Листи і СОВи

Скорпіус Мелфой. Таким був надпис над ліжком, де під зеленою ковдрою зі срібними стіжками спав юнак. Його голова сховалася так глибоко у подушках, що виднілися лише кінчики білих пасем волосся. А от ступні легковажно визирали з-під ковдри так і заманюючи, щоб їх полоскотали. Втім, цього ніхто не робив. Бо єдина окрім Скорпіуса жива душа у слизеринській спальні голосно сопіла на сусідньому ліжку.

На відміну від свого товариша Мелфой не спав. Він мовчки лежав і чекав, коли на весь підвал загуде Албусів будильник, піднявши всіх на ноги. А ще він намагався пригадати свій сон. Утім той з кожною секундою все більше і більше вислизав від нього залишаючи на щоках хлопця гарячий рум’янець. Зрештою, саме тому Скорпіус так глибоко зарився в подушки. Щоб сховати там свій сором, який однак, розкочувався теплими хвилями по усьому тілу. Очевидно, це був дуже приємний сон.

Хлопець так поринув у його пригадування, що зовсім забув і про Албусові плани вранці пробігтися довкола Чорного озера, і про іспити до яких вони мусять готуватися опісля, і про Великдень, і навіть про лист із дому, який Скорпіус отримав декілька днів тому. Останнє його сильно пригнітило, тому було навіть добре, що Мелфой після сну не відразу подумав про нього.

Але коли хвиля ейфорії поволі почала слабшати, погані думки знову постукали у розум юнака. Містер Мелфой не часто писав синові, тому той трохи здивувався, коли помітив у Великій залі родинну сову. Вона кинула Скорпіусові тоненький конверт і той відразу його відкрив.

Прочитавши листа, Скорпіус спохмурнів. Батько просив його заощаджувати, адже справи у сім’ї останнім часом йшли коту під хвіст. Хоч містер Мелфой і намагався триматися на плаву і регулярно поповнювати родинну скарбницю грішми, але після смерті дружини він сильно закрився у собі, а дідусь та бабуся Мелфої взагалі не надто переймалися фінансами. Тому сімейні скарби потроху випаровувалися на обслуговування маєтку та багатійських звичок старших родини.

Насправді Скорпіус був розлючений на них. І на батька найбільше. Він не мав так довго побиватися. Не міг так просто покинути усі справи. Він не мав жодного права залишати його, Скорпіуса, напризволяще. Особливо в такий важливий для нього момент, коли вирішується усе його подальше життя. Але відповів згодою на лист і скасував свої плани прикупити декілька книжок у Флоріш і Блотс.

Албусові про це він нічого не сказав. Тож той увесь день гадав, наче Скорпіус засмутився через від’їзд Рози Візлі додому на канікули. Після тієї нічної відвертої розмови, коли Скорпіус зізнався другові, що не може відвести очей від його кузини, той просто зациклився на цьому. Тепер причиною усіх Скорпіусових щасть і нещасть Албус вважає свою сестру.
-Не сумуй, вона повернеться і ми знову щось вигадаємо, щоб вона більше з нами тинялася. – сказав Албус того суботнього ранку, коли вони поверталися до замку після випровадин його рідні у Лондон. – Моя затія з Блеками, здається, спрацювала.

Але Скорпіус нічого не відповів.

І хоч він був щиро зачарований Розою Візлі, але гадав, що це недовготривале почуття, яке скоро мало б минути. Та й Роза не була центром його усесвіту. Холодного і сірого, який їй ніскілечки не пасував би навіть якби вона теж закохалася у Мелфоя.

Тож Скорпіус остаточно відійшов від свого сну і підвівся на ліжку. Його бліді груди вкривали сироти, хоча щоки досі пашіли рум’янцем. Ключиці сильно виступали крізь шкіру, а руки здавалися худими як палки. однією із них Мелфой спробував розгребти копицю, яка утворилася у нього на голові, а іншою стягував з ніг свою ковдру. За мить заволав Албусів будильник і увесь гуртожиток незадоволено прокинувся.

***
Перед сніданком хлопці, як і домовлялися, зробили невеличку пробіжку довкола озера. Це був єдиний спорт яким вони займалися. Квідич їм обом не подобався.
-Мені достатньо його і вдома, — якось зізнався Албус вся родина котрого була причетна до Квідичу. – Батьки тільки і говорять про нього, а Джеймс так узагалі більше нічим не цікавиться, тому я пас. Це не бунт, я просто справді втомився.

