Любов

«Любов — це погано», — думав він, згадуючи її.
Відносини тривали лише пів року, але вони були одними із найкращих у його житті. Тим смішніше було усвідомити, що всьому настав кінець.
Вони розійшлись. І хай домовились бути друзями, вона все одно відмовлялася з ним зустрічатися. Не хотіла тривожити?
«Любов — це погано», — думав він, коли стояв біля її труни.
Дідько!
Бачив же усі ознаки. Він міг цьому завадити. Та не завадив. І його провина цілком крилася у тому, що вона з собою зробила.
Сльози лились по щоках. Крапали на дерев’яну підлогу.
«Любов — це погано», — саме ця думка знову і знову била його наче молотом.
Його нова дівчина… Та, з якою він не почував себе винним. Та, що рятувала його, тепер теж висіла у тугій петлі. Згодом його звинуватили у її смерті.
Й хоч це було не так, все одно прийшлося переїхати в інше місто.
«Любов — це погано», — слова лунали у його голові, наче у печері. Це були вже четверті похорони його дівчини.
Йому, як останньому ідіоту, знадобилося занадто багато часу, щоб все зрозуміти. Занадто багато життів. Але тепер він знав, що йому не можна любити. Його любов дорого коштує.
«Любов — це погано», — така думка поверталась у найскрутніші миті його життя.
Він вже давно нікого не любив, та вів самотнє життя відлюдника.
Але й це не було гарантією безпеки.
Повернувшись додому, він одразу побачив кривавий напис через усю стіну: «На кого ти мене ще проміняєш?» — таким до жаху знайомим почерком.
Доки він читав, червоні краплі тихенько стікали вниз, змішувались з калюжею крові що залишилась від бідного кота.
«Любов — це погано», — фраза гучно пролунала у голові, коли він побачив, як до нього наближається її напівзотлілий труп.
Вона підходила все ближче і ближче, поки він не міг зрушити з місця.
— Тепер ти тільки мій! — промовила вона, міцно обіймаючи навколо шиї.
«Любов — це погано», — в останнє подумав він, дивлячись на холодну кришку труни та відчуваючи її холодні руки.

——————————————–

(За мойого написання інст/телеграм@mrmultibite Таредакції неперевершеної @di_winter29)