Лише початок

Освідчення в коханні, мабуть і не найстрашніша річ в житті, але від неї серце б’ється в шаленому ритмі, а руки тремтять в очікуванні відповіді. Взагалі, Сіріус не міг собі уявити, що кохання може бути таким складним та сильним почуттям. Досвіду в нього не було власне, це його перша і єдина закоханість вже як кілька років.

***

Це моя перша робота і я дуже сподіваюсь, що вона Вам сподобається, а навіть якщо ні, у будь-якому випадку залишіть коментар, будь ласка, щоб коли я публікували нову главу, чи роботу, я врахували всі помилки та неточності.
Альбоми, які б я рекомендували для атмосфери(?):
Queen “The Game”, ABBA “The Visitors”, ABBA “ABBA”, The Last Shadow Puppets “Everything You’ve Come To Expect”, The Rascals “See”, Arctic Monkeys “Favourite Worst Nightmare”. Непоганим варіантом також стане будь-що з Девіда Бові, або Mitski.

Ця ж робота є на ао3, тому, якщо Вам буде зручніше читати там, то ласкаво прошу. 

***
Вже приблизно годину Сіріус лежав у ліжку й вдавав, що його тут немає. І хоча в будь-який момент могли прийти сусіди по кімнаті й почати випитувати, чому ж Сіріус сьогодні немов у воду опущений, хлопцеві було байдуже. Єдине, що його хвилювало – це відмова, яку він отримав на освідчення. На освідчення в коханні. З будь-якою іншою людиною цього не трапилось. Хоч він і був бешкетником та одним з Мародерів, Сіріус був також надзвичайно вродливим. Тому, як дівчата, так і хлопці часто шепотілися у нього за спиною, обговорювали його зовнішність. Та навіть усе це не врятувало його від спантеличеного вигляду та трохи нервового: «Не певен, що це хороша ідея, Сіріусе.» А потім він втік. І так, це був хлопець. Та якби це був будь-хто крім цього хлопця, Сіріус ніколи б не сумував через відмову. І цього разу Сіріус до останнього вірив, що саме цей хлопець йому не відмовив. Він був впевнений, Ремус нізащо не скаже «ні». Але ось вона, сувора реальність, де настав кінець їхній багаторічній дружбі, де Ремус ніколи не розмовлятиме з Сіріусом, а в нього самого буде розбите серце до кінця життя. Хіба не так закінчується дружба? У Сіріуса все ще були Джеймс та Пітер, але вони не Ремус, вони не його коханий, який в свої сімнадцять зніяковів та втік від освідчення, та ще й відмовив своєму другові. Чи такому вже другові? Гультяй був закоханий в Ремуса, здавалося, ще з першої хвилини їхнього знайомства. Тоді, тихий хлопчина, з купою книжок в руках просто заполонив серце Сіріуса. Йому так і кортіло витись навколо нього й не відходити. Але Люпина тоді насторожувала надмірна увага й він обходив десятою дорогою, навіть якщо це займало більше часу, Блека та Поттера, які постійно ходили разом, адже гадав, що двоє одинадцятирічок зможуть розгадати його секрет. Звісно, потім вони про все дізнались, та лише на третьому курсі. Та все ж, згодом Джеймс, Сіріус та Ремус стали найліпшими друзями. І, як не дивно, вони навіть не пам’ятали, як так сталося. Складно це було пояснити навіть магією, як би іронічно це не звучало. Хоча, вони пам’ятали, як судьба звела їх з Пітером. На другому курсі, коли вони троє йшли з якогось уроку, то помітили, що четверо старших в слизеринській формі намагались скривдити бідолашного Пітера, якого магічним чином врятували другокурсники.

Коли двері в кімнату відчинились, Сіріус надіявся, що це не Ремус. Що це хоча б Червохвіст. Але йому пощастило сьогодні, це був Джеймс, який з порогу помітив незвичайний стан друга. Він присів навколішки біля Блекового ліжка й поклав руку на його плече.

– Чого ти нюні розпускаєш? – Джеймс трохи насмішкувато ставився до того, що Сіріус здається плакав. – Знову щось не виходить з першого разу? Чи дівчин послала тебе куди подалі?

На другій фразі Гультяй видав повноцінне завивання й, обхопивши міцніше руками подушку, в голос заплакав. Поттер навіть спершу навіть розгубився, адже не щодня чув, як його друг захлинається слізьми, від згадки про відмову.

– Невже якась дівчина настільки варта тебе? Що ж це за неймовірна красуня, що ти так страждаєш?

Та навіть після цих слів Сіріус не засміявся, не змінився, а продовжив ридати.

– М-мені роз-збили с-серце! – заїкаючись та перериваючись на рюмсання, Блек все ж видав пару слів. – Кох-хання-а-а… в-всього м-мого жит-т-тя…
Джеймс все ще не ставився серйозно до проблеми. Йому здавалось, що як тільки Гультяй завтра прокинеться, то навіть не згадає, через кого плакав. Але Сіріус продовжував ридати з такою силою, що Поттеру здавалось, його голос вже охрип. Та той все знаходив в собі сили страждати таким гучним способом.
Двері в кімнату вдруге відчинились та грюкнули, та цього разу Сіріус не звернув на це жодної уваги, зате Джеймс ще й як. Не очікувано, та до нього прийшла допомога у вигляді Ремуса, який застиг на порозі та вирячився на Блека в істериці.

– О, слава Мерліну, Рем! Цього бовдура відшили і він тепер страждає через якесь дівчисько. Мовляв, «кохання всього його життя».
Та не встиг Золоторіг договорити, як Люпин вискочив за двері, нічого не сказавши.

– Ось бачиш, Гультяю, навіть Рем злякався твого реву пораненого звіра. Хочеш, ми всі гуртом допоможемо добитись цієї дівчини?

– Ц-це не ді-і-ів-вчина… – тихо завив Сіріус і ще сильніше розридався.

– Ну, не дівчина, так хлопець. Допоможемо все одно. Вистачить лити сльози, цим не допоможеш.

Поттер все ж розвернув Блека за плече і на нього вирячилась пара почервонілих очей на такому ж червоному обличчі. Гультяй протер їх долонями, відкашлявся й хриплим голосом сказав:

– Це Ремус… – і знову заридав.

На хвильку йому здалося, що Джеймс зараз дасть на горіхи самому Сіріусу, а потім Ремусу, й примусить їх поговорити. І навіть, якщо вони не зустрічатимуться, то точно залишаться друзями й все буде як раніше. Але ні, Поттер з широко розплющеними очима все дивився на Сіріуса, Ремус десь ховався, а Блек все ще мав розбите на друзки серце.

– І що він тобі сказав? Прямо поставив перед фактом, що ні? – несміливо спитав Джеймс і все сподівався, що Ремус такого не говорив.

– С-сказав, що це погана ідея й втік. Розумієш, він втік від мене-е-е! – Блека заносило й не було видно кінця-краю цій істериці за коханням.

Поттер вже шукає поглядом в кімнаті щось важке, чим можна вдарити Блека, щоб той перестав нарешті рюмсати. Та все ж вчасно згадує, що він чарівник й кидає в Сіріуса заклинання сну, а коли той засинає, в кімнаті нарешті панує тиша, яку Джеймс вже й не сподівався почути. Він спускається у вітальню Грифіндору в надії, що там сидить Ремус, але – як підсвідомо Золоторіг знав – його там не було. Єдиною радісною надією за цей день було розуміння, що сьогодні п’ятниця, а з понеділка вже починаються осінні канікули. Які його друзі витратять на ігри в хованки один від одного. Але ж вони стільки всього планували! І зараз всі ці плани коту під хвіст. А все через бісову закоханість і почуття, хоча це не Джеймсу нити про них, коли він досі добивається Лілі. Проте, він жодного разу не реагував на відмову так емоційно, як Сіріус. Можливо, гадав він, справа в закоханості саме в хлопця. Та це був Ремус! Нехай побігає кілька днів, а потім все стане, як було. Поттеру хотілося піти знайти Люпина й відправити його сидіти біля Блека, поки той не прокинеться. А потім вони б поговорили, але Муні мав напрочуд хорошу здібність бути там, де його не знайде ніхто, допоки він сам не вийде зі свого прихистку. Тому Джеймс навіть не виходив з вітальні й всівся на крісло, навпроти каміна. Він гадав, що дочекається Люпина й помирить друзів, навіть, якщо вони не сварились. Але вже через пів години хлопець спав, а як тут втриматись: зручне крісло й вогонь, який зігріває своїм теплом.

Коли Сіріус розплющив очі, в кімнаті була неприємна духота, але вставати, щоб відчинити вікно йому було лінь. Він перевернувся з живота на спину, розкинувшись в формі зірки й вирячився на потріскану стелю. Думки про вчорашній день потроху з’являлись в його голові, як і розуміння, що Ремус йому відмовив. Намагаючись стримати зрадницькі сльози, він закрив очі передпліччям й намагався думати про щось інше. Але все, чого йому зараз хотілось, це перетворитись на великого пса й ніколи не повертатись до образу людини. Щоб більше ніхто не бачив його тугу. На жаль, так зробити було не можна, тому він просто зібрав засоби для ванни й пішов до хлопчачих душових. Там він потроху почав приходити в себе, хоча трагедія досі здавалася завеликою, але у Сіріуса вимальовувався який-не-який план. Проте все пішло вже не за ним, щойно Блек вийшов з душової кабінки. Біля раковини стояв Ремус й чистив зуби. Гультяй закляк на місці й не міг зрушити з нього. Волосся Муні було трохи вологим та скуйовдженим, а обличчя досі мало заспаний вигляд. Грудка застрягла в горлі Сіріуса, він все дивився, як крапля стікає по шиї Люпина, а м’язи під футболкою рухаються. Блек знав, чому Муні закриває свою спину. Вздовж неї був величезний шрам, про походження якого Люпин не знав, це сталось в один з повних місяців. Сіріус бачив той шрам. Єдиним його бажання зараз було підійти й обійняти Ремуса зі спини й поставити своє підборіддя йому на плече. Та як би Блек того не хотів, цього він зробити не міг, не міг порушити особистий простір людини, особливо зараз, коли їхні відносини тримаються на ниточці. Тому він просто став поруч, навіть через все бажання розплакатись, і посміхнувся саме тією неймовірною посмішкою. І все б нічого, але Сіріус не знав, що сказати, як попросити пробачення, коли Ремус навіть не помітив його. Він прокашлявся й покликав:
– Рем… – на нього подивились яскраві блакитні очі – Доброго ранку.

– Ранку, Сіріусе. Щось сталось?

У обох на обличчі був рум’янець, а погляди бігали з боку в бік, лише б не подивитись один одному в очі. Блек зітхнув і, набравшись сміливості, випалив на одному подиху:

– Я тобі зовсім не подобаюся? Пробач, якщо задів тебе своїми зізнаннями, але це складно приховувати. Ти мені дуже сильно подобаєшся і я хотів би запросити на побачення… – Сіріус вдихнув і додав – …вдруге. Але я не наполягаю.

Ремус дивився на нього так, ніби він сказав, що сумлінно готуватиметься до випускних екзаменів та навіть попросить допомоги у Люпина, у разі чого. Муні блимнув вже вкотре, але зніяковілий Блек все не пропадав з душових і все так само усміхався дурнуватою посмішкою. Він чекав на відповідь. На відповідь про почуття самого Ремуса. А той не міг нічого сказати, лише відкривав та закривав рота. В його голові знову зародилась думка про те, щоб бовкнути якусь нісенітницю й втекти, і він майже розвернувся до дверей, коли його вхопили за руку.

– Пробач, мені дуже – дуже шкода, що я тебе дістаю. Тобі, мабуть взагалі неприємно, що тобі освідчився хлопець в коханні, але, Ремусе, прошу. Дай мені хоч якусь відповідь, будь ласка, Муні… – очі Блека знову були на мокрому місці, але він цього не помічав. Ремус зітхнув і відвів погляд. Його руку все ще тримала рука Сіріуса.

– Сіріусе, я не розумію, нащо тобі це. Ти програв в карти, або шахи? Не варто так говорити, ми ж друзі зрештою.

– То, я тобі зовсім не подобаюсь? Ні крапельки? – рука, яка тримала долонь Ремуса ослабла, але той не поспішав її прибирати.

– Навіщо ти зараз це говориш мені, навіщо освідчуєшся в коханні вже вдруге? Тобі просто цікава моя орієнтація? Ти міг про це запитати, я б відповів. – погляд Люпина був направлений кудись на сіру плитку, він ніби рахував кількість тріщинок на підлозі.

– Муні! Звісно мені це цікаво, але лише тому, що ти мені подобаєшся. Я кажу це знову, бо тоді ти втік. Ми навіть не поговорили… – Сіріус був схожий на побиту собаку й дивився з-під лоба надто жалісливо. Ремусу дійсно хотілось втекти. Потім подумати, і потім ще раз, і ще раз. І, в решті решт, замкнутись десь на все життя. Але він цього не робив, не забирав долоню з руки Блека, не відступав ні на міліметр.

– Просто скажи, що це не якась безглузда витівка. Ти ж вчора плакав через якусь дівчину. – очі Сіріуса стали як п’ять копійок.

– Ні! Яка дівчина? Ти бачив, як я плакав вчора, так? Але чому ти подумав, що це через дівчину? Я не признавався нікому, крім тебе.

– Джеймс так сказав. Сказав, що тобі розбило серце кохання всього твого життя.

Ремус червонів, але продовжував наполягати на тому, що бачив та чув. – До того ж неможливо мати таку істерику через мене.

– Ще й як можливо! Не недооцінюй себе. Мерліне, я дійсно сказав про кохання всього мого життя? Ніколи не думав, що зможу сказати таке в голос. – Блек почухав потилицю вільною рукою і нервово видихнув. – Я говорив про тебе, Муні. – Йому дуже хотілось, щоб після цих слів Ремус перестав клеїти дурня і нарешті сказав «так», або «ні». Але Люпин просто витріщався на червоного, як мак Сіріуса, на їхні зчеплені руки і думав, чим заслужив таку увагу Блека. Блека, який фліртує з усім живим, який ніколи не затримувався на комусь одному.

– Я… я не можу сказати тобі «так»… – Очі Сіріуса на мить гасли, а рука почала тремтіти. – …або «ні». Просто, я не думаю, що ти навсправжки закоханий в мене, або в когось іншого.

На це Блек аж підскочив. А потім схопив обидві руки Ремуса і зазирнув йому в очі.

– Несерйозно?! Як ти можеш таке говорити, Муні! Ти знаєш мене сім років.

– В цьому й справа. Я тебе знаю. Твоя закоханість надто непостійна! Тобі хтось сподобається хтось інший вже наступного дня.

– Не сподобається, Муні, не сподобається! Я маю почуття до тебе вже кілька років. Тільки – но спробуй щось сказати про те, що я не був у тебе закоханий, чи що мені все це здається. Я знаю краще свої почуття. Мерліне, Ремусе, я кохаю тебе!

Тепер Люпин остаточно втратив можливість говорити. Таким щирим та натхненним він ще не бачив Сіріуса. Його обличчя пашіло, руки та губи тремтіли, а очі постійно наповнювались сльозами і знову висихали. Напіввогке волосся лежало чудернацьким каскадом, де-не-де на плечах, руках та грудній клітині лишились краплі після душу. Дійсно, Сіріус був прекрасним і не закохатись в нього було складно, особливо, якщо ви Ремус Люпин. Блек з самого знайомства, кожної вільної хвилини висів на ньому. Спершу це були просто дружні обійми. Потім, це переросло в щось більше. Коли Мародери разом проводили разом час, просто розважаючись у своїй кімнаті, Сіріус залазив у ліжко Ремуса, який зазвичай читав книжки. Блек сидів там, обіймав Люпина і весело сміявся прямо йому на вухо. Іноді, коли Джеймс та Пітер тихо сопіли, а Ремус намагався заснути, Сіріус забирався знову до нього в ліжко й намагався розмовляти з сонним Люпином. Але той завжди засинав на плечі Блека і саме тоді його сни були абсолютно мирними.

Ремус прокручує всі ці моменти в голові та заливається рум’янцем ще сильніше, ніж до того. Сіріус бачить, що у Люпина відбувається розумовий процес і не квапить, просто стискує руки і підтягує Муні ближче до себе, щоб мати можливість ближче роздивитись розпашілі щоки. Від цього Ремус здригається і видихає, закривши очі. Він лише хоче щось сказати, як двері душової кабінки відчиняються і на них вирячається пара очей.

– Не такий ранок я очікував. Ну, я просто піду, не зве-… – не встигає Френк договорити, як біля нього проноситься Ремус, втікаючи якомога далі. Сіріус розчаровано дивиться йому вслід, потім на Френка.

– А все було так добре. – зітхає він та підхоплює свої речі і мчить що є сил за Люпином. – Ремусе! Зачекай!

В цій біготні вони в решті решт опинились у своїй кімнаті, де Джеймса та Пітера не було і вони ще довго не з’являться. Блек зчиняє двері та повертає замок і підходить до Люпина. Той лише задкує і совається все ближче до свого ліжка.

– Не тікай, Муні. Ми ж майже все вирішили. – скиглить Сіріус і влягається просто на підлогу – Я тобі відкрив душу, а ти біжиш. Знову. Ремусе, невже я тобі аж настільки не подобаюсь? – він скручується в калачик і тихенько шморгає носом. Люпин, охайно склавши речі на ліжко, сідає поряд і бере його руку у свою.

– Звісно, ти мені не не подобаєшся. Ми ж дружимо стільки часу. – Ремус зітхає та збирається з силами, стиснувши чужу руку сильніше – Я тікаю через те, що… боюсь, що ти зміниш свою думку, а потім через всі ці недолугі зізнання та відносини, ми не будемо спілкуватись та уникатимемо один одного. А скоро випускні екзамени, доросле життя все таке, і ми більше не повернемось до Гоґвортсу. Тому, можливо ми більше ніколи й не побачимось. І шкодуватимемо через це ще купу років. Я цього не хочу, зовсім. Мені подобається проводити час в твоїй компанії, ти мені навіть подобаєшся, але я не хочу руйнувати всі ці сім років.

Після цієї короткої промови, Сіріус підвівся та сів біля Люпина і переплів їхні пальці.

– Такого не буде! Я нізащо не дозолю, щоб це сталось. Бо ціную тебе, Джеймса і Пітера. Тебе по-особливому, але все ж. Ми не розійдемось як в морі кораблі та обов’язково бачитимемось знову і знову. А з тобою я хочу жити! Дядько Альфред залишив мені у спадок дім Лондоні. Уяви, якщо ми туди переїдемо. Звісно, там потрібен ремонт і все таке, але це тимчасові незручності, які ми можемо владнати разом.

Блек в усіх фарбах описував їхнє майбутнє, а Ремус уважно слухав і розумів, що так просто Сіріус його не відпустить. І не те, що йому не хотілось всього цього, що описував Гультяй, просто він не звик, що може комусь подобатись настільки сильно, що хтось будуватиме плани на їхнє спільне майбутнє ще навіть не дізнавшись його відповіді.

Коли Сіріус замовк, то ледь не сидів на Ремусі й дивився таким жалісливим – жалісливим поглядом.

– Ремусе… – ледь промимрив він.

– Мовчи. Чесно, я не проти. За єдиної умови. – Блек вже був готовий на все і кивав, навіть не почувши умови. – За єдиної умови, якщо ми розійдемось, то точно лишимось друзями. І не ігноруватимемо один одного. Я серйозно, Сірі-…

Він навіть не встиг договорити, як Сіріус настрибнув на нього і обійняв руками та ногами, ледь не облизуючи його обличчя.

– Трясця, та заспокойся. Сіріус! – Люпин сміявся, бо пальці юнака проходили по ребрах, а ніс зачіпав чутливу шкіру шиї. Блек трохи відсторонився і витріщився на чужі губи

– Я тебе поцілую. Тут і зараз.

– Ти навіть не питаєш.

Власне, Ремус знову ж не був проти, лише притиснув Сіріуса до себе за талію і подався вперед. Справжній смак губ він не міг відчути через власну, надто м’ятну, зубну пасту, а от їхню м’якість міг, міг оцінити рухливість язика, а ще рухи тазом, який терся об його стегно. Сіріусу хотілось більше і більше. Він відліпився від Ремуса і підняв їх обох. На мить, він розгубився, але подих Ремуса на щоці привів його до тями. Сіріус потягнув хлопця на себе і поклав роки йому на плечі, Люпин – червоний, як рак – знову обійняв талію і притулився лобом до плеча. Він тихо посміявся через деякий час і підняв погляд.

– Ми ще довго так стоятимемо?

– Стільки, скільки потрібно. Чи ти хочеш щось зробити? – Блек ніяково посміхнувся і хотів було відступити, але міцні обійми не дали йому цього зробити.

– Тепер ти намагаєшся втекти? – усміхнувся Люпин.

– Я нізащо не тікатиму від тебе! – Сіріус негайно обурився – Мені ще тисячу разів варто переконати тебе в моєму коханні до тебе. Ти почервонів, Муні.

І щойно юнак хотів щось відповісти на це, як його поцілували з ще дужчою силою, ніж попередній поцілунок. Перший крок до ліжка зробив Блек і потягнув за собою Ремуса. Так, крок за кроком, вони опинились біля ліжка і задня сторона колін Сіріуса втиснулась в матрац. Та, не втримавши рівновагу, вони звалились на нього. Їхні розчервонілі обличчя здається зливались з кольором самої спальні, хоча все, що вони робили – це цілувались на ліжку. Сіріус перевернув їх та всівся зверху, на стегна Люпина.

– Насправді, я уявлення не маю, що робити далі. Ну, розумієш, я знаю, як це все – Сіріус махнув руками, ніби показуючи, про що саме він говорить – відбувається, та не розумію з чого почати й чим продовжувати. – Блек ніяково рухався на хлопці та намагався повернути голову так, щоб волосся закривало обличчя. Ремус своєю чергою не дозволив йому це зробити, простягнувши руку і заклавши пасмо за вухо.

– Власне, я теж. Досвіду у мене немає, якось в цьому питанні я більше сподівався на тебе. – Він ніжно провів по щоці Сіріуса і, пересунувши її на потилицю, знову притягнув до себе. Та Блек не дав себе поцілувати.

– На мене сподівався? Мерліне, Муні, я ні з ким не цілувався до тебе. Який досвід?

– Навіть не цілувався?- здивувався Ремус – А так і не скажеш. Ти цілуєшся просто неймовірно.

– Муні! – Сіріус закрив обличчя обома руками – Я собі навіть уявити не міг, що ти себе так вестимеш. Проте, в мене дійсно немає жодного досвіду.

– Сірі, куди поділась вся твоя впевненість? Ти зараз буквально сидиш на мені, а тебе турбує те, щ ти поняття не маєш, що робити далі.

– Тобі не подобається? – Блек хотів було злізти, та міцні руки на талії лишили його на місці.

Ремус притягнув його ближче до себе і поклав поряд з собою, обличчям до обличчя.

– Ні, дійсно, куди поділась твоя впевненість з повсякденного життя? – Люпин був абсолютно спантеличений, про цю сторону хлопця він навіть не підозрював – Невже, такий неймовірний Сіріус Блек може зніяковіти від однієї думки про те, що він ймовірно займатиметься сексом?

– Мені вісімнадцять! Чому я взагалі не маю права ніяковіти через «це».

– Мерліне, та ти навіть слово «секс» не можеш сказати. Ти ж знаєш, що можеш мені розповісти про все, що в тебе відбувається і що тебе турбує, можливо, якраз зараз саме час?

– Та нічого, дійсно, просто це трохи складно, а у мене досвід від’ємний. – Сіріус говорив квапливо і намагався жестикулювати настільки, наскільки це дозволяло його положення – А тут ми відразу до «цього» – він знову намалював уявне коло руками – перейшли… Я б хотів… Чи не могли б ми трохи… зачекати? Ти не проти? Тобі точно так нормально? – Блек все відводив погляд, уникав очей Ремуса.

– Звісно, що я не проти. В першу чергу, мені важливий твій комфорт. Як на мене, то це дійсно було надто швидко. Ми лише зізнались один одному в к-… почуттях.

Ще довго вони лежали в обіймах на ліжку та розмовляли, як зазвичай, аж допоки не заснули. Хоч це й був лише пізній ранок, десь близько за половину дванадцята, але кожен з них цієї ночі погано спав. Ремус постійно ворочався і роздумував про освідчення, а Сіріусу снились тривожні сни, в який Люпин більше з ним не розмовляє. Проте, зараз вони спали на одному ліжку – воно належало Ремусу – і переплівши всі свої кінцівки, сопіли один одному на вухо.

– Де Ремус та Сіріус? Цілий день їх не бачив… – Пробурмотів собі під ніс Поттер.

– А я то думаю, що сьогодні таке. Ніде нічого не підривається, в школі тихо, аж незвично. – прокоментувала Лілі і подивилась на Джеймса – Щось сталось? Ти до ранку просидів у вітальні.

– Сталось Гультяй та Муні стались. – зітхає Джеймс і кладе голову на схрещені руки.

– Може розповіси? Я можу вислухати… – Лілі поклав руку Поттеру на спину.

– Це особисте, Лілі, воно торкається лише їх двох. Я не можу розповідати ніякі таємниці моїх найкращих друзів.

Не те, що Лілі очікувала, що Джеймс одразу все розповість, але навіть і не думала, що відповідь буде такою однозначною. Вона прибрала руку і, переглянувшись зі своїми подругами, помітила, що до Великої Зали зайшли двоє. Це були Блек і Люпин. Обидва заспані та в зім’ятому одязі. Це наштовхнуло Еванс на певні думки, які вона вирішила не озвучувати. Щойно хлопці сіли за стіл, Джеймс вирячився на них та почав завалювати питаннями, активно жестикулюючи.

– Можна мені пояснити, – злісно та збуджено шепотів він – де ви обидва були цілий день? Як з кімнати вийшов, – ви тоді спали – так вас і не побачив жодного разу. – Сіріус та Ремус переглянулись між собою, другий лише зітхнув, а от Блек відповів.

– Власне, ми були в кімнаті, хто ж винний, що ви жодного разу не зайшли до неї. – Він глянув на Джеймса та Пітера.

– Я заходив… – тихенько пискнув Петігрю – Ви з Ремусом спали тоді. – Після чого густо почервонів та продовжив їсти.

– Як ви там спали, що Червохвіст тепер як помідор? Голі, мабуть? – настала черга Сіріуса та Ремуса заливатись червоним – Мерліне, що правда?

– НІ! – Разом вигукнули хлопці й потупили погляди.

– Можна мені нормально пояснити, що відбувається?

– Джеймсе, давай не тут. – Ремус виразно подивився в зіниці Поттера, на що той закотив очі, але кивнув.