Лист до тебе

Любий Майку!

Привіт, друже!

Майку:

Минуло вже 185 днів з нашої останньої зустрічі. Раніше я думав, що час швидкоплинний. Не встигнеш схопити момент, як він вже поринає в твій спогад. Але зараз здається, що час завмер як тоді, коли я блукав на Вивороті, благаючи чи про смерть, чи про порятунок.

В Каліфорнії сонячно, усміхнені засмаглі люди, біляві серфери, широкі пляжі. Але я не буду брехати, наша сім’я не підходить цьому місцю. Інколи здається, що всі витріщаються на тебе, вважають, що ти гірший за них, глузують, знають всі твої гріхи.
Спочатку мені здалося, що лише я це відчуваю, але якщо б ти побачив, як ми живемо, то зрозумів би про що я.

Мама знайшла роботу. Щось пов’язане з телефоном, адже вона постійно свариться по ньому, прокурюючи цигарку за цигаркою. Джонатан знайшов собі друга, з яким глушить біль від відносин з Ненсі за курінням якогось лайна, після котрого вся кімната смердить ще декілька днів. Всі вдають, що тут добре, хоч це й не так. Навіть Од. Твоя Од.

Вона майже кожного вечора пише тобі листи, переписуючи знову і знову. Од посміхається, коли виводить твоє ім’я на листах паперу.

Заздрю.

Не знаю, що точно вона пише тобі, але в її житті все теж не солодко. Булінг переслідує всюди. На її посмішку підлітки відповідають гримасами, на її привітання- образами. Уяви, не бояться гнобити навіть перед вчителями! Джейн вдає ніби їй все одно, але вечорами вона плаче.

Я так не хочу про неї тобі розповідати, адже це мій лист, не Одинадцять.

Чому ти мені не писав? Ні разу. Кожен день, коли нам приходить пошта, я мріяв щоб там був лист й для мене. Від тебе, Майку.
Але там лише квитанції, запрошення до католицької церкви, листи від Ненсі та від тебе для Од. І так кожного разу.
Мені навіть Стів та Макс писали, але не ти- мій найкращий друг вже стільки років.

Якщо б я був таким як Джонатан, я б в перший ж тиждень тут завів свою тарантайку та чкурнув би назад в Гокінс.
Навіть якщо б ми бачились лише в школі, перестали б грати в DnD, а ви б проводили час лише з дівчатами, мені було б краще. Я так думаю.

До речі, я дещо малюю. Можливо ти ще пам’ятаєш, що я любив малювати. Одного разу я навіть намалював тебе в тому смішному шлемі вікінга, що ти одягав на нашу першу гру в Підземелля та Дракони. Дастін тоді охрестив цей малюнок Новою Мадонною!
Так от, зараз пензлі та фарби допомагають мені повернутись в старі часи. Якщо мені вистачить хоробрості, то я тобі покажу їх, коли приїдеш до Од на цих канікулах.

Скоро я тебе побачу. Джейн сказала,що ти прилетиш на наступних вихідних, і ми зустрінемо тебе в аєропорті. Він в Каліфорнії такий великий, тобі сподобається!
Але я не розумію, чи радіти мені. Я не знаю, що відчую, коли побачу тебе знову. Чи не бовкну я чогось зайвого, що остаточно розірве нашу ледь помітну платонічну дружбу, що тримається на волосині вже довгий час.

Ти казав мені подорослішати: полюбити якусь дівчину, перестати чіплятися за дружбу, DnD, наші теревені в підвалі, не заважати тобі з Лукасом проводити час з вашими дівчатами.
Я намагався, дійсно намагався… Але якщо подорослішати = забути тебе, то я краще назавжди лишусь дитиною.

Ти такий бовдур, ніколи не помічав моїх почуттів, не бачив причини моїх дій, вірив в нашу дитячу дружбу і братерство.
А я не вірив вже давно. Мені весь час здається, що я неправильний. Може на Вивороті щось зламало мене, що я став таким, як зараз? Брудним, огидним навіть для себе. Думки, що інколи охоплюють мене ночами, вранці стають лезами, що нівечать мої спогади, що я лілеяв в своїй свідомості, додають сорому й відрази до самого себе.
Ти б знав, скільки разів я хотів тебе обійняти, скільки разів я ненавидів Од, скільки разів я ненавидів себе.

Коли ми їхали до нового дому я відчув полегшення, мов скинув з себе тяжкий тягар. Думав буде простіше, я забуду тебе. Знайду якусь дівчину, як ти й Лукас, або ж як Дастін

Але вже на наступний день в Каліфорнії я зрозумів, що дуже сильно помилявся.
Час не загоїть почуття, якщо в моїй свідомості він зупинився ще в Гокінсі.

Я знаю, що в мене немає ніяких шансів, змирився з цим вже давно. Відтепер я просто буду намагатись не зіпсувати щастя в тебе з Джейн.

Навіть якщо мені знову буде боляче, я готовий спалити себе, щоб твій вогонь життя палав яскравіше.

До зустрічі, мій коханий друже,

Навіки твій,
Вілл”
****

Під тьмяним світлом настільної лампи сидів хлопчик, що акуратно збирав нещодавно виписані аркуші паперу.
Тонкі довгі пальці складували листочок до листочка, немов це щось дорогоцінне й ховали в далеку темну поличку за столом, мов скраб закопують в сиру незвідану землю.
В тій поличці було вже більше десятка таких конвертів, що покояться там, так і не відправившись до свого адресата, не розповівши йому своїх почуттів.