І все ж Албус завдяки своїм генам міг добре літати навіть на драному ціпку, а от Скорпіус втрачав рівновагу і на найновішій моделі мітли. Тому він, не без заздрості, був радий, що товариш не літає.

Ранок у Гоґвортсі був холодний і ще темнуватий. Крижане гірське повітря заходило Мелфоєві в груди і обпікало там усе всередині. Проте краєвиди ранкового замку і околиць, які ховалися за густим серпанком були того варті. Ці високі сірі мури і вежі були для Скорпіуса ріднішими ніж маєток Мелфоїв. Він міг би залишитися тут навічно. Викладати якісь там Зілля і настійки чи Захист від темних мистецтв, щоб зрештою через багато десятиліть померти у своєму затишному кабінеті і обірвати рід Мелфоїв назавжди.

Ці думки вирували у його голові поки він вже вдруге обтинав озеро. Албус біг трохи позаду, мабуть, теж думаючи про щось своє. Чорна поверхня озера була гладкою і блискучою. Її ніщо не хвилювало. Тим паче її не хвилювали двоє слизеринців які з тяжкими думками бігають довкола неї.

Для третього кола хлопців не вистачило. Тому спітнілі і смердючі вони разом побрели до замку і відразу у Велику залу снідати гарячим чаєм, канапками і шоколадними зайчиками.

За слизеринським столом було вкрай мало людей. Мабуть, більшість через ранній підйом вирішили пропустити сніданок і досипати втрачені години. Тож без зайвих вагань хлопці всілися за стіл і почали згрібати з нього усе, що було найближче.

-Я страшенно голодний, – сказав Албус, запихаючи до рота шматок грінки. – Наче з голодного краю.
Скорпіус відразу ж потягнувся по блюдце з тістечками і почав одне за одним їх поглинати. Йому потрібен цукор, щоб краще думати.

Для їхньої з Албусом задумки стати працівниками Відділу таємниць у Міністерстві магії потрібно було скласти усі НОЧІ на відмінно. А для НОЧІ потрібні були відмінні або добрі СОВи. Тож хлопці вирішили, що на канікулах підготуються до тих предметів у яких найбільше сумніваються. Для Албуса це була Числомагія, а для Скорпіуса – Трансфігурація. Проте для обох найбільшою проблемою були Стародавні руни, які вони декілька разів прогуляли і тепер губилися в темах.

-І все ж шкода, що Роза поїхала, – сказав Албус по обіді в бібліотеці, коли вони обидва сиділи за горами словників і шукали переклад кількох багатозначних рун. – Вона знається на цьому краще за нас.
-Егеж, – буркнув Скорпіус відкинувши чергову книжку убік. – Якби ми не ходили під час уроків у Гогсмід, то і ми б зналися.
Албусові від батька дісталася так звана Карта Мародерів, де зображено усю школу й околиці. Містер Поттер розумно розподілив між дітьми свої шкільні багатства. Плащ-невидимку отримала Лілі після того, як одного разу Джеймс, таємно взявши його у батька, підглядав за дівчатами у роздягальнях. Тому в руках найменшої доньки він був у безпеці. Вогнеблискавка, оскільки Албус не любить Квідич, перейшла Джеймсу. Тож Албусові залишалася карта, якій він був найдужче радий і яка водила його зі Скорпіусом проходами у Гогсмід. Хлопці навіть взяли на себе обов’язок трохи вдосконалити її і додати нові шляхи.

-Ну, у Гогсміді у нас тоді були важливіші справи, тому…
-Тому зараз, коли усі нормальні люди відпочивають, ми будемо нидіти у книжках, – буркнув Скорпіус і з сумом глянув у відчинене бібліотечне вікно з якого у кімнату падали тони сонячного проміння і виднілися уже зеленуваті гірські долини.

А проте, на канікулах хлопці знаходили час на розваги. Вони часто влаштовували дуелі на сонячному узліссі. Грали на гроші у вибухові карти. Їли солодощі куплені у селі. Вистежували дівчат, чиї імена з’являлися у хлопчачих спальнях. І, звісно, займалися родинними схемами чаклунських родин.

Якраз під час одного теплого вечора, коли Скорпіус розклав на підвіконні усі свої нотатки про Візлів зібрані від Албуса і Рози, у відчинене вікно влетіла сова. Сицилія весело пурхнула господареві на плече і щипнула його за вухо. Листа у неї не було, тому вочевидь вона вже віднесла його Розі.
Скорпіус сумнівався, що це можливо, якщо сова летіла з Лондона у Шотландію. І все ж він пригорнувся до неї і глибоко вдихнув. Він сподівався, що сова пахла нею. Що вона пахла Розою Візлі.