Лист, що Його Світлість ніколи не прочитає
від Еліс ВоспішБезпека й благополуччя королівства тримається на волосині. Його новий правитель не справляється зі своїми обов’язками, все більше впадаючи у розпач. Смуток і турбуюча неясність охоплює як його самого, так і народ Тантуму.
А що залишається Черрілісу? Що залишається йому?…
Поки його коханий мучиться від безсоння, прокидається весь спітнілий від нічних страховидь, поки боїться сказати бодай слово про те, що його так лякає, — що в цей час робить він? Шукає план як втекти зі столиці і залишити Мерідіана напризволяще? І це є його планом порятунку?
Соул давно кликала Ліса до себе та інших повстанців. До того таємничого місця, що стало їм водночас і укриттям, і новим домом. І, все б добре, та хіба може він так просто покинути свою найдорожчу людину у такий складний для неї час? Хіба може змусити непокоїтися ще сильніше? Ні, ні, щось інше повинне бути. Але що?…
Як підібратися ближче до твого серця, Мерідіане? Як вивідати причину твоєї тривоги?… Тільки ти починаєш відкриватися мені, тільки збираєшся щось сказати — і в твоїх глибоких, фіалкових очах з’являється страх. Страх чогось, що мені невідоме. Що могло тебе так налякати?…
Наші зустрічі в твоєму улюбленому садку із троянд припинилися. Так раптово… Невже ти вирішив закритися від мене, обмежити наше спілкування чи не до нуля?… Тепер єдине місце, де бачусь із тобою — це Велика Зала. Така пуста і темна… Ти навмисно влаштував все саме таким чином, справді?… Унеможливив будь-яку змогу поговорити по душах. І нині єдина наша взаємодія полягає лиш у сухому перекиданню формальними фразами.
— Як ситуація зі зниклими мешканцями?
— Жодних відомостей
— Чи з’явились нові зачіпки?
— Ні, Ваша Величносте
— Продовжуйте пошуки
— Буде зроблено, мій королю
З кожним разом твій погляд стає все більш відчуженим, сповненим болю і невисловених турбот. Я помічаю його, та не можу нічого зробити. Не можу взяти за холодну руку, ніжно обійняти й пригорнути до себе. Не можу, бо ти віддаляєшся все сильніше, ніби не хочеш мене чути, ніби ховаєшся від мене. Кожен раз, коли я навідуюсь до твоїх покоїв слуга крижаним голосом відповідає, що ти зайнятий, що нікому не дозволено турбувати Його Високість. А раніше я був виключенням. Тільки мені можна було приходити сюди в будь-який час — хоч вранці на світанку, хоч темною, непроглядною ніччю. І тоді ми сиділи разом, навіть у повній тиші. Чому зараз ти не дозволяєш мені цього?…
Минулої нашої зустрічі, коли ми ще розмовляли під шелест твоїх чарівних троянд, ти намагався мені про щось розповісти. Казав, що не можеш цього зробити через страх за мене. Казав, боїшся, що через це зі мною трапиться недобре. Щось стримало тебе, коли ти хотів вимовити це вголос. Сльози тоді, ніби тонкі струмки, текли по твоїм розчервонілим від плачу щокам.
Благаю, Мерідіане, дозволь мені дізнатися про те, що тебе непокоїть. Дозволь поринути у твої найглибші почуття, найпотаємніші й найтемніші думки. Розкажи про це, будь ласка. Припини оминати мене, прошу.
Я сумую.
0 Коментарів