зранку вся в крові. Річ у тому, що по дорозі до фургончика з найсмачнішою кавою на весь штат мене перехоплює Люцифер і пропонує пополювати на демона Абраксаса, який йому чимось там не вгодив.

– Знущаєшся? – питаю, коли дядько виклав свій божевільний план. – На Небесах для тебе роботи не знайшлось?

– Він мітив на мій трон, – ось і вся аргументація. – Ти мисливиця, тож скажи, з чого ти б сама почала?

– З виклику демона перехресть, можна ще прошерстити Інтернет в пошуках інформації про дивні погодні явища чи падіж скота, на крайній випадок зламаю поліційну базу даних в пошуках нерозкритих справ, де явно видна рука демона, може вийду на потрібного нам демона. Навіщо тобі копати труп? Я про такого демона навіть не чула.

– Пішли до демона перехресть, – Люцифер навіть кави мені не купує, я вже мовчу про відповідь на питання, і тягне до найближчого перехрестя. Хвала Небесам за новорічні свята, коли люди напиваються і наїдаються в сімейному колі. Машин на перехресті не так вже й багато, що дозволяє нам більш менш спокійно викликати демона.

– Ви, Вінчестери, мене вже порядком дістали! – перед нами з’являється демон в образі любителя гамбургерів та чизбургерів. – О, вибачте мені, Повелителю. Прийміть мої  найглибші вибачення.

– Прийму, якщо ти скажеш, де зараз Абраксас, – диявол недобре всміхається. На обличчі демона промайнуло здивування впереміш з німим запитанням “ти з якого дубу звалився, діду?”

– Я гадки не маю, Повелителю. Ходять чутки, що його в пастку загнала Мері Вінчестер, але це ж дурниця. Абраксас був одним з найсильніших демонів! Він навіть Азазеля один раз погрожував вбити, коли той почав здійснювати план з особливими дітьми, – пошепки повідомляє демон.

– Тоді, скоріше за все, пастка знаходиться в фамільному складі Вінчестерів. Погнали, – мені хочеться скоріше закінчити цю раптову вендету Люцифера і повернутись до братів, поки вони ще чогось не витворили.

Але в плани мого дядька не входить просто звільнити Абраксаса і вбити його. Ні, він збирається катувати його в науку іншим демонам, яким спаде на думку піти шляхом Кроулі. Тільки ось в цій покинутій винодільні немає тих, кому цей урок можна було б викласти. На пекельний престол я не претендую.

– Іншим демонам твоє понівечене тіло стане уроком, – враховуючи, що роками цей демон був закритий в скриньці з заклинаннями. Який урок для інших? По знаку дяді я відновлюю катування. Сенсу в цьому немає і подумки я починаю молитись Михаїлу, щоб той знайшов для брата роботу на Небесах. Фігнею страждати – моя парафія.

Раптом права рука важчає. Сигнал до припинення і контролю гніву, поки він не заволодів мною. Арифметика проста. Ну ось, клас, улюблена червона кофта заляпана демонською кров’ю, а Люцифер сидить і спостерігає, хоч міг і сам розмалювати тіло й обличчя Абраксаса.

– Тепер можеш його вбити, – що я із задоволенням роблю. – Ну ось, а Михаїл вважав, що ти не зможеш впоратись з собою. Гнів – поганий союзник, маленька. Не можна покладатись тільки на браслет.

– Це був урок мені?

– І тобі, і нам всім. Контролюй себе, поки не стало занадто пізно.

– Ти хотів сказати, поки Пітьма мною не заволодіє